ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.11.2025Справа № 910/8104/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
За позовом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ"
про стягнення 67 042, 40 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 67 042, 40 грн., з яких: 38 000, 00 грн - сплачені кошти за товар, 6 574,00 грн - пеня, 2660,00 грн - штраф, 10 189,80 грн - збитки та 9 618, 60 грн - збитки.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 35-Г на постачання товару від 13.03.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 позовну заяву Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
07.07.2025 до суду надійшла заява Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зокрема, суд зазначив, що відповідач протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно ч. 6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). - ч. 5 ст. ст.6 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (зі змінами), підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно п. 2, ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Тож, судом було надіслано ухвалу від 07.07.2025 про відкриття провадження у даній справі в електронний кабінет відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду від 07.07.2025 отримана відповідачем 08.07.2025, що підтверджується повідомленням Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи, відповідно до якої документ (ухвала суду від 07.07.2025) доставлено в електронний кабінет відповідача - 07.07.2025 о 21:06 год.
Крім того, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 07.07.2025 також у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
19.03.2024 між Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" (далі - постачальник) укладено договір № 35-Г на постачання товару, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується поставити замовнику по бланках внутрішнього обігу (далі - талони) бензин марки А-95 (далі - товар) (код згідно з національним класифікатором України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник»: 09130000-9 «Нафта і дистиляти») в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в цьому договорі, а замовник - прийняти і оплатити такий товар.
Найменування (номенклатура, асортимент) та кількість товару наведені у специфікації (додаток 1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору - п. 1.2. договору.
Відповідно до п. 2.3. договору, постачальник здійснює продаж товару через стаціонарні АЗС, що призначені для заправки автомобільних транспортних засобів моторним паливом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» (зі змінами).
Згідно п. 2.4. договору, у випадку виявлення при прийманні товару його невідповідності й (або) документів на нього вимогам якості, кількості, комплектності й вартості, які визначені положеннями даного договору, замовник може відмовитися від приймання даного товару, вимагати відшкодування заподіяних збитків, а також розірвання даного договору (згідно з пунктом 1 частини першої статті 236 Господарського кодексу України).
Пунктом 3.1. договору визначено, що ціна цього договору становить 65 000, 00 грн, в т.ч. ПДВ - 10 833, 33 грн. Постачальник не може змінювати ціну на товар, крім випадків коригування ціни договору згідно з чинним законодавством України.
У п.5.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язаний передати замовнику на підставі накладної талони протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати укладення цього договору.
Талони не є товаром. Постачальник зобов'язаний поставити замовнику товар у кількості і асортименті які зазначені в додатку 1 (п. 5.2. договору).
Згідно п. 5.3. договору, передача товару замовнику здійснюється цілодобово окремими партіями шляхом його обміну на талони постачальника, що є підставою для відвантаження товару з АЗС, які обслуговують талони постачальника. Постачальник зобов'язаний відвантажити товар одразу після пред'явлення представником замовника талонів на АЗС.
Місце поставки талонів: м. Київ, вул. Святослава Хороброго, 3 (п. 5.4. договору).
Відповідно до п. 5.5. договору, обов'язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту обміну усіх талонів замовника на товар в кількості і асортименті, вказаних у цих талонах. До моменту фактичної передачі товару замовнику, товар зберігається на АЗС перелік яких зазначено в додатку № 2 до договору.
Пунктом 6.2.5. договору визначено право замовника цілодобово звертатися до АЗС для відвантаження товару.
Згідно пп. 7.4.2. п. 7.4. договору, за порушення постачальником строків постачання Товару стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості Товару, по якому допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2024 року, а в частині оплати - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1. договору).
Додатком № 1 до договору № 35-Г від 13.03.2024 є специфікація, в якій сторони погодили найменування товару - Бензин марки А-95, у кількості - 1300 л, ціна за одиницю - 50, 00 грн, загальна вартість - 65 000, 00 грн.
