ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.11.2025Справа № 910/8803/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Морозова С.М., розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВТ Дім", Чернігівська область, Борзнянський район, м. Борзна(з)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут", м. Київ
про стягнення 63 339,04 грн, -
15.07.2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "СВТ Дім" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" (відповідач) суми надмірно сплачених позивачем коштів в розмірі 63 339,04 грн, у зв'язку з припиненням дії Договору про постачання електричної енергії споживачу №60АР200-661-23 від 08.02.2023 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2025 року справу №910/8803/25 передано на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 28.07.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.
07.08.2025 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою від 15.09.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 15.09.2025 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 17.09.2025 року міститься в матеріалах справи).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 02.10.2025 року (включно).
29.09.2024 року від відповідача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яке обґрунтоване тим, що позивачем не враховано в позові здійснене відповідачем часткове повернення коштів, а також тим, що із позовної заяви не випливає за який саме період позивачем пред'явлено позовні вимоги.
01.10.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що повністю не визнає позовні вимоги, оскільки позивач не зазначив в який саме період дії договору порушені його права і в чому саме полягає невиконання обов'язку відповідача, за який саме місяць і який обсяг.
Ухвалою від 06.10.2025 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у справі №910/8803/25 було відмовлено.
Правом на подачу до суду відповіді на відзив позивач не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
08.02.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Твій Газзбут» (надалі також - ТОВ «Твій Газзбут», постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СВТ Дім» (надалі також - ТОВ «СВТ Дім», споживач, позивач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №60АР200-661-23 (надалі - Договір), відповідно до п. 2.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.
Початок постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є Додатком 1 до цього Договору. Споживач разом із заявою до Договору та не раніше 01 грудня кожного поточного року надає постачальнику на погодження відомості про розмір очікуваного щомісячного споживання електричної енергії на відповідні розрахункові періоди наступного року (Додаток 3). (п. 3.1.Договору).
Споживач в перший робочий день місяця, що слідує за розрахунковим місяцем до 16:00 надає постачальнику інформацію щодо фактичного обсягу споживання за розрахунковий місяць. (п. 3.8. Договору).
Пунктом 3.9. Договору передбачено, що на підставі отриманих від споживача даних та/або даних постачальника послуг комерційного обліку (оператора комерційного обліку) постачальник до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки складає, підписує і скріплює печаткою Акт приймання-передачі електричної енергії та Акт прийому-передачі наданих послуг (компенсація) і направляє їх споживачу.
Додатковою угодою №ДУ-2/60АР200-661-23 від 19.07.2023 року до Договору сторони погодились про постачання електричної енергії споживачу з 01.08.2023 року по 31.12.2023 року.
В Додатку 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди №ДУ-2/60АР200-661-23 від 19.07.2023 року) визначено спосіб оплати: споживач здійснює оплату за фактичний обсяг спожитої електроенергії в розмірі 100%, на підставі рахунку постачальника на оплату або самостійно розрахованої до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.
Договір набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання і укладається на строк до 31.12.2023 року, а в частині розрахунків договір діє до повного їх виконання. (Додаток 2 до Договору (в редакції Додаткової угоди №ДУ-2/60АР200-661-23 від 19.07.2023 року)).
Додатком 1 від 08.02.2025 року до Договору сторони підписали заяву-приєднання до Договору.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору, 31.12.2024 року між сторонами підписано Акт приймання-передачі електроенергії №ТГЗ84197820, відповідно до якого позивачем в грудні 2024 року спожито 5360 кВт/год електроенергії вартістю 67 035,31 грн.
Також, позивачем надано до матеріалів справи платіжну інструкцію №2147 від 19.11.2024 року про оплату позивачем відповідачу вартості електроенергії в розмірі 67 580,92 грн та платіжну інструкцію №2177 від 12.12.2024 року про оплату позивачем відповідачу вартості електроенергії в 30 000,00 грн.
В подальшому, 30.12.2024 року між позивачем, як споживачем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тепла Енергетична Компанія», як постачальником, укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №КВ30/12/2024-ЕЕ/1, у зв'язку з чим, Договір, укладений між позивачем та відповідачем, припинив свою дію 31.12.2023 року, тобто у зв'язку з закінченням строку на який його було укладено.
Як зазначає позивач звертаючись до суду з даним позовом, після закінчення строку дії Договору у відповідача залишилась переплата в розмірі 63 339,04 грн, яку останній має повернути позивачу.
У зв'язку з неповерненням відповідачем вказаної суми в добровільному порядку позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач заперечуючи проти позовних вимог зазначив, що позивач не вказав в який саме період дії договору порушені його права і в чому саме полягає невиконання обов'язку відповідача та за який саме місяць і який обсяг.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом п. 5 частини першої ст. 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.
Між сторонами, на підставі заяви-приєднання до Договору про постачання електричної енергії споживачу, укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №60АР200-661-23 від 08.02.2023 року.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи, у період дії Договору, 31.12.2024 року між сторонами підписано Акт приймання-передачі електроенергії №ТГЗ84197820, відповідно до якого позивачем в грудні 2024 року спожито 5360 кВт/год електроенергії вартістю 67 035,31 грн.
Підтверджуючи існування суми переплати позивачем надано до матеріалів справи:
- платіжну інструкцію №2147 від 19.11.2024 року про оплату позивачем відповідачу вартості електроенергії в розмірі 67 580,92 грн;
- платіжну інструкцію №2177 від 12.12.2024 року про оплату позивачем відповідачу вартості електроенергії в 30 000,00 грн;
- платіжну інструкцію №694 від 16.04.2025 року про повернення відповідачем позивачу оплати на суму в розмірі 15 000,00 грн.
При цьому, в матеріалах справи міститься Акт звіряння взаємних розрахунків за 2024 рік, в якому зазначено, що в загальному підрахунку відповідачем відпущено позивачу електроенергії на суму в розмірі 518 748,64 грн, а отримано від позивача оплату на суму в розмірі 591 674,12 грн, що, згідно Акту, становить різницю переплати в розмірі 63 338,04 грн.
Вказаний Акт підписаний представниками обох сторін та містить відбитки печаток товариств.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Здійснивши аналіз наданого позивачем Акту звіряння взаємних розрахунків, суд зазначає, що шляхом математичного підрахунку, а саме віднімання від отриманої відповідачем за Договором оплати в розмірі 591 674,12 грн суми вартості відпущеної позивачу електроенергії в розмірі 518 748,64 грн, результат не надає розміру переплати в сумі 63 339,04 грн, оскільки становить 72 925,48 грн, що фактично не відповідає розміру позовних вимог, заявлених позивачем.
Також не вбачається розміру заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми переплати шляхом віднімання від сум здійснених позивачем оплат в розмірі 97 580,92 грн (згідно платіжних інструкцій №2147 від 19.11.2024 року (на суму 67 580,92 грн) та №2177 від 12.12.2024 року (на суму 30 000,00 грн)) суми Акту приймання-передачі електроенергії №ТГЗ84197820 в розмірі 67 035,31 грн, з урахуванням частково повернення відповідачем позивачу скоштів в розмірі 15 000,00 грн.
Вказані обставини є фактичним підтвердженням відсутності в матеріалах справи доказів наявності заявленої до стягнення суми переплати, оскільки розрахунок пред'явленої позивачем вимоги не містить зазначення чітких сум оплат та вартості спожитої електроенергії, які б в підсумку надавали визначений позивачем розмір переплати по Договору.
У зв'язку з чим заперечення відповідача в цій частині є обґрунтованими.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Приймаючи до уваги викладене, суд зазначає, що станом на момент звернення позивача до суду позивачем не доведено розміру пред'явлених позовних вимог, що підтверджувались би наданими ним доказами.
Крім того, у цій справі варто звернути увагу на те, що добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в пункті 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20).
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, вимоги позивача є недоведеними.
Згідно з положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту є припинення дії, яка порушує право.
Частинами першою - третьою статті 13, частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, оцінивши подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Судовий збір позивача, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позову відмовити повністю.
2. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «СВТ Дім» судовий збір, сплачений до державного бюджету.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