79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
11.11.2025 Справа № 914/924/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова
в інтересах держави в особі
позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Стрім-Львів», м. Львів
про: стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 3 552 315,63 грн.
Представники сторін:
від прокурора: Панькевич Р.В. - прокурор відділу Львівської обласної прокуратури
від позивача: Кулик А.Я. - представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи
від відповідача: Зелінська С.В. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1823 від 08.06.2012; ордер на надання правничої допомоги серія ВС № 1363696 від 29.04.2025
На розгляд Господарського суду Львівської області в систему "Електронний суд" поступила позовна заява першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова, в інтересах держави в особі позивача: Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Стрім-Львів» про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі 3 552 315,63 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2025, справу № 914/924/25 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.03.2025, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 30.04.2025.
Протокольною ухвалою суду від 30.04.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/924/25 на тридцять днів у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, за клопотанням прокурора.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.04.2025, підготовче судове засідання призначено на 03.06.2025.
03.06.2025 представником відповідача подано на адресу суду клопотання з додатком за вх. № 14645/25.
03.06.2025 в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 01.07.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.07.2025, підготовче судове засідання призначено на 05.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2025, підготовче судове засідання призначено на 27.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.08.2025, закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/924/25 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07.10.2025.
06.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду заяву про розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці за вх. № 26332/25 з підстав, викладених у даній заяві.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.10.2025, розгляд справи по суті призначено на 22.10.2025.
14.10.2025 від представника відповідача надійшли на адресу суду додаткові пояснення щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду з додатками за вх. № 27188/25.
Відповідно до вказаної заяви, відповідач просить суд розтермінувати стягнення безпідставно збережених коштів на 12 місяців з підстав, викладених у даній заяві.
22.10.2025 в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 11.11.2025.
22.10.2025 представником позивача подано на адресу суду заперечення на заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду за вх. № 28148/25.
30.10.2025 прокурором подано на адресу суду в систему «Електронний суд» заперечення на клопотання відповідача про розстрочення суми стягнення з додатками за вх. № 28811/25.
03.11.2025 представником відповідача подано на адресу суду заяву про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців з підстав, викладених у даній заяві за вх. № 29307/25.
11.11.2025 прокурор в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, зазначив, що з метою дотримання балансу інтересів сторін, прокуратура заперечує щодо розстрочення безпідставно збережених коштів пайової участі на суму 3 552 315,63 грн. на 12 місяців з дня прийняття рішення у справі № 914/924/25 з підстав, викладених у письмових запереченнях за вх. № 28811/25 від 30.10.2025.
11.11.2025 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, зазначив, що з метою дотримання балансу інтересів сторін, заперечує щодо розтермінування на 12 місяців, однак не заперечує у випадку, якщо таке розтермінування буде до 15.12.2025 року, тобто до кінця бюджетного року з підстав, викладених у письмових запереченнях за вх. № 28148/25 від 22.10.2025.
11.11.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, не заперечив щодо стягнення з відповідача заявленої прокурором до стягнення в позові суми на користь позивача. Просив суд задоволити подані заяви про розстрочку виконання рішення суду за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, за вх. № 27188/25 від 14.10.2025 та за вх. № 29307/25 від 03.11.2025 на 12 місяців з дати прийняття рішення з підстав, викладених у даних заявах, зважаючи на важкий фінансовий стан відповідача, про що долучено відповідачем належні і допустимі докази у справі в обгрунтування цього.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір і здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/924/25.
В судовому засіданні 11.11.2025, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція прокурора та позивача.
У позовній заяві прокурор зазначає про те, що на запити окружної прокуратури в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» від 16.01.2025 №14.50/97-512ВИХ-25 та від 17.02.2025 №14.50/97-1696ВИХ-25 у Львівську міську раду про надання інформації та матеріалів щодо вказаного будівництва, стану сплати пайової участі та звернення Львівської міської ради чи її виконавчих органів до суду щодо її стягнення, Департамент економічного розвитку Львівської міської ради листами від 05.02.2025 №2301-вих-17044 та від 27.02.2025 №2301-вих-29469 повідомив, що відповідачем порушено обов'язок зі сплати пайової участі у зв'язку з розпочатим у 2018 році будівництвом об'єкту будівництва.
