18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
11 листопада 2025 року м.Черкаси Справа № 925/581/25
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Г.М.Скиби, за участю секретаря судового засідання А.М.Буднік, у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду розглянув справу за позовом Фермерського господарства "Апекс", Черкаська область, Золотоніський район, с.Коврай Другий, вул.Шевченка,8
до відповідачів: 1) Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, Черкаська область, Золотоніський район, с.Гельмязів, вул.Центральна,4;
2) Виконавчий комітет Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, Черкаська область, Золотоніський район, с.Гельмязів, вул.Центральна,4
про визнання права постійного користування земельними ділянками для ведення фермерського господарства; визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування,
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: Міщенко С.В. - адвокат - за ордером;
від відповідача-1: Сизько Д.Б.- адвокат - за ордером, в режимі ВКЗ;
від відповідача-2: участі не брав.
Фермерське господарство "Апекс" звернулось в Господарський суд Черкаської області із позовом до Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та Виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області з вимогами про:
визнання за Фермерським господарством "Апекс" (код ЄДРПОУ 24410866) права постійного користування земельними ділянками з кадастровими номерами 7121585600:04:001:0501 площею 9,05 га та 71214585601:02:002:0505 площею 19,6 га, розташованими в адмінмежах Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (раніше Коврайської Другої сільської ради Золотоніського району Черкаської області), призначених для ведення селянського (фермерського) господарства, які були надані на ім'я Різника Петра Степановича відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧК№5-71 на підставі рішення Золотоніської районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109;
визнання недійсним рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 29.04.2025 №65-38/VIII "Про відмову у визнанні права постійного користування земельними ділянками за Фермерським господарством "Апекс".
Ухвалами суду: від 28.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та проведення підготовчого засідання призначено на 01.07.2025; від 01.07.2025 клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання задоволено та проведення підготовчого засідання відкладено на 26.08.2025; від 26.08.2025 клопотання представника позивача про відкладення підготовчого засідання задоволено та проведення підготовчого засідання відкладено на 15.09.2025.
12.09.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 від 12.09.2025 (вх.№13386/25 від 12.09.2025).
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, причини неявки не відомі.
Так, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України:
ч.5 ст.6. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів);
ч.6 ст.6. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку;
абз.1 ч.7 ст.6. Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою;
п.2 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
ч.4 ст.122. Відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному вебсайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа, сформованою Комп'ютерною програмою "Діловодство спеціалізованого суду" (КП "ДСС"), документ в електронному вигляді "ГПК Ухвала ст.183 (Порядок проведення підготовчого засідання)" від 26.08.2025 у справі №925/581/25 було надіслано одержувачу Виконавчий комітет Гельмязівської сільської ради Золотоніського району в його електронний кабінет та доставлено до останнього 27.08.2025 о 10:57 год.
У судовому засіданні 23.10.2025:
Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Вказує на невизнання його права постійного користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення як сільською радою, так і її виконавчим комітетом. Спірне рішення ради як акт індивідуальної дії є волевиявленням колегіального органу, який порушує права позивача та має бути скасовано за рішенням суду.
Представник відповідача-1 категорично заперечив проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 15.08.2025 (вх.№12351/25 від 26.08.2025). Заперечує позов до відповідача-2 з мотивів неналежності відповідача-2 та неналежності способу захисту свого непорушеного права позивачем. Вказує на відсутність повноважень у ради визнавати право постійного користування спірними земельними ділянками за позивачем.
Представник відповідача-2 відзиву на позовну заяву не подав, проти документів позивача не заперечив, причини неприбуття представника відповідача-2 в засідання суду невідомі.
Суд 23.10.2025 після дослідження доказів перейшов до стадії підготовки судового рішення у справі.
За результатами судового розгляду 11.11.2025 судом проголошено та приєднано до справи вступну та резолютивну частини судового рішення відповідно до приписів ст.ст. 233, 240 ГПК України.
Судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини.
На підставі Рішення органу державної виконавчої влади - Золотоніської Районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109 (а.с. 19) - гр. ОСОБА_1 на праві постійного користування для ведення (створення) фермерського господарства було передано 44,5га землі сільськогосподарського призначення (площа якої згодом була зменшена до 28,5га внаслідок приватизації окремих ділянок членами фермерського господарства), що складається з двох земельних ділянок: з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, що розташовані в адмінмежах Коврайської Другої сільської ради Черкаської області Золотоніського району (нині Гельмязівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області - як правонаступник за Законом внаслідок проведеної адміністративної реформи в Україні).
Право постійного користування на спірні земельні ділянки було підтверджено Державним актом на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 (а.с. 17-18, 100-101) та зареєстроване Головним управлінням Держгеокадастру у Черкаській області у Державному земельному кадастрі на спірні земельні ділянки.
Після отримання зазначених земельних ділянок - як основи фермерського селянського господарства - гр. ОСОБА_1 14.10.1996 заснував Фермерське господарство "РІЗНИКА П.С." (що підтверджується Статутом, даними Витягу з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Довідкою про включення до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, Свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи (а.с. 21-38). Реєстрація та перереєстрація фермерського господарства не поставлена учасниками спору під сумнів.
