майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
про відмову у відкритті провадження у справі
17 листопада 2025 р. м. Житомир Справа № 906/1475/25
Господарський суд Житомирської області
Суддя Нестерчук С.С.
у результаті вирішення питання про відкриття провадження у справі
за позовом ОСОБА_1
до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
10.11.2025 до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) з вимогами до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (далі - відповідач), в якій просить:
1) визнати протиправну бездіяльність голови Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо невиконання рішення сорок другої сесії Брусилівської селищної ради сьомого скликання від 19.02.2020 № 1379, а саме не передачі в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства з кадастровим номером 1820983500:05:000:0593 площею 19.9104 га;
2) зобов'язати голову Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області виконати рішення сорок другої сесії Брусилівської селищної ради сьомого скликання від 19.02.2020 року № 1379 та передати в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 1820983500:05:000:0593 площею 19.9104 га для ведення фермерського господарства.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем рішення сорок другої сесії Брусилівської селищної ради сьомого скликання від 19.02.2020 №1379 про передачу ОСОБА_1 в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1820983500:05:000:0990 площею 99,5524 га для ведення фермерського господарства.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя вважає, що заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на таке.
Частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, що викладені в Рішенні від 9 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
Отже, конституційне право на звернення до суду кореспондується з обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур). При цьому, що суд, який розглядає справу, невіднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з ... питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ...».
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.
Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини першої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи, фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, якою передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, перелік яких наведений у ч. 1 ст. 20 ГПК України.
Пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України, зокрема, встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме й нерухоме, у тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справ щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.
Частиною 1 та пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до статті 4 КАС України публічно-правовим є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Суб'єктом владних повноважень є, зокрема, орган місцевого самоврядування та його посадова особа при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пункт 19 частини першої статті 4 КАС України визначає, що індивідуальний акт - це рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, яке стосується прав або інтересів визначеної в акті особи чи осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є зміст (характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме таких відносин.
Натомість приватноправові відносини характеризуються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він зумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до такого порушення призвели рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 370/2759/18 сформулював висновок щодо визначення адміністративного спору, відповідно до якого:
спір, який підлягає розгляду адміністративним судом, - це публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, та який виник у зв'язку з виконанням, неналежним виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів;
такий спір є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин;
метою вирішення такого спору є захист прав, свобод та інтересів особи або суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин шляхом впливу в межах закону на належного відповідача;
спір має бути реальним та існуючим на момент звернення до суду.
Крім того, Верховний Суду у постанові від 8 липня 2021 року у справі № 520/5778/2020 зазначив, що обов'язковою ознакою рішень (дій, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин (позивачів) і мають обов'язковий характер.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 11.09.2025 у справі № 440/7811/23, наголосив, що:
- юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб з органами державної влади або органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), вчинених при здійсненні владних управлінських функцій;
- необхідною правовою підставою для віднесення спору до публічно-правового є сукупність таких умов: одна зі сторін є суб'єктом владних повноважень; спірні правовідносини виникли у зв'язку зі здійсненням ним владно-управлінських функцій; між сторонами існують відносини влади-підпорядкування.
Отже, адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності є конституційно та законодавчо визначеним механізмом захисту прав та інтересів особи у відносинах із суб'єктом владних повноважень, коли останній приймає рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність при здійсненні владних управлінських функцій.
Зі змісту позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 звернувся до господарського суду з вимогами:
(1) визнати протиправною бездіяльність голови селищної ради, яка полягає у невиконанні рішення ради щодо передачі земельної ділянки в оренду;
(2) зобов'язати посадову особу місцевого самоврядування виконати це рішення та передати ділянку в оренду.
Таким чином, предметом спору є не захист уже набутого речового права позивача, а оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень - селищного голови як посадової особи органу місцевого самоврядування - при здійсненні владних управлінських функцій у сфері розпорядження землями комунальної власності.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про оренду землі» вчинення процедурних дій та прийняття процедурних рішень у сфері оренди землі здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом та статтею 17-2 Земельного кодексу України. Тобто спірні правовідносини мають характер публічно-правових процедурних дій суб'єкта владних повноважень.
З огляду на викладене, а також враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, спір із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його бездіяльності, яка не породила приватноправових наслідків і виникла у зв'язку зі здійсненням владно-управлінських функцій, є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Слід зазначити, що адміністративні суди наділені Конституцією України спеціальним статусом і завданнями, що виокремлює їх у системі судоустрою та зобов'язує вирішувати юридичні спори та розглядати інші справи (частина третя статті 124) з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин (частина п'ята статті 125), передусім з огляду на те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3 Основного Закону України), а кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55).
В аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно, зокрема, з господарським процесом варто зазначити, що до найважливіших ціннісних відмінностей процесу, за яким діють адміністративні суди, слід віднести його залежність від таких складових верховенства права, як: принцип належного урядування (good governance), принцип легітимних очікувань (legitimate expectation), принцип тлумачення закону в аспекті найбільш сприятливого для суб'єкта приватного права (як правила позивача) значення, а також принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Зокрема, це вимагає від адміністративних судів більш активної ролі у зборі доказів та встановленні обставин справи, з метою забезпечення балансу між публічними та приватними інтересами.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема, заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
На виконання вимог частини шостої статті 175 ГПК України господарський суд роз'яснює позивачу, що заявлені ним вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Суд наголошує, що звернення особи до суду належної юрисдикції (у даному випадку - адміністративної) не обмежує, а навпаки забезпечує реалізацію права на доступ до суду та гарантує розгляд її справи судом, установленим законом.
З огляду на наведене, відмова господарського суду у відкритті провадження у справі не суперечить частині третій статті 124 Конституції України, оскільки не позбавляє позивача права на захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів у спосіб та в порядку, встановлених Конституцією України та законами України, зокрема шляхом подання відповідної позовної заяви до адміністративного суду.
Керуючись статтями 175, 234, 235 ГПК України, Суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
2. Роз'яснити, що справа відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
3. Копію ухвали направити позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення (вул. Житомирська 167, с. Биків, Житомирська обл., 12648).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання в день складення та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Суддя С. НЕСТЕРЧУК