Додатком № 2 до договору № 35-Г від 13.03.2024 сторони погодили перелік АЗС в м. Києві, бренд Авіас плюс та АNР.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору відповідачем за видатковою накладною №0001/0000536 від 03.04.2024 було надано талони на пальне (1300 літрів бензину марки А-95) на суму 65 000, 00 грн., яка підписана представниками сторін та скріплена печатками сторін.
В свою чергу, позивачем за отримані талони згідно видаткової накладної №0001/0000536 від 03.04.2024 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 65 000, 00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 183 від 04.04.2024.
Проте, як зазначає позивач, фактично ним використано талонів для отримання на АЗС відповідача, згідно переліку наведеного в додатку № 2 до договору у кількості 540 літрів бензину А-95 на суму 27 000, 00 грн, внаслідок чого у позивача залишилось невикористаних талонів на отримання пального у кількості 760 літрів (1300 л -540 л) на загальну суму 38 000,00 грн (65 000,00 - 27 000,00), оскільки на АЗС відповідача відсутній бензин марки А-95, про що складено акти про нездійснення відпуску бензину А-95.
Вказані акти були надіслані позивачем на адресу відповідача супровідними листами № 36/285 від 18.02.2025 та № 36/296 від 20.02.2025, в яких позивач повідомив про нездійснення відпуску бензину А-95 на підставі договору № 239 від 16.12.2024, а також просив відповідача негайно вжити заходи щодо відпуску бензину А-95
У зв'язку з цим, у залишку позивача залишилися талони на 760 літрів бензину А-95 на загальну суму 38 000,00 грн.
Тож, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором щодо відпуску бензину на підставі пред'явленнях талонів на власних або орендованих, або партнерських АЗС постачальника у м. Києві.
Позивачем на адресу відповідача направлялися вимоги № 28-28-0.28-978/2-25 від 06.02.2025 та № 28-28-0.28-1031/2-25 від 07.02.002025 щодо повідомлення причин виконання постачальником умов договору, а в подальшому вимоги від 25.03.2025 № 28-28-0.28-2572/2-25 та № 28-28-0.28-2573/2-25 та претензії від 14.05.2025 № 28-28-0.28-4438/2-25 та № 28-28-0.28-4437/2-25 щодо повернення коштів за придбані але невикористані талони на 760 літрів у сумі 38 000, 00 грн.
Однак, відповідач на вищезазначені вимоги та претензії відповіді не надав.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем порушено умови договору, оскільки залишилось невикористаним позивачем талонів 760 літрів бензину А-95 на загальну суму 38 000, 00 грн. Тобто, позивач не має можливості використати талони за призначенням та здійснити повну вибірку оплаченого ним пального, відтак у відповідача виник обов'язок з повернення позивачу коштів за пальне, яке він не отримав, але вартість якого сплачено.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 574,00 грн - пені за період з 03.01.2025 по 26.06.2025 та 2660,00 грн - штраф у розмірі 7 % вартості товару, по якому допущено прострочення.
Також, позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідач станом на 18 лютого 2025 року продовжував не виконувати умови договору, позивач вимушений був звернутися до інших осіб та укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» договір № 24-Г від 18.02.2025 на поставку Бензину А-95 (Євро 5) у кількості 170 літрів на суму 10 189,80 грн. та договір № 56-Г від 14.05.2025 на поставку Бензину А-95 у кількості 170 літрів на суму 9 618,60 грн., що призвело до додаткових витрат з державного бюджету.
Позивач зазначає, що саме протиправні дії відповідача зумовлені невиконання умов Договору стали єдиною підставою позапланового укладення позивачем договорів № 24-Г, № 56-Г та понесення додаткових фінансових витрат на пальне, що у свою чергу спричинило реальні збитки у вигляді оплати талонів за державні кошти у сумі розміром 10 189,80 грн та 9 618,60 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 35-Г від 13.03.2024, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору за видатковою накладною №0001/0000536 від 03.04.2024 було надано позивачу талони на пальне (1300 літрів бензину марки А-95) на суму 65 000, 00 грн., яка підписана представниками сторін та скріплена печатками сторін.
