"18" листопада 2025 р. Справа153/324/25
Провадження1-кп/153/17/25-к
у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Могилів-Подільського району Вінницької області
Ямпільський районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді ОСОБА_1
секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020170000022
про обвинувачення ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Цекинівка Ямпільського району Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , із неповною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, інвалідності немає, згідно ст.89 КК України судимості не має, громадянина України,
у скоєні злочину, передбаченого ст.336 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника адвоката ОСОБА_6 ,
Згідно ст.65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби повинні виконувати військовий обов'язок, який включає, серед іншого, призов на військову службу та її проходження. Статтями 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що виконання військового обов'язку громадянами України та їх призов на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки згідно Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабміну України від 16.05.2024 №560 (далі Порядок). Відповідно до п.п.27, 28 Порядку - виклик громадян до районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки чи їх відділів, під час мобілізації здійснюється шляхом врученні (надсилання) повістки, у тому числі з метою призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби. Згідно ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.п.20, 24 Порядку - військовозобов'язані громадяни у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язані з'явитись на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у місце та строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях. У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України та триває по теперішній час, на території України оголошено проведення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, у ході якої серед інших заходів, передбачено призов військовозобов'язаних для забезпечення потреб Збройних Сил України. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований по АДРЕСА_1 є військовозобов'язаним, солдатом запасу Збройних Сил України, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Так, у ході загальної мобілізації, ОСОБА_5 пройшов медичне обстеження та відповідно до довідки військово-лікарської комісії №101/467 від 25.06.2024, картки обстеження та медичною позаштатною постійно діючою комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , його визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення охорони. Уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 24.09.2024 ОСОБА_5 під особистий підпис в розписці про отримання, вручено та роз'яснено зміст повістки про його виклик до вказаного РТЦК та СП за адресою: АДРЕСА_2 на 05:00 год. 25.09.2024 з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини. Однак, ОСОБА_5 будучи військовозобов'язаним та придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, до місця призову у вказаній у повістці час та місце не прибув, про причини неявки у встановлений спосіб не повідомив. У зв'язку з чим, ОСОБА_5 10.01.2025 під особистий підпис в розписці про отримання, вручено повістку про його виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 на 08:00 год. 14.01.2025 з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини. Проте, ОСОБА_5 будучи військовозобов'язаним та придатним до військової служби, не маючи права на відстрочку, без поважних причин та правових підстав, з метою ухилення від призову на військову службу до Збройних Сил України під час загальної мобілізації, безпідставно та умисно, вдруге не прибув до місця призову у вказані у повістці час та місце, про причини неявки у встановлений спосіб не повідомив.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину у скоєному не визнав. Від дачі показань відмовився згідно ст..63 Конституції України. Суду пояснив, що він не прибував за викликами у повістках, так як за своїми релігійними переконаннями він не може брати до рук зброю. Зазначив, що він є охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні з 2007 року, і відповідно він не може бути військовим. Вказав, що бажає, щоб йому замінили військову службу на альтернативну. У судових дебатах вказав, що він є охрещеним з 14 річного віку,і віра не дозволяє йому брати до рук зброю, одягати військовий одяг. Вказав, що не вважає, що він порушив закон, так як він просив замінити йому військову службу на альтернативну не військову службу. Вказав, що він активно допомагає у волонтерській діяльності, а також намагається допомагати людям емоційно та духовно. Просив суд врахувати позицію ОП ККС ВС, де призначено покарання не пов'язане із позбавленням волі, та виправдати його. Вказав, що служіння Богу є для нього способом життя, і він має займатися мирною цивільною справою, а не воювати. Зазначив, що він відмовився відбувати у військовий центр для навчання, оскільки це є порушення вимог ОСОБА_7 . Йому не прийнятно бути військовослужбовцем в принципі, він сумлінно хоче залишатися цивільною особою.
Не дивлячись на невизнання своєї вини обвинуваченим, його вина підтверджується показаннями свідків, а саме:
Із показів свідка ОСОБА_8 даних нею у судовому засіданні судом встановлено, що вона є дружиною обвинуваченого. Її чоловік є охрещеним служителем Свідків Єгови, і відповідно за релігійними переконаннями він не може бути військовим, йому не можна навіть чистити картоплю як військовому. Вважає, що її чоловіку має бути замінена військова служба на альтернативну.
