10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 465/1883/24
провадження № 61-7804ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Дмитра Івановича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Дмитра Івановича про відкликання касаційної скарги на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики та
У березні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Вказував, що в період з 16 вересня 2018 року до 29 жовтня 2019 року передав у позику ОСОБА_1 616 200,00 грн, а за період з 12 червня до 10 вересня 2019 року надав у позику ОСОБА_3 64 000,00 грн.
24 січня 2024 року він надіслав відповідачам письмові вимоги про повернення боргу.
Станом на день звернення до суду з позовом коштів відповідачі не повернули, чим порушили взяті на себе зобов'язання.
06 серпня 2024 року рішенням Франківського районного суду м. Львова позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 64 000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 616 200,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
05 травня 2025 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року залишено без змін.
У червні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Дяків Д. І. через систему «Електронний суд» подав касаційну скаргу (вх. № 19434/0/220-25) на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
07 липня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Д. І. про відкликання касаційної скарги на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, поданої 25 червня 2025 року та зареєстрованої за вх. №19434/0/220-25.
Заявник указував, що під час формування електронного примірника касаційної скарги ним було допущено описку у прохальній її частині та помилково зазначено прохання про постановлення нового судового рішення про відмову в задоволені позову в цілому.
Тому він 25 червня 2025 року повторно надіслав касаційну скаргу, яка зареєстрована за вх. № 19436/0/220-25, в прохальній частині якої просив, зокрема, відмовити в задоволенні позову про стягнення заборгованості з ОСОБА_1
16 липня 2025 року на поштову адресу ОСОБА_1 , а також на електронну адресу його представника - адвоката Дяківа Д. І. направлено лист з пропозицією підтвердити або спростувати намір щодо відкликання касаційної скарги (вх. № 19434/0/220-25 від 25 червня 2025 року) та підтвердити обізнаність про наслідки такої процесуальної дії.
16 липня 2025 року адвокат Дяків Д. І. отримав указаного листа на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
31 липня 2025 року на адресу Верховного Суду повернувся конверт з листом, адресований ОСОБА_1 без вручення з відміткою поштової служби «адресат відстутній за вказаною адресою».
04 серпня 2025 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Д. І. на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року (вх. № 19436/0/220-25 від 25 червня 2025 року).
17 вересня 2025 року на поштову адресу ОСОБА_1 , а також на електронну адресу його представника - адвоката Дяківа Д. І. повторно направлено лист з пропозицією підтвердити або спростувати намір щодо відкликання касаційної скарги (вх. № 19434/0/220-25 від 25 червня 2025 року) та підтвердити обізнаність про наслідки такої процесуальної дії.
17 вересня 2025 року адвокат Дяків Д. І. отримав указаного листа на електронну пошту « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та 24 вересня 2025 року відповідно до поштового повідомлення про вручення поштового відправлення особисто.
29 вересня 2025 року на адресу Верховного Суду повернувся конверт з листом, адресованим ОСОБА_1 , без вручення з відміткою поштової служби «адресат відсутній за вказаною адресою».
Верховний Суд висновує, що заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Д. І. про відкликання касаційної скарги, яка зареєстрована 25 червня 2025 року за вх. № 19434/0/220-25, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики необхідно повернути особі, яка її подала.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Д. І. на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, поданою 25 червня 2025 року та зареєстрованою за вх. №19434/0/220-25, необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком осіб, які беруть участь у справі, оскільки згідно із частиною першою статті 44 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Станом на 10 листопада 2025 року ні ОСОБА_1 , ні його представник - адвокат Дяків Д. І. не здійснили дій, направлених на підтвердження або спростування наміру щодо відкликання касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху та її повернення в разі неусунення недоліків), про що постановляється відповідна ухвала.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
У справі предметом позову є вимоги про стягнення коштів у розмірі 680 200,00 грн, що не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).
У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для ОСОБА_1 .
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову в відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарги касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
На підставі наведеного, колегія суддів висновує, що заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Д. І. про відкликання касаційної скарги, яка зареєстрована 25 червня 2025 року за вх. № 19434/0/220-25, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики необхідно повернути особі, яка її подала.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Д. І. на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року, поданою 25 червня 2025 року та зареєстрованою за вх. №19434/0/220-25, необхідно відмовити, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 185, 393, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Дмитра Івановича про відкликання касаційної скарги, яка зареєстрована 25 червня 2025 року за вх. № 19434/0/220-25, на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики повернути особі, яка її подала.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Дяківа Дмитра Івановича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 05 травня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська