ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/10614/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (02217, місто Київ, вулиця Миколи Закревського, будинок 15; ідентифікаційний код: 39605452)
до Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Лісовий-4" (02166, м. Київ, проспект Лісовий, 23а, ідентифікаційний код 26386876)
про стягнення 114 968,38 грн,
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Лісовий-4" про стягнення заборгованості за договором № 304/65-Г від 12.11.2015 про відшкодування витрат балансоутримувача у розмірі 114 968,38 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.09.2025 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
26.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
04.11.2025 засобами поштового зв'язку до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьою особою Київську міську раду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 клопотання Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Лісовий-4" про залучення до участі у справі третьої особи повернуто без розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
12.11.2015 року між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі - балансоутримувач, позивач) та Органом самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Лісовий-4» (далі - ОСН «КМ «Лісовий-4», орендар, відповідач) укладено договір № 304/65-Г про відшкодування витрат балансоутримувача (далі - договір).
Відповідно до п.1.1. цього договору балансоутримувач забезпечує надання послуг, які зазначені в додатку № 1 до цього договору, нежитлового приміщення (далі - будівлі), що знаходиться за адресою: м.Київ, пр.Лісовий, 23-а, а орендар бере участь у витратах, понесених балансоутримувачем при наданні послуг, пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі. Орендар займає приміщення, загальною площею 695,60 кв.м. на підставі договору оренди.
Згідно з п.2.1.1. договору балансоутримувач зобов'язується забезпечити надання послуг згідно з додатком № 1 до цього договору, нежитлового приміщення власними силами або з залученням спеціалізованих підрядних організацій.
Відповідно до п.2.2.4 договору орендар зобов'язується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за надані послуги.
Згідно з п.3.1.3. договором балансоутримувач будівлі має право стягнути в установленому порядку заборгованість, що виникла внаслідок невиконання орендарем умов договору.
За змістом п.4.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до п.4.6. договору спори, які виникають за цим договором або в зв'язку з ним, не вирішені шляхом переговорів вирішуються у судовому порядку.
Згідно з п.5.1. договору сторони домовились, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє з 01.05.2015 року по 31.12.2015 року включно. Якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії цього договору не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію цього договору, то договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Відповідно до п.5.4. договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії.
Так, позивач у позовній заяві зазначає, що останнім щомісячно формувались та надавались відповідачу акти прийняття-передачі робіт (про надання послуг), зі змісту яких вбачається найменування послуг, що були надані КП «Керуюча компанія», їх кількість, одиниці виміру та загальна вартість робіт.
Водночас, позивач стверджує, що протягом грудня 2024 - липня 2025 ОСН «КМ «Лісовий-4» не сплачував (не у повному обсязі сплачував) за отримані послуги.
10.06.2025 року КП «Керуюча компанія» звернулось до ОСН «КМ «Лісовий-4» із письмовою претензією № 102/50-1426 про сплату заборгованості за договором № 304/65-Г від 12.11.2015 року у розмірі 104 253,02 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що за період з грудня 2024 по липень 2025 року відповідач неналежним чином виконав свої обов'язки по оплаті наданих послуг. Таким чином, заборгованість Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Лісовий-4" перед позивачем становить 114 968,38 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 304/65-Г про відшкодування витрат балансоутримувача від 12.11.2015.
Повідомлення про намір сторони припинити дію цього договору, згідно п. 5.1. договору, в матеріалах справи відсутні.
З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину та відсутність повідомлення сторін про припинення дії договору, суд приймає Договір №304/65-Г про відшкодування витрат балансоутримувача від 12.11.2015 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 вказаного Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами пп. 2.2.4. п. 2.2. договору передбачено, що Орендар зобов'язується не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за надані послуги.
З урахуванням положень ст. 530 ЦК України та змісту пп. 2.2.4. п. 2.2. договору, відповідач повинен був сплачувати платежі не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем.
Як свідчать додані до матеріалів справи рахунки-фактури та проведені відповідачем часткові оплати за договором, останній був обізнаний про свій обов'язок щодо оплати наданих позивачем у період з грудня 2024 року по липень 2025 року послуг.
Зауважень або заперечень щодо якості, обсягу та вартості наданих позивачем послуг відповідачем в матеріли справи надано також не було.