Після смерті засновника фермерського господарства гр. ОСОБА_1 та відкриття спадщини, відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.07.2021, виданого приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І. - 100% частки в статутному капіталі Фермерського господарства "РІЗНИКА Петра Степановича", код ЄДРПОУ 24410866 - успадкував його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 та, відповідно до Протоколу №3 Загальних зборів учасників Фермерського господарства "РІЗНИКА Петра Степановича", ця юридична особа змінила назву на Фермерське господарство "РІЗНИКА С.П." з внесенням змін до Статуту та Державного реєстру юридичних осіб (а.с. 39-48).
Пізніше, після смерті гр. ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (внаслідок бойових поранень при захисті територіальної цілісності України), та відкриття спадщини, відповідно до Свідоцтв про право на спадщину за Законом від 29.05.2023, виданого приватним нотаріусом Золотоніського районного нотаріального округу Черкаської області Шипович Я.І.,- 100% частки в статутному капіталі Фермерського господарства "РІЗНИКА С.П.", код ЄДРПОУ 24410866, успадкували в рівних частинах: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_4 ) (а.с. 49-51).
Відповідно до Протоколу №4 Загальних зборів учасників Фермерського господарства "РІЗНИКА С.П." - було змінено назву юридичної особи на Фермерське господарство "АПЕКС", а головою ФГ "АПЕКС" було обрано РІЗНИК ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 (без зміни організаційної форми, видів діяльності та ідентифікаційного коду юридичної особи, а.с. 52).
На час надання гр. ОСОБА_1 указаної земельної ділянки та безпосереднього створення ним даного фермерського господарства - діяв ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 (далі - Закон про СФГ), а на даний час - ЗУ "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 (далі - Закон про ФГ).
Частиною 1 ст. 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на час створення Фермерського господарства "Різника Петра Степановича" (ФГ "РІЗНИКА С.П.")) було визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Закон про СФГ передбачав реєстрацію СФГ як юридичної особи.
У свою чергу, ст.1 ЗУ "Про фермерське господарство" (надалі Закон про ФГ), що чинний на сьогодні,- також встановлює, що фермерське господарство (далі - ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи (зі змінами, які набули чинності з 01.05.2016, ФГ могло бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець).
Тобто Закон про СФГ та Закон про ФГ передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як самостійної юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб'єктністю.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону про СФГ - СФГ в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.
При цьому статтею 9 Закону про СФГ були встановлені особливості реєстрації СФГ - як господарюючого суб'єкта.
Так, відповідно до ч.1 цієї статті Закону про СФГ, - після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, СФГ підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.
Частиною другою цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Отже станом на 1996-й рік Законом було передбачено одержання земельної ділянки - як обов'язкової передумови для набуття СФГ правосуб'єктності.
У свою чергу, одержання особою земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ.
Тобто Закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ, що залишає поза увагою Відповідач, вважаючи, що дана земельна ділянка була видана засновнику ФГ для його особистого використання, а не для використання землі фермерським господарством, адже Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім'я голови СФГ відповідно до частини п'ятої статті 2 Закону про СФГ тому що на час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує, але для його створення з метою використання цієї земельної ділянки саме фермерським господарством.
Особливості створення СФГ (ФГ) полягають у тому, що:
- обов'язковою передумовою створення СФГ (ФГ) є набуття засновником (майбутнім головою відповідно до Закону про СФГ) права на земельну ділянку, надану для ведення СФГ (ФГ);
- склад учасників селянського СФГ (ФГ) є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї відповідно до Закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами СФГ (ФГ) (частина друга статті 2 Закону про СФГ, частина перша статті 3 Закону про ФГ).
Одночасно суд враховує, що в системно-логічному зв'язку з нормами Закону про СФГ знаходились норми статті 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення ФГ "РІЗНИКА С.П."), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою, однією з яких згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 ЗК України є добровільна відмова від земельної ділянки, а пунктом 1 частини першої статті 27 ЗК України в т.ч. встановлено й спеціальну підставу - припинення СФГ.
Тобто одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ (ФГ) є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ Законом передбачено не було, а обов'язки землекористувача Законом покладено безпосередньо на СФГ.
З урахуванням нерозривності зв'язку прав, обов'язків та відповідальності землекористувача, - після одержання гр.Різником ОСОБА_8 Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 та проведення державної реєстрації Фермерського господарства "РІЗНИКА С.П.", як юридичної особи (код ЄДРПОУ 24410866), - обов'язки користувача цієї земельної ділянки стало виконувати і виконує саме Фермерське господарство "РІЗНИКА С.П." (після перейменування - Фермерське господарство "АПЕКС" код ЄДРПОУ 24410866), а не ОСОБА_1 чи РІЗНИК С.П., як фізична особа-громадянин, якому надавалась земельна ділянка.
