ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
13.11.2025Справа № 910/3691/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери - КФТП»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «HIGH LEVEL»
про стягнення 58 880, 88 доларів США
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Приватне акціонерне товариство «Слов'янські шпалери - КФТП» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «HIGH LEVEL» (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 58 880, 88 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за контрактом № 1804 від 18.04.2023 в частині оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери - КФТП» - залишено без руху. Встановлено Приватному акціонерному товариству «Слов'янські шпалери - КФТП» строк для усунення недоліків позовної заяви.
14.04.2025 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери - КФТП» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.11.2025. Зокрема, зобов'язано позивача надати до суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на узбецьку мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 року про відкриття провадження у даній справі у трьох примірниках та позовну заяву з додатками в трьох примірниках, в термін до 06.06.2025.
Станом на 13.11.2025 позивач вимог ухвали суду від 06.05.2025 в частині надання перекладів не виконав.
У це підготовче засідання представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про дату, час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою Господарського суду міста Києва про доставлення процесуального документа (ухвали суду від 06.05.2025) до електронного кабінету позивача - 07.05.2025 о 18:14 год. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, згідно якого ухвала суду від 06.05.2025 у паперовому вигляді для перекладу отримана представником позивача 13.05.2025.
Дослідивши матеріали справи, суд відзначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Судом встановлено, що відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «HIGH LEVEL») по справі є нерезидентом.
Як вбачається з позовної заяви, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "HIGH LEVEL" є: вул. Тойтепа, буд. 7, м. Ташкент, Яшнабадський р-н, Республіка Узбекистан, 100147.
Інформація щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва відповідача у матеріалах позовної заяви відсутня.
Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 2 ст. 367 Господарського процесуального кодексу України, судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Порядок надання правової допомоги у цивільних справах у даному випадку встановлений Договором між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах від 19 лютого 1998 року, який ратифікований Україною 5 листопада 1998 року та набув чинності 19 червня 1999 року (далі - Договір).
За частинами 1, 3 статті 1 наведеного Договору громадяни кожної з Договірних Сторін користуються на території другої Договірної Сторони стосовно своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цього Договору застосовуються відповідно до юридичних осіб, заснованих на територіях Договірних Сторін відповідно до їхнього законодавства.
Відповідно до статті 4 Договору установи юстиції Договірних Сторін надають правову допомогу у цивільних та сімейних справах відповідно до положень цього Договору. Установи юстиції надають правову допомогу й іншим установам у справах, вказаних у пункті 1 цієї статті.
Згідно зі статтею 5 Договору при наданні правової допомоги установи юстиції Договірних Сторін зносяться одна з одною через Міністерство юстиції України і Міністерство юстиції Республіки Узбекистан, якщо цим Договором не встановлено інший порядок зносин.
Установи юстиції Договірних Сторін надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, у тому числі складання та надання, у тому числі пересилка, оригіналів чи завірених копій відповідних документів та матеріалів (пункт 1 частини 1 статті 6 Договору).
Статтею 7 Договору передбачено вимоги до оформлення відповідного прохання про надання правової допомоги.
Згідно з частиною 1 статті 10 Договору установа юстиції запитуваної Договірної Сторони здійснює вручення документів відповідно до прохання та правил, діючих на території цієї Договірної Сторони, якщо документи, що вручаються, складені мовою цієї держави чи російською мовою або забезпечені належно завіреним перекладом. У протилежному випадку вона передає документи одержувачу, якщо він згоден добровільно їх прийняти.
За частиною 2 статті 10 Договору підтвердження вірності перекладу документів, призначених для вручення, здійснює установа юстиції, від якої виходить прохання, або дипломатичний чи консульський представник однієї з Договірних Сторін.
Підтвердження вручення документів оформлюється відповідно до правил, що діють на території запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні повинні бути зазначені спосіб, місце і час вручення, а також особа, якій вручено документи. Підтвердження вручення документів направляється запитуваній установі юстиції (стаття 11 Договору).
