Справа № 760/296/25
Провадження №1-кп/149/100/25
Номер рядка звіту 388
18.11.2025 Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №62023100130000150 від 02.02.2023 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лелітка Хмільницького району Вінницької області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 громадянина України, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,
04.01.2023 року військовослужбовець за мобілізацією сержант резерву 4 взводу, резерву 1 роти резерву, сержантського складу ОСОБА_4 , будучи згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №3 від 03.01.2023 виключеним зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , і таким, що вибув до нового місля несення служби - в/ч НОМЕР_2 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою ухилитись від виконання обов'язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у порушення вимог ст. 41 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, вчинив кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби за наступних обставин.
Так, в умовах воєнного стану, без поважних причин, з метою ухилення від проходження військової служби, близько 06.00 год. 04.01.2023, перебуваючи у складі групи військовослужбовців, які направлені для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_4 окремої бригади територіально оборони із дислокацією у населеному пункті АДРЕСА_2 , не попередивши свого командира покинув розташування групи військової частини НОМЕР_1 , яка на той час дислокувалась на залізничній станції « ІНФОРМАЦІЯ_2 » по АДРЕСА_3 , внаслідок чого не з'явився за призначенням до військової частини НОМЕР_2 та не прийняв посаду стрільця стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , час проводив на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 14.11.2024, коли і був затриманий на підставі ухвали слідчого судді.
За час відсутності у військовій частині солдат військової служби за мобілізацією ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, тобто у нез'явленні на службу (самовільному залишенні місця служби) у разі призначення, переведення з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений свою провину в інкримінованому правопорушенні не визнав та зазначив, що 26.02.2022 він був мобілізований на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 , службу проходив у НОМЕР_5 бригаді у складі НОМЕР_6 батальйону на різних військових посадах, зокрема на посаді командира стрілецького відділення. Після розформування підрозділу його територіально перевели до м. Рівне. За станом здоров'я він мав ряд хронічних захворювань (гіпертонія, захворювання хребта), проходив лікування у місцевій лікарні, у зв'язку з чим йому було рекомендовано направлення для подальшого лікування до шпиталю. На його прохання до військового командування щодо лікування відповіді не було надано, що сам ОСОБА_4 розцінив як відмову. Вважає себе обмежено придатним до військової служби за станом здоров'я, та не надавав згоду на відправлення у зону бойових дій. Не зважаючи на це, ОСОБА_4 було направлено у складі військового формування у зону бойових дій на сході України залізничним транспортом, що сам ОСОБА_4 вважає незаконним. 03.01.2023 в м. Києві на вокзалі він зійшов з поїзда, у якому перебував у складі військового формування, звідки поїхав додому до Хмільницького району Вінницької області, де і проживав увесь час аж до затримання уповноваженими працівниками. Умисел зійти з поїзда на вокзалі у м. Києві виник у нього раптово. Свої дії пояснив тим, що згоди на відправлення у зону бойових дій він не давав, а хотів проходити лікування, натомість військове командування до шпиталю його відправити відмовилося. Під час перебування за місцем свого проживання ОСОБА_4 проходив лікування у сімейного лікаря, до військових госпіталів не звертався, військово-лікарську комісію з метою визначення ступеню придатності до проходження військової служби не проходив. Водночас заперечує, що переховувався чи ухилявся від правоохоронних органів, оскільки на всі їх вимоги надавав пояснення, відповідав на телефонні дзвінки слідчих. З перших днів він пішов воювати, однак вимушений був залишити службу для лікування. Зашкодити обороноздатності держави або авторитету Збройних Сил України він не мав наміру, а залишення місця служби пояснив розчаруванням у ставленні командування та бажанням зберегти своє здоров'я. Пояснити власне ставлення до свого вчинку не зміг, у вчиненому не розкаюється.
Не зважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, підтверджується доказами дослідженими в судовому засіданні, зокрема такими.
Витягами з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а.с. 157, 158, 233, т. 2 т. 2, а.с. 31), підтверджено, що 02.02.2023 внесено відомості до ЄДРДР №62023100130000150 на підставі повідомлення про те, що молодший сержант ОСОБА_4 04.01.2023 біля 06:00 год. самовільно залишив місце служби - розташування підрозділу, який дислокувався на залізничній станції "Київ-Пасажирський" в умовах воєнного стану.
Згідно листа керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (т. 1, а.с. 162) ним було направлено на адресу Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві копії матеріалів службового розслідування відносно військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_4 .
Згідно листа командира в/ч НОМЕР_1 від 18.01.2023 (т. 1, а.ч. 163) останнім на адресу керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону було направлено матеріали по факту виявлення ознак злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме, 04.01.2023 щодо самовільного залишення групи військовослужбовців, які вибли з військової частини НОМЕР_1 , згідно наказу № 3 від 03.01.2023, на залізничній станції " ІНФОРМАЦІЯ_2 " сержантом складу військової частини НОМЕР_1 молодшим сержантом ОСОБА_4 для притягнення до відповідальності.
Згідно рапорту командира роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 (копія т. 1, а.с. 164) останній просив призначити службове розслідування стосовно сержанта ОСОБА_4 , відносно якого 04.01.2023 близько 06:00, під час слідкування до нового місця служби, на залізничній станції "Київ-Пасажирський" було виявлено факт його відсутності.
Довідкою-доповіддю повідомлено про факт самовільного залишення військовослужбовцем маршруту слідування з військової частини НОМЕР_1 до нового місця служби молодшим сержантом ОСОБА_4 , без зброї ( АДРЕСА_4 ) (копія т. 1, а.с. 9).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 7-АГД від 04.01.2023 (т. 1, а.с. 10-22), яким призначено службове розслідування стосовно військовослужбовця ОСОБА_4 .
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 160 від 19.11.2022 (т. 1, а.с. 168, т. 2, а.с. 41), яким молодший сержант ОСОБА_4 вважається призначеним з 19.1.2022 та таким, що прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 178 від 05.12.2022 (т. 1, а.с. 169, т. 2, а.с. 43) молодшого сержанта ОСОБА_4 з 01.12.2022 зараховано на всі види забезпечення, на грошове забезпечення до військової частини НОМЕР_7 , на котлове забезпечення зі сніданку 05.12.2022.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 173 від 30.11.2022 (т. 1, а.с. 175, т. 2, а.с. 42) згідно якого молодший сержант ОСОБА_4 вважається таким, що 30.11.2022 вибув до нового місця служби.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 3 від 03.01.2023 (т. 1, а.с. 176, т. 2, а.с. 44) згідно якого молодший сержант ОСОБА_4 вважається таким, що 03.01.2023 вибув до нового місця служби.
Поіменним списком військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , які направлені для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_3 окремого батальйону територіальної оборони (копія т.1, а.с. 177) в якому міститься відмітка, що ОСОБА_4 , який направлявся в розпорядження командира НОМЕР_3 окремого батальйону ТрО НОМЕР_4 окремої бригади ТрО, в/ч НОМЕР_2 , не прибув.
Актом службового розслідування (копія т. 1, а.с. 178-183) та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 20-АГД (т. 1, а.с. 184-187), якими завершене службове розслідування відносно сержанта ОСОБА_4 .
Згідно листа НВМКЦ "Головний військовий госпіталь" від 28.02.2023 (т. 1, а.с. 196) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 01.10.2022 у НВМКЦ "ГВКГ" на стаціонарному обстеженні та лікуванні не перебував, за медичною допомогою не звертався.
Згідно листа КНП "Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. Ющенка Вінницької обласної ради" від 02.03.2023 (т. 1, а.с. 199, 204) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 станом на 24.02.2023 на стаціонарному лікуванні не перебував та за медичною психіатричною, неврологічною та нейрохірургічною допомогою не звертався. За період з 01.10.2022 по 24.02.2023 на лікуванні не перебував.