Оскільки після державної реєстрації цього фермерського господарства у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбулася фактична заміна землекористувача на Фермерське господарство "РІЗНИКА С.П." (після перейменування, без зміни коду ЄДРПОУ - наразі Фермерське господарство "АПЕКС"), що підтверджується матеріалами Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок с/г призначення державної власності (за межами населених пунктів) в адмінмежах Коврайської Другої сільської ради Золотоніського р-ну Черкаської області, які були виконані на замовлення право попередника власника цих земельних ділянок - держави Україна, в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, якою визнавалося право постійного (тобто довічного) користування землею - земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05 га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га за ФГ "РІЗНИКА П.С.", що відповідає в тому числі правовим позиціям, які були викладені у низці висновків Великої Палати Верховного Суду, які вона послідовно надає стосовно того, що за змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону про ФГ після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення ФГ та проведення державної реєстрації такого господарства, - обов'язки орендаря цієї земельної ділянки (титульного землекористувача) виконує ФГ, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації ФГ у правовідносинах користування земельними ділянками, наданими на підставі Закону про ФГ, відбувається фактична заміна орендаря, й обов'язки користувача земельної ділянки переходять до ФГ з дня його державної реєстрації. Крім того, для фактичної заміни орендаря та переходу обов'язків користувача земельної ділянки до ФГ має значення факт державної реєстрації останнього, а не внесення земельних ділянок до його статутного капіталу (пункти 40-42 постанови ВС від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц).
Близькі за змістом висновки викладені у постанові ВС від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, у пункті 47 постанови від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, пунктах 28 - 30, 38 постанови від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, у постанові від 12.12.2018 у справі №388/1103/16-ц, у пунктах 31- 32 постанови від 16.01.2019 у справі №695/1275/17, пунктах 32, 33 постанови від 16.01.2019 у справі №483/1863/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18), яка є актуальною на даний час, та у Постанові Верховного Суду від 26.08.2020 по справі №925/302/18 за позовом виконуючого обов'язки керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області до Селянського (фермерського) господарства "Веселка" про витребування майна з чужого незаконного володіння,- висловлена чітка правова позиція, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство - як юридична особа.
Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 №179/1043/16-ц; від 23.06.2020 №922/989/18; Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 28.04.2021 №547/362/18, де було урегульовано процедуру реєстрації права постійного користування на землю за ФГ після смерті власника ФГ, - Велика Палата Верховного Суду визначила, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства - як юридичної особи, відбувається автоматичний перехід права постійного користування земельною ділянкою до Фермерського господарства.
У свою чергу, згідно з ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про фермерське господарство", успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до Закону.
У роз'ясненнях, що містяться в п. 9 Постанови №20 від 22.12.1995 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.
Отже після смерті власника/засновника фермерського господарства Різника П.С. правовий режим вказаних земельних ділянок не змінився і право постійного користування ними залишилося у Фермерського господарства "Різника П.С". (після перейменування, відповідно, - Фермерського господарства "РІЗНИКА С.П." та Фермерського господарства "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866), яке продовжило відкрито та безперервно користуватися нею в т.ч. й після зміни його бенефеціарів.
У свою чергу, стаття 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV визначає, що під час проведення державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які передають земельні ділянки у власність або у користування, оскільки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування і буде вважатися заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.
Таким чином, згідно вищезазначених норм законодавства, реєстрацію похідних речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності право постійного користування, можна проводити не після державної реєстрації права власності держави або територіальної громади на ці земельні ділянки, а одночасно з реєстрацією похідного речового права на земельну ділянку.
Наведене підтверджується роз'ясненням Міністерства юстиції України за посиланням https://pzmrujust.gov.ua/napriamy-diialnosti/144-yurydychni-konsultatsii/824-osoblyvosti-derzhavnoi-reiestratsii-prav-na-zemelni-dilianky-derzhavnoi-ta-komunalnoi-vlasnosti-pry-peredachi-ikh-u-vlasnist-abo-korystuvannia-06112017.
Згідно частини 2 статті 4 Закону про держреєстрацію прав право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом на нерухоме майно, яке є похідним від права власності.
Тобто таке право підлягає державній реєстрації та оформлюється відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 №1952-IV, тому це право щодо зазначеної вище земельної ділянки має бути зареєстрованим саме за Фермерським господарством "АПЕКС" (до перейменування: Фермерське господарство "РІЗНИКА П.С." та Фермерське господарство "РІЗНИКА С.П.") код ЄДРПОУ 24410866.