При цьому, Департамент економічного розвитку Львівської міської ради у вказаних листах звернувся до окружної прокуратури з проханням здійснити представництво інтересів Львівської міської ради в суді щодо стягнення пайової участі на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Прокурор зазначає, що законодавець передбачив порядок пайової участі замовників будівництва, який впроваджено з 01.01.2020 для: об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Обов'язок замовників будівництва щодо звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва визначено п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 (який набрав чинності 17.10.2019), відповідно до якого замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Прокурор вказує на те, що обов'язок замовників будівництва щодо звернення до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі виникає: - для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Прокурор наголошує, що згідно судової практики, а саме позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 - момент виникнення зобов'язання щодо звернення до позивача з заявою про визначення розміру пайової участі не є тотожним обов'язку щодо сплати пайової участі (до прийняття об'єкту в експлуатацію).
Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019, який набрав чинності 17.10.2019).
Прокурор у позовній заяві посилається на ст. 253 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України, якими визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відтак, прокурор зазначає, що із системного аналізу вказаних норм випливає, що строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання із перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є день, наступний за днем прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Також, прокурор зазначає, що відповідач, розпочавши будівництво у 2018 році, зобов'язаний був до прийняття його в експлуатацію сплатити на рахунок міськради кошти пайового внеску в розмірі 2 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, однак цього не зробив, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберігає у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
За розрахунком прокурора, станом на 26.02.2025, загальна сума безпідставно збережених відповідачем коштів пайової участі щодо об'єкту становить 3 552 315,63 грн. (2 041 458,16 грн. пайової участі + 1 268 063,77 грн. інфляційних втрат + 242 793,70 грн. 3 % річних = 3 552 315,63 грн., нарахованих за період з 12.03.2021 по 26.02.2025), які просить стягнути з відповідача до місцевого бюджету на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. А також, понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, прокрор зазначив, що з метою дотримання балансу інтересів сторін, прокуратура заперечує щодо розстрочення безпідставно збережених коштів пайової участі на суму 3 552 315,63 грн. на 12 місяців з дня прийняття рішення у справі № 914/924/25 з підстав, викладених у письмових запереченнях за вх. № 28811/25 від 30.10.2025.
Стосовно заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, позивач зазначив, що з метою дотримання балансу інтересів сторін, заперечує щодо розтермінування на 12 місяців, однак не заперечує у випадку, якщо таке розтермінування буде до 15.12.2025 року, тобто до кінця бюджетного року з підстав, викладених у письмових запереченнях за вх. № 28148/25 від 22.10.2025.
Позиція відповідача.
11.11.2025 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з'явився, не заперечив щодо стягнення з відповідача заявленої прокурором до стягнення в позові суми на користь позивача. Просив суд задоволити подані заяви про розстрочку виконання рішення суду за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, за вх. № 27188/25 від 14.10.2025 та за вх. № 29307/25 від 03.11.2025 на 12 місяців з дати прийняття рішення з підстав, викладених у даних заявах, зважаючи на важкий фінансовий стан відповідача, про що долучено відповідачем належні і допустимі докази у справі в обгрунтування цього.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 30.08.2017 № 775 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво ТзОВ «Стрім-Львів» багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом на вул. Очеретяній, 29, 31, 31-А, 31-В зі знесенням існуючих будівель» затверджено (із змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 29.09.2017 № 878) містобудівні умови та обмеження для проектування та будівництва ТзОВ «Стрім-Львів» багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на вул. Очеретяній, 29, 31, 31-А, 31-В у м. Львові.
Інспекцією ДАБК у м. Львові відповідачу зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112180380689 від 07.02.2018 на об'єкті з класом наслідків СС2.
Об'єкт прийнято відповідачем в експлуатацію згідно із сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210310443 від 11.03.2021, відповідно до якого загальна площа квартир в Об'єкті становить 7756,3 кв.м.
Згідно з актом готовності об'єкта до експлуатації від 09.03.2021, об'єкт, із загальною площею квартир - 7756,3 кв.м, збудовано на земельних ділянках кадастрові номери №4610137500:06:006:0024, №4610137500:06:006:0027, №4610137500:06:006:0040, №4610137500:06:006:0041.
Відповідно до вказаних дозволу на виконання будівельних робіт, сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, акту готовності об'єкта до експлуатації, Замовником цього будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю «Стрім-Львів».