Згідно листа КНП "Центр терапії залежностей "Соціотерапія" від 22.02.2023 ( т. 1, а.с. 201) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під диспансерним спостереженням в закладі не перебуває, за медичною допомогою не звертався, на стаціонарному лікуванні не перебував.
Згідно довідки КНП "Міський заклад з надання психіатричної допомоги" виконавчого органу Київської міської ради від 13.02.2023 (копія т.1, а.с. 202) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 під наглядом лікаря-психіатра в нашому закладі не перебуває.
Згідно листа КНП "Хмільницька ЦЛ" від 28.02.2023 (т. 1, а.с. 205, 207) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на диспансерному обліку в лікарів нарколога, психіатра нне перебуває, не перебував і за медичною допомогою не звертався. 15.02.2023 звертався за амбулаторною допомогою до лікаря невропатолога поліклініки.
Згідно листа КНП "Київська міська наркологічна клініка "Соціотерапія" від 13.02.2023 (т. 1, а.с. 206) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на обліку в КНП "Київська міська наркологічна клініка "Соціотерапія" не перебуває.
Згідно рапорта оперуповноваженого УКР ГУНП в Київській області від 20.02.2023 (т. 1, а.с. 212) встановити місцезнаходження ОСОБА_4 і опитати його виявилось неможливим.
Згідно рапорта о/у Дніпровського УП ГУНП у м. Києві (т. 1, а.с. 219) оперативним шляхом було встановлено мобільний телефон гр. ОСОБА_4 НОМЕР_8 , який на момент 23.02.2023 відключений, також встановлена дружина підозрюваного, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з якою відбулась телефонна розмова за м.т. НОМЕР_9 в якій остання пояснила, що близько трьох тижнів тому її чоловік ОСОБА_4 поїхав на лікування нічого не пояснівши і зник. Зі слів ОСОБА_4 її чоловік, під час обстрілу отримав травму голови і перебував на лікуванні, після чого повернувся додому і був психічно неврівноваженим, не розумів де знаходиться і був агресивно налаштований. Де перебуває зараз ОСОБА_4 не знає. Встановити місце знаходження ОСОБА_4 не є за можливе.
Згідно рапорту інспектора-чергового Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області від 18.06.2024 (т. 1, а.с. 231) 18.06.2024 о 18:50 год. до ЧЧ Хмільницького РВП надійшов рапорт слідчого СВ Хмільницького РВП (т. 1, а.с. 232), в якому він повідомляє про надходження з ТУ ДБР, яке розташоване у місті Києві матеріалів кримінального провадження № 62023100130000150від 02.02.2023 за ч. 5 ст. 407 КК України та просить зареєструвати матеріали кримінального провадженцня в Єдиному обліку Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області.
Згідно рапорта о/у СКП Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області від 01.10.2024 (т. 1, а.с. 250) з метою встановлення місця знаходження підозрюваного ОСОБА_4 було заведено оперативно-розшукову справу № 65 від 01.10.2024.
Протоколом затримання особи на підставі ухвали слідчого судді від 14.11.2024 (т. 2, а.с. 7-9), згідно якого 14.11.2024 о 18:50 год., на підставі ухвали слідчого судді, затримано ОСОБА_4 .
Витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 № 60 дск від 26.02.2022 (т. 2 а.с. 38) та поіменним списком резервістів та військовозобов'язаних, направлених ІНФОРМАЦІЯ_3 до військової частини НОМЕР_10 (копія т. 2, а.с. 35-37) згідно яких ОСОБА_4 був призваний та направлений 26.02.2022 для проходження військової служби за призовом в складі команди НОМЕР_10 .
Витягом з наказу начальника регіонального управління сил територіальної оборони " ІНФОРМАЦІЯ_6 " (т. 2, а.с. 45) ОСОБА_4 звільнено із займаної посади, призупинено військову службу, та вважати таким, що виконує (не несе) обов'язки військової служби з 02.02.2023.