Із показань свідка ОСОБА_9 даних ним у судовому засіданні судом встановлено, що він є військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_3 . Обвинувачений визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, РТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики. Обвинуваченому двічі вручалися повістки про його виклик до РТЦК та СП з метою призову на військкому службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини. Від отримання повісток та прибуття обвинувачений відмовлявся, посилаючись на свої релігійні переконання.
Із показань свідка ОСОБА_10 даних ним у судовому засіданні судом встановлено, що обвинувачений є охрещеним служителем Свідків Єгова, і не може за релігійними переконаннями служити, тобто бути військовим. Обвинуваченого як Свідка Єгови він знає давно, так як і сам є служителем Свідків Єгови.
Також, вина обвинуваченого ОСОБА_5 підтверджується наступними зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, а саме:
Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025020170000022 судом встановлено, що 21.01.2025 внесено відомості до ЄРДР за ст.336 КК України за фактом ухилення від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_5 .
Із повідомлення про кримінальне правопорушення від 27.1.2024, рапорту від 29.09.2024, розписки від 24.09.2024, довідки військово-лікарської комісії від 25.06.2024, військового квитка на ім'я ОСОБА_5 , картки обстеження та медичного огляду визначення ступеню придатності до військової служби по мобілізації (яка складається із направлень, медичних довідок та в загальному на 16 аркушах), розписки про отримання довідки військово-лікарської комісії, картки соціально-психологічного вивчення військовослужбовця, квитанції «Укрпошта» та відповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлення про кримінальне правопорушення №166 від 22.01.2025, рапорту від 21.01.2025, розписки про отримання повістки від 10.01.2025, розписки про отримання довідки військово-лікарської комісії від 10.01.2025 судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 визнаний придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони, 24 вересня 2024 року отримав повістку про виклик на 25 вересня 2024 року та 10 січня 2025 року отримав повістку про виклик на 14 січня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини, однак за викликом по повістках не прибув.
Із витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025020170000022 судом встановлено, що 11.02.2025 внесено відомості до ЄРДР за ст..336 КК України за фактом ухилення від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_5 .
Із постанов прокурора Ямпільського відділу Могилів-Подільської окружної прокуратури від 12.02.2025 судом встановлено, що у кримінальному провадженні №42025022220000019 від 12.02.2025 визначено підслідність за ВП №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області і об'єднано в одне кримінальне провадження за №12025020170000022.
Із відеозапису на DVD-диску, який оглянуто в судовому засіданні судом встановлено, що обвинуваченому ОСОБА_5 була вручено повістку про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою призову на військову службу під час мобілізації для отримання мобілізаційного розпорядження та вибуття у пункт прийому особового складу військової частини.
Із довідки №11375 від 28.12.2023 судом встановлено, що ОСОБА_5 з 26 червня 2007 року є присвяченим охрещеним служителем релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні.
Досліджені та проаналізовані зібрані по справі докази, тобто фактичні дані, які містяться в показаннях обвинуваченого, свідків, їх об'єктивна оцінка з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, передбачених ст.368 КПК України, дають підставу суду вважати про обґрунтованість пред'явленого органами досудового розслідування обвинувачення ОСОБА_5 про ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, а саме без поважних причин не прибуття 25.09.2024 та 14.01.2025 у вказаний у повістці час до місця призову за мобілізацією.
Оцінюючи всі зібрані докази в їх сукупності, суд знаходить винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 встановленою, а його дії кваліфікує за ст.366 КК України, тобто, ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зі ст.65 КК України суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного.
У відповідності із ст.66 КК України судом не встановлено пом'якшуючих вину ОСОБА_5 обставин.
У відповідності із ст.67 КК України судом не встановлено обтяжуючих вину ОСОБА_5 обставин.