З матеріалів справи вбачається, що позивач за отримані талони згідно видаткової накладної №0001/0000536 від 03.04.2024 розрахувався у повному обсязі, а саме перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 65 000, 00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 183 від 04.04.2024.
Відповідно до п. 2.3. договору, постачальник здійснює продаж товару через стаціонарні АЗС, що призначені для заправки автомобільних транспортних засобів моторним паливом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 № 1442 «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» (зі змінами).
Згідно п.5.1. договору, постачальник зобов'язаний передати замовнику на підставі накладної талони протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати укладення цього договору.
Талони не є товаром. Постачальник зобов'язаний поставити замовнику товар у кількості і асортименті які зазначені в додатку 1 (п. 5.2. договору).
Згідно п. 5.3. договору, передача товару замовнику здійснюється цілодобово окремими партіями шляхом його обміну на талони постачальника, що є підставою для відвантаження товару з АЗС, які обслуговують талони постачальника. Постачальник зобов'язаний відвантажити товар одразу після пред'явлення представником замовника талонів на АЗС.
Відповідно до п. 5.5. договору, обов'язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту обміну усіх талонів замовника на товар в кількості і асортименті, вказаних у цих талонах. До моменту фактичної передачі товару замовнику, товар зберігається на АЗС перелік яких зазначено в додатку № 2 до договору.
Пунктом 6.2.5. договору визначено право замовника цілодобово звертатися до АЗС для відвантаження товару.
Проте, як вбачається з матеріалів справи позивачем було використано лише частину талонів для отримання на АЗС 540 літрів бензину А-95 на суму 27 000, 00 грн., отримати іншу частини палива - бензину А-95 на АЗС позивач не зміг, у зв'язку з відсутністю бензину марки А-95 на вказаних відповідачем у додатку № 2 до договору АЗС, про що позивачем складено наступні акти про відсутність бензину марки А-95: № 4 від 25.02.2025, № 5 від 26.02.2025, № 6 від 27.02.2025, № 7 від 28.02.2025, № 8 від 03.03.2025, № 9 від 04.03.2025, № 10 від 05.03.2025, № 11 від 06.03.2025, № 12 від 07.03.2025, № 13 від 10.03.2025, № 14 від 10.03.2025, № 15 від 11.03.2025, № 16 від 12.03.2025, № 17 від 13.03.2025, № 18 від 14.03.2025, № 19 від 17.03.2025, № 20 від 18.03.2025.
Вказані акти були надіслані позивачем на адресу відповідача, разом з претензіями від 14.05.2025 № 28-28-0.28-4438/2-25 та № 28-28-0.28-4437/2-25.
За розрахунком позивача, залишок невикористаних талонів становить 760 літрів (1300 л -540 л) бензину А-95 на загальну суму 38 000, 00 грн. (65 000, 00 грн - 27 000, 00 грн).
Відповідно до пп. 6.3.7. п. 6.3. договору, у випадку неможливості забезпечити безперебійну заправку (припинення правовідносин постачальника з партнерами, визначеними в Переліку АЗС постачальника та АЗС партнерів у м. Києві та по Україні (додаток № 2 до договору) постачальник зобов'язаний повернути вартість придбаних та невикористаних замовником талонів протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту отримання письмової вимоги покупця.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо забезпечення відпуску бензину на АЗС або повернення коштів за бензин, який замовник не може отримати за талонами відповідача.
Так, постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997 р. затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, згідно яких торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (надалі - АЗС) (абзац 2 п.3 Правил).
Згідно з п.9 Правил, розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Згідно з п.3 Інструкції, талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Порядок відпуску нафтопродуктів за талонами визначений у п.п.10.3.3 Інструкції, а саме: форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона.
Тож, талон є документом, який засвідчує право його власника отримати пальне на АЗС.
Для отримання Товару (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) водій пред'являє оператору АЗС талон на пальне. Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону на пальне, і, на підставі цього, здійснює відпуск Товару відповідної марки та кількості. При відпуску Товару, талон на пальне залишається у оператора, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання Замовником Товару відповідного асортименту та кількості.
Термін дії талонів/карток на пальне вказується у видатковій накладній і погоджується шляхом підписання видаткової накладної на Товар та становить 12 календарних місяців з дня їх отримання. У випадку якщо термін дії талонів/карток на пальне не вказаний у видатковій накладній, то термін дії талонів на пальне становить 12 календарних місяці від дати видаткової накладної. Талони на пальне дійсні для вибірки Товару на протязі строку, визначеного відповідною видатковою накладною. Талони на пальне, не пред'явлені оператору АЗС для отримання Товару протягом терміну дії талону на пальне анулюються (втрачають свою силу і є недійсними). Замовник зобов'язується прийняти Товар у Постачальника до моменту анулювання талонів на пальне.
Обмін наявних у замовника анульованих талонів на пальне можливий протягом 10 (десяти) календарних днів з дати закінчення терміну дії талонів на пальне, при наявності у замовника документа, який підтверджує придбання товару (видаткова накладна). Термін дії талонів на пальне після обміну - один календарний місяць.
Тож, згідно умов договору, для отримання Товару (заправки пальним транспортного засобу на АЗС) водій пред'являє оператору АЗС талон на пальне. В свою чергу, Оператор АЗС здійснює відповідну ідентифікацію талону на пальне, на підставі цього, здійснює відпуск Товару відповідної марки та кількості, при цьому, при відпуску Товару талон на пальне залишається у оператора, який видає чек, що є підтвердженням факту отримання позивачем Товару відповідного асортименту та кількості.
При цьому, як вбачається з умов договору, передача товару замовнику здійснюється цілодобово окремими партіями шляхом його обміну на талони постачальника, що є підставою для відвантаження товару з АЗС, які обслуговують талони постачальника. Постачальник зобов'язаний відвантажити товар одразу після пред'явлення представником замовника талонів на АЗС.
Крім того, у п. 5.5. договору сторони погодили, що обов'язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту обміну усіх талонів замовника на товар в кількості і асортименті, вказаних у цих талонах. До моменту фактичної передачі товару замовнику, товар зберігається на АЗС перелік яких зазначено в додатку № 2 до договору.
Тож, суд зазначає, що підписана сторонами видаткова накладна №0001/0000536 від 03.04.2024 є підтвердженням отримання позивачем від відповідача талонів на Бензин А-95, проте, лише після отоварювання талону на АЗС позивач вважається таким, що отримав фактично товар.
Тобто, у даному випадку, заправка автомобілів Замовника на АЗС, за адресами, зазначеними у додатку № 2 до договору здійснена частково, у зв'язку з чим невикористаними залишились талони на бензин А-95 загальним обсягом 760 літрів на суму 38 000, 00 грн
Таким чином, з викладених обставин вбачається невиконання відповідачем умов п.п. 5.3., 5.5, 6.2.5 і 6.3.7 договору та виникнення у нього зобов'язання із компенсації позивачу вартості талонів, що не були використані.
Суд відзначає, що відповідачем не спростовано, як переліку невикористаних позивачем талонів, так і не надано власного розрахунку суми грошових коштів, що підлягає компенсації, відтак перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд погоджується із загальною вартістю товару, який фактично не може бути отриманий та підлягає сплаті позивачу.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо повернення грошових коштів, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 35-Г від 19.03.2024 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за непоставлений товар у розмірі 38 000, 00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 6 574,00 грн - пені за період з 03.01.2025 по 26.06.2025 та 2660,00 грн - штраф у розмірі 7 % вартості товару, по якому допущено прострочення.
Згідно пп. 7.4.2. п. 7.4. договору, за порушення постачальником строків постачання Товару стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості Товару, по якому допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення, за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.
Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення постачальником строків постачання Товару стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості Товару, по якому допущено прострочення постачання, за кожний день прострочення.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу фактичної поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.
Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду викладеними у постановах від 03.03.2020 у справі № 922/2220/19, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19 та від 16.02.2021 у справі № 910/1972/20.
Так, у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені та штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та пп. 7.4.2. п. 7.4. договору (враховуючи що починаючи з січня 2025 позивачу не здійснювався відпуск пального на АЗС за отриманими від відповідача талонами) та встановлено, що розрахунки проведено з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 574,00 грн - пені за період з 03.01.2025 по 26.06.2025 та 2660,00 грн - штраф у розмірі 7 % вартості товару, по якому допущено прострочення (7% від суми 38000, 00 грн). Тож, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 189,80 грн - збитків та 9 618, 60 грн - збитків, суд зазначає наступне.
В обгрунтування даної вимоги позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідач станом на 18 лютого 2025 року продовжував не виконувати умови договору, позивач вимушений був укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» договір № 24-Г від 18.02.2025 на поставку Бензину А-95 (Євро 5) у кількості 170 літрів на суму 10 189,80 грн. та договір № 56-Г від 14.05.2025 на поставку Бензину А-95 у кількості 170 літрів на суму 9 618,60 грн., що призвело до додаткових витрат з державного бюджету.
Позивач зазначає, що саме протиправні дії відповідача зумовлені невиконанням умов Договору стали єдиною підставою позапланового укладення позивачем договорів № 24-Г, № 56-Г та понесення додаткових фінансових витрат на пальне, що у свою чергу спричинило реальні збитки у вигляді оплати талонів за державні кошти у сумі розміром 10 189,80 грн та 9 618,60 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача
На підтвердження своїх вимог позивач також надав видаткову накладну № 32367 від 21.02.2025 на підтвердження поставки ТОВ «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» бензину А-95 (Євро5) у кількості 170 л на суму 10 189, 80 грн за договором № 24-Г від 18.02.2025 та видаткову накладну № 109263 від 16.05.2025 на підтвердження поставки ТОВ «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» бензину А-95 (Євро5) у кількості 170 л на суму 9 618, 60 грн за договором № 56-Г від 14.05.2025.
Крім того, позивачем надано платіжну інструкцію № 77 від 21.02.2025 на підтвердження сплати 10 189, 80 грн за поставлений товар (бензин А-95) за видатковою накладною № 32367 від 21.02.2025 та платіжну інструкцію № 303 від 19.05.2025 на підтвердження сплати 9 618, 60 грн за поставлений товар (бензин А-95) за видатковою накладною № 109263 від 16.05.2025.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1)протиправної поведінки;
2)шкоди;
3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;
4)вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).
Суд зазначає, що підставою даного позову є неналежне невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 35-Г від 19.03.2024, додатком № 2 до якого було визначено перелік обслуговуючих АЗС, що прийматимуть талони на бензин протягом строку виконання зобов'язання за договором, а саме перелік АЗС в м. Києві, бренд Авіас плюс та АNР, тобто за договором № 35-Г від 19.03.2024 позивач мав право на отримання бензину А-95 за талонами відповідача у м. Києві. Відповідно акти про відсутність бензину марки А-95: № 4 від 25.02.2025, № 5 від 26.02.2025, № 6 від 27.02.2025, № 7 від 28.02.2025, № 8 від 03.03.2025, № 9 від 04.03.2025, № 10 від 05.03.2025, № 11 від 06.03.2025, № 12 від 07.03.2025, № 13 від 10.03.2025, № 14 від 10.03.2025, № 15 від 11.03.2025, № 16 від 12.03.2025, № 17 від 13.03.2025, № 18 від 14.03.2025, № 19 від 17.03.2025, № 20 від 18.03.2025 були складені позивачем щодо неможливості отримати бензин А-95 за талонами відповідача на АЗС згідно додатку № 2 до договору № 35-Г, тобто на АЗС в м. Києві.