Згідно медичної характеристики в/ч НОМЕР_1 (копія т. 2, а.с. 46) ОСОБА_4 , 1982 р.н. відповідно до довідки ВЛК, від 29.12.2022 №90, виданої в/ч НОМЕР_11 , визнаний обмежено придатним до військової служби, мав захворювання, пов'язані з проходженням військової служби та травми, пов'язані з захистом Батьківщини.
Згідно листа КНП "Хмільницька ЦЛ" від 19.12.2024 (т. 2, а.с. 60) ОСОБА_4 перебуває під медичним спостереженням лікаря-нарколога з 19.06.2012 з приводу F10.24. Проходив стаціонарне лікування з приводу F10.24 з 06.05.2012 по 08.05.2012, 22.06.2016 по 24.06.2016. ОСОБА_4 оглянуто лікарем наркологом 14.03.2013, 20.03.2015, 22.03.2017. Також ОСОБА_4 звертався за медичною допомогою до лікаря невролога поліклінічного відділення 15.02.2023.
Згідно листа командира в/ч НОМЕР_11 (т. 2, а.с. 62) ОСОБА_4 у період з 15.12.2022 по 27.12.2022 перебував на стаціонарному лікуванні у КП "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" РОР. Крім того, ОСОБА_4 медичний огляд ВЛК військової частини НОМЕР_11 упродовж 2022-2024 років не проходив.
Згідно листа КНП "Рівненська обласна клінічна лікарня ім. Ю. Семенюка" РОР" від 17.12.2024 (т. 2, а.с. 64) ОСОБА_4 з 15.12.2022 по 27.12.2022 знаходився на лікуванні в обласному кардіологічному центрі.
Згідно листа КНП "Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М. І. Пирогова" від 26.12.2024 (т. 2, а.с. 66) ОСОБА_4 звертався за медичною допомогою в амбулаторному порядку 20.02.2023 та 22.02.2023.
Рапортом о/у СКП Хмільницького РВП (т. 2, а.с. 67) підтверджено відомості про рух коштів за банківськими картами, інформацію про який отримано в ході тимчасового доступу до речей та документів.
Протоколом огляду документів від 22.12.2024 з диском (т. 2, а.с. 68, 70) в ході якого було здійснено огляд інформації, отриманої в ході проведення тимчасового доступу до речей та документів у АТ КБ "Приватбанк" по банківському рахунку № НОМЕР_12 та по банківських картках № НОМЕР_13 , № НОМЕР_14 .
Крім того, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, підтверджується ивуож показами свідків.
Так, свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що він є офіцером в/ч НОМЕР_1 з липня 2022. ОСОБА_4 з товаришами прибули до в/ч НОМЕР_1 , де на той час ОСОБА_6 виконував обов'язки заступника командира з морально-психологічної підготовки. Службу ОСОБА_4 проходив в роті батальйону резерву, яка дислокувалась в м. Рівне, приблизно в період осінь-зима 2022-2023.
Очевидцем подій, що мали місце на вокзалі у м. Києві свідок не був, однак в силу службових обов'язків йому відомо, що обвинувачений ОСОБА_4 та інші військові разом із супроводжуючим від військової частини сержантом ОСОБА_7 вибули на нове місце служби. На вокзалі в м. Києві була пересадка на залізниці, де ОСОБА_4 залишив групу і не повернувся. Супроводжуючий робив оголошення на вокзалі, але ніхто не підійшов. Після чого у військовій частині проводилось службове розслідування за фактом зникнення ОСОБА_4 , військова частина зв'язувалась з близькими ОСОБА_4 , але інформації не було. З часу зникнення у військову частину ОСОБА_4 не повертався.
