65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про передачу матеріалів позовної заяви на розгляд іншого суду
"17" листопада 2025 р.м. Одеса № 916/4416/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
дослідивши матеріали заяв за вх. № 4539/25 від 30.10.2025, вх. № 35720/25 від 11.11.2025
за позовом: Комунального некомерційного підприємства “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. С. Файнблата, 1)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, кабінет № 8)
про стягнення 23 604, 58 грн
Комунальне некомерційне підприємство “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради звернулося із позовною заявою, сформованою в системі “Електронний суд» 30.10.2025 (вх. № 4539/25 від 30.10.2025) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» заборгованості за договором № 339 від 27.03.2024 в сумі 23 604, 58 грн, з яких: 22 540, 00 грн - основна сума боргу, 270, 48 грн - інфляційне збільшення, 794, 10 грн - штрафні санкції та судових витрат в розмірі оплаченого судового збору.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2025 вищевказану позовну заяву залишено без руху; встановлено Комунальному некомерційному підприємству “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали суду шляхом: зазначення місцезнаходження відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; надання пояснень щодо наявності підстав для розгляду даної позовної заяви Господарським судом Одеської області.
Комунальним некомерційним підприємством “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради надано заяву, сформовану в системі «Електронний суд» 10.11.2025 (вх. № 35720/25 від 11.11.2025), про усунення недоліків позовної заяви, в якій позивач, посилаючись на п. п. 5.2.1., 5.2. договору поставки № 339 від 27.03.2024, вказує, що враховуючи, що вказана умова договору спрямована на заправку (отримання дизпалива) автомобілів позивача безпосередньо на АЗС, робить висновок, що місце виконання договору визначається саме за місцем розташування покупця (позивача). В іншому випадку власне договір про поставку, шляхом самовивезення товару за місцем розміщення АЗС постачальника в іншому населеному пункті, а тим більше в іншій області, не мав би економічного обґрунтування. Така умова договору наносила б позивачу збитків, пов'язаних із необхідністю проїзду транспорту позивача (в тому числі автомобілів швидкої допомоги) в іншу область для здійснення заправки. АЗС «АВІАС» була єдиною автозаправною станцією відповідача в м. Білгород-Дністровському на час укладання та виконання договору.
Розглянувши позовну заяву та заяву про усунення її недоліків з доданими документами, суд встановив.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» - 69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, кабінет № 8.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Комунальне некомерційне підприємство “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» про стягнення заборгованості за договором № 339 від 27.03.2024 в сумі 23 604, 58 грн, з яких 22 540, 00 грн - основна сума боргу, 270, 48 грн - інфляційне збільшення, 794, 10 грн - штрафні санкції, 3028, 00 грн - судові витрати в розмірі оплаченого судового збору.
Отже, предметом даного позову є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача грошових коштів за неналежне виконання умов договору № 339 від 27.03.2024 поставки.
У відповідності до п. 1.1. договору № 339 від 27.03.2024 поставки (далі - поставки) постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товар, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти товар відповідно до ДК 021:20215 по коду 09130000-9 «Нафта і дистиляти».
Згідно з п. 1.2. договору постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар.
Пунктами 5.2., 5.2.1., 5.2. договору визначено місце поставки (передачі) товарів. Так, передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними. При цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.
У відповідності до п. 5.3. договору умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.
Товариством з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» у гарантійному листі № 3005 від 27.12.2024, адресованому Комунальному некомерційному підприємству “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради, зазначено про надання гарантій про безстрокову дію скретч-карток (талонів) ТМ Авіас на території України (не обмежені в отриманні територіально конкретним регіоном), з можливістю отримання палива через партнерські АЗС - АВІАС, АВІАС ПЛЮС, МАВЕКС, ANP, які розташовані по всій території України, у цілодобовому режимі, без будь-яких обмежень.
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом", має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).
Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме нормами ГПК України.
Розділом I "Загальні положення" ГПК України, зокрема, передбачено основні положення (глава 1, ст.ст. 1-19), врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів (глава 2, ст.ст. 20-31) та визначено учасників судового процесу (глава 4, ст.ст. 41-72).
Склад учасників справи в господарському процесі визначено ГПК України, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.
В Єдиному державному реєстрі містяться відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, у тому числі: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи (ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
За ч. 5 ст. 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз положення процесуального закону свідчить про те, що ним передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Вказані вимоги є вичерпними, жодних інших вимог для визначення підсудності за вибором позивача, у тому числі щодо заявлення позовних вимог, безпосередньо пов'язаних з місцем виконання цього договору, господарське процесуальне законодавство не встановлює.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2024 у справі № 916/2239/22.
ЦК України не містить дефініції «місце виконання договору». Натомість у ЦК України йдеться про місце виконання зобов'язання і відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 924/124/23 зробив такі висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України.
Пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України встановлює регулювання, відповідно до якого, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов'язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов'язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
Отже, поняття місця виконання грошового зобов'язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції у разі спору про стягнення грошових коштів у разі невиконання такого зобов'язання. З цих підстав не підлягає застосуванню частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 924/698/23.
Судом встановлено, що за умовами договору № 339 від 27.03.2024 поставки сторонами не вказаного конкретної адреси місця поставки чи місця виконання договору.
Окрім того, предметом позову у даній справі не є зобов'язання відповідача виконати умови договору в натурі (поставити товар), а стягнення коштів за неотриманий товар, що можливе фактично шляхом перерахування у безготівковій формі грошових коштів з одного банківського ранку на інший банківський рахунок та не пов'язано з певним місцем виконання.
Таким чином, спірні правовідносини не мають особливостей щодо місця виконання договору поставки чи сплати грошових коштів у чітко визначеному місці.
Інших доводів та обставин, що зумовлювали б інше тлумачення порядку виконання спірного зобов'язання щодо поставки товару чи сплати грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору, позивач не навів.
З урахуванням викладеного, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом ч. 1 ст. 27 ГПК України.
Отже, даний спір має розглядатися за місцезнаходженням відповідача - Господарським судом Запорізької області.
Відповідно до а. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Частиною 3 ст. 31 ГПК України передбачено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Спори між судами щодо підсудності не допускаються (ч. 6 ст. 31 ГПК України).
Керуючись ст. ст. 27, 29-31, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
Матеріали позовної заяви (вх. № 4539/25 від 30.10.2025) за позовом Комунального некомерційного підприємства “Білгород-Дністровська міська багатопрофільна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. С. Файнблата, 1) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “ІНКАМ ФІНАНС» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 11А, кабінет № 8) про стягнення 23 604, 58 грн направити в електронній формі за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.
Ухвала набирає законної сили 17 листопада 2025 року з моменту її підписання у відповідності до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Суддя О.О. Мусієнко