Відтак, відповідачем здійснювалось будівництво об'єкту з лютого 2018 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112180380689 від 07.02.2018) по березень 2021 року (сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210310443 від 11.03.2021).
Проте відповідачем не було сплачено до місцевого бюджету кошти пайової участі у зв'язку з розпочатим у 2018 році будівництвом об'єкту.
Згідно із сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210310443 від 11.03.2021 та актом готовності об'єкта до експлуатації, загальна площа квартир в Об'єкті становить 7756,3 кв.м.
Розраховані станом на 01.10.2020 показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що підлягають застосуванню на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311, на виконання пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019, який набрав чинності 17.10.2019, визначають, що вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Львівської області становить 13 160,00 грн.
Таким чином, несплачена відповідачем, станом на 26.02.2025, пайова участь щодо будівництва об'єкту становить 2 041 458,16 грн (7 756,30 кв.м (загальна площа квартир) х 13 160,00 грн. (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 2 041 458,16 грн).
Крім того, прокурор просить стягнути з відповідача, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, 1 268 063,77 грн. інфляційних втрат та 242 793,70 грн. 3 % річних, нарахованих за період з 12.03.2021 по 26.02.2025 на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради згідно долученого до матеріалів справи розрахунку. А також, понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Оцінка суду.
Щодо звернення до Господарського суду Львівської області першого заступника керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова з даною позовною заявою, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у 2 випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.
Прокурор зазначив, що порушення інтересів держави в цій справі полягає ненадходженні коштів до місцевого бюджету, що перешкоджає належному функціонуванню органу місцевого самоврядування та порушує інтереси держави в цілому.
Інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які належать до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який належить до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (пункт 7.23 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать … залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.
Згідно з підпунктом 4.1.16 пункту 4.1 Положення про департамент економічного розвитку Львівської міської ради та його структури, затвердженого рішенням Львівської міської ради №92 від 31.01.2025 до компетенції департаменту належать повноваження щодо залучення на договірних засадах у порядку, визначеному законодавством України, коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення на будівництво, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони довкілля та історичного середовища.
Департамент ЕР ЛМР є виконавчим органом Львівської міської ради. Отже, Департамент ЕР ЛМР є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів упродовж розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності…), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18).
Місцеві інтереси знаходяться у тісному зв'язку із загальнодержавними, характеризуються взаємозалежністю та взаємо доповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.
Відтак, внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом щодо пайової участі порушуються інтереси територіальної громади та держави в цілому.
Львівською міською радою та Департаментом економічного розвитку не вживались заходи щодо самостійного стягнення із Замовників коштів за пайову участь в судовому порядку.
При цьому, Департамент економічного розвитку Львівської міської ради у листах від 05.02.2025 №2301-вих-17044 та від 27.02.2025 №2301-вих-29469 звернувся до окружної прокуратури з проханням здійснити представництво інтересів Львівської міської ради в суді щодо стягнення згаданої пайової участі на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Відтак, у зв'язку з бездіяльністю компетентного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави в даній сфері, прокурором подано даний позов.
Отже, у даному випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - територіальної громади) й замовника будівництва та стягненні коштів за договором про пайову участь до бюджету, оскільки уповноваженим органом самостійно не здійснюється захист інтересів територіальної громади.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 (справа № 903/129/18) зазначає, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
При цьому також слід зазначити, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18).
Таким чином, підставою для представництва інтересів держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, шляхом подання позову є стягнення з Відповідача безпідставно збережених коштів, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету вжито не було.
Наведене є підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави в особі позивача - Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.
Відтак, суд зазначає, що підставою для представництва інтересів держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, шляхом подання позову є невиконання відповідачем зобов'язань, що полягають у сплаті коштів до бюджету, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, не вжито заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету.
Наведене є підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави в особі позивача.
Стосовно позовних вимог, суд зазначає наступне.
Згідно з ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1, 2ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції станом на час спірних правовідносин), замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Судом встановлено, що інспекцією ДАБК у м. Львові відповідачу зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт № ЛВ112180380689 від 07.02.2018 на об'єкті з класом наслідків СС2.
Об'єкт прийнято відповідачем в експлуатацію згідно із сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210310443 від 11.03.2021, відповідно до якого загальна площа квартир в Об'єкті становить 7756,3 кв.м.