В цілому свідок (в силу посади, яку обіймав у військовій частині) охарактеризував обвинуваченого ОСОБА_4 як непогану людину, однак зазначив, що бажання служити у нього не було, на навчанні більшість часу він хотів проводити в лікувальному закладі. Про відповідальність за залишення служби доводили до відома військових на шикуванні.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що вона є старостою Лозівського старостинського округу, в якому з 2021 проживає ОСОБА_4 (с. Лелітка). ОСОБА_4 був мобілізований, за час проживання в селі він займався волонтерством, допомагав варити буржуйки, скарг на нього не надходило, в тому числі і від ТЦК. Не складалось враження про те, що він переховується, жив звичайним життям, відомостей про розшук також не надходило, а про його ухилення від служби свідок дізналася напередодні затримання.
В судове засідання неодноразово викликалася свідок ОСОБА_7 , однак на виклики до суду він не з'являвся, причини не повідомляв, забезпечити його явку для допиту стороною обвинувачення не видалося за можливе у зв'язку з проходженням свідком військової служби. Відтак прокурор не наполягав на допиті свідка ОСОБА_7 та решти свідків, зазначених у реєстрі матеріалів досудового розслідування, які у судове засідання за викликом також не з'явилися. Інші учасники на допиті цих свідків не наполягали.
Оцінюючи досліджені докази у сукупності і взаємозв'язку, суд керується тим, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За змістом кримінального процесуального закону при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами другою та четвертою статті 17 КПК, що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом… Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Завданнями кримінального провадження згідно зі ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретне кримінальне правопорушення.
Так, дії ОСОБА_4 кваліфікуються як ч. 4 ст. 408 КК України, тобто нез'явлення на службу (самовільне залишення місця служби) у разі призначення, переведення з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.
Об'єктом цього кримінального правопорушення є встановлений законодавством України порядок проходження військової служби.
Суб'єктом злочину може бути лише військовослужбовець, тобто той, хто проходить військову службу.
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення може полягати у 1) самовільному залишенні військової частини або місця служби або 2) нез'явленні на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. Таким чином, дезертирство є закінченим злочином з моменту, коли суб'єкт фактично залишив розташування військової частини (місця служби), а у другій - коли він не з'явився в частину (до місця служби) в установлений строк.
Суб'єктивна сторона дезертирства завжди характеризується прямим умислом. Крім того, обов'язковою ознакою цього складу кримінального правопорушення є мета: при дезертирстві військовослужбовець має намір ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди.
Від злочину, передбаченого ст. 407 КК України, злочин, передбачений ст. 408 КК України, відрізняється за своєю суб'єктивною стороною, тобто умислом суб'єкта вчинення злочину. Обов'язковою ознакою дезертирства є мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом кількох діб, місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової служби взагалі, назавжди. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).
Для наявності складу дезертирства не має значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення частини або вже в період незаконного перебування за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення назавжди ухилитися від військової служби, його дії слід кваліфікувати як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже, поглинається останнім і не утворює множинності злочинів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», що неодноразово було продовжено, у тому числі на час вчинення інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення Указом Президента України №757/2022 від 07.11.2022, на всій території України введено воєнний стан.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину під час її дислокації на залізничному вокзалі в м. Києві, не з'явився за призначенням до військової частини НОМЕР_2 , не попередив про свої дії безпосереднього командира або інших уповноважених військовослужбовців, у військовій частині НОМЕР_1 , з якої вибув, також не з'являвся, не повідомив військову частину чи інших уповноважених осіб про намір проходити лікування та не звертався за медичною допомогою до військових госпіталів з моменту вчинення кримінального правопорушення (залишення поїзда у м. Києві), не вживав будь-яких дій для повернення на службу, натомість був затриманий на підставі ухвали слідчого судді, що свідчить про наявність в його діях умислу на постійне ухилення від проходження військової служби. У ході судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 про намір чи бажання продовжувати військову службу не заявляв.
Надаючи оцінку показанням ОСОБА_4 щодо мотивів і умислу вчиненого ним діяння, суд зауважує, що відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст. 19 Конституції України).