В той же час, як вбачається з додатків 2 до договорів № 24-Г від 18.02.2025 та № 56-Г від 14.05.2025 на поставку Бензину А-95 (Євро 5) у кількості 170 літрів на суму 10 189,80 грн. та у кількості 170 літрів на суму 9 618,60 грн. відповідно, які укладені позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» переліком обслуговуючих АЗС, що прийматимуть талони на бензин протягом строку виконання зобов'язання за договорами, окрім АЗС (бренду WOG) у м. Києві (п. 183-215 переліків) є АЗС (бренду WOG) у Вінницькій обл., у Волинській обл., у Дніпропетровській обл., у Житомирській обл., у Закарпатській обл., у Запорізькій обл., у Івано-Франківській обл., у Київській обл., у Кіровоградській обл., у Львівській обл., у Миколаївській обл., у Одеській обл., у Полтавській обл., у Рівненській обл., у Тернопільській обл., у Харківській обл., у Хмельницькій обл., у Черкаській обл., у Чернівецькій обл. та у Чернігівській обл.
При цьому, з наданої позивачем видаткової накладної № 32367 від 21.02.2025 на поставку ТОВ «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» бензину А-95 (Євро5) у кількості 170 л на суму 10 189, 80 грн за договором № 24-Г від 18.02.2025 та видаткової накладної № 109263 від 16.05.2025 на поставку ТОВ «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» бензину А-95 (Євро5) у кількості 170 л на суму 9 618, 60 грн за договором № 56-Г від 14.05.2025 неможливо встановити кількість та вартість отриманого позивачем бензину саме у м. Києві, враховуючи що в обгрунтування вимог про стягнення збитків позивачем вказує, що саме протиправні дії відповідача зумовлені невиконанням умов Договору № 35-Г від 19.03.2024 стали єдиною підставою позапланового укладення позивачем договорів № 24-Г, № 56-Г.
Однак, як встановлено судом вище, що договором № 35-Г від 19.03.2024 (додатком № 2 до нього) було визначено отримання позивачем бензину А-95 на АЗС саме в м. Києві, а не по всій Україні, як передбачено додатками № 2 договорів № 24-Г та № 56-Г, у зв'язку з чим суд не може дійти до беззаперечного висновку, що такі договори № 24-Г від 18.02.2025 та № 56-Г від 14.05.2025 були укладені позивачем саме внаслідок невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за № 35-Г від 19.03.2024, як і не може визначити із наданих позивачем документів кількість та вартість бензину отриманого позивачем на АЗС у м. Києві за договорами № 24-Г від 18.02.2025 та № 56-Г від 14.05.2025.
Отже, суд робить висновок, що позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків, зокрема, протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків та докази вини останнього.
Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 35-Г від 19.03.2024 та укладеними позивачем договорами № 24-Г від 18.02.2025 та № 56-Г від 14.05.2025 з ТОВ «ПЕТРОЛ ПАРТНЕР» на поставку бензину, як підставу для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків у розмірі 10 189,80 грн та у розмірі 9 618,60 грн. відповідно.
Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕНЕГІЯ" на користь позивача збитків у розмірі 10 189,80 грн та у розмірі 9 618,60 грн. відповідно.
Тож, позовні вимоги Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру було сплачено судовий збір у 3 028, 00 грн, відповідно до платіжної інструкції №409 від 25.06.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 2 422, 40 грн, однак сплатив в сумі 3 028, 00 грн у більшому розмірі та без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 605, 60 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (вул. Соборна, буд. 99, м. Павлоград, Дніпропетровська обл., 51400, ідентифікаційний код - 44604267) на користь Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (вул. Святослава Хороброго, буд. 3, м. Київ, 03151, ідентифікаційний код - 39411771) 38 000 (тридцять вісім тисяч) грн 00 коп.- заборгованості, 6 574 (шість тисяч п'ятсот сімдесят чотири) грн 00 коп. - пені, 2 660 (дві тисячі шістсот шістдесят) грн 00 коп. - штрафу та 1 706 (одну тисячу сімсот шість) грн 68 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С. О. Щербаков