Відтак, відповідачем здійснювалось будівництво об'єкту з лютого 2018 року (дозвіл на виконання будівельних робіт №ЛВ112180380689 від 07.02.2018) по березень 2021 року (сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта №ЛВ122210310443 від 11.03.2021).
На час отримання Відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженернотранспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
За змістом зазначеної вище статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об'єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов'язком, а не правом забудовника. Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов'язковим на підставі закону.
Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов'язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов'язку замовника та не звільняє замовника від обов'язку укласти договір. Адже, невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання, результату, у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.
Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов'язання забудовника сплатити визначені суми. Таке зобов'язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.
Однак, на момент прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача - 11.03.2021, статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі Закон №132-ІХ).
В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», а саме встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:
- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);
- замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);
- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
При цьому, договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).
Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов'язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України, забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію, правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
У зв'язку з відсутністю договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Відтак, прокурор вважає, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об'єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:
- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132- IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;
- якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов'язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.
Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у Законі, не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132- IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.
Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 8 №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об'єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька). Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У даному конкретному випадку між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету відповідачем, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися.
Підстави для звільнення відповідача від сплати коштів пайової участі в даному випадку відсутні. Докази протилежного матеріали справи не містять.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків. Зокрема, розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (п. 2 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»).
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
У постанові від 20.02.2025 у справі за №918/618/24 Верховний Суд вкотре звернув увагу на те, що Закон №132-IX визначає розмір пайової участі для житлових будинків: 2% вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.
Приписи Закону №132-IX не містять умов щодо іншого обрахунку розміру пайової участі для житлових будинків.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст.ст. 79, 86 ГПК України, має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Розраховані станом на 01.10.2020 показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, що підлягають застосуванню на час введення згаданих черг будівництва в експлуатацію, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311 на виконання вищезазначеного пп. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, визначають, що вартість 1 кв. м загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Львівської області становить 13 160,00 грн.
Таким чином, несплачена відповідачем, станом на 26.02.2025, пайова участь щодо будівництва об'єкту становить 2 041 458,16 грн. (7 756,30 кв.м (загальна площа квартир) х 13 160,00 грн. (опосередкована вартість спорудження житла) х 0,02 (2 відсотки вартості будівництва об'єкта) = 2 041 458,16 грн).
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із відповідача до бюджету громади на користь позивача та становить 2 041 458,16 грн.
Як зазначалось, законодавець у наведених вище правових нормах Закону №132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Підставами для пред'явлення позову стало те, що всупереч положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ, відповідачем не сплачені грошові кошти у якості пайової участі замовників будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури на користь Львівської міської ради у зв'язку із будівництвом об'єкта: багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом зі знесенням існуючих будівель на вул. Очеретяній, 29, 31, 31-А, 31-В у м. Львові.
Судом установлено сталу позицію, що у випадку, якщо замовниками будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.
Оскільки відповідачем договір про пайову участь з міською радою не укладено, а будівництво об'єкту розпочато у 2018 році, у нього виник обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутися до Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.07.2022 у справі № 910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-ІХ порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовником та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, відповідач, як замовник будівництва, повинен був сплатити кошти пайової участі у зв'язку із будівництвом об'єкта до введення його в експлуатацію, тобто до 11.03.2021.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття спірного об'єкту в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
З огляду на викладене, при розрахунку пайової участі прокурором правомірно враховано показник опосередкованої вартості спорудження житла, який був чинним саме на момент введення об'єкта будівництва в експлуатацію для Львівської області, тобто 13 160,00 грн. за 1 кв.м.
Враховуючи, що відповідач не звертався до міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, ним не дотримано положень Закону № 132-ІХ, відтак прокурором правомірно подано позов на підставі статті 1212 ЦК України.
Отже, обраний прокурором спосіб захисту при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі є ефективним та призведе до поновлення порушеного права позивача.
Враховуючи викладене, позов прокурора в частині стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 2 041 458,16 грн. підлягають задоволенню на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України (саме такий спосіб захисту порушеного права в відповідних правовідносинах відображено в Постанові ВП ВС від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).
