65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"17" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1317/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.
за участі секретаря судового засідання Дробиш К.А.,
дослідивши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 236)
до відповідача: Приватного підприємства "Вуд Експорт Україна" (03195, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 6-Д, оф. 43)
про стягнення 342 397, 55 грн
у відкритому судовому засіданні
представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
1. Короткий зміст позовних вимог.
01.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (далі - ТОВ "Клевер Тім", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, сформованим в системі "Електронний суд" (вх. № 1351/25 від 01.04.2025), про стягнення з Приватного підприємства "Вуд Експорт Україна" (далі - ПП "Вуд Експорт Україна", відповідач) основної суми боргу по договору № 2310/24/02 транспортного експедування від 23.10.2024 у розмірі 241 388, 64 грн; інфляційного збільшення за весь час прострочення по договору № 2310/24/02 транспортного експедування від 23.10.2024 у розмірі 4850, 95 грн; пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати по договору № 2310/24/02 транспортного експедування від 23.10.2024 у розмірі 16 777, 46 грн; пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг по договору № 2310/24/02 транспортного експедування від 23.10.2024 у розмірі 6 963, 90 грн; штрафу з прострочення оплати платежів по рахунку строком більше одного місяця у розмірі 15 % від суми заборгованості по договору № 2310/24/02 транспортного експедування від 23.10.2024 у розмірі 36 208, 30 грн; штрафу за необґрунтовану відмову від підписання акту наданих послуг по договору № 2310/24/02 транспортного експедування від 23.10.2024 строком більше одного місяця у розмірі 15 % від вартості таких наданих послуг у розмірі 36 208, 30 грн; судових витрат, у тому числі витрати на правничу допомогу.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.04.2025 клопотання відповідача, сформоване в системі "Електронний суд" 25.04.2025 (вх. № 13450/25 від 28.04.2025), про розгляд справи в порядку загального позовного провадження - задоволено; постановлено здійснювати розгляд справи № 916/1317/25 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.07.2025 закрито підготовче провадження у справі № 916/1317/25 за позовом ТОВ "Клевер Тім" до відповідача ПП "Вуд Експорт Україна" про стягнення 342 397, 55 грн; призначено справу до судового розгляду по суті на 01.09.2025.
Ухвалами Господарського суду Одеської області від 01.09.2025, 15.09.2025, 17.10.2025 відкладався розгляд справи.
У судовому засіданні 03.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення по справі та відклав його проголошення до 07.11.2025 об 11:00.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.11.2025 повідомлено позивача та відповідача про судове засідання, призначене на 07.11.2025 об 11:00, в якому відбудеться проголошення судового рішення.
У судове засідання 07.11.2025 позивач та відповідач не з'явилися.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Згідно з ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ТОВ "Клевер Тім".
Позовні вимоги обґрунтовані наявною сумою узгодженої та непогашеної заборгованості ПП "Вуд Експорт Україна" перед ТОВ «Клевер Тім" по сплаті за надані послуги щодо транспортно-експедиційного обслуговування вантажу в 2х40 HQ контейнерах № HLBU3139695, № FANU1123095 по маршруту Одеса, Україна - Гадзинка - Клевань, Україна та в 2х40 HQ контейнерах № CAIU8014152, № CAIU8633990 по маршруту Одеса, Україна - Леонівка - Клевань, Україна (повернення порожніх контейнерів та штраф за скасування букінгу), яка згідно рахунку № 23444 від 11.12.2024 та акту наданих послуг № 23444 від 01.01.2025 складає 241 388, 64 грн.
Позивач виконав свої зобов'язання з подачі автотранспорту з порожніми контейнерами для завантаження у пункти завантаження вантажу, авто з контейнерами приїхали до місць навантаження 09.12.2024 р. (с. Гадзинка) та 10.12.2024 (с. Леонівка) і того ж дня, 10.12.2024, відповідач повідомив про неготовність вантажу до перевезення та відміну навантаження, що було відображено перевізником у ТТН №№ 01, 02, 03, 04 від 11.12.2024, із відміткою: «від прийняття та завантаження контейнеру вантажоотримувач відмовився 11.12.2024». У зв'язку із відміною завантаження відбулося повернення порожніх контейнерів до місця зазначеного розпорядником такого контейнерного обладнання (с. Клевань), про що свідчать вантажно-розвантажувальні ордера №№ 211987/1, 211973/1, 211670/1, 210917/1 від 05.12.2024 з відмітками про здачу порожніх контейнерів 11.12.2025.
В результаті порушення відповдачем своїх обов'язків по пред'явленню вантажу до перевезення, фактичного анулювання заявки на перевезення і виникнення через це збитків у позивача, а саме, штрафних санкцій пред'явлених перевізниками, про що свідчать рахунок № НМ000000519 від 11.12.2024, підписаний акт надання послуг № 508 від 11.12.2024, рахунок № 2146519148 від 11.12.2024.
Позивачем у відповідності до п. п. 4.3.6. договору нараховано: 1) штраф 15% від суми заборгованості за прострочення оплати платежів по рахунку строком більше одного місяця по договору, який складає: 241 388, 64 грн (по несплаченому рахунку) * 15% = 36 208, 30 грн; 2) штраф 15% від вартості виконаних робіт / послуг у зв'язку з необґрунтованою відмовою відповідача від підписання акту виконаних робіт/послуг за договором, який складає: 241 388, 64 грн (вартість робіт/послуг по непідписаному акту наданих послуг) * 15% = 36 208, 30 грн; 3) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати по договору, яка складає 16 777, 46 грн; 4) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг по договору, яка складає 6963, 90 грн, та у відповідності до ст. 625 ЦК України інфляційне збільшення у розмірі 4850, 95 грн.
У додаткових поясненнях, сформованих в системі «Електронний суд» 14.09.2025 (вх. № 28469/25 від 15.09.2025), позивач зазначив, що можливість листування між сторонами в мессенджері та узгодження шляхом такого листування умов перевезення передбачена умовами договору № 2310/24/02 транспортного експедирування від 23.10.2024.
Стосовно особи представника позивача у листуванні, позивачем зазначено, що це співробітник - менеджер позивача ТОВ «Клевер Тім», з яким відповідач здійснював листування, у тому числі, і засобами електронної пошти (електрона адреса - manager20@clever-team.com.ua), доменне ім'я якої відповідає доменному імені зазначеному у п. 7.6. договору № 2310/24/02 транспортного експедирування від 23.10.2024.
Дати завантаження вантажу було узгоджено шляхом листування між Сторонами в мессенджері на 06.12.2024. Відповідачем переносилися дати завантаження на понеділок (09.12.2024 р.), потім на вівторок - середу (10.12.2024 р. - 11.12.2024 р.), тобто, не в межах встановленого договором строку, яким передбачено відповідне обмеження - не менш, ніж за 5 (п'ять) робочих днів. Про відміну навантаження відповідач повідомив 9-10 грудня 2024 і також не в межах встановленого договором строку, яким передбачено відповідне обмеження - не менш, ніж за п'ять робочих днів.
Доводи відповідача - ПП "Вуд Експорт Україна".
Відповідач у відзиві на позову заяву, сформованому в системі «Електронний суд» 25.04.2025 (вх. № 13439/25 від 28.04.2025), просив відмовити ТОВ «Клевер Тім» у задоволенні позовних вимог до ПП «Вуд Експорт Україна» про стягнення заборгованості у загальному розмірі 342 397, 55 грн; стягнути з ТОВ «Клевер Тім» на користь ПП «Вуд Експорт Україна» судові витрати.
Вказує, що між сторонами так і не було досягнуто остаточної згоди та погодження щодо конкретних дат подачі автомобілів під завантаження в с. Леонівка та с. Гадзинка на 09-10 грудня 2024 року. Відповідач неодноразово, своєчасно та чітко повідомляв про неможливість проведення завантаження у попередньо орієнтовно визначені та пізніші дати через об'єктивну причину - неготовність дозвільних документів на вантаж, необхідних для експортного перевезення. Ці повідомлення та прохання перенести подачу транспорту були фактично проігноровані його співрозмовником, який безпідставно посилався на нібито некоректну роботу мобільного застосунку як виправдання власних дій. Подача автомобілів 09 та 10 грудня 2024 року була здійснена позивачем фактично за власною ініціативою, самовільно, без належного та остаточного погодження дат з Відповідачем та всупереч прямим повідомленням відповідача про неможливість завантаження. Такі дії позивача, який свідомо проігнорував неодноразові повідомлення відповідача про неготовність вантажу, та самостійно організував подачу автомобілів, прямо суперечать загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам розумності та добросовісності, закріпленим у статті 3 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України, а також п. 4.3.1 договору, особа є невинуватою та не несе відповідальності, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відповідач вжив таких заходів, своєчасно інформуючи про обставини, що унеможливлювали завантаження. Отже, відсутня вина відповідача у зриві завантаження в неузгоджені дати, а відтак відсутні й підстави для застосування до нього заходів відповідальності.
Зазначає про наявність обґрунтованих сумнівів щодо правдивості тверджень позивача про сам факт прибуття зазначених ним автомобілів до пунктів завантаження в с. Леонівка та с. Гадзинка.
Позивач не надав суду жодних належних та достовірних доказів, які б підтверджували фактичне прибуття транспортних засобів до місць призначення; за усним твердженням керівника ПП «АЛГОРИТМ 2013» ОСОБА_1 (підприємства, за адресами складів якого у с. Леонівка та с. Гадзинка планувалося здійснювати завантаження товару), автомобілі, про які йдеться у позовній заяві, на територію його підприємств не прибували, і він не спостерігав їх навіть поблизу зазначених місць у вказані дні, що буде додатково підтверджено відповідною заявою свідка, яка буде надана суду. Зауважує, що жоден представник позивача або залученої ним транспортної компанії не повідомляв відповідача про точне місцезнаходження автомобілів у дні передбачуваної подачі та не надавав жодних доказів їх прибуття безпосередньо на місце завантаження (наприклад, фотофіксації, актів простою, складених на місці, тощо).
З наданої відповідачем повної переписки між сторонами вбачається, що під час взяття порожніх контейнерів в оренду 05.12.2024 позивач надсилав відповідачу фотографію як доказ їх готовності (повідомлення о 14:17). Проте, стверджуючи про нібито приїзд автомобілів вже безпосередньо на завантаження 09-10.12.2024, позивач чомусь жодних аналогічних фотодоказів присутності автомобілів у пунктах завантаження відповідачу не надіслав.
Позивач не надав належних доказів, які б свідчили про замовлення ТОВ «Клевер Тім» контейнерів, відомості про які містяться у вантажно-розвантажувальних ордерах від 05.12.2024 року, саме для потреб відповідача; надані позивачем ТТН не можуть вважатися належним доказом через їх очевидну невідповідність вимогам Наказу № 363, зокрема щодо коректного визначення учасників перевезення.
Рахунків та актів, у яких було б зазначено застосування ТОВ «НМ Транспорт» до ТОВ «Клевер Тім» штрафних санкцій на суму 241 388,64 грн, позивач до суду не надає.
У відповідача не виникло жодних правових підстав для здійснення оплати рахунку № 23444 від 11.12.2024, виставленого позивачем за послуги, які не були належним чином замовлені, узгоджені та, ймовірно, навіть не були надані у заявленому вигляді, а також витрати на які виникли з вини самого позивача. Відповідно, відсутній факт прострочення оплати з боку відповідача, а відтак і штраф за таке прострочення, який бажає стягнути позивач, нарахований без будь-якої достатньої правової підстави та задоволенню не підлягає.
Вимоги позивача про стягнення штрафів у розмірі 36 208, 30 грн (за прострочення оплати) та 36 208, 30 грн (за відмову від підписання акту) не підлягають задоволенню, оскільки вони по суті передбачають подвійне покарання за ті ж самі порушення, за які вже заявлено стягнення пені. Заявлена до стягнення сума штрафів у загальному розмірі 72 416, 60 грн не може бути повторно стягнута з відповідача, з огляду на те, що позивачем вже заявлено вимогу про стягнення пені на підставі пункту 4.3.6 договору за ті ж самі підстави. Відтак, позовна вимога про стягнення суми штрафів у загальному розмірі 72 416, 60 грн є необґрунтованою та не може бути задоволена судом.
Щодо заявлених позивачем інфляційних нарахувань у розмірі 4 850, 95 грн та пені у розмірі 23 741, 36 грн вказує, що такі нарахування є похідними від вимоги про стягнення основного боргу. Оскільки основний борг, як докладно зазначено вище у відзиві, не підлягає стягненню через відсутність факту належного надання послуг, неузгодженість їх надання та відсутність вини Відповідача, то відсутні й підстави для стягнення основної суми. Відповідно, вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань та пені, нарахованих на необґрунтований основний борг, також є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, керуючись принципом завчасного захисту своїх прав, заявляє про необхідність зменшення нарахованих штрафних санкцій. Зокрема, нараховані позивачем штрафні санкції у загальному розмірі 96 157, 96 грн (23 741,36 грн пені та 72 416,60 грн штрафів) є надмірно великими та неспівмірними як із сумою ймовірного основного зобов'язання (241 388,64 грн), так і, тим більше, з будь-якими потенційними збитками кредитора, саме існування яких у даній справі позивачем жодним чином не доведено. Вказує про спірність самого факту надання послуг, відсутність доказів завдання позивачу збитків, а також на складний майновий стан товариства, господарську діяльність якого забезпечував співзасновник та керівник Перкін І.В., який наразі проходить службу в ЗСУ України. Відповідач просив суттєво зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Між ТОВ "Клевер Тім" як експедитором та ПП "Вуд Експорт Україна" як клієнтом 23.10.2024 укладено договір № 2310/24/02 транспортного експедування (далі - договір), п. 1.1. якого передбачено, що у порядку та на умовах, визначених цим договором, експедитор бере на себе зобов'язання за винагороду, за дорученням і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання комплексу послуг з транспортно-експедиційного обслуговування і організації перевезень експортних, імпортних і транзитних вантажів клієнта морським і наземним транспортом, а також надати інші послуги, необхідні для доставки вантажів клієнта та узгоджені в заявках до цього договору.
Відповідно до п. 1.2. договору конкретний перелік послуг, що надаються експедитором, вид та найменування (номенклатура) вантажів, а також інша необхідна інформація, що стосується організації транспортно-експедиційного обслуговування, обумовлюється і вказується у відповідній заявці або дорученні (довіреності), листуванні наданими клієнтом під кожне конкретне перевезення, які в свою чергу, є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.2.1. договору експедитор зобов'язаний забезпечувати якісне та своєчасне експедиторське транспортне обслуговування, а також організацію перевезення вантажів клієнта різними видами транспорту по території України і за її межами відповідно до заявки клієнта.
Клієнт зобов'язаний надати експедитору заявку на надання транспортно-експедиторських послуг не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів до заявленої дати готовності вантажу до відвантаження/прийому та/або погодити умови, ставки перевезення тощо, у тому числі шляхом листування по електронній пошті, месенджерах (п. 2.4.2. договору).
Клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його особливості та властивості, умови його обробки, перевалки, зберігання і перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором, а також документи по вантажу, необхідні для відправки/прийому вантажів, здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу і оформлення перевізних, розрахункових та інших документів. Документи, які не мають усіх необхідних даних, реквізитів і додатків, вважаються неврученими, про що експедитор повідомляє клієнта. Перелік додаткових документів, що вимагаються від клієнта, може міститися в повідомленні/листі експедитора, переданому факсом та / або електронною поштою. Неподання або несвоєчасне надання документів, запитуваних експедитором, може перешкодити видачі вантажу і привести до необхідності відшкодування клієнтом витрат, пов'язаних з таким неподанням, у тому числі, однак не обмежуючись, демереджу за затримку контейнера за ставками, зазначеними в повідомленні/листі експедитора, та оплату за зберігання вантажу в порту за діючими тарифами (п. 2.4.3 договору).
Пунктом 2.4.6. договору передбачено, що клієнт зобов'язаний протягом 2 (двох) календарних днів здійснити митне оформлення/очистку і навантаження/ вивантаження вантажу в/з контейнера/транспортного засобу, що обчислюються з дати доставки порожнього/навантаженого контейнера/транспортного засобу до місця завантаження (при експорті) / митниці призначення (при імпорті / транзит), вказаних Клієнтом в заявці. Дата доставки порожнього/навантаженого контейнера/транспортного засобу до місця завантаження/митниці призначення вантажу вважається першим календарним днем за умови прибуття контейнера/ транспортного засобу до 12.00 годин поточного дня.
За умовами п. 2.4.11. договору клієнт зобов'язаний оплатити експедитору вартість зберігання вантажу в портах відвантаження, перевалки, прибуття, а також демередж/детеншн відповідно до рахунків портів, морських перевізників/їх агентів.
У відповідності до п. 2.4.13. договору клієнт зобов'язаний оплатити послуги експедитора, а також відшкодувати витрати, штрафи та інші платежі, понесені експедитором в інтересах клієнта.
Згідно з п. 3.1. договору винагорода за послуги експедитора, а також витрати та інші платежі, здійснені експедитором в інтересах клієнта і пов'язані з виконанням цього договору, оплачуються клієнтом на підставі виставленого експедитором рахунку на умовах, передбачених розділом 3 цього договору. Умови цього пункту не вимагають додаткового підтвердження сум винагороди та узгоджених витрат експедитора документами перевізників чи інших третіх осіб. Для цілей цього пункту, витрати вважаються узгодженими сторонами, якщо вони обумовлені в заявці на конкретне перевезення або шляхом листування (у тому числі по електронній пошті, месенджерах, скайпі) між сторонами або шляхом письмового повідомлення експедитором на електронну пошту клієнта про такі витрати, у разі відсутності від клієнта заперечень щодо таких витрат по закінченню 2-х робочих днів з моменту відправки експедитором відповідного повідомлення.