Натомість, як вбачається з Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, не зважаючи на вищезазначені норми матеріального права, правові позиції висловлені Великою Палатою Верховного Суду, Верховним Судом та роз'яснення Міністерства юстиції України щодо їх правозастосування ,- після набуття чинності нормами абз. 1 ч. 1 ст. 117 ЗК України та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, зі сторони Відповідачів Гельмязівської сільської ради Золотоніського району (як представницького органу ОТГ- суб'єкта права власності на спірні земельну ділянку), та Виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради Золотоніського району (як виконавчого органу ОТГ, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав)),- при здійсненні за Гельмязівською сільською (код ЄДРПОУ 26358880) державної реєстрації права власності в державному реєстрі прав на земельні ділянки:
з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та
з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, яка проводилася на підставі ст.117 ЗК України на виконання Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 року №6-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад" - з незрозумілих причин та підстав не було внесено до Державного реєстру речових прав, як похідне речове право, - право постійного (тобто довічного) користування цими земельними ділянками, якими відкрито і безперервно володіло і продовжує володіти Фермерське господарство "Різника П.С." код ЄДРПОУ 24410866 (після перейменування - ФГ "АПЕКС"), але при цьому з Державного реєстру речових прав виключено запис про право користування Різника П.С., хоча до цього такий запис був включений.
Намагаючись в позасудовому порядку захистити своє право постійного користування земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, - керівник ФГ "АПЕКС" письмово звернувся до Відповідачів з заявою про визнання за Фермерським господарством "АПЕКС" код ЄДРПОУ 24410866 права постійного користування земельними ділянками та здійснення реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за Фермерським господарством "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866) права постійного користування цими земельними ділянками. Розглянувши її, Гельмязівська сільська рада (Відповідач-1) прийняла спірне Рішення №65-38/VIII від 29.04.2025 "Про відмову у визнанні права постійного користування земельними ділянками за фермерським господарством "АПЕКС" (а.с. 126), а Виконавчий комітет Гельмязівської сільської ради (Відповідач-2), крім того листом за вих.№170/02-13 від 06.05.2025 (а.с. 125) також заперечив право ФГ "АПЕКС" на постійне користування зазначеними земельними ділянками для ведення (створення) фермерського господарства, мотивуючи свою позицію тим, що відсутні правові підстави для визнання та реєстрації такого права постійного користування земельними ділянками за ФГ "АПЕКС", оскільки ці ділянки раніше використовувалися іншою особою - гр. ОСОБА_1 , який вже помер (а.с. 39), що стало причиною звернення ФГ "АПЕКС" з позовом в Господарський суд Черкаської області за захистом порушеного права та його відновлення шляхом скасування спірного рішення органу місцевого самоврядування та визнання права постійного користування визначеними земельними ділянками за позивачем.
Відповідач -1 (рада) подала відзив (а.с. 159-168, вх.суду №12351/25 від 26.08.2025) на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову Фермерського господарства "АПЕКС" до Гельмязівської сільської ради та Виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради про визнання права постійного користування земельними ділянками для ведення фермерського господарства, а також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Відповідач вказав на належне дотримання органом місцевого самоврядування чинного земельного законодавства та процедури припинення Фермерським господарством користування земельною ділянкою комунальної власності. Відповідач вважає, що письмове звернення керівника ФГ "АПЕКС" не підлягає до задоволення, оскільки спірні земельні ділянки надавалися у користування фізичній особі ОСОБА_1 , який помер. Відповідач-1 зазначив, що Виконавчий комітет Гельмязівської сільської ради, за позиції Відповідача-1, не міг порушити права Позивача у спірних правовідносинах; не є юридичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги; не може відповідати за даним позовом, а також вказавши, що прийнятим рішенням сільської ради прав позивача порушено не було.
При цьому відповідач-1 не надає доказів вилучення у позивача Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою чи анулювання даного Акту, чи вилучення спірних ділянок з користування Фермерського господарства "АПЕКС" на користь власника чи нового землекористувача.
Відповідач-2, будучи належним чином ознайомлений з позовною заявою та доказами, якими обґрунтовує позов позивач - відзиву на позов до суду не подав і участі представника в судовому розгляді - не забезпечив. Вимоги позивача не заперечені та не спростовані в належний спосіб.
Інших доказів та документів Відповідачем-1 та Відповідачем-2 у справу не подано.
Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.
Відповідно до вимог статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням режиму воєнного стану в державі та ймовірності повітряних тривог в місті Черкаси у господарському суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи безпеки.
Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд відзначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується "процесуальна" справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) "Star Cate Epilekta Gevmata and Others v. Greece" від 06.07.2010 №54111/07).
Право на звернення до господарського суду за захистом порушеного права чи господарського інтересу:
Право на судовий захист в Україні гарантується статтею 55 Конституції України - як норма прямої дії. Воно включає право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування та посадових осіб. Реалізація цього права забезпечується через звернення до суду, професійну правову допомогу (стаття 59 Конституції), а також право на апеляційне та, у визначених законом випадках, касаційне оскарження рішень.
Згідно ч.3 ст.5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.
Частина 2 ст.13 Цивільного кодексу України передбачає зобов'язання особи при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з положеннями ст.20 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних відносин) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до приписів ст. 4 ГПК України:
1. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
2. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
3. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Юридичний статус учасників даного провадження:
Позивач є самостійною юридичною особою та суб'єктом господарювання на ринку товарного сільськогосподарського виробництва України, з присвоєнням ідентифікаційного коду, з визначенням видів діяльності, з внесенням реєстраційних даних в ЄДРПОУ. Діяльність позивача регламентована приписами ЗУ "Про фермерське господарство", нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України (в частині використання земельної ділянки) та Податкового кодексу України (в частині внесення плати за землю та інших обов'язкових платежів).