Стосовно нарахованих прокурором 1 268 063,77 грн. втрат від інфляції та 242 793,70 грн. 3 % річних за період з 12.03.2021 по 26.02.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеної у постанові від 04.05.2022 у справі № 925/683/21, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що вони нараховані вірно. Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 268 063,77 грн. втрат від інфляції та 242 793,70 грн. 3 % річних, є обґрунтовані за визначений прокурором період.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 2 041 458,16 грн. коштів пайової участі, 1 268 063,77 грн. втрат від інфляції та 242 793,70 грн. - 3 % річних є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем.
Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 06.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду заяву про розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці за вх. № 26332/25 з підстав, викладених у даній заяві.
У вказаній заяві за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, відповідач зазначає про те, що згідно з фінансовими розрахунками, вартість квадратного метра житла на стадії початку будівництва у 2018 році становила 8 100,00 грн. з ПДВ, а чистий дохід від реалізації об'єкта в 2021 році - лише 674 715,00 грн., що на думку відповідача, свідчить про низьку рентабельність. Крім того, відповідач вказує на те, що причинами його фінансової неспроможності є: воєнний стан в Україні; відтік робочої сили та інвесторів; наявність кредитних зобов'язань; загальне погіршення інвестиційного клімату; затримка в отриманні інформації про зобов'язання; наслідки пандемії COVID-19; паралельне фінансування соціальних проєктів. Відповідач вказує на те, що незважаючи на складну ситуацію, ТзОВ «Стрім-Львів» продовжує реалізувати соціально важливі ініціативи, зокрема, благоустрій територій, будівництво дитячих майданчиків, освітлення, озеленення, інженерні мережі. Відповідач наголошує, що це потребує значних витрат, які не компенсуються зовні. Також, відповідач зазначає, що незважаючи на складну економічну ситуацію, ТзОВ «Стрім-Львів» продовжує виконувати свої обов'язки перед державою. Упродовж 2023-2024 років підприємство сплатило до бюджету 9 млн. грн. податків та зборів.
14.10.2025 від представника відповідача надійшли на адресу суду додаткові пояснення щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду з додатками за вх. № 27188/25.
Відповідно до вказаної заяви, відповідач просить суд розтермінувати стягнення безпідставно збережених коштів на 12 місяців з підстав, викладених у даній заяві.
03.11.2025 представником відповідача подано на адресу суду заяву про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців з підстав, викладених у даній заяві за вх. № 29307/25, відповідно до якої відповідач просить суд розтермінувати стягнення безпідставно збережених коштів на 12 місяців з дня прийняття рішення.
У письмових запереченнях на заяву про розстрочення виконання рішення суду за вх. № 28148/25 від 22.10.2025, позивач зазначає про те, що з метою дотримання балансу інтересів сторін, заперечує щодо розтермінування рішення суду на 12 місяців, одна не заперечує у випадку, якщо таке розтермінування буде до 15.12.2025 року, тобто до кінця бюджетного року.
У письмових запереченнях на клопотання відповідача про розстрочення суми стягнення за вх. № 28811/25 від 30.10.2025, прокурор зазначає про те, що в додаткових поясненнях відповідач просить розтермінувати заборгованість на 12 місяців з дня прийняття рішення, що становить максимально можливий строк, визначений ч. 5 ст. 331 ГПК України. Відтак, прокурор вважає, що повне задоволення такої заяви не відповідатиме справедливому балансу інтересів сторін у цій справі. З врахуванням вищенаведеного, з метою дотримання балансу інтересів сторін, прокуратура заперечує щодо розстрочення безпідставно збережених коштів пайової участі на суму 3 552 315,63 грн. на 12 місяців з дня прийняття рішення у справі № 914/924/25.
Стосовно поданих заяв представника відповідача про розстрочення виконання рішення суду за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, за вх. № 27188/25 від 14.10.2025 та за вх. № 29307/25 від 03.11.2025, із відповідними долученими доказами в їх обгрунтування щодо фінансового стану відповідача, суд зазначає наступне.