Розмір плати (винагороди) за послуги з організації та забезпечення перевезення, а також, розмір витрат, додаткових витрат, інших платежів, які необхідно зробити експедитору для виконання своїх обов'язків по договору в інтересах клієнта, узгоджуються сторонами в додатках до цього договору або шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними та електронними повідомленнями, що є його невід'ємною частиною. Такі додатки також можуть мати вигляд додаткової угоди, письмової заявки, доручення клієнта, акту виконаних робіт, рахунку експедитора, листування (у тому числі по електронній пошті, в мессенджерах, скайпі) (п. 3.7. договору).
П. 3.10 договору передбачено, що після виконання робіт (надання послуг) оформлюється акт виконаних робіт (наданих послуг), який, у разі відсутності письмових обґрунтованих заперечень з боку клієнта, має бути підписаний останнім протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання. В разі не підписання акту і відсутність письмових заперечень клієнта протягом зазначеного проміжку часу, роботи/послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті в повному обсязі.
Положеннями п. 4.1.1 договору передбачено, що сторони несуть взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором та відповідно до чинного законодавства України.
За положеннями п. 4.3.1. договору клієнт несе відповідальність за збитки, витрати викликані: не пред'явленням вантажу до перевезення (у розмірі штрафних санкцій, пред'явлених перевізником); діями, що призвели до простою транспортних засобів (у розмірі штрафу, пред'явленого перевізником). Нормативний простій автомобіля при навантаженні (розвантаженні) і виконанні митних формальностей приймається сторонами в межах 48 годин (включаючи вихідні та святкові дні), якщо інше не передбачено в Заявці; втратою, пошкодженням контейнерного обладнання (на умовах та у розмірі, що встановлені умовами судоплавної лінії - власника такого контейнерного обладнання).
У відповідності до п. 4.3.2. договору клієнт відшкодовує всі витрати, фактично понесені експедитором по виконанню його доручення в разі анулювання заявки/ доручення, зміни місця навантаження (розвантаження), маршруту і умов перевезення, не пред'явлення вантажу або простою транспортних засобів, контейнерного обладнання, включаючи штрафи, пред'явлені транспортними та іншими організаціями експедитору і оплачує відповідну винагороду за вже надані послуги, за виключенням випадків, якщо такі витрати сталися з вини експедитора.
За положеннями п. 4.3.3. договору у разі відмови клієнта від вантажу, що надійшов на його адресу або відмови вантажоодержувача від вантажу клієнта, клієнт оплачує всі фактичні витрати, понесені експедитором/його субпідрядником/морськими перевізниками, вартість простою транспортних засобів, демередж/детешн судноплавної контейнерної лінії - власника контейнерного обладнання, а також витрати, необхідні для повернення вантажу вантажовідправнику/клієнту або видалення/утилізації вантажу.
Згідно з п. 4.3.4. договору клієнт оплачує експедитору демерредж (штраф за наднормативний простій контейнерного обладнання) відповідно до статей коносамента та умов судноплавної лінії.
Пунктом 4.3.6. договору передбачено, що у разі необґрунтованої відмови у прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг та/або оплати і несвоєчасній оплаті рахунків за цим договором, клієнт виплачує експедитору пеню, за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг та/або оплати виставлених рахунків, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу та/або вартості наданих послуг, виконаних робіт, яка діяла на момент такого прострочення. У разі прострочення оплати платежів та/або необґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт/послуг за цим договором строком більше одного місяця, клієнт додатково, крім пені, виплачує експедитору штраф у розмірі 15 (п'ятнадцяти) % від суми заборгованості та/або вартості таких виконаних робіт/послуг. Сторони дійшли згоди, що термін позовної давності щодо застосування та нарахування пені, зазначеної в цьому пункті договору становить три роки.
За умовами п. 7.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 включно, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного виконання. Місце виконання договору - Одеса, Україна.
Будь-які документи, які підписані за допомогою факсимільного зв'язку та/або відправляються сторонами по факсу, по електронній пошті, а також, узгодження по електронній пошті (в тому числі в месенджерах, скайпі) будь-яких умов, доручень, витрат за цим договором, мають повну юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути представлені до судових інстанцій в якості належних доказів та не можуть заперечуватися сторонами (п. 7.5. договору).
Листування між сторонами може здійснюватися за допомогою використання електронної пошти (у тому числі, в мессенджерах, скайпі) з узгоджених / повідомлених сторонами електронних адрес і / або електронних адрес визначених у п. 8 цього договору та /або: працівники (уповноважені особи) експедитора здійснюють листування з електронних адрес з доменним ім'ям @clever-team.com.ua. Працівники (уповноважені особи) клієнта здійснюють листування з електронних адрес з доменним ім'ям perkin.i@ukr.net. (п. 7.6. договору).
Договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений відтисками печаток останніх.
Відповідач направив позивачу заявку за вих. № 1128/24/02 від 03.12.2024 на міжнародне експедирування вантажів за наступними умовами постачання:
- пункт завантаження: с. Леонівка, вул. Київська 7а, Іванківський р-н, Київська обл., Україна 2 контейнера 40, Гадзинка Житомирська обл., Україна 2 контейнера 40;
- пункт митного оформлення: с. Леонівка, вул. Київська 7а, Іванківський р-н, Київська обл., Україна 2 контейнера 40, Гадзинка Житомирська обл., Україна 2 контейнера 40;
- порт відправлення: Гдиня, Польща;
- порт вивантаження: Каттупаллі (Ченнай), Індія;
- тип та кількість контейнерів: 4*40HQ;
- умови розрахунку: грн б/г по курсу НБУ на день виставлення рахунку. Сплата у повному розмірі за автоперевезення, фрахт та портові витрати, а також локальні послуги відбувається протягом доби по факту завантаження контейнера. Простій автотранспорту виставляється згідно з розрахунками перевізника. По території України надається 2 доби на завантаження та замитнення, після - простій 50 дол. / доба;
- ставка надана за один контейнер: 1800 USD - довезення до порту автотранспортом; 1800 USD - морський фрахт / локальні витрати.
Контейнери для забезпечення здійснення навантаження та перевезення вантажу відповідача були отримані позивачем 05.12.2024, про що свідчать відмітки на вантажно-розвантажувальних ордерах №№ 211987/1, 211973/1, 211670/1, 210917/1 від 05.12.2024 та товарно-транспортні накладні №№ 01, 02, 03, 04 від 11.12.2024.