Відповідач-1 є самостійною юридичною особою за Законом, колегіальним органом місцевого самоврядування, з присвоєнням ідентифікаційного коду, з визначенням видів діяльності, з внесенням реєстраційних даних в ЄДРПОУ. Діяльність відповідача-1 регламентована нормами Конституції України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідач-2 є самостійною юридичною особою, утвореною органом місцевого самоврядування; є виконавчим органом місцевого самоврядування, з присвоєнням ідентифікаційного коду, з визначенням основних та делегованих видів діяльності, з внесенням реєстраційних даних в ЄДРПОУ. Діяльність відповідача-2 регламентована нормами Конституції України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", а також рішеннями засновника.
Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть діяти лише в спосіб, визначений законами України, і не інакше - приписи ст.19 Конституції України як норми прямої дії. У спірних відносинах, що розглядаються, доведення правомірності своїх дій стосовно вирішення письмового звернення позивача та припинення його права постійного користування спірною земельною ділянкою законодавець покладає на орган місцевого самоврядування (відповідача-1).
Позивачем предмет спору у справі визначений як:
1) визнання права постійного користування земельною ділянкою; 2) визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке порушує права позивача щодо правомірності використання спірної земельної ділянки.
Позивач вказує, що за приписами частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; д) застосуванням інших, передбачених законом, способів.
Щодо обґрунтування вимоги про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою:
Згідно із ч.1 ст. 51 ЗК України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 ) громадяни, які виявили бажання утворити та вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень ст.7 ЗК України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_9 та створення СФГ РІЗНИКА Петра Степановича - (після перейменування - ФГ "АПЕКС")) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Частиною 1 статті 23 ЗК України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_9 та створення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича (після перейменування - ФГ "АПЕКС")) передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Зі змісту зазначеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_9 для створення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича (після перейменування - ФГ "АПЕКС"), спірна земельна ділянка державної власності на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України чи фізичній особі, а як спеціальному господарюючому суб'єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства. При цьому земельна ділянка є матеріальною основою утворюваного фермерського господарства і основним засобом виробництва.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича - (після перейменування - ФГ "АПЕКС")) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, або Державного акта на право постійного користування землею, або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
Суд підкреслює, що чинним законодавством на момент утворення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича (після перейменування - ФГ "АПЕКС") було передбачено одержання земельної ділянки в користування як обов'язкової умови для набуття правосуб'єктності СФГ, як юридичної особи. Водночас одержання громадянином Державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов'язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку в товарному сільськогосподарському виробництві, надану йому в користування для ведення СФГ, - без створення такого СФГ.
Суд обґрунтовано вважає, що титульним та постійним землекористувачем спірних земельних ділянок станом на 2025 рік було ФГ "АПЕКС", утворене та зареєстроване в ЄДРПОУ в належний спосіб.
Протиправного чи самовільного використання фермерським господарством спірної земельної ділянки відповідачами (Гельмязівською сільською радою Золотоніського району та ВК Гельмязівської сільської ради Золотоніського району) не доведено.
З метою приведення тривалих господарських відносин у відповідність до чинного земельного законодавства позивач письмово звернувся в Гельмязівську сільську раду, як до власника землі, з клопотанням припинити право користування спірною земельною ділянкою за померлою особою гр. РІЗНИКОМ ОСОБА_8 та переоформити право постійного користування цією ділянкою за ФГ "АПЕКС", але отримав відмову колегіального органу у формі рішення ради (а.с. 126).
Суд зазначає, що сільська рада та її виконавчий орган, діючи всупереч інтересам заявника та з порушенням чинного законодавства (що має ознаки зловживання правом і є неприпустимим з боку органу місцевого самоврядування відповідно до приписів ст. 13 ЦК України), - невірно оцінили письмове звернення, що призвело до судового розгляду спору та необхідності захисту позивачем та відновлення свого порушеного права від невиправданого втручання органу місцевого самоврядування (власника спірної земельної ділянки) та його виконавчого комітету в права постійного користування землею.
Суд підкреслює, що своїми діями відповідачі порушили принципи: правової визначеності для позивача та стабільності тривалих суспільних відносин між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем).
Застосування судом норм права до спірних відносин:
19.06.2003 законодавцем було прийнято новий ЗУ "Про фермерське господарство" №937-IV, яким ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 ЗУ "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 ЗУ "Про фермерське господарство").
Отже, відповідно до чинного на даний час законодавства можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб'єктом такого використання може бути особа - суб'єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України (норми якого були чинними на час виникнення спірних правовідносин).
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.
З системного аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 ЗУ "Про фермерське господарство" вбачається, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов'язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.
