?
18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/82/20
судді Краснова Є. В.
у справі за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (далі - Міністерство)
до: 1) Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,
2) Державного підприємства "Сетам",
3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011",
4) фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича (далі - ФОП Мігунов В. І.),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Український державний науково-дослідний інститут проблем водопостачання, водовідведення та охорони навколишнього природного середовища "Укрводгео" (далі - УДНДІ "Укрводгео"), 2) приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Прядко Олеся Сергіївна, 3) державний реєстратор Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинський Олег Михайлович, 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "Рестріелт",
про визнання недійсними торгів, свідоцтва про право власності, скасування рішень і витребування майна.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду (далі - судова палата) постановою від 18.09.2025 у справі № 922/82/20 касаційні скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, керівника Харківської обласної прокуратури, Міністерства залишив без задоволення. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024, постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024, рішення Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 25.01.2024 у справі № 922/82/20 залишив без змін.
Підставою для передачі справи № 922/82/20 на розгляд указаної судової палати стало питання щодо необхідності відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, про те, що:
1) особа є добросовісним набувачем у випадку, якщо вона придбала спірне майно на торгах, яке підпадало під заборону відчуження, визначену Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (серед іншого, щодо застосування судом статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
2) держава (зокрема, в особі Прокурора, Міністерства) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання (щодо застосування судом статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (постанова Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19).
Відповідаючи на перше питання, судова палата зазначила, що особа при купівлі майна має діяти обачно. Однак проста необачність не може виключати добросовісності особи, яка набуває майно через процедури, покликані упевнити її в правомірності відчуження. Торги в порядку виконання судового рішення якраз і належать до числа таких процедур. Наслідки від помилок державних органів не можуть перекладатися на приватних осіб і безумовно свідчити про недобросовісність особи, яка придбала майно на торгах. Інший підхід нівелював би принцип правової визначеності та стабільності цивільного обороту, ставлячи добросовісного учасника обігу у залежність від дій організаторів торгів, які не перебувають під його контролем (пункт 93 постанови).
З огляду на вищевикладене, а також встановлені у цій справі обставини щодо придбання відповідачем-3 спірного нерухомого майна за процедурою реалізації майна на торгах судова палата не знайшла підстав вважати, що відповідач-3 і згодом відповідач-4 є недобросовісними набувачами.
Стосовно другого питання судова палата вказала, що у випадку неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі і яке (майно) знаходилося в іншої особи на такому правовому титулі, як право господарського відання, то захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає у витребуванні майна також на користь його власника, яким є держава в особі уповноваженого органу. Помилковим буде вважати, що неналежним позивачем у цих спорах, зокрема у справі, яка переглядається, є держава в особі Міністерства. Обмеження власника на звернення до суду з таким позовом з метою захисту свого права власності не відповідає приписам статті 4 ГПК України, якою регулюється право на звернення до господарського суду, і статті 41 Основного Закону України (пункт 121 постанови).
Вважаю, що судова палата у даній справі дійшла обґрунтованого висновку про те, що за встановлених обставин відповідач-3 та відповідач-4 є добросовісними набувачами, що виключає можливість витребування спірного майна від ФОП Мігунова В. І.
Водночас не можу погодитись із висновком судової палати про те, що держава (зокрема, в особі прокурора та Міністерства) є належним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання, виходячи із наступного.
Так, у справі, що розглядається, судами було встановлено, що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за Державою Україна в особі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (правонаступником якого є позивач у справі); водночас спірне нерухоме майно належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання.
Відповідно до частин першої, другої статті 136 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Відповідно до частини четвертої статті 136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Отже, з переданням підприємству, іншій юридичній особі державного майна на праві господарського відання така юридична особа набуває повноваження, надані частинами першою, другою статті 136 ГК України, і самостійно здійснює захист прав на нього власника цього майна. Натомість держава отримує статус засновника державного підприємства, іншої юридичної особи. Так, за висновком Великої Палати Верховного Суду надання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування погодження, дозволу або прийняття рішення про вчинення підпорядкованим підприємством, установою, організацією правочинів щодо майна або щодо набуття, припинення, зміни цивільних прав чи обов'язків не є актом суб'єкта владних повноважень, а є волевиявленням засновника (вищого органу) такого підприємства, установи, організації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 71)).
Слід зазначити, що наведене у частині першій статті 136 ГК України обмеження правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника (у певних випадках) використано як єдина ознака, яка відрізняє право господарського відання від права власності. Водночас таке обмеження правомочності означає, що у таких випадках виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи розпоряджається належним підприємству, іншій юридичній особі майном лише за згодою вищого органу управління підприємством, іншої юридичної особи, яким є його засновник. Таким чином, саме підприємству, іншій юридичній особі належить як правомочність володіння, користування, так і правомочність розпорядження належним йому або їй майном у всіх випадках; за загальним правилом таке розпорядження здійснюється виконавчим органом підприємства, іншої юридичної особи, але в окремих випадках необхідна згода вищого органу державного підприємства, іншої юридичної особи.
Водночас 09.01.2025 прийнятий Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб", який набрав чинності 28.02.2025, частиною третьою статті 17 якого визначено, що ГК України втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону.
При цьому стаття 11 вказаного Закону встановлює право господарського відання, надаючи суб'єкту підприємництва право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, закріпленим за ним власником, аналогічно до того, як це було передбачено статтею 136 ГК України, який втратив чинність.
Крім того, у випадках, встановлених законом, розпорядження майном державного підприємства, іншої юридичної особи здійснюється у спеціальному порядку. Так, відповідно до абзацу першого частини дев'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" державне майно, яке перебуває на балансі державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, що не підлягають приватизації, яке не входить до складу єдиного майнового комплексу, що забезпечує основні види діяльності таких державних унітарних підприємств, установ, організацій, господарських товариств та більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, може бути відчужено на конкурентних засадах згідно із законом шляхом його приватизації. Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" відчуження майна боржника (в тому числі державного підприємства, іншої юридичної особи, якій майно належить на праві господарського відання) здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Законом. Відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства відчуження майна боржника (в тому числі державного підприємства, іншої юридичної особи, якій майно належить на праві господарського відання) здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Кодексом.
Якщо порушник незаконно заволодів майном, яке належить державному підприємству, іншій юридичній особі, на праві господарського відання, то захист від такого порушення (незаконного заволодіння) полягає в поверненні майна володільцю - державному підприємству або такій юридичній особі, а не державі. Тому звертатися з позовом на захист права власності на майно, яке належить підприємству чи іншій юридичній особі на праві господарського відання, вправі не держава, а таке підприємство чи інша юридична особа. Натомість держава як засновник державного підприємства, іншої юридичної особи, може впливати на такий захист не безпосередньо, не шляхом звернення з відповідними позовами від власного імені, а опосередковано - шляхом впливу на виконавчий орган підприємства, іншої юридичної особи (аж до зміни складу виконавчого органу, якщо той не здійснює захист прав державного підприємства, іншої юридичної особи або робить це незадовільно).
Отже, держава (зокрема, в особі Міністерства) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належить або належало УДНДІ "Укрводгео" на праві господарського відання. При цьому держава також не вправі звертатися з позовом на захист інтересів держави в особі УДНДІ "Укрводгео".
Так, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (постанова від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.14)). Належним позивачем за такою вимогою є УДНДІ "Укрводгео", при чому воно може вимагати повернення майна не на користь держави, а на власну користь.
Натомість підхід судової палати, згідно з яким правом на звернення з позовом до суду за захистом права власності (права господарського відання) наділена як держава в особі відповідного органу як власника відповідного майна, так і особа, якій це майно належить (або належало) на праві господарського відання, може призвести до одночасного існування двох судових проваджень щодо витребування одного і того самого майна як за позовом держави в особі уповноваженого органу, так і за позовом підприємства.
Разом з цим, у разі задоволення віндикаційної вимоги за позовом держави про витребування майна, яке належало на праві господарського відання суб'єкту господарювання, право такого підприємства як фактичного володільця спірного майна не буде захищено, адже таке судове рішення буде підставою для внесення відповідного запису про право власності на майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно лише за державою в особі уповноваженого органу.
З огляду на зазначене вважаю, що у даній справі суди, встановивши, що позовні вимоги пред'явлено Прокурором в особі Міністерства, тобто неналежним позивачем, мали відмовити у задоволенні позову через відсутність порушеного права, а не з інших підстав.
Суддя Єгор Краснов