У додаткових поясненнях щодо заяви про розстрочення виконання рішення суду за вх. № 27188/25 від 14.10.2025, відповідач зазначає про те, що на кінець 2025 року ТзОВ «Стрім-Львів» перебуває у передкризовому економічно-фінансовому становищі. Основні причини цього становища, відповідач зазначає наступні: зниження обсягів продажів через падіння купівельної спроможності населення; зростання вартості будівельних матеріалів та енергоносіїв; втрата інвесторів та відсутність нових вкладень; кадровий дефіцит через мобілізацію та міграцію прцівників; затримка реалізації проєктів на понад два роки через пандемію COVID-19 та воєнний стан; паралельне фінансування соціальних проєктів, які мають важливе значення для громади. Крім того, відповідач зазначає, що упродовж останніх 6 місяців (квітень-вересень 2025 року) підприємство сплатило до бюджету 1 978 400,00 грн., з них: 33 468,00 грн. - податок на прибуток; 198 310,00 грн. - єдиний соціальний внесок; 713 914,00 грн. - податок на доходи фізичних осіб; 198 310,00 грн. - військовий збір; податки на комунальну землю -864 520,00 грн. Також, відповідач вказує на те, що станом на жовтень 2025 року ТзОВ «Стрім-Львів» обслуговує три активні кредитні договори, укладені з АБ «Укргазбанк». Загальна сума залишку боргових зобов'язань станом на 01.10.2025 становить 9 234 797,00 грн. Відповідач зазначає, що навантаження на 6 місяців за кредитами становить орієнтовно 1 317 354,00 грн., що унеможливлює одночасне виконання інших фінансових зобов'язань без ризику повної втрати платоспроможності. З огляду на викладене, відповідач зазначає, що не має об'єктивної можливості здійснити одноразову оплату та долучає до матеріалів справи підтверджуючі документи.
Згідно частиною 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині вказується, зокрема, про порядок і строк виконання рішення, а також надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (частина 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Положеннями частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
У свою чергу, завданням господарського судочинства, згідно приписів статті 2 Господарського процесуального України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Враховуючи вищевикладені обставини, зокрема, фінансове становище відповідача та інші обставини, які викладені у заявах про розстрочку виконання рішення суду за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, за вх. № 27188/25 від 14.10.2025 та за вх. № 29307/25 від 03.11.2025 з додатками в підтвердження його фінансового стану, з метою дотримання балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяв відповідача про розстрочку виконання рішення суду за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, за вх. № 27188/25 від 14.10.2025 та за вх. № 29307/25 від 03.11.2025 у даній справі, тобто на 8 місяців. У задоволенні решти вимог заяв відповідача про розстрочку виконання рішення суду, суд відмовляє.
Разом із тим, при задоволенні заяви представника відповідача про розстрочення виконання рішення суду, судом також враховано приписи частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, за якими розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Судові витрати.
Сплачена Львівською обласною прокуратурою сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 638 від 18.03.2025 на суму 42 627,79 грн.
З урахуванням вимог ст.ст. 123, 126, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури також підлягає стягненню судовий збір в сумі 42 627,79 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ст.ст. 236-241, 327, 331 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрім-Львів» (79037, м. Львів, вул. Чигиринська, буд. 3, кв. 27; код ЄДРПОУ № 32568624) до місцевого бюджету на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ № 34814859) безпідставно збережені кошти в сумі 3 552 315,63 грн., з них: 2 041 458,16 грн. пайової участі, 1 268 063,77 грн. втрат від інфляції, 242 793,70 грн. - 3 % річних.
3. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрім-Львів» (79037, м. Львів, вул. Чигиринська, буд. 3, кв. 27; код ЄДРПОУ № 32568624) на користь: Львівської обласної прокуратури (79005, пр-т Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ № 02910031) 42 627,79 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
5. Заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду за вх. № 26332/25 від 06.10.2025, за вх. № 27188/25 від 14.10.2025 та за вх. № 29307/25 від 03.11.2025 задоволити частково.
6. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 11.11.2025 згідно з наступним графіком:
- до 11 грудня 2025 року - 402 315,63 грн.
- до 11 січня 2026 року - 450 000,00 грн.
- до 11 лютого 2026 року - 450 000,00 грн.
- до 11 березня 2026 року - 450 000,00 грн.
- до 11 квітня 2026 року - 450 000,00 грн.
- до 11 травня 2026 року - 450 000,00 грн.
- до 11 червня 2026 року - 450 000,00 грн.
- до 11 липня 2026 року - 450 000,00 грн.
7. У задоволенні решти вимог заяв відповідача про розстрочку виконання рішення суду - відмовити.
8. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 18.11.2025.
Суддя Долінська О.З.