ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.09.2025Справа № 910/2374/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд"
до 1) Міністерства оборони України
2) Закарпатської обласної військової адміністрації
3) Військова частина НОМЕР_1
про визнання незаконним та скасування рішення про вилучення майна, витребування майна із чужого незаконного володіння
Представники учасників справи:
від позивача: Бондар М.Л.;
від відповідача 1: Салівон Д.О.; Овод А.П.
від відповідача 2: Стегура Р.І.
від відповідача 3: ОСОБА_1, ОСОБА_2
27.02.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" з вимогами до Військової частини НОМЕР_2 та Закарпатської обласної військової адміністрації про:
- визнання незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 07 березня 2022 року № 14 про вилучення нерухомого майна у Акціонерного товариства "Українська залізниця";
- визнання незаконним та скасувати рішення ради оборони Закарпатської обласної військової адміністрації № 11 від 10.03.2022 "Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави", яке введено в дію розпорядженням Закарпатської обласної військової адміністрації від 10.03.2022 № 12-РК "Про введення в дію рішення ради оборони області";
- витребування у Військової частини НОМЕР_2 майно із чужого незаконного володіння, а саме комплекс будівель Лінійного відділу міліції на ст. Ужгород, до якого входить: нежитлова адмінбудівля ЛВМ, площею 360,80 кв.м., інвентарний № 8910100004632, службово-технічна будівля ЛВМ, площею 200,80 кв.м., інвентарний № 8910100004004, оглядова яма, площею 68,00 кв.м., інвентарний № 8910203005947, огорожа металева ЛВМ, інвентарний № 8910205007120, благоустрій території ЛВМ, інвентарний № 8910205007193, гараж, площею 363,50 кв.м., інвентарний № 8910100003213, склад, площею 21,00 кв.м., інвентарний № 8910100003220, службово-технічна будівля, площею 26,20 кв.м., інвентарний № 8910100003875, експертно - криміналістичний центр, площею 36,10 кв.м., інвентарний № 8910100004186, склад, площею 10,00 кв.м., інвентарний № 8910100004652, склад, площею 136,80 кв.м., інвентарний № 8910100004653, склад, площею 56,50 кв.м., інвентарний № 8910100004654, котельня, площею 244,20 кв,м., інвентарний № 8910100004669, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в законне володіння Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд".
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що спірні рішення прийнято з порушенням принципу пропорційності втручання в мирне володіння власністю та з перевищенням повноважень передбачених Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану чи надзвичайного стану", оскільки відповідачами безпідставно визначено спосіб передачі майна - вилучення, оскільки такий механізм передачі відповідно до вказаного закону не може застосовуватися до майна Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке може бути передано лише шляхом примусового відчуження з подальшим відшкодуванням вартості переданого майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 відкрито провадження у справі № 910/2374/25. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.04.2025.
10.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив.
11.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про вступ у справу як представника
13.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частини НОМЕР_2 надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.
17.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частини НОМЕР_2 надійшов відзив на позовну заяву.
18.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частини НОМЕР_2 надійшли відзив на позовну заяву та заява про розгляд без участі представника.
19.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Закарпатської обласної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву.
27.03.2025 до Господарського суду міста Києва від Закарпатської обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи у режимі відеоконференції.
01.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшли заява про заміну неналежного відповідача та заява про залучення співвідповідача.
04.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Філія "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшов відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 заяву позивача про заміну неналежного відповідача на належного відповідача задоволено, замінено відповідача- Військову частину НОМЕР_2 на належного відповідача - Міністерство оборони України, у підготовчому засіданні оголошено перерву на 05.05.2025.
28.04.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшли заява про виконання ухвали суду від 07.04.2025 та заява участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
02.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшли заява про залучення співвідповідача (уточнення) та заява про виконання ухвали суду.
05.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшла заява про залучення як співвідповідача Військової частини НОМЕР_1 . За однією із позовних вимог, а саме: - визнання незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 07 березня 2022 року № 14 про вилучення нерухомого майна у Акціонерного товариства "Українська залізниця".
05.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 клопотання позивача про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено, залучено до участі в справі в якості відповідача-3 - Військову частину НОМЕР_1 . У підготовчому засіданні оголошено перерву на 09.06.2025.
13.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерне товариство "Українська залізниця" надійшла заява про долучення доказів.
27.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частина НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву.
30.05.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частина НОМЕР_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
03.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерне товариство "Українська залізниця" надійшли клопотання про витребування доказів та відповідь на відзив.
09.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерне товариство "Українська залізниця" надійшли клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи та відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2025 задоволено клопотання позивача про витребування доказів, в підготовчому засідання оголошено на 30.06.2025.
10.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшло клопотання про долучення доказів.
13.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Військової частина НОМЕР_1 надійшло клопотання про долучення доказів.
23.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшла заява про залишення позову без руху.
27.06.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерне товариство "Українська залізниця" надійшли додаткові пояснення у справі.