Таким чином, як за нормами ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" (чинного на момент створення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича, після перейменування - ФГ "АПЕКС"), так і за нормами чинного ЗУ "Про фермерське господарство" визначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на підставі закону набуває як правомочності володіння, користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб'єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб'єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18). Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18.
Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з визначених підстав, закріплених у законодавстві, і розширеному тлумаченню ці підстави не підлягають.
Право постійного землекористування, яке є безстроковим, може бути припинено лише з підстав, передбачених у ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Так, диспозицією ст.141 ЗК України (у редакції, чинній на момент смерті гр. РІЗНИКА Петра Степановича) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини, передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 27 ЗК України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_9 та створення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
У земельному законодавстві України (як чинному на момент створення ФГ РІЗНИКА Петра Степановича (після перейменування - ФГ "АПЕКС"), так і на даний час) - така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ/ФГ - відсутня.
Тому одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ/ФГ - є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ/ФГ правосуб'єктності, як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ/ФГ і подальшої державної реєстрації СФГ/ФГ як юридичної особи, може бути лише припинення діяльності відповідного фермерського господарства з внесенням відповідних реєстраційних даних в ЄДРПОУ.
Тобто у разі смерті громадянина - засновника СФГ/ФГ відповідні правомочності та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.
З огляду на зазначені норми матеріального права, - одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ (ФГ) є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб'єктності як юридичної особи.
При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було, а обов'язки землекористувача (титульного володільця) законом покладено безпосередньо на СФГ.
Тому суд погоджується з позицією позивача, що з урахуванням нерозривності зв'язку прав, обов'язків та відповідальності землекористувача, - після одержання Різником ОСОБА_8 Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ від 08.04.1996 серії ЧР№5-71 та проведення 14.10.1996 державної реєстрації Фермерського господарства "РІЗНИКА С.П." як юридичної особи (код ЄДРПОУ 24410866), - обов'язки користувача цієї земельної ділянки стало виконувати і виконує саме Фермерське господарство "РІЗНИКА С.П." (після перейменування - Фермерське господарство "АПЕКС"), а не ОСОБА_1 чи РІЗНИК С.П. як фізична особа-громадянин, якому вона надавалась.
Оскільки після державної реєстрації цього фермерського господарства, у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбулася фактична заміна землекористувача на Фермерське господарство "РІЗНИКА С.П." (після перейменування - наразі Фермерське господарство "АПЕКС"), що зокрема підтверджується матеріалами Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок с/г призначення державної власності (за межами населених пунктів) в адмінмежах Коврайської Другої сільської ради Золотоніського р-ну Черкаської області, які були виконані на замовлення право попередника власника цих земельних ділянок - держави Україна, в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, якою визнавалося право постійного (довічного) користування землею - земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05 га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га за ФГ "РІЗНИКА П.С." (а.с. 61-100).
Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ "РІЗНИКА Петра Степановича" набуло прав та обов'язків титульного землекористувача.
У свою чергу, зі смертю гр. РІЗНИКА ОСОБА_10 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ від 08.04.1996 серії ЧР №5-71, таке право не припинилося, а збереглося за СФГ "РІЗНИКА Петра Степановича" (після перейменування - ФГ "АПЕКС") , до якого воно перейшло після створення цього ФГ.
Адже правове становище селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи та суб'єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства, як в силу об'єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.
У постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19 зазначено, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.
За змістом статті 7 ЗК України (в редакції, чинній станом на 1996 рік) постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
Земельний кодекс України у чинній редакції також визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 (чинна до 23.07.2013)). При цьому обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, визнано неконституційним.
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов'язковій заміні (подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 02.04.2019 у справі №921/710/17-г/6).
Наявність чи відсутність заборгованості ФГ "АПЕКС" перед бюджетом по платежах за користування земельною ділянкою не є предметом спору і відповідачами не оспорюється.
У свою чергу, щодо вимоги позивача про визнання недійсним рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області №65-38/VIII від 29.04.2025 "Про відмову у визнанні права постійного користування земельними ділянками за фермерським господарством "АПЕКС"" та визнання за Фермерським господарством "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866) права постійного користування земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, що розташовані в адмінмежах Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (раніше Коврайської Другої сільської ради Золотоніського району Черкаської області), призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я РІЗНИКА Петра Степановича відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 на підставі Рішення органу виконавчої влади - Золотоніської Районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109, суд приходить до висновку про наявність підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України як норми прямої дії органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не інакше.
Законодавець у ч.3 ст.24 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" визначив, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Внаслідок змін земельного законодавства та проведення адміністративної реформи в Україні відповідач-1 Гельмязівська сільська рада Золотоніського району з 23.04.2021 є власником спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства (а.с. 103-124); спору в цій частині немає.
Гельмязівська сільська рада Золотоніського району, як власник спірної земельної ділянки, в межах своїх дискреційних повноважень, з урахуванням висновків земельної комісії, без з'ясування дійсних обставин і взаємовідносин сторін та попередження негативних наслідків для позивача прийняла оспорюване рішення (а.с. 126), яке суперечить нормам чинного законодавства та інтересам Позивача.