Відповідно до ч. 3 ст. 368 Господарського процесуального кодексу України, судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою; до судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
За таких обставин, відповідачу у справі для належного повідомлення про його розгляд, необхідно було вручити судові документи та матеріали у справі в нотаріально засвідченому перекладі на узбецьку мову через Центральний Орган запитуваної Держави (Міністерство юстиції Республіки Узбекистан).
Тож, враховуючи необхідність вручення процесуальних документів відповідачу, з метою забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності перед законом і судом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 зобов'язано позивача надати до суду належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на узбецьку мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 року про відкриття провадження у даній справі у трьох примірниках та позовну заяву з додатками в трьох примірниках, в термін до 06.06.2025.
Проте, Приватним акціонерним товариством «Слов'янські шпалери - КФТП» вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/3691/25 не виконано, а саме, не надано належним чином (нотаріально) засвідчені переклади на узбецьку мову копії ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 року про відкриття провадження у даній справі у трьох примірниках та позовну заяву з додатками в трьох примірниках, в термін до 06.06.2025.
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Варто зазначити, що наведені приписи були розглянуті Конституційним Судом України у своєму рішенні №18-рп/2012 від 13.12.2012, в якому вказано, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (яка в силу ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.
Приписами частин 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на особу, в якої знаходиться доказ, перешкоджає вирішенню спору по суті, призводить до затримання процесу судового провадження.
Суд відзначає, що позивачем без поважних причин не виконано вимог ухвали суду від 06.05.2025, відповідно відповідач у справі не отримав копії позовних матеріалів та повідомлення про розгляд справи.
Дана обставина є суттєвою, оскільки нормами ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача після одержання ухвали про відкриття провадження у справі надіслати суду відзив на позовну заяву, тоді як у даному випадку відповідач позбавляється можливості підготувати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, з урахуванням усіх обставин, на які посилається позивач та поданих ним доказів.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Тож, позивач звернувшись до суду з даним позовом реалізував своє право на звернення до господарського суду, відповідно визначений позивачем відповідач у справі, у даному випадку нерезидент, також має гарантоване законодавством право на подання обґрунтованих заперечень на позовну заяву, проте невиконання позивачем вимог ухвали суду в частині надання (нотаріально) засвідчених перекладів копії ухвали Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/3691/25 та позовної заяви з додатками з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, обмежує його право на подання таких заперечень.
При цьому, суд зазначає, що позивач у дане підготовче засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, як і не повідомив суд про причини невиконання вимог ухвали суду від 06.05.2025 в частині надання нотаріально засвідчених перекладів ухвали суду та позовної заяви.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання чи у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом.
Аналогічного висновку, щодо застосування положень частини 4 статті 202 та пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України дійшов Верховний Суд у постановах від 16.08.2018 року у справі №910/23344/17, від 22.01.2019 у справі № 922/2584/18, від 13.09.2019 у справі № 916/3616/15 та від 12.12.2019 у справі № 910/2722/19.
Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач без поважних причин не виконав вимог ухвали суду від 06.05.2025, не повідомив суду про причини невиконання та не повідомив про причини неявки у підготовче засідання 13.11.2025, суд залишає позов Приватного акціонерного товариства «Слов'янські шпалери - КФТП» до Товариства з обмеженою відповідальністю «HIGH LEVEL» про стягнення 58 880, 88 доларів США, без розгляду відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ч. 4 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд відзначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, які визначено цією статтею і перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, залишення позову без розгляду, у зв'язку з неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 226, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов Приватного акціонерного товариства "Слов'янські шпалери - КФТП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "HIGH LEVEL" про стягнення 58 880, 88 доларів США - залишити без розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення.
Дата складання та підписання повного тексту ухвали: 18.11.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Кодексом України з процедур банкрутства.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.О. Щербаков