punctuation'>
11 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 678/18/24
провадження № 61-11897ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кримчака Олександра Анатолійовича на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року в справі за позовом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про конфіскацію земельної ділянки та
У січні 2024 року Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області) звернулося до суду з позовом, у якому просило конфіскувати у ОСОБА_2 у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6823085400:05:005:0031, площею 2,2835 га, яка розташована на території Летичівської селищної об'єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області.
Позивач зазначав, що ОСОБА_2 , який є громадянином Республіки Казахстан, на підставі розпорядження від 08 листопада 2007 року № 377/2007-р «Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок групі громадян-власників земельних часток (паїв) на території Снітівської сільської ради» набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6823085400:05:005:0031, площею 2,2835 га, яке зареєстрував 01 червня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Проте в порушення частини четвертої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) ОСОБА_2 будучи як іноземець, упродовж року після набуття права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, з 01 червня 2021 року і до цього часу, не виконав обов'язок щодо відчуження, у зв'язку з чим земельна ділянка незаконно перебуває у його приватній власності.
21 лютого 2024 року ухвалою Летичівського районного суду Хмельницької області задоволено заяву ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області про забезпечення позову. Накладено арешт на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, із кадастровим номером 6823085400:05:005:0031, площею 2,2835 га, що розташована на території Летичівської селищної об'єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області (колишньої Снітівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області), і належить на праві власності громадянину Республіки Казахстан ОСОБА_2 . Заборонено громадянину Республіки Казахстан ОСОБА_2 розпоряджатись, змінювати цільове призначення, здійснювати перетворення, поділ, об'єднання належної йому на праві власності спірної земельної ділянки, з іншими земельними ділянками.
21 лютого 2025 року рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області позов ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області задоволено.
Конфісковано у ОСОБА_2 у власність держави в особі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку із кадастровим номером 6823085400:05:005:0031, площею 2,2835 га, яка розташована на території Летичівської селищної об'єднаної територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області судовий збір у загальному розмірі 4 026,00 грн.
14 серпня 2025 року постановою Хмельницького апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року залишено без змін.
У вересні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кримчак О. А. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
06 жовтня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху та надано десять днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, зі змісту якої та доданих до неї додатків встановлено виконання особою, яка подає касаційну скаргу, вимог ухвали Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року частково.
Зокрема заявником було доплачено судовий збір у розмірі 3 716,00 грн, водночас вартість спірного нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 6823085400:05:005:0031 не зазначено.
22 жовтня 2025 року ухвалою Верховного Суду заявнику продовжено встановлений судом процесуальний строк для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року, на п'ять днів з дня отримання цієї ухвали.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, зі змісту якої та доданих до неї додатків встановлено виконання особою, яка подає касаційну скаргу, вимог ухвали.
Зокрема зазначено вартість спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6823085400:05:005:0031, що складає 41 597,19 грн.
Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення в справі з ціною позову, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
справи про розірвання шлюбу;
справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»); значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).
У справі предметом позову є вимога про конфіскацію земельної ділянки з кадастровим номером 6823085400:05:005:0031, нормативна грошова оцінка якої складає 41 597,19 грн, що не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (90 840,00 грн).
У касаційній скарзі заявник не зазначив, що розгляд справи в касаційному суді має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для ОСОБА_1 .
Посилання заявника на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення у малозначній справі такими, що підлягають касаційному оскарженню.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідності відкриття касаційного провадження на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кримчака О. А., колегія суддів висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження в справі № 678/18/24, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Заявник подав касаційну скаргу на судові рішення в справі з ціною позову, яка не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кримчака Олександра Анатолійовича на рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 14 серпня 2025 року в справі за позовом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про конфіскацію земельної ділянки.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
І. М. Фаловська