Законодавець у загальній частині ЦК України (ст.21) визначив права суду щодо оскарження зацікавленою особою актів індивідуальної дії органів влади чи місцевого самоврядування.
Ст. 21 ЦК України. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування:
1. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
2. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Законодавець визначився, що право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві. Ці підстави мають вичерпний характер і не підлягають розширеному тлумаченню. Тому орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України (і не інакше!), на що звернув увагу Верховний Суд у своїх правових висновках - пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.
Тому всі дії органу місцевого самоврядування, спрямовані на припинення чи не визнання права користування земельною ділянкою належного користувача поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
При цьому, враховуючи, що Гельмязівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області - є власником спірних земельних ділянок, зважаючи на ту обставину, що саме сільська рада, як орган місцевого самоврядування прийняла спірне рішення, а виконавчий комітет Гельмязівської сільської радою Золотоніського району Черкаської області підтримав позицію ради про відсутність у позивача права постійного користування спірними земельними ділянками (фактично письмово заперечивши таке право) - належними відповідачами у даному спорі є Гельмязівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області та її виконавчий комітет. У зв'язку з цим суд не погоджується з доводами представника Відповідача-1, що Виконавчий комітет Гельмязівської сільської ради не міг порушити права Позивача у спірних правовідносинах, оскільки не є особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги та не може відповідати за даним позовом.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантоване право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
З огляду на зазначене особа на свій розсуд обирає спосіб захисту свого права або інтересу, в тому числі шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, і обмеження її у цьому праві суперечить Конституції України та чинному законодавству.
Відповідно до положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Статтями 153, 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і роз поряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За приписами ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна», в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
Тобто, право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.
У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу Конвенції в результаті дій, спрямованих проти нього.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 ЦК України та абз.2 ч.2 ст.20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.
Відповідно до приписів ст. 21 ЦК України: законодавець передбачив, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд враховує, що колегіальний орган не може самостійно скасовувати виданий ним же акт індивідуальної дії.
Згідно приписів ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 152 Земельного кодексу України, передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Тому, оскільки право ФГ "АПЕКС" використовувати спірні землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі Акту на постійне користування землею, що був виданий на ім'я Різника П.С., є законними очікуваннями, то в якості такого воно підлягає захисту, як майно в розумінні статті 1 Протоколу №1 Конвенції, (див. рішення від 24.06.2003 у справі «Стреч проти Сполученого Королівства», заява №44277/98, пункти 32-35), оскільки дії/рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та виконкому Гельмязівської сільської ради, які фактично анулюють юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, та саме право постійного користування землею - є втручанням в зазначене право ФГ "АПЕКС", а саме - фактично позбавлення ФГ "АПЕКС" постійного користування у розумінні статті 1 Першого протоколу Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Враховуючи, що Гельмязівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області не визнає за ФГ "АПЕКС" право постійного користування землею для ведення (створення) фермерського господарства, з метою захисту належного ФГ "АПЕКС" цього права постійного користування земельними ділянками, - вимога про визнання за Фермерським господарством "АПЕКС" код ЄДРПОУ 24410866 права постійного користування земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05 га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, що розташовані в адмінмежах Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (раніше Коврайської Другої сільської ради Золотоніського району Черкаської області) призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я РІЗНИКА Петра Степановича відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 на підставі Рішення органу виконавчої влади - Золотоніської Районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109 на праві постійного користування землею для ведення (створення) фермерського господарства - підлягає до задоволення, з одночасним визнанням недійсним рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області №65-38/VIII від 29 квітня 2025 року "Про відмову у визнанні права постійного користування земельними ділянками за фермерським господарством ФГ "АПЕКС"".
Застосований судом спосіб захисту до спірних відносин відповідатиме висновку Верховного Суду, що висловлений з подібних правовідносин у постанові від 26.01.2022 у справі №908/846/19, якою Верховний Суд, визнавши право постійного користування земельною ділянкою за позивачем, зазначив про помилковий висновок суду першої інстанції про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке перейшло до позивача в силу закону не потребує додаткового визнання такого права.
При цьому, при прийнятті рішення у даній справі суд також враховує концепцію Доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) в практиці Європейського суду з прав людини та її застосування Верховним Судом (як джерело права).
Доктрина venire contra factum proprium в цивільному праві передбачає добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) та заборону суперечливої поведінки як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17). Вперше про застосування доктрини заборони суперечливої поведінки зазначала колегія КГС ВС у постанові від 17.11.2018 у справі №911/205/18, а саме у пунктах 60 та 61: "/…/ суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".
Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Висновки суду за результатами судового розгляду:
Суд вважає, що Гельмязівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області проявила непослідовну та суперечливу поведінку в своїх діях, незважаючи на сталі суспільні відносини у постійному користуванні земельною ділянкою державної (пізніше - комунальної власності) позивачем ФГ "АПЕКС", порушивши господарський інтерес фермерського господарства та поставивши під сумнів його матеріальну основу у виді земельних ділянок, оскільки сільська рада не мала законних та обґрунтованих підстав заперечувати чи не визнавати право позивача на постійне користування спірними земельними ділянками, гарантоване державою Україна.