Водночас статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правовий режим воєнного стану вводиться у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Державний захист і гарантії для громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України, передбачає, зокрема, і можливість звільнений з військової служби за станом здоров'я у випадках, визначених ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та у передбаченому законодавством порядку, у тому числі і під час дії воєнного стану. Таким чином, чинне законодавство надає можливість військовослужбовцям Збройних Сил України у разі погіршення стану здоров'я припинити військову службу за встановленою процедурою. Разом з тим, у ході судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4 після залишення поїзду на вокзалі у м. Києві жодних дій щодо врегулювання свого юридичного становища як військовослужбовця, що залишив місце несення служби, та, як він сам вважав, за станом здоров'я не може продовжити таку службу, не вчиняв, до військових госпіталів або військово-лікарських комісій не звертався, накази командування про направлення для проходження служби у зону бойових дій (які сам ОСОБА_4 у ході судового розгляду неодноразово називав незаконними) не оскаржував, зокрема і не звертався з цього приводу до правоохоронних органів. У ході судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_4 мав намір проходити ВЛК з метою визначення подальшого ступеня придатності до військової служби у тому числі з мотивів стану здоров'я, на які він посилався як на одну з причин вчинення злочину.
Таким чином ОСОБА_4 умисно та послідовно, всупереч установленому порядку на наказам військового командування, ухилявся від проходження військової служби як у своїй військовій частині, так і військовій частині, до якої був направлений та у подальшому не прибув. Така його поведінка у сукупності з іншими встановленими у ході судового розгляду обставинами поза розумним сумнівом вказує на його свідоме і умисне небажання проходити військову службу в умовах воєнного стану, а дії ОСОБА_4 у цілому свідчать про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, тобто нез'явлення на службу (самовільне залишення місця служби) у разі призначення, переведення з метою ухилення від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. Будь-яке інше розумне пояснення події кримінального правопорушення судом не встановлено.
Аналіз досліджених та оцінених по справі доказів свідчить про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, поза розумним сумнівом доведена зібраними у справі і дослідженими судом доказами. Його дії вірно кваліфіковані за ч. 4 ст. 408 КК України.
Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору заходу примусу мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Слід зазначити, що у правовій державі покарання передусім є виправним та превентивним засобом, у ній мають використовуватися не надмірні, а лише необхідні й зумовлені метою, заходи примусу.
На реалізацію принципу, встановленого ч. 2 ст. 61 Конституції України, згідно з яким юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, спрямовані положення ст. 65 КК України. Зазначений принцип, зокрема, конкретизовано в положеннях КК України щодо системи покарань, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, у тому числі призначення більш суворого покарання.
Керуючись загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання.
Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид і розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд згідно з вимогами ст. 65, 68 КК України враховує: ступінь тяжкості вчинених кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, дані про особу винного, який раніше не судимий, офіційно не працює, позитивно характеризується за місцем проживання та посередньо за місцем служби, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога.
Обставин, що обтяжують покарання, згідно зі ст. 67 КК України, не встановлено.
Обставин, згідно зі ст. 67 КК України, що пом'якшують покарання не встановлено.
За таких обставин суд вважає, що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно призначити покарання в межах санкції ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі. Саме таке покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Підстав для призначення іншого, більш м'якого покарання, судом не встановлено.
Підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу обвинуваченого суд не вбачає, тому, керуючись п. 14 ч. 1 ст. 368 КПК України, вважає за необхідне до набрання вироком законної сили, але не більше, ніж на 60 днів, залишити його відносно ОСОБА_4 попереднім - тримання під вартою.
Процесуальні витрати - відсутні, речові докази - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 370-374, 376 КПК України, суд ,
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років і 10 (десять) місяців.
Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 рахувати з дати набрання цим вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув'язнення (тримання під вартою) ОСОБА_4 з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України 14.11.2024 року до набрання цим вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення (тримання під вартою) за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили, але не довше, ніж на 60 днів, залишити попередній - тримання під вартою.
Вирок може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після проголошення його резолютивної частини вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий суддя ОСОБА_1