У матеріалах справи наявне електронне листування сторін (переписка в мессенджері), з якого, зокрема, вбачається, що в процесі підготовки виконання договірних зобов'язань:
- 03.12.2024: відповідач замовив 4 контейнери - 2 за адресою с. Леонівка на 07.12.2024, та 2 за адресою с. Гадзинка - на 06.12.2024, крім того повідомлені точні адреси, представником позивача направлено на адресу відповідача підтвердження букінгу; повідомлено, що шукають авто на п'ятницю (06.12.2024);
- 04.12.2024: вже наступного дня представник позивача повідомив, що знайшли авто на п'ятницю; ввечері того ж числа (о 18:08) відповідач поінформував співрозмовника про неготовність документів, необхідних для перевезення вантажів, та у зв'язку з цим просив перенести попередньо заплановані дати подачі автомобілів. Зокрема, завантаження в с. Леонівка було перенесено з 07.12.2024 (субота) на 06.12.2024 (п'ятниця), а завантаження в с. Гадзинка - з 06.12.2024 (п'ятниця) на 09.12.2024 (понеділок), при цьому представник позивача попередив, що завтра буде спілкуватися з перевізниками, але в порт контейнери потрібно доставити до 13.12.2024;
- 05.12.2024: ситуація з документами не вирішилась, тому відповідач знову повідомив співрозмовника - представника позивача про необхідність подальшої зміни дат подачі автомобілів. Зокрема: щодо завантаження в с. Леонівка: дату було перенесено з 06.12.2024 на орієнтовні дати 10-11.12.2024 року (повідомлення відповідача об 11:58, 12:02, 12:08); щодо завантаження в с. Гадзинка, запланованого на 09.12.2024: у відповідь на застереження співрозмовника (представника позивача), що «важливо розуміти точні дати завантаження, машини вже взяли контейнери, ми можемо не встигнути на судновихід 17.12.2024», відповідач повідомив, що наразі по всіх вантажах відсутня актуальна інформація щодо документів, і він зможе надати точну відповідь із фінальними датами подачі автомобілів лише після 16:00 того ж дня (голосове повідомлення відповідача тривалістю 0:11 секунд, надісланим о 13:21). Після цього, за спільною домовленістю сторін, вираженою у повідомленні співрозмовника від 05.12.2024 о 13:33, було узгоджено, що подача всіх автомобілів призупиняється до отримання співрозмовником остаточної відповіді від відповідача;
- 05.12.2024 року (пізніше): о 14:17 співрозмовник повідомив відповідача, що вже взяті два порожні контейнери, необхідні для завантаження в с. Леонівка (на дату 06.12.2024, яка була скасована відповідачем раніше). Відповідач одразу вказав співрозмовнику на помилку, нагадавши про перенесення дати завантаження (повідомлення Відповідача о 15:35), на що співрозмовник зазначив про наявність проблем з мобільним додатком у їхнього менеджера (повідомлення о 15:36);
- 09.12.2024 (понеділок): представник позивача повідомив відповідача у месенджері о 09:32, що «машини вже стоять на завантаженні». Хоча пункт завантаження не був конкретизований, з контексту розмови зрозуміло, що йшлося про с. Гадзинка - на дату (09.12.2024), яка так і не була фінально підтверджена відповідачем 05.12.2024. Крім того, о 09:39 співрозмовник повідомив відповідачу, що автомобілі збираються їхати на завантаження і за іншою адресою - у с. Леонівка, дата для якої також не була остаточно узгоджена; при цьому представник позивача повідомив, що орієнтувався на повідомлення «Максим, перенеси відправку на п'ятницю Іванівський р-н. Понеділок Житомир. Не встигають мені первичку підготувати». Вказав, що вважав перенесеними дати лише щодо Леонівки, а по Гадзинці - все в силі. Відповідач повідомив, що мав на увазі, що все перенесено. Представник позивача повідомив, що є 48 безкоштованих годин, все інше простій - 50 доларів на день. При цьому повідомив відповідача, що місце на судні вони забукували завчасно, для виконання заявки, взяли авто, що за відміну букінга потрібно платити, так само як і за зрив подачі авто перевізнику.
- 09.12.2024 (продовження листування): у подальшому листуванні співрозмовник визнав свою помилку в організації перевезення та подачі автомобілів. Зокрема, у повідомленні о 10:16 він зазначив: «зрозумійте мене, так тут є і моя провина, що ми не зрозуміли один одного, але першопочатково завантаження повинно було бути в п'ятницю, в четвер ми вже взяли контейнера, потім було перенесення...». Він також просив Відповідача не відмовлятись від їхніх послуг повністю, зазначивши (о 10:00 та 10:13), що вже звернувся до морської лінії щодо можливості перенесення букінгу (оренди місця для контейнерів на судні) та намагатиметься домовитись із перевізниками щодо врегулювання ситуації. Станом на 17:12 09.12.2024 року дати надання автомобілів для завантаження так і не були затверджені. Відповідач у голосовому повідомленні запропонував здзвонитись наступного дня, 10.12.2024, для узгодження нових можливих дат подачі автомобілів за обома адресами та погодження подальших дій. Співрозмовник на це погодився (голосове повідомлення о 17:20 тривалістю 0:35 секунд). 7. 10.12.2024 року: Незважаючи на домовленість здзвонитись для узгодження дат та попереднє визнання помилки, об 11:14 співрозмовник знову повідомляє Відповідачу: «...в Леонівці вже стоять машини на завантаження. Підкажіть, будь ласка, чи є шанс завантажитись?». А вже в наступному повідомленні (об 11:15) співрозмовник зазначає про таке: «я відміняв ці авто, але сталася дискомунікація, тому авто стоять в Гадзинці і в Леонівці». У відповідь на це, Відповідач ще раз вказав, що документи на вантаж досі не оформлені, і перевозити його неможливо (повідомлення об 11:42, 11:43).
Представник позивача у повідомленні (о 13.26) повідомляє про витрати за скасування угоди: 200 доларів відміна букінга, 1400 доларів зрив подачі авто + повернення контейнерів лінії в Клевань за кожне авто.
