ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.11.2025Справа № 910/10689/25
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" (51650, Дніпропетровська обл., Кам'янський район, селище Дніпровське, вул. Чумацька, 11; ідентифікаційний номер 00383372)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАБРИКА "ФІЛКОН" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 23152014)
про стягнення 65 750,00 грн,
Приватне акціонерне товариство "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАБРИКА "ФІЛКОН" про стягнення 65 750,00 грн за договором поставки № МТС-000205 від 04.02.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 залишено позов без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 5 днів з дня вручення ухвали суду, у визначений спосіб.
04.09.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.
Судом встановлено, що сторони належним чином повідомлялися про здійснення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
04.02.2019 між Приватним акціонерним товариством "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАБРИКА "ФІЛКОН" (далі - постачальник, відповідач) було укладено договір поставки № МТС - 000205.
Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник зобов'язується на протязі дії договору поставляти та передавати у власність/повне господарське видання покупця товар, за його замовленнями окремими партіями, за цінами, в асортименті (номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджується сторонами у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах, визначених цим договором.
За умовами п. 3.6 договору постачальник зобов'язаний скласти податкову накладну, зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку та строки, передбачені Податковим кодексом України.
Сторони погодили, що на підставі п. 10.10 договору постачальник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, передбачені Податковим кодексом України. У разі втрати покупцем права на податковий кредит у результаті неналежного оформлення податкової накладної або внаслідок не реєстрації/несвоєчасної реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, постачальник, за письмовою вимогою покупця, сплачує на користь покупця штраф у розмірі суми втраченого податкового кредиту з податку на додану вартість і відшкодовує покупцю збитки, які становлять суму фінансових санкцій та зобов'язань, винесених контролюючими органами на підставі результатів перевірки податкового кредиту покупця.
Так, відповідно до видаткової накладної № 8 від 14.01.2022 року позивачем на адресу відповідача було поставлено товар за номенклатурою визначеною у вказаній накладній на загальну суму 330 000,00 грн в т.ч. ПДВ - 55 000, 00 грн.
За платіжною інструкцією № 201240082 від 25.01.2022 року ПрАТ "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" було сплачено суму 130 000,00 грн на підставі рахунку № 8 від 14.01.2022 року в т.ч. ПДВ - 21666,67 грн.
За платіжною інструкцією № 201210044 від 27.01.2022 року ПрАТ "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" було сплачено суму 200 000,00 грн на підставі рахунку № 8 від 14.01.2022 року в т.ч. ПДВ - 33 333,33 грн.
Відповідно до видаткової накладної № 17 від 25.01.2024 року, з боку ТОВ «ФАБРИКА ФІЛКОН» на адресу ПрАТ "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" було поставлено товар за номенклатурою визначеною у вказаній накладній на загальну суму 64 500,00 грн. в т.ч. ПДВ- 10 750, 00 грн.
За платіжною інструкцією № 401050055 від 08.01.2024 року ПрАТ "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" було сплачено суму 64500,00 грн. на підставі рахунку № 2 від 03.01.2024 року в т.ч. ПДВ - 10750 грн.
Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем не було складено та зареєстровано податкову накладну на загальну суму поставки 330 000,00грн в т. ч. ПДВ - 55 000,00 грн, за поставлений товар на підставі видаткової накладної № 8 від 14.01.2022 року; ТОВ «ФАБРИКА ФІЛКОН» не зареєстровано податкову накладну на загальну суму поставки 64 500,00 грн в т.ч. ПДВ - 10750,00 грн.
Отже, як стверджує позивач, оскільки вказані податкові накладні не були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв'язку з чим позивач позбавлений права на формування податкового кредиту на суми податку у сукупному розмірі 65 750,00 грн, сплаченого у складі вартості товару.
21.11.2024 року позивачем на адресу відповідача було направлено письмову вимогу № 12/975, яка залишилась без відповіді.
15.08.2025 року позивачем на адресу відповідача було направлено письмову вимогу № 12/711, яка залишилась без відповіді.
Спір виник у зв'язку з тим, що внаслідок нездійснення відповідачем реєстрації наведених вище податкових накладних позивач втратив право на формування податкового кредиту на суми податку у розмірі 65 750,00 грн, чим завдано позивачу збитки, які має відшкодувати відповідач.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.
У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строків, зазначених у цьому пункті, переривається на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо стабілізації розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України» № 2198-VIII від 09.11.2017, який набрав чинності 03.12.2017 внесено зміни у наведених вище абзацах четвертому і п'ятому пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме: цифри « 365» замінено цифрами « 1095».