Отже, відповідачем своїх зобов'язань, обумовлених договором, належним чином виконано не було, доказів повної оплати за надані позивачем послуги за період з грудня 2024 року по липень 2025 року на загальну суму 114 968,38 грн в матеріали справи не надано.
Крім того, судом встановлено, що у відзиві на позов відповідач не заперечує виконання позивачем умов договору та отримання Органом самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Лісовий-4" відповідних послуг, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Водночас доводи відповідача у відзиві фактично зводяться до неможливості виконати свої грошові зобов'язання за договором № 304/65-Г від 12.11.2015 внаслідок відсутності фінансування Київською міською радою видатків ОСН «КМ «Лісовий-4» на оплату за утримання орендованого приміщення.
Суд критично оцінює такі доводи відповідача, оскільки відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення боржника від обов'язку виконати грошове зобов'язання по відшкодуванню послуг, які прийняті ним без зауважень.
Стаття 617 ЦК України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018 у справі №904/6252/17, від 28.01.2019 у справі №917/611/18.
Більше того, відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про органи самоорганізації населення» (далі - Закон), орган самоорганізації населення, утворений за дозволом районної у місті ради, керується у своїй діяльності рішеннями міської ради та її виконавчого органу.
Рішенням Київської міської ради від 12 грудня 2024 року № 444/10252 «Про затвердження програми посилення інституційної спроможності місцевого самоврядування та залучення громади до прийняття рішень у місті Києві на 2025 - 2027 роки» рекомендовано відшкодування витрат за комунальні послуги ОСН відповідно до укладених договорів виключно за площу, визначену в додатку 2 до Програми, відповідно до вимог законодавства України.
У Додатку 2 до Програми передбачено, що гранична площа приміщення для компенсації за рахунок коштів бюджету міста Києва становить 50,00 кв.м. (для кількості осіб на території ОСН понад 20 000).
Отже, фінансова підтримка діяльності ОСН «КМ «Лісовий-4» за бюджетні кошти можлива лише в межах площі 50,00 кв.м.
На підставі укладених договорів відповідач займає нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, пр-т Лісовий, 23-А, загальною площею 196,80 кв.м., на яку надаються послуги.
Тобто, згідно з вказаним вище рішення міської ради, витрати відповідача на комунальні послуги за решту займаного приміщення (146,80 кв.м.) не може бути відшкодовано за рахунок коштів бюджету міста Києва.
Водночас, відповідно до п.8 ч.1 ст.5 Закону України «Про органи самоорганізації населення», організація та діяльність органу самоорганізації населення ґрунтується на принципах фінансової та організаційної самостійності.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про органи самоорганізації населення», фінансовою основою діяльності органу самоорганізації населення є:
- кошти відповідного місцевого бюджету, які надаються йому сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою для здійснення наданих органу самоорганізації населення повноважень;
- добровільні внески фізичних і юридичних осіб;
- інші надходження, не заборонені законодавством.
Наведені вище норми Закону знайшли своє відображення у приписах Положення про орган самоорганізації населення «Комітет мікрорайону «Лісовий-4», а саме у розділі 3 та в пункті 1 розділу 10, якими Відповідач керується у своїй діяльності.
Отже, фінансова підтримка Київською міською радою діяльності органів самоорганізації населення полягає у відшкодуванні витрат, пов'язаних з діяльністю ОСН в порядку та межах, визначених міською радою.
Водночас, ОСН «КМ «Лісовий-4» є самостійною юридичною особою та відшкодування відповідачем витрат на комунальні послуги може сплачуватися за рахунок власних коштів та з інших джерел (добровільні внески, інші надходження).
З огляду на вищевикладене, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не знайшли свого підтвердження.
Отже, відповідачем зазначених у позові обставин не було спростовано, а також не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості перед позивачем. Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, суду також не наведено.
Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за надані позивачем послуги, зазначеної у розрахунку, підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 114 968,38 грн.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Лісовий-4" (02166, м. Київ, проспект Лісовий, 23а, ідентифікаційний код 26386876) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва" (02217, місто Київ, вулиця Миколи Закревського, будинок 15; ідентифікаційний код: 39605452, р/р НОМЕР_1 , ТВБВ № 10026/066 АТ «Ощадбанк», МФО 322669) заборгованість у розмірі 114 968 (сто чотирнадцять тисяч дев'ятсот шістдесят вісім) грн 38 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.11.2025
Суддя І.О. Андреїшина