Відповідно до приписів ст.ст.74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов'язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права.
Суд зазначає, що Відповідачі всупереч вимог та приписів ч.1 ст.74, ст.76, 77 ГПК України не спростували належними та допустимими доказами доводи та докази позивача. У відповідача-1 відсутнє право самостійно скасовувати прийняті ним рішення індивідуальної дії.
За вказаних обставин суд вважає, що позивачем використано належний спосіб захисту свого порушеного права, передбачений приписами ст.ст.15-16 ЦК України, тому позов підлягає до повного задоволення.
Належить:
1) визнати за Фермерським господарством "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866) право постійного користування земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та з кадастровим № 7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, що розташовані в адмінмежах Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (раніше Коврайської Другої сільської ради Золотоніського району Черкаської області) призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, які були надані на ім'я РІЗНИКА Петра Степановича відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 на підставі Рішення органу виконавчої влади - Золотоніської Районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109.
2) визнати недійсним рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області №65-38/VIII від 29.04.2025 "Про відмову у визнанні права постійного користування земельними ділянками за фермерським господарством ФГ "АПЕКС"" як таке, що не ґрунтується на приписах Закону.
Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, згоду на застосування якого надано Верховною Радою України (п.4 ст.11 ГПК України):
- принцип правової певності та юридичної визначеності, в тому числі недопустимість ревізування рішень судів, які набрали законної сили - з підстав бажання зацікавленої особи в переоцінці доказів (рішення "Агрокомплекс проти України" №23465/03 від 08.03.2012);
- принцип загальної оцінки судом відносин сторін та відсутності обов'язку суду давати оцінку кожній вимозі сторін (рішення "Серявін проти України" №4909/04 від 10.02.2010, рішення "Трофімчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010);
- принцип повноти та межі обґрунтування рішення судом в залежності від характеру рішення (рішення "Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29);
- принцип поваги до права на володіння своїм майном (рішення "Желтяков проти України" №4994/04 від 09.09.2011).
За результатами судового розгляду Гельмязівська сільська рада Золотоніського району Черкаської області має припинити право користування земельною ділянкою за гр. РІЗНИКА Петра Степановича, надавши відповідні документи державному реєстратору для внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державний реєстр Іпотек, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна про право Фермерського господарства "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866) постійного користування земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, що розташовані в адмінмежах Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (раніше Коврайської Другої сільської ради Золотоніського району Черкаської області), призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім'я РІЗНИКА Петра Степановича відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 на підставі Рішення органу виконавчої влади - Золотоніської Районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109, з наданням відповідних документів суду про вчинення реєстраційної дії.
З метою процесуальної економії, враховуючи відсутність відкритих розрахункових рахунків Гельм'язівської сільської ради в банківських установах чи відділеннях Держаної казначейської служби України, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України з огляду на повне задоволення позову судові витрати позивача, які були понесені ФГ "АПЕКС" у зв'язку з розглядом даної справи, у сумі 21080,68 грн судового збору - покладаються на сторону відповідача Виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області повністю, оскільки саме неправомірні дії сільської ради та її виконавчого органу призвели до необхідності вчинення активних дій позивачем для судового захисту свого порушеного та невизнаного права.
Суд не розглядає питання розподілу витрат позивача на правову допомогу в даному судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 233, 236-240 ГПК України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
1.1. Визнати за Фермерським господарством "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866, вул.Шевченка,8, с.Коврай Другий Золотоніського району Черкаської області) право постійного користування земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05 га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га, що розташовані в адмінмежах Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (раніше Коврайської Другої сільської ради Золотоніського району, Черкаської області) призначених для ведення селянського (фермерського) господарства, які були надані гр. Різнику Петру Степановичу відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 08.04.1996 серії ЧР №5-71 на підставі Рішення Золотоніської Районної державної адміністрації від 08.04.1996 №109 (як органу виконавчої влади).
1.2. Визнати недійсним рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області №65-38/VIII від 29.04.2025 "Про відмову у визнанні права постійного користування земельними ділянками за фермерським господарством (ФГ) "АПЕКС"".
2. Стягнути з Виконавчого комітету Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, вул.Центральна,4 с. Гельмязів Золотоніського району, код ЄДРПОУ , номер рахунку в банку невідомий
на користь Фермерського господарства "АПЕКС" (код ЄДРПОУ 24410866, вул.Шевченка,8, с.Коврай Другий Золотоніського району Черкаської області, номер рахунку в банку невідомий)
21080,68 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Вказане судове рішення є підставою для внесення Державним реєстратором записів в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо права постійного користування Фермерським господарством "АПЕКС" спірними земельними ділянками з кадастровим №7121585600:04:001:0501 площею 9,05га та з кадастровим №7121585601:02:002:0505 площею 19,6 га.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду в порядку та у строки, встановлені статтями 256-258 та п.17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 17.11.2025
Суддя Г.М.Скиба