Відповідач погодився оплатити 200 доларів за відміну букінга, щодо інших сум, зазначив, що це вина представника позивача.
У заяві свідка (в порядку ст. 88 ГПК України), посвідченої приватним нотаріусом 23.05.2025, Бринюк В.Г. повідомив, що він є директором ПП «Алгоритм 2013». ПП "Вуд Експорт Україна" направило замовлення на виготовлення пиломатеріалів із запланованими датами відвантаження: для виробничого майданчика в с. Леонівка - на 07.12.2024 та для виробничого майданчика в с. Гадзинка - на 06.12.2024. Директор ПП "Вуд Експорт Україна" телефоном повідомив про перенесення дат відвантаження: для с. Гадзинка - на 09.12.2024, а для с. Леонівка - на 10-11.12.2024 та проінформував, що всі завантаження на обох об'єктах тимчасово призупиняються (ставляться на паузу) через неготовність дозвільних документів на перевезення вантажу, і що автомобілі для завантаження подаватися не будуть. Пригадує, що 09.12.2024 мав телефонну розмову з Перкіним І.В., під час якої він повідомив, що представник перевізника, попри попереднє скасування подачі транспорту, заявив про ймовірне прибуття автомобілів для завантаження. Просив повідомити його коли автомобілі приїдуть, а також, у разі їх приїзду, додатково пояснити водіям, що завантаження здійснюватися не буде через раніше озвучені причини (неготовність дозвільних документів).
У товарно-транспортних накладних № 01, № 02, № 03, 04 від 11.12.2024 зазначено, що ТОВ «Клевер Тім» виступає замовником та вантажовідправником; ПП «Вуд Експорт Україна» - вантожоодержувачем; пункт навантаження - подача порожнього контейнера Одеса (ТОВ «Мультімодал Карго Термінал») - Леонівка; пункт розвантаження - сдача порожніх контейнерів Леонівка - Клевань (ТОВ «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС»).
Вказані товарно-транспортні накладні містять напис «від прийняття та завантаження контейнеру вантажоотримувач відмовився 11.12.2024».
Згідно акту надання послуг № 23444 від 01.01.2025 позивачем були виконані роботи (надані послуги), загальна вартість яких склала 241 388, 64 грн з ПДВ.
Акт підписаний лише позивачем та скріплений його печаткою.
Зі змісту вказаного акта вбачається, що його складено на підставі таких документів: договору 2310/24/02 від 23.10.2024 та рахунка на оплату покупцю № 23444 від 11.12.2024.
Позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату № 23444 від 11.12.2024, відповідно до якого загальна сума 241 388, 64 грн з ПДВ.
Відповідно до акту надання послуг № 508 від 11.12.2024, підписаного між ТОВ «НМ Транспорт» та ТОВ «Клевер Тім», загальна вартість робіт (послуг) склала 233 026, 64 грн, у тому числі ПДВ 38 837, 77 грн.
ТОВ «НМ Транспорт» виставлено ТОВ «Клевер Тім» рахунок на оплату № НМ000000519 від 11.12.2024 на суму 233 026, 64 грн, у тому числі ПДВ 38 837, 77 грн, який останнім оплачено, про що свідчить платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 14655 від 19.03.2025.
ТОВ «Хапаг-Ллойд-Україна» виставлено ТОВ «Клевер Тім» рахунок на оплату № 2146519148 від 11.12.2024 на суму 8362 грн, який останнім оплачено, про що свідчить платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 13392 від 12.12.2024.
5. Позиція суду.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду (ст. 251 ЦК України).
В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
За ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
У відповідності до ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Статтею 933 ЦК України передбачено, що клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором. Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію. У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі. Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.
Клієнт або експедитор має право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку із розірванням договору (ст. 935 ЦК України).
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу.
Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» передбачено, що експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У відповідності до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Пунктами 1, 2 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом (ч. ч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Приписами ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23).
Судом встановлено, що відповідачем було надано позивачу заявку за вих. № 1128/24/02 від 03.12.2024 на міжнародне експедирування вантажів.
Вказане відповідачем не заперечується.
За твердженням позивача дати завантаження вантажу було узгоджено шляхом переписки між сторонами в мессенджері відповідно до умов п. п. 1.2., 7.5., 7.6. договору на 06.12.2024 та на 07.12.2024. Аналогічна переписка у месенджері була надана як позивачем, так і відповідачем, під сумнів, як доказ, сторонами не ставиться.
Контейнери для забезпечення здійснення навантаження та перевезення вантажу відповідача, були отримані позивачем 05.12.2024, про що свідчать відмітки на вантажно-розвантажувальних ордерах.
В подальшому, як вбачається з наданих роздруківок електронного листування між сторонами у месенджері, відповідачем дати завантаження неодноразово змінювалися/переносилися на 09.12.2024, 10.12.2024, 11.12.2024 та у зв'язку з відміною останнім завантаження відбулося повернення порожніх контейнерів.
На виконання умов договору № 2310/24/02 від 23.10.2024 транспортного експедирування та заявки за вих. № 1128/24/02 від 03.12.2024 на міжнародне експедирування вантажів позивач надав автотранспортні послуги відповідачу, що підтверджується актом № 23444 від 01.01.2025, відповідно до якого загальна вартість робіт (послуг) склала із ПДВ 241 388, 64 грн. Відповідачем акт не підписаний.
Також із матеріалів справи вбачається, що позивачем був виставлений відповідачу рахунок на оплату № 23444 від 11.12.2024 за надання автотранспортних послуг та за демередж, всього на суму з ПДВ 241 388, 64 грн.
Доказів внесення змін до заявки за вих. № 1128/24/02 від 03.12.2024 на міжнародне експедирування вантажів чи доказів визнання її недійсною матеріали справи не містять.
При цьому суд зазначає, що у відповідності до положень п. п. 2.4.2., 2.4.3. договору саме на відповідача покладається надання заявки не пізніше ніж за 5 (п'ять) робочих днів до заявленої дати готовності вантажу до відвантаженню/прийому, а також своєчасне надання повної, точної і достовірної інформації щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його особливості та властивості, умови його обробки, перевалки, зберігання і перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором.
