ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.11.2025Справа № 910/11454/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги (43005, Волинська область, м. Луцьк, проспект Перемоги, 32; ідентифікаційний номер 33559888)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" (03146, місто Київ, вулиця Юри Гната, будинок 20; ідентифікаційний код 45067285)
про стягнення 48 016,80 грн,
Волинський обласний центр соціально-психологічної допомоги звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц систем" про стягнення заборгованості за договором поставки № 1 від 09.10.2024 у розмірі 48 016,80 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
При відкритті провадження у справі судом встановлено, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерференц систем" (ідентифікаційний код: 45067285) є Україна, 04052, місто Київ, вул. Глибочицька, будинок 72, офіс 337.
Судом, після відкриття провадження у справі, встановлено, що відповідач змінив найменування та своє місцезнаходження. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час вирішення спору по суті вірним найменуванням відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" (ідентифікаційний код: 45067285), вірне місцезнаходження - Україна, 03146, місто Київ, вул.Юри Гната, будинок 20.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.09.2024 Волинський обласний центр соціально-психологічної допомоги (далі - позивач), на веб-порталі публічних закупівель Prozorro оприлюднив оголошення про відкриті торги з особливостями, щодо закупівлі товару "Дизельне паливо" (ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти) у кількості 1446 літрів, очікуваною вартістю 74647,75 грн з ПДВ (ID: UA2024-09-30-008291-a).
Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій UA 2024-09-30- 008291-а переможцем вказаної закупівлі визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтерференц систем» (далі - відповідач, ТОВ "КОНСУЛЬТПАН").
09.10.2024 між Волинським обласним центром соціально-психологічної допомоги та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" було укладено договір поставки №1, відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар (п. 1.1. договору).
Найменування товару: «Нафта і дистиляти ДК 021:2015: 09130000-9 Нафта і дистиляти» (п. 1.2. договору).
Кількість 1446 літрів (п.1.3. договору).
Згідно з п.1.4. договору відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки). Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у картці об'єму і марки товару (п. 5.2.2 договору).
Згідно з п.1.4. договору закупівля здійснюється згідно постанови КМУ № 1178 від 12.10.2022 («Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників», передбачених Законом України «Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування»).
Відповідно до п. 3.2. договору загальна сума договору 74179,80 гривень, у тому числі ПДВ (20%) 12363,30 гривень.
Згідно з п. 5.2.1 договору передача товару здійснюється на АЗС.
Так, на виконання умов договору відповідач згідно видаткової накладної № 1726 від 11.10.2024 передав позивачу дизельне паливо в кількості 1446 літрів за ціною 51,30 гривень за 1 літр загальною вартістю 74 179,80 гривень з ПДВ шляхом видачі довірчих документів - скретч-карток АЗС та партнерів мережі ABIAC.UA на право отримання вказаної кількості товару.
На підставі отриманих скретч-карток позивачу було відпущено 510 літрів дизельного палива на суму 26 163,00 гривень.
Однак, як зазначає позивач, починаючи з 05 січня 2025 року та станом на даний час, на АЗС постачальника та його партнерів позивач позбавлений можливості отримати паливо через те, що ці АЗС не здійснюють відпуск вказаного товару.
За результатами неодноразового виїзду уповноважених осіб позивача за місцем розташування АЗС постачальника та його партнерів встановлено, що заправні станції не працюють, є закритими та палива не відпускають, про що складено відповідні службові записки та проведено фотофіксацію.
Так, позивач зазначає, що позивачу фактично недопоставлено 936 літрів дизельного палива на суму 48 016,80 гривень.
Також позивач зазначає, що останній звертався до відповідача з претензіями, які направлялись за вказаною в договорі адресою відповідача та зареєстрованими юридичними адресами останнього, зокрема, з претензією від 21.02.2025 № 18/01-18/2, яка направлена за вказаною в договорі адресою відповідача: Україна, 03124, місто Київ, вулиця Василенка Миколи, будинок 14Г, про повернення позивачу вартості недопоставленого дизельного палива в сумі 48016,80 гривень; з претензією від 10.04.2025 №35/01.18/2, яка направлена за юридичною адресою відповідача: Україна, 07403, Київська обл., місто Бровари, Броварський район, вулиця Броварської Сотні, будинок 3, про повернення позивачу вартості недопоставленого дизельного палива в сумі 48016,80 гривень або здійснити заміну скретч-карток на вказану суму для отримання товару на іншій АЗС постачальника; з претензією від 17.06.2025 №51/01.18/2, яка направлена за юридичною адресою відповідача: Україна, 04052, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, офіс 337, про повернення позивачу вартості недопоставленого дизельного палива в сумі 48016,80 гривень або здійснити заміну скретч-карток на вказану суму для отримання товару на іншій АЗС постачальника. Відповіді на претензії відповідач не надав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що позивачу фактично недопоставлено 936 літрів дизельного палива на суму 48 016,80 гривень. Однак, як зазначає позивач, в порушення умов договору відповідачем не було повернено вартість недопоставленого дизельного палива в сумі 48016,80 гривень.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За умовами ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з п. 5.2.1 договору передача товару здійснюється на АЗС.
Так, на виконання умов договору відповідач згідно видаткової накладної № 1726 від 11.10.2024 передав позивачу дизельне паливо в кількості 1446 літрів за ціною 51,30 гривень за 1 літр загальною вартістю 74 179,80 гривень з ПДВ шляхом видачі довірчих документів - скретч-карток АЗС та партнерів мережі ABIAC.UA на право отримання вказаної кількості товару.
На підставі отриманих скретч-карток позивачу було відпущено 510 літрів дизельного палива на суму 26 163,00 гривень.
За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За пунктом 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
Отже, скретч-картка, за приписами чинного законодавства, є документом, який засвідчує право його власника отримати паливно-мастильні матеріали на АЗС.
Водночас, судом встановлено, що відповідач не забезпечив відпуск позивачу товару на АЗС постачальника або його партнерів з використанням карток або талонів тощо.
Умовами договору (пункт 10.2. договору) передбачений строк його дії до 31.12.2024, а отже повернення грошових коштів, що є вартістю непереданого товару у розмірі 48 016,80 гривень, мало бути здійснено після 31.12.2024. Однак після 05.01.2025 відпуск товару не здійснювався.
Таким чином, судом встановлено, що відповідачем фактично недопоставлено позивачу 936 літрів дизельного палива на суму 48 016,80 гривень.
Частиною 1 статті 670 ЦК України передбачено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач не надав заперечень та(або) пояснень щодо вищезазначених обставини та не надав доказів поставки товару або повернення заборгованості.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 48 016,80 грн є правомірною та обґрунтованою.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" про стягнення 48 016,80 грн основного боргу.
При цьому, суд зазначає, що відповідач не заперечив обставини, викладені у позовній заяві.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНСУЛЬТПАН" (03146, місто Київ, вулиця Юри Гната, будинок 20; ідентифікаційний код 45067285) на користь Волинського обласного центру соціально-психологічної допомоги (43005, Волинська область, м. Луцьк, проспект Перемоги, 32; ідентифікаційний номер 33559888) заборгованість у розмірі 48 016 (сорок вісім тисяч шістнадцять) грн 80 коп. та судовий збір в 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 18.11.2025
Суддя І.О. Андреїшина