При призначенні покарання судом також враховуються характеризуючі матеріали відносно ОСОБА_5 , а саме те, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, що підтверджується вимогою №14786-2025 від 22.01.2025, вироком Ямпільського районного суду Вінницької області від 29.03.2023 (за ч.4 ст.185 КК України), листом №42/27/162-25 від 27.01.2025 начальника Могилів-Подільського районного сектору №3 філії ДУ «Центр пробації» у Вінницькій області, однак в силу ст..89 КК України вважається таким, що немає судимості. Не перебуває на обліку в відділі соціального та медичного забезпечення як фізична особа, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та як особа, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, що підтверджується листом начальника відділу соціального та медичного забезпечення №01-10/28 від 23.01.2025. За період із 01.01.2024 по 21.01.2025 тричі звертався до лікарів (18.01.2024 та 18.11.2024 до сімейного лікаря та 19.01.2024 до лікаря офтальмолога), що підтверджується довідками №01-2-51 від 23.01.2025 та №01-4-65 від 27.01.2025. За медичною допомогою до лікарів нарколога та психіатра не звертався, що підтверджується довідкою №01-4-66 від 27.01.2025. Позитивно характеризується за місцем проживання, що підтверджується довідками №13-11.18/04 від 23.12.2024 та №13-11.18/03 від 23.12.2024. З 26 червня 2007 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об'єднання Свідків Єгови в Україні, що підтверджується листом №1816 від 31.01.2025 центру Свідків Єгови та довідкою №11375 від 28.12.2023 центру Свідків Єгови.
Що стосується пакету документів, які надані обвинуваченим 28.04.2025 (а.с.146 т.1 - а.с.136 т.2), то суд вважає їх такими, що не спростовують та не підтверджують винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст..336 КК України.
Згідно постанови ВС №601/2491/22 провадження № 51-6732км23 від 13.06.2024 «Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою. Ст.9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч.2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей. Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye). Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст.9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії). ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи. Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст.35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. В умовах збройної агресії Російської Федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст.9 Конвенції та ст.35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об'єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї. Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов'язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст.1 Закону №2232-XII - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов'язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом). Відповідно до ст.2 Закону № 2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно зі ст.17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.».
Згідно постанови Об'єднаної палати ККС ВС від 27.10.2025 справа №573/838/24 об'єднана палата зробила висновок про те, що законодавство не допускає відмову від призову під час мобілізації з міркувань релігійних або інших переконань, і така відмова, навіть якщо щирість і послідовність цих переконань не викликає сумніву, зумовлює відповідальність за статтею 336 КК України. Разом з тим, релігійні та інші переконання мають враховуватися під час проходження військової служби за мобілізацією й не можуть спричинювати виконання сумлінним відмовником наказів, пов'язаних з носінням або використанням зброї.
Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах завдають ще більшої шкоди інтересам суспільства та через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України.
Також судом враховується те, що ОСОБА_5 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, з народження, більше тридцяти років, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії російської федерації його конституційним обов'язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення ОСОБА_5 від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.
В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров'я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов'язку з захисту Вітчизни.
Також суд зазначає, що з 24.02.2022 росія вчиняє на території нашої суверенної держави злочини проти української нації, та її агресія є злочином проти миру, бо вона порушує усі принципи та цінності людства. Тому ніхто з громадян України не повинен залишатися пасивним перед фактом таких злочинів. У той же час, така свідома протиправна поведінка ОСОБА_5 , як громадянина України, підриває конституційні принципи нашої держави.
ОСОБА_5 хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого.
У зв'язку зі збройною агресією російської федерації проти України - захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м'яких покарань, ніж передбачені санкцією ст.336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов'язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.
Тому, із врахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, який є громадянином України, його ставлення до вчиненого, відсутність з його боку будь-якого каяття, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, враховуючи думку сторони обвинувачення, а також те, що обвинувачений хоча і вважається таким, що не має судимості, однак був засуджений за вчинення умисного злочину, що є характеризуючою його обставиною, даний злочин вчинив із незначним проміжком часу після звільнення судом від призначеного йому покарання за попереднім вироком, а тому суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого не можливе без ізоляції його від суспільства. Тому, вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі на строк, передбачений санкцією ст.336 КК України.
Призначаючи ОСОБА_5 зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого, його перевиховання, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення, передбачених ч.2 ст.50 КК України цілей покарання.
Процесуальні витрати по справі відсутні.
Запобіжний захід стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 не застосовувався, клопотань про застосування відносно нього запобіжного заходу не заявлено.
Речові докази у справі відсутні.
Керуючись ст.ст.368-371, 373-374, 392-393, 395 КПК України, суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня затримання на виконання вироку.
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Головуючий ОСОБА_1