При вирішенні даного спору, судом також ураховуються конкретні обставини, які стосуються поведінки учасників з точки зору її відповідності принципу добросовісності. Суд ураховує, що позивач для виконання своїх зобов'язань за договором, зокрема (п. 2.2.1.) з метою забезпечення якісного та своєчасного експедиторського транспортного обслуговування, а також організації перевезення вантажів Клієнта (відповідача) різними видами транспорту по території України і за її межами відповідно до заявки Клієнта (відповідача) мав необхідність завчасно планувати свої дії, покладаючись, зокрема, і на належне виконання своїх попередніх заявок відповідачем. Натомість внаслідок суперечливої поведінки відповідача та неодноразового перенесення дат подачі автомобілів під завантаження, та врешті-решт відмови від прийняття та завантаження контейнеру, позивачем здійснено реальні витрати пов'язані з виконання укладеного між сторонами договору, підтверджені документально, які не відшкодовано відповідачем, внаслідок чого утворилася заборгованість, стягнення якої є предметом позову. Як встановлено судом, відповідачем було визнано лише заборгованість 200 доларів за відміну букінга, яка станом на день розгляду справи не оплачена, а щодо інших сум, останній зазначив, що це вина представника позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору її відповідності принципу добросовісності.
Так, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.
Тобто, судом встановлено факт надання позивачем відповідачу автотранспортних послуг відповідно до умов договору № 2310/24/02 від 23.10.2024 транспортного експедирування та заявки за вих. № 1128/24/02 від 03.12.2024 на міжнародне експедирування вантажів та понесених у зв'язку з цим витрат, який добросовісно покладався на узгоджені дії відповідача, підготовку належним чином супровідної документації на вантаж тощо. Відповідач неодноразово переносив дати подачі автомобілів під завантаження, та врешті-решт відмовився від прийняття та завантаження контейнеру через неготовність документів на вантаж, що не залежить від добросовісності дій позивача та виконання ним договірних зобов'язань, а є свідченням суперечливої поведінки відповідача всупереч поданої ним заявки.
Відповідно до приписів статей 525, 526, 615, 929 ЦК України, статей 1, 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" двосторонній характер договору транспортного експедирування зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору експедитор бере на себе обов'язок за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу, і водночас набуває права вимагати їх оплати, а замовник набуває право вимагати виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування. Отже, у разі фактичного прийняття наданих експедитором послуг відмова клієнта від підписання акта приймання-передачі послуг не звільняє його від обов'язку з їх оплати. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 910/5820/17.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд зазначає, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 241 388, 64 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі ж висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційного збільшення боргу в розмірі 4850, 95 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, однак з огляду на відсутність можливості виходу судом за межі позовних вимог стягненню підлягає менша, заявлена в позові сума, а саме 4850, 95 грн.
Відповідачем розрахунок інфляційного збільшення боргу не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в сумі 4850, 95 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати в розмірі 16 777, 46 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, однак з огляду на відсутність можливості виходу судом за межі позовних вимог стягненню підлягає менша, заявлена в позові сума, а саме 16 777, 46 грн.
Відповідачем розрахунок розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати у розмірі 16 777, 46 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг у розмірі 6963, 90 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично невірним, однак з огляду на відсутність можливості виходу судом за межі позовних вимог стягненню підлягає менша, заявлена в позові сума, а саме 6963, 90 грн.
Відповідачем розрахунок розміру подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг у розмірі 6963, 90 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу з прострочення оплати платежів по рахунку строком більше одного місяця у розмірі 15 % від суми заборгованості в розмірі 36 208, 30 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним.
Відповідачем розрахунок штрафу з прострочення оплати платежів по рахунку строком більше одного місяця у розмірі 15 % від суми заборгованості не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф з прострочення оплати платежів по рахунку строком більше одного місяця у розмірі 15 % від суми заборгованості в розмірі 36 208, 30 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу за необґрунтовану відмову від підписання акту наданих послуг у розмірі 15 % від вартості таких наданих послуг у розмірі 36 208, 30 грн, судом встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним.
Відповідачем розрахунок штрафу за необґрунтовану відмову від підписання акту наданих послуг у розмірі 15 % від вартості таких наданих послуг не оспорено.
Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф за необґрунтовану відмову від підписання акту наданих послуг у розмірі 15 % від вартості таких наданих послуг у розмірі 36 208, 30 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до приписів ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз приписів статей 233 ГК України, 551 ЦК України свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2025 у справі № 904/69/21.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки фактично не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
У постанові від 19.01.2024 зі справи № 911/2269/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, виснувала, що: розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків; отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання; категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 Цивільного кодексу України та в статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником; чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер; а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 провадження № 12-19гс25 Велика Палата Верховного Суду щодо можливості зменшення судом розміру інфляційних втрат та процентів річних зазначила наступне: у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку. Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно з сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних. Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора. До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. З урахуванням наведеного, доводи позивача про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних, є обґрунтованими.
Відповідач у клопотанні лише вказав на спірність самого факту надання послуг, відсутність доказів завдання позивачу збитків, а також на складний майновий стан товариства, господарську діяльність якого забезпечував співзасновник та керівник Перкін І.В., який наразі проходить службу в ЗСУ України.
Суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки факт надання позивачем послуг підтверджується матеріалами справи; не зазначено будь-яких конкретних обставин та не надано відповідних доказів щодо складного майнового стану товариства; сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних.
Суд також виходить з того, що стягнення з відповідача пені є мірою відповідальності останнього за порушення, а не способом збагачення іншої сторони, а стягнений розмір пені є справедливим у відношенні до обох сторін договору, яким сторони саме таку відповідальність за порушення зобов'язань передбачили, та є стимулом для відповідача не здійснювати в подальшому порушень договірних зобов'язань (превентивна функція неустойки), а для позивача - достатнім для компенсування його очікувань від належного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.
Відповідач у відзиві на позов заперечував стосовно вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 723 грн.