В підготовчому засіданні 30.06.2025, суд протокольною ухвалою, постановив оголосити перерву до 11.08.2025.
07.08.2025 до Господарського суду міста Києва від Акціонерне товариство "Українська залізниця" надійшла заява про закриття провадження у справі.
07.08.2025 до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У підготовчому засіданні 11.08.2025 суд, керуючись пунктом 3 частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.09.2025.
В судове засідання 18.09.2025 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору
У судовому засіданні 18.09.2025 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2022 № 14 "Про вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану" вилучено у філії "Центру будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 41149437) комплекс будівель лінійного відділу поліції, які знаходяться за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, буд. 2б.
Пунктом 2 Рішення ради оборони області від 10 березня 2022 року № 11 "Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави" погоджено 101-ій бригаді територіальної оборони для потреб оборони вилучення комплексу будівель лінійного відділу поліції, що перебуває у власності філії "Центру будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для потреб Збройних Сил України у порядку, визначеному Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.03.2022 № 507 (ДСК) рішення ради оборони вводиться в дію розпорядженням голови ради і є обов'язковим для виконання місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам та організаціям, які розташовані на території області, громадянам.
Розпорядженням голови обласної державної адміністрації - начальником обласної військової адміністрації від 10.03.2022 № 12 - РК введено в дію зазначене рішення ради оборони області від 10.03.2022 № 11 "Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави".
Згідно акту про примусове відчуження або вилучення майна від 10 березня 2022 року відповідачами здійснено вилучення майна, власником якого є АТ "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд", а саме, комплекс будівель Лінійного відділення міліції на ст. Ужгород, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 в кількості 13 одиниць.
Позивач звертався до Закарпатської обласної військової адміністрації з листами № 966 від 31.03.2022, № 247-ю, 248-ю від 28.07.2022 та № 2887, 2888, 2889 від 02.10.2023 з проханням скорегувати рішення ради оборони області № 11 від 10.03.2022 "Про невідкладні заходи для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави" та застосувати правовий режим примусового відчуження майна.
У відповідь Закарпатською обласною військовою адміністрацією листами № 7922/06-16 від 16.08.2022 та № 16057/06-16 від 30.10.2023 було повідомлено, що обласна військова адміністрація наділена виключно повноваженнями щодо погодження прийнятих рішень військового командування у порядку, встановленому законодавством.
Як зазначає позивач в позові спір виник внаслідок не погодження позивача із способом передачі майна - шляхом вилучення, оскільки такий механізм передачі відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану чи надзвичайного стану" не може застосовуватися до майна АТ "Українська залізниця", яке на думку позивача може бути передано лише шляхом примусового відчуження з подальшим відшкодуванням вартості переданого майна. На переконання позивача, оскаржуваний наказ в частині обраного відповідачем способу передачі майна в умовах режиму воєнного стану, а саме шляхом вилучення майна, є неправомірним, оскільки, майно позивача, яке було передано військовій частині, на думку позивача, не має статусу державного майна, а має статус приватного, а отже вірним способом передачі майна є його примусове відчуження, що, насамперед, передбачає відшкодування вартості за вказане майно.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Надаючи правову оцінку належності обраного особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Необхідно враховувати, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 у справі "Артіко проти Італії", пункт 32 рішення від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України"), тобто, у кінцевому результаті, ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Абзацом 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 передбачено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Зазначені норми матеріального права визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права.
Разом із тим у статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга).
Право на звернення до господарського суду в установленому Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина перша статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на положення статті 4 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу (див. зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження N 14-49цс22, пункт 24)). Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Належним є ефективний спосіб захисту, застосування якого не може призводити до порушення прав третіх осіб. При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.6 ), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (провадження № 12-29гс20, пункт 43), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 75).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним та належним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним чи неналежним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним і належним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного і належного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52), від 23.11.2021 у справі?№?359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)). Тому вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі?№?359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).
При цьому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).
Щодо позовних вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).
З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об'єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).??Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі?№?359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 62, 63)).
Виходячи з наведеного, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц дійшла висновку, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. пункт 72 вказаної постанови).
Водночас, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на спірні об'єкти нерухомості зареєстроване за позивачем. Отже, позивач є володільцем спірного майна (книжкове володіння). При цьому віндикаційним позовом (статті 387 Цивільного кодексу України) є позов неволодіючого власника до володіючого порушника.
Тож оскільки позивач не втратив володіння спірним майном, то віндикаційний позов не є належним способом захисту його прав. Якщо відповідач (держава в особі державних органів) здійснив фізичне зайняття спірного майна, то належним способом захисту прав позивача є негаторний позов (частина перша статті 391 Цивільного кодексу України), з яким позивач не звертався
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивачаНа підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-79, 86, 123, 129, 145, 232-233, 237- 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено: 18.11.2025
Суддя Н.Плотницька