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Відтак, як вбачається з викладеного вище, на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання позивача на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
У порушення приписів статті 201 Податкового кодексу України відповідач належним чином не оформив податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями та не зареєстрував їх у Єдиному реєстрі податкових накладних, позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 65750,00 грн.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права та законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання);
2) шкідливого результату такої поведінки - збитків;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками;
4) вини особи, яка заподіяла шкоду. За відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність не настає.
Необхідним елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім і невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, тобто мають бути прямими.
Отже, при пред'явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов'язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв'язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника податку на додану вартість механізм, який би дозволяв йому включити податок на додану вартість за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник податку на додану вартість також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з податку на додану вартість.
З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити податок на додану вартість за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з податку на додану вартість за наслідками господарської операції, продавець залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
При цьому хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18).
Тому має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.
Судом встановлено, що відповідач не виконав обов'язку щодо реєстрації податкової накладної на загальну суму поставки 330 000,00 в т. ч. ПДВ - 55 000,00грн, за поставлений товар на підставі видаткової накладної № 8 від 14.01.2022 року та податкову накладну на загальну суму поставки 64500,00 грн в т.ч. ПДВ - 10750,00 грн, сума ПДВ за такими накладними становить 65 750,00 грн, що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на відповідну суму ПДВ.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин, як і не надано належних доказів на підтвердження факту реєстрації в установлений законом термін спірних податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних та відшкодування завданих позивачу збитків.
За встановленими судом обставинами, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв'язок з неможливістю включення позивачем суми ПДВ 65 750,00 грн до податкового кредиту та зменшення податкового зобов'язання на таку суму, яка фактично є збитками позивача. Отже, у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
У позовній заяві заявлено також про покладення на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
В той же час, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
На підтвердження здійснених позивачем судових витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги № 03-02/01 від 03.02.2020, копію додаткової угоди №03 від11.08.2025, копію платіжної інструкції №508130037 від 15.08.2025 на суму 10 000,00 грн, копію акті виконання робіт №69/1 від10.10.2025, копію детального опису робіт виконаних адвокатом необхідних для надання правової допомоги по судовій справі №910/10689/25 та копію ордеру №1416330 від 18.08.2025.
Відповідно до п. 2.1. договору № 03-02/01 від 03.02.2020 року захист інтересів клієнта на всіх стадіях виконання цього договору буде здійснюватися працівниками Адвокатського об'єднання.
Відповідно до п.1 додаткової угоди № 8 від 11.08.2025 року до договору № 03-02/01 від 03.02.2020 року сторони визначили, що при наданні правової (правничої) допомоги із захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів клієнта, у Господарському суді міста Києва пов'язаних із стягненням 65 750,00 грн, як суми збитків за договором поставки № МТС-000205 від 04.02.2019, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАБРИКА ФІЛКОН», попередньо при пред'явленні позовних вимог до складу судових витрат будуть включені 10 000,00 грн на витрати на професійну правничу допомогу в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, тощо та судовий збір.
При цьому, суд враховує, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19.
Судом встановлено, що згідно з актлм надання послуг №1 від 10.06.2025 виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): зустріч із клієнтом, надання правової консультації, укладення договору про надання правової допомоги, збір, підготовка доказів для написання позовної заяви (опрацювання чинного з-ства, опрацювання договору оренди, додатків, усіх бухгалтерських документів за весь період стягнення, здійснення обрахунків заборгованостей, перевірка оплат, оформлення та написання інших додатків до позовної заяви, тощо), підготовка пакету документів (додатків) до позову та надіслання в суд і відповідачу поштовим відправленням.
Загальна вартість робіт (послуг) склала 10 000,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 дійшла висновку, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Враховуючи викладене, дослідивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що подані позивачем докази понесення витрат на правничу допомогу стосуються розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/10689/25, позивачем та адвокатським об'єднанням визначено фіксований розмір адвокатського гонорару у розмірі 10 000,00 грн, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого на надання послуг адвокатським об'єднанням.
Зважаючи на вищенаведені обставини, з огляду на предмет і підстави позовних вимог, кількості доказів наданих до матеріалі справи, оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів справи та з огляду на те, що заявлений до відшкодування розмір судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не повністю відповідає критеріям співмірності, пропорційності та розумної необхідності, керуючись принципом розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що справедливим та співрозмірним є стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАБРИКА "ФІЛКОН" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 23152014) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпровський крохмалепатоковий комбінат" (51650, Дніпропетровська обл., Кам'янський район, селище Дніпровське, вул. Чумацька, 11; ідентифікаційний номер 00383372) збитки у розмірі 65 750 (шістдесят п'ять тисяч сімсот п'ятдесят) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.11.2025
Суддя І.О. Андреїшина