Вказав про наявність значних розбіжностей (від 24 000 до 42 000 грн) щодо вартості одних і тих самих робіт у власних документах позивача, що робить суму 30 723 грн, зафіксовану в акті та квитанції, необґрунтованою та сумнівною. Позивач не надав жодних пояснень щодо причин таких кардинальних розходжень, що не дозволяє суду встановити дійсну, реальну та обґрунтовану вартість наданих послуг. Факт оплати певної суми не звільняє від обов'язку довести її відповідність та розумність, особливо за наявності таких явних суперечностей. Невідповідність між договірною умовою про відстрочену оплату та фактичною ранньою оплатою (зафіксованою квитанцією) додатково підкреслює неузгодженість та потенційну штучність визначення саме такої суми витрат з метою її подальшого стягнення.
Враховуючи «кричущі суперечності» у документах позивача щодо вартості наданих послуг, невідповідність між умовами оплати в договорі та датою фактичного платежу, а також недостатню деталізацію робіт для оцінки їх співмірності, відповідач вважає, що позивач не довів обґрунтованість та розумність заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу в розмірі 30 723 грн. Факт наявності квитанції не може сам по собі виправдати стягнення суми, розмір якої є очевидно суперечливим згідно з іншими документами самого ж Позивача. Просить відмовити у задоволенні вимоги про стягнення цих витрат.
До позовної заяви додано:
- договір про надання правничої допомоги від 07.10.2024, укладений між ТОВ "Клевер Тім" та адвокатом Соколовською А.В., п. 1.1. якого передбачено, що клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором;
- додаток № 10/03/25 від 10.03.2025 до договору № 07-10/2024 про надання правової допомоги від 07.10.2024, п. 1 якого передбачено, що гонорар адвоката складає 30 723 грн, які клієнт сплачує адвокату протягом 20 - ти банківських днів з моменту проголошення рішення за результатами розгляду справи клієнта господарським судом першої інстанції;
- акт № 20/03/2025 від 20.03.2025 прийому-здачі наданих послуг з правової допомоги, згідно умов якого загальна сума гонорара адвоката з надання правничої допомоги по договору № 07-10/2024 про надання правової допомоги від 07.10.2024 та додатку до нього № 10/03/25 від 10.03.2025 складає 30 723 грн та претензій щодо об'єму, якості та строкам надання правничої допомоги клієнт не має;
Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2023 у cправі № 910/13813/21).
Зважаючи на це, а також ураховуючи, що представником позивача заявлено про розподіл витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів, докази понесення витрат на професійну правничу допомогу містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку, що позивачем у встановлений процесуальним законом строк подано докази понесення витрат на професійну правничу допомогу. Відтак, наявні підстави для розгляду такої заяви.
П. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19).
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, зокрема на підставі: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд вказав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, 16.11.2022 у справі № 922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, 27.02.2024 у справі № 916/2239/22, 05.03.2024 № 912/3432/23, 15.05.2024 у справі № 922/2738/21, 15.04.2025 у справі № 910/6138/24; додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, 12.07.2024 у справі № 913/205/23).
При визначенні розміру суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зокрема, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Суд зауважує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.
Верховний Суд у постанові від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17 акцентує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат стороні, пов'язаних із прибуттям до суду, необхідно виходити з конкретних обставин справи, зважаючи на вид транспорту, яким скористалась особа, а також документи, подані нею на підтвердження здійснення цих витрат. Якщо на підтвердження здійснених стороною витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, подано документи щодо проїзду транспортом загального користування, то такі витрати повинні бути відшкодовані у розмірі вартості квитка, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством. Такі витрати також можуть бути відшкодовані у розмірі витрат на пально-мастильні матеріали, з урахуванням встановлених норм за 1 кілометр пробігу, якщо вони підтверджені документально (правовий висновок викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 01.08.2024 у справі № 904/2768/23 та від 25.09.2025 у справі № 916/4532/24).
Верховний Суд у постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, від 18.04.2023 у справі № 903/378/22, від 23.03.2023 у справі № 921/434/21, від 25.04.2023 у справі № 910/21424/21, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 10.08.2022 у справі № 369/3817/19, від 27.04.2023 у справі № 280/4115/20 неодноразово виснував про те, що такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного час, який адвокат витрачає на дорогу для участі в судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (такий самий висновок викладено в додатковій постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21).
Зокрема в пунктах 3.45-3.47 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19 викладено такий правовий висновок:
"Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад, написання процесуального документа чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок зі вчинення комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта. Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні".
Суд бере до уваги, що позовна заява, заяви підписані адвокатом Соколовською А.В.; крім того, нею надавалися до матеріалів справи докази; адвокат брав участь у судових засіданнях як представник позивача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 723 грн.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 219, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Вуд Експорт Україна" (03195, м. Київ, вул. Вільямса Академіка, буд. 6-Д, оф. 43; ідентифікаційний код юридичної особи: 39495165), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (65014, м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/20, офіс 236; ідентифікаційний код юридичної особи: 38296824) основну суму боргу в розмірі 241 388, 64 грн (двісті сорок одна тисяча триста вісімдесят вісім гривень, шістдесят чотири копійки), інфляційне збільшення в розмірі 4 850, 95 грн (чотири тисячі вісімсот п'ятдесят гривень, дев'яносто п'ять копійок), пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати у розмірі 16 777, 46 грн (шістнадцять тисяч сімсот сімдесят сім гривень, сорок шість копійок), пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг у розмірі 6 963, 90 грн (шість тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні, дев'яносто копійок) штраф з прострочення оплати платежів по рахунку строком більше одного місяця у розмірі 15 % від суми заборгованості в розмірі 36 208, 30 грн (тридцять шість тисяч двісті вісім гривень, тридцять копійок) штраф за необґрунтовану відмову від підписання акту наданих послуг у розмірі 15 % від вартості таких наданих послуг у розмірі 36 208, 30 грн (тридцять шість тисяч двісті вісім гривень, тридцять копійок), судовий збір в сумі 4 108, 77 грн (чотири тисячі сто вісім гривень, сімдесят сім копійок) та витрати на правничу допомогу в сумі 30 723 грн (тридцять тисяч сімсот двадцять три гривні).
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено та підписано 17 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Мусієнко