Справа № 127/28654/25
18 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі
судді Карпінської Ю.Ф.,
за участі секретаря Дусанюк Н.О.
та учасників справи:
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рождєствіної-Смук Г.П.,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача - адвоката Усова Ю.В.,
представника третьої особи Міністерства юстиції України - Іванова Ю.В.,
розглядаючи у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання,
07.10.2025 до Вінницького районного суду Вінницької області на підставі ухвали судді Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2025 передано за підсудністю вищезазначену позовну заяву.
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 08.10.2025 відкрив провадження у даній справі та призначив підготовче засідання; зобов'язав орган опіки та піклування Вінницької міської ради, відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України, надати суду висновок щодо розв'язання спору про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України та повернення його до місця постійного проживання - республіки Фінляндія.
Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 15.10.2025 частково задовольнив заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову; забезпечив позов ОСОБА_1 до закінчення розгляду цивільної справи № 127/28654/25: заборонив ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиняти будь-які дії, направлені на вчинення перешкод у побаченнях і спілкуванні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зобов'язав ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечити спілкування (контакт) батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom; зобов?язав ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомляти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зобов?язав ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформацію про відвідування дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо; заборонив ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; заборонив малолітній дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , державний кордон України; в іншій частині заяву про забезпечення позову залишив без задоволення.
22.10.2025 представник третьої особи Міністерства юстиції України Шевченко К. подала письмові пояснення.
Підготовче засідання, призначене на 27.10.2025, було відкладено за письмовою заявою відповідача ОСОБА_2 про відкладення підготовчого засідання для надання можливості скористатися правничою допомогою і подання відзиву на позовну заяву, а також за усним клопотанням представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Рождєствіної-Смук Г.П. у зв'язку із необхідністю надати можливість стороні позивача подати відповідь на відзив.
10.11.2025 відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву.
Також 10.11.2025 відповідач ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини, у якій вона просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з матір'ю ОСОБА_2 .
У підготовчому засіданні 18.11.2025 представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Усов Ю.В. зазначив, що на даний час між сторонами наявний спір щодо місця проживання їхньої спільної дитини, тому відповідач на законних підставах звернулася до суду із зустрічним позовом. Тому просять прийняти зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 у підготовчому засіданні підтримала свого представника.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Рождєствіна-Смук Г.П. у підготовчому засіданні зазначила, що подання зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини є передчасним, оскільки спочатку слід вирішити питання щодо повернення дитини до місця постійного проживання. Відповідно до принципів Гаазької Конвенції, суд не може одночасно вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належить до виключної компетенції держави постійного проживання дитини. Крім того, позов ОСОБА_1 слід розглянути негайно, а сторона відповідача, подаючи зустрічний позов, бажає затягнути розгляд справи. Заперечує щодо прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Представник третьої особи Міністерства юстиції України - Іванов Ю.В. у підготовчому засіданні зазначив, що єдине питання, яке має бути вирішене у рамках поданого ОСОБА_1 позову, це питання законності вивезення та законності перебування дитини на території України. Інші питання, зокрема щодо визначення місця проживання дитини, відібрання дитини у матері не можуть бути предметом розгляду, відповідно до вимог Гаазької Конвенції. Такі питання можуть бути розглянути лише після вирішити питання щодо законності перебування дитини на території України. Заперечує щодо прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 .
Оглянувши зустрічну позовну заяву та матеріали цивільної справи № 127/28654/25, суд дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 196 ЦПК України визначено, що для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Згідно з ч. 1 ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у підготовчому засіданні суд, крім іншого, вирішує питання про прийняття зустрічного позову.
Згідно з частинами першою та другою статті 193 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 193 ЦПК України, вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Зустрічний позов - це позов, що подається відповідачем до позивача для одночасного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов характеризується самостійністю матеріально-правової вимоги відповідача до позивача.
Зустрічний позов має певну специфіку, яка відрізняє його від інших видів позовів (зокрема, й від первісного), а саме: право подання зустрічного позову має не будь-який учасник процесу, а лише відповідач за первісним позовом; пред'являється він до первісного позивача; подання зустрічного позову є можливим лише у строк для подання відзиву; зустрічний позов має на меті захист від первісного позову або заліком, або спростуванням його частково чи повністю, або розглядом в одному провадженні хоча й різних, але взаємопов'язаних вимог.
Взаємна пов'язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у такому: обидва позови взаємно пов'язані, їх спільний розгляд сприятиме оперативному і правильному вирішенню спору. Взаємна пов'язаність первісного і зустрічного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб'єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю чи частково.
Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів, тобто позивач за зустрічним позовом повинен у позовній заяві довести, що вимоги за первісним та зустрічним позовами взаємопов'язані підставами цих позовів та спільний їх розгляд є доцільним.
Водночас, аналізуючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , судом установлено, що ОСОБА_2 жодним чином не обгрунтовує обставини, що вимоги за первісним та зустрічним позовами взаємопов'язані підставами цих позовів та спільний їх розгляд є доцільним.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (заява №2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (частини перша-третя статті 157 СК України).
У частині першій статті 7 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей визначено, що центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції.
Гаазька Конвенція була розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються.
У пункті «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції визначено, що центральні органи безпосередньо або через посередника вживають усіх належних заходів для того, щоб, зокрема, запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.
Відповідно до ст. 3 Гаазької Конвенції, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Згідно зі ст. 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Стаття 11 Гаазької Конвенції зобов'язує суд без затримок здійснювати усі процедури для повернення дітей, а якщо рішення у справі не винесено протягом шести тижнів із дати початку процедур, заявник або Центральний орган запитуваної держави мають право просити про надання їй пояснень про причини затримки.
З вищевикладеного убачається, що судовий розгляд справ про повернення дитини до місця постійного проживання має бути проведений у найкоротші строки.
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.12.2022 (справа № 759/96/18) зазначено, що відповідно до статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980, після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не будуть вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення. Розглядаючи питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належить до виключної компетенції держави постійного проживання дитини. Отже, спір між батьками щодо місця проживання дитини може бути вирішений лише після повернення дитини до держави постійного місця проживання.
Суд констатує, що право відповідача подати до позивача зустрічний позов для його спільного розгляду з первісним позовом не є абсолютним. Таке право може бути реалізоване за умови дотримання загальних правил подання позовів, а також правил пред'явлення зустрічних позовів, установлених процесуальним законодавством.
Слід зазначити, що у даному випадку спільний розгляд зустрічного позову з первісним позовом є недоцільним, адже при розгляді зустрічного позову істотно розширюється предмет доказування та може виникнути необхідність залучення нових учасників процесу, що призведе до затягування та ускладнення розгляду справи за первісним позовом. Водночас, враховуючи предмет та підстави первісного позову, а також вимоги Гаазької Конвенції, процедура для повернення дитини має бути здійснена судом без затримок. Крім того, беручи до уваги висновки Верховного Суду, спір між батьками щодо місця проживання дитини може бути вирішений лише після вирішення питання щодо повернення дитини до держави постійного місця проживання.
За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для спільного розгляду зустрічного позову з первісним позовом, а тому у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитинислід відмовити.
Варто зауважити, що відповідач ОСОБА_2 не позбавлена можливості в подальшому звернутися до суду з окремим позовом про визначення місця проживання дитини, а тому відсутнє порушення права відповідача на доступ до суду у зв'язку із поверненням зустрічного позову.
Керуючись статтями 193, 197, 198, 200, 260 ЦПК України, суд -
У прийнятті зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини - повернути відповідачу ОСОБА_2 .
Роз'яснити право відповідача на звернення до суду з позовом на загальних підставах, передбачених ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду.