61022, м. Харків, пр. Науки, 5,
іменем України
14.11.2025 Справа №905/216/25
Суддя Господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС», м. Дніпро
до відповідача: Акціонерного товариства “Українська залізниця» м.Київ в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця», м. Лиман, Донецька область
про стягнення 62 182,39грн
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС», м.Дніпро звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства “Українська залізниця» м.Київ в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця», м. Лиман, Донецька область про стягнення 62182,39грн, з яких: 10761,51грн - 3% річних, 51420,88грн - інфляція.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що як правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» набув правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з несвоєчасною оплатою присуджених до стягнення рішенням Господарського суду Донецької області та постановою Східного апеляційного суду по справі №905/1026/19 грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.03.2025 відкрито провадження у справі №905/216/25 та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк до 07.04.2025 (враховуючи час пересилання засобами зв'язку) для подання суду відзиву на позов.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін від сторін у встановлений законом строк не надано.
Ухвала про відкриття провадження у справі направлена до електронних кабінетів учасників справи, згідно довідок, сформованих у системі “Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до їх електронних кабінетів 18.03.2025 о 09:00год.
01.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі; якщо суд дійде висновку про наявність підстав для повного або часткового задоволення позовних вимог: обмежити період стягнення останніми трьома роками, які передували поданню позовної заяви; зменшити суму 3% річних до 0,01грн.
Заперечення проти заявлених позовних вимог обґрунтовані тим, що зобов'язання АТ «Укрзалізниця» як перевізника за договором перевезення вантажу (залізничні накладні №53396479, №53386587, №53404380, №53428561, №53428595) не є грошовими. Статутом залізниці України встановлено обмежену відповідальність залізниці за втрату вантажу у вигляді відшкодування збитків у розмірі дійсної вартості вантажу, будь яка інша відповідальність за зазначене порушення не визначена ні договором, ні Статутом залізниць України, ні законом.
Таким чином відповідач вважає, що дія статті 625 ЦК не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Крім того, відповідач не погоджується з періодом нарахування 3% річних та інфляції більше 5 років, вважає, що нараховані інфляційні втрати та 3% річних за період з 09.01.2020 по 27.02.2022 не підлягають стягненню, так як були нараховані за період більший ніж три роки, які передували подачі такого позову, у зв'язку з чим надає власний розрахунок інфляційних та 3% річних за період з 28.02.2022 по 20.02.2025. Посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц щодо обмеження стягнення за ст..625 ЦК України останніми трьома роками, які передували подачі позову.
Також учасник справи звертає увагу на те, що про відступлення права вимоги за договором від 19.09.2023 товариство дізналося лише в жовтні 2024 з поданої ТОВ «СКС ТРАНС» заяви про заміну стягувача в наказі Господарського суду Донецької області по справі №905/1026/19 та видачі дублікату цього наказу. Посилаючись на те, що заміна стягувача відбулася згідно з ухвалами Господарського суду Донецької області від 26.11.2024 та від 11.02.2025, а також повну оплату 31.12.2024 (6834,85грн.) та 21.02.2025 (63446,63грн.) за наказами суду, вважає, що право позивача на нарахування інфляційних втрат та 3% річних та їх стягнення виникло і тривало протягом періоду з 27.11.2024 по 20.02.2025.
Крім того, відповідач відзначає тривалу бездіяльність первісного та нового кредитора щодо вчинення дій з виконання рішення суду по справі №905/1026/19. Враховуючи придбання позивачем права вимоги лише за 421,69грн, вважає, що останній не отримав будь-яких матеріальних втрат від знецінення грошових коштів, а навпаки отримав надприбуток.
07.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача у відзиві, зокрема зазначає, що до 3% річних та інфляційних втрат не застосовуються положення ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, у зв'язку з чим вважає наданий відповідачем розрахунок щодо зменшення інфляційних втрат та 3% річних безпідставним та таким, що порушує права нового кредитора.
10.04.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримує позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
28.07.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 25.07.2025 в яких підтримує позовні вимоги та посилається на практику Верховного Суду.
19.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача за вих. №2022/151, №2022/152 від 19.09.2025 надійшли дві однакові за змістом заяви про застосування позовної давності, у яких просить суд застосувати позовну давність до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 47913,10грн. (інфляційні - 40253,87грн, 3% - 7659,23грн), які нараховані за період часу до 28.08.2023. За змістом заяв, учасник справи наголошує на необхідності застосування до заявлених вимог скорочених строків позовної давності для позовів до залізниці відповідно до вимог ст.134,136 Статуту залізниць України та ст.315 Господарського кодексу України.
Надаючи оцінку можливості врахування під час розгляду справи по суті поданих відповідачем 19.09.2025 через систему «Електронний суд» заяв про застосування позовної давності, суд виходить з наступного.
Відповідно до частин 1, 2 статті 161 ГПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
За своїм змістом подані 19.09.2025 через систему «Електронний суд» заяви є позицією по суті спору, адже в них викладені заперечення проти позовних вимог через сплив позовної давності, наслідки чого за доводами відповідача є підставою для відмови у позові.
Разом з цим, регламентований процесуальним законодавством строк на подання заяв по справи (відзиву) вже сплив.
Так, ухвалою суду від 17.03.2025 встановлено відповідачу строк до 07.04.2025 включно (враховуючи час пересилання засобами зв'язку) для подання суду відзиву на позов.
Відповідно до приписів ч.11 ст.242 ГПК України (в редакції Закону №3200-IX від 29.06.2023) ухвала про відкриття провадження у справі була направлена до електронного кабінету відповідача та згідно довідки, сформованої у системі “Діловодство спеціалізованого суду», доставлена до електронних кабінету відповідача - 18.03.2025.
Відповідно до ч.ч.8, 9 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Статтею 114 ГПК Україн визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Враховуючи, що ухвала про відкриття провадження була доставлена відповідачу 18.03.2024, встановлений судом строк на подання відзиву до 07.04.2025 є розумний для вчинення процесуальних дії з подання відзиву та таким, що відповідає нормам ч.ч.8, 9 ст. 165 ГПК України.
Суд вважає, що у відповідача було достатньо часу скористатися своїми процесуальними правами, вжиття всіх необхідних заходів спрямованих на формування власної позиції у справі, в свою чергу реалізація процесуальних прав залежала тільки від волевиявлення самого учасника справи.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач вже скористався своїм правом подати до суду позицію по суті справи шляхом подання 01.04.2025 через систему «Електронний суд» відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст.43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відтак, керуючись ст.ст.118, 119 ГПК України, приймаючи до уваги подання заяв поза межами встановленого судом процесуального строку та відсутність клопотань відповідача про продовження такого строку, поданих до закінчення цього строку, суд залишає без розгляду подані позивачем заяви про застосування позовної давності вих..№2022/151, №2022/152 від 19.09.2025.
Справа розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.
Відповідно до ст.248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
За приписами ч. 2 ст. 114 ГПК України строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
У рішенні Європейського Суду з прав людини "Савенков проти України" від 02.05.2013 "Папазов проти України" від 15.03.2012 зазначено, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Отже, строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи, поведінка заявників та об'єктивна необхідність вчинення процесуальних дій.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Відповідно до Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Враховуючи приписи статті 3 Конституції України, зважаючи на обставини, пов'язані із збройною агресію проти України, включення Харківської міської територіальної громади (місцезнаходження Господарського суду Донецької області) до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій, а також обставини особливого (дистанційного) режиму роботи господарського суду Донецької області, період знаходження головуючого судді у відпустці, повний текст рішення складений судом у межах розумного строку в розумінні положень ГПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд ВСТАНОВИВ:
Як встановлено судом, в провадженні Господарського суду Донецької області перебувала справа №905/1026/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» до Акціонерного товариства “Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» про стягнення збитків за незбереження перевезеного вантажу у розмірі 70 281,48грн.
16.09.2019 рішенням Господарського суду Донецької області по справі №905/1026/19 позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» 63446,63грн вартість нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору у сумі 1734,27грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності матеріалами справи факту нестачі вантажу, однак неправильного розрахунку вартості 1 тони відвантаженого вугілля згідно накладної №53386587 (досильна №53414744).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» задоволено частково, рішення суду першої інстанції від 16.09.2019 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 6834,85грн вартості нестачі вугілля. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" вартість нестачі вугілля у розмірі 6834,85грн, в іншій частині рішення залишено без змін. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1921,00грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50 грн.
21.01.2020 Господарським судом Донецької області на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 по справі №905/1026/19 видано відповідний наказ.
Ухвалою суду від 28.10.2024 вирішено передати матеріали справи №905/1026/19 та матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС» від 15.10.2024 про заміну сторони та видачу дубліката виконавчого документу у справі №905/1026/19 до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1977/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК “Добропіллявугілля» (код ЄДРПОУ 37014600).
Ухвалою від 26.11.2024 судом замінено стягувача у наказі Господарського суду Донецької області від 21.01.2020, який виданий на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС» м. Дніпро (код ЄДРПОУ 43556600). Вирішено видати дублікат наказу від 21.01.2020 у справі №905/1026/19.
Також, 26.11.2024 на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 по справі №905/1026/19 видано наказ про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» 63446грн. 63коп. вартості нестачі вугілля та витрати по сплаті судового збору у сумі 1734грн. 27коп.
11.02.2025 ухвалою Господарського суду Донецької області замінено стягувача у судовому наказі від 26.11.2024, який виданий на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019, а саме з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «СКС ТРАНС» (позивач) в частині стягнення 63446,63грн вартості нестачі вугілля.
31.12.2024 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональногої філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на виконання постанови Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 сплатило позивачу заборгованість у розмірі 11637,35грн, з яких 6834,85грн основна заборгованість (вартість нестачі вугілля), витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у сумі 1921,00грн, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 2881,50грн, що підтверджується копією наявної в матеріалах справи платіжної інструкції №1005255 від 31.12.2024.
21.02.2025 Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 сплатило позивачу суму заборгованості у розмірі 63446,63грн, що підтверджується платіжною інструкцією №136869 від 21.02.2025.
Посилаючись на прострочення виконання зобов'язання, що слугувало підставою для нарахування відповідачу на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України трьох відсотків річних та інфляційних втрат, позивач звернувся із відповідним позовом до суду. Обрахунок річних та інфляційних втрат, за переконанням позивача, слід проводити за період з дня набрання законної сили постанови Східного апеляційного господарського суду по справі №905/1026/19 по дату фактичного виконання відповідачем судового рішення.
В свою чергу відповідач у відзиві просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а якщо суд дійде висновку про наявність підстав для повного або часткового задоволення позовних вимог: обмежити період стягнення останніми трьома роками, які передували поданню позовної заяви; зменшити суму 3% річних до 0,01грн.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:
Предметом позову у цій справі є стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період 09.01.2020 по 20.02.2025 за невиконання грошового зобов'язання щодо відшкодування матеріальних збитків, підтверджених та стягнутих за рішенням Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у справі №905/1026/19.
Відповідач вважає неправомірним застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин з огляду на те, що зобов'язання за договором перевезення вантажу не є грошовим зобов'язанням, в свою чергу за втрату вантажу встановлення обмежена відповідальність залізниці.
Щодо застосування судом положень статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у правовідносинах із відшкодування шкоди.
Статтею 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 19.06.2019 №703/2718/16, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
За частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2, 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі не лише договорів й інших правочинів, а і завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі та інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 1 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, із факту завдання шкоди особі.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 по справі №686/21962/15-ц відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у:
- Постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України);
- Постанові від 2 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" зверталося до суду з вимогою про стягнення з відповідача збитків, які виникли у зв'язку з незбереженням вантажу при перевезенні у розмірі 70281,48грн, за наслідками Господарським судом Донецької області було порушено провадження у справі №905/1026/19.
По вказаній справі рішенням Господарського суду Донецької області від 16.09.2019 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" стягнуто вартість нестачі вугілля в загальному розмірі 70281грн. 48коп.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Отже, наявність судового рішення, яке набрало законної сили, впливає на обґрунтованість вимог позивача, а тому враховується при розгляді спірних позовних вимог у даній справі.
Судові рішення мотивовані тим, що саме відповідач як перевізник своїх зобов'язань за договором перевезення належним чином не виконав - збереження ввіреного йому вантажу не забезпечив, отже має відшкодувати позивачу вартість втраченого вантажу у загальному розмірі 70281грн. 48 коп.
Відповідно до застосованих судом при прийнятті рішення норм матеріального права, згідно з ч.1 ст.23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічні за змістом приписи містяться у ст.113 Статуту залізниць України, ч.2 ст.924 Цивільного кодексу України.
Таким чином, правовідношення, в якому перевізник у разі незбереження (втрати) прийнятого до перевезень вантажу зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду є грошовим зобов'язанням.
А правовідношення з відшкодування шкоди, які склалися між сторонами у справі №905/1026/19, є грошовим зобов'язанням.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, за загальним правилом кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Суд відзначає, що рішення суду за своєю правовою природою є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Судове рішення не породжує грошове зобов'язання й не змінює правовідносини сторін. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов'язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення.
Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).
Зобов'язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов'язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов'язання між сторонами. (позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц).
З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов'язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов'язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.
Як вже встановлено судом, відповідач мав грошове зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Добропіллявугілля» з відшкодування збитків, що підтверджується судовими актами по справі №905/1026/19, яке виконано відповідачем згідно платіжних інструкцій №1005255 від 31.12.2024, №136869 від 21.02.2025.
У Цивільному кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).
Тлумачення норм законодавства свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 05.06.2025 у справі №914/3625/23.
У постанові від 11.09.2019 у справі №755/7423/17 Верховний Суд зазначив, що відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, необхідно враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Зазначений висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/14923/20 від 22.12.2022, від 19.12.2023 у справі №910/2847/22.
За умовами договору про відступлення права вимоги від 19.09.2023 ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» у особі ліквідатора як первісним кредитором було передано ТОВ «СКС ТРАНС» як новому кредитору права вимоги щодо стягнення коштів за основним зобов'язанням та інші права, які відповідно до законодавства належать кредитору у зобов'язанні за основним зобов'язанням.
Так, до складу права вимоги до РФ “Донецька залізниця» ПАТ “Українська залізниця» увійшли вимоги, що підтверджуються між іншим рішенням Господарського суду Донецької області та постановою Східного апеляційного господарського суду по справі №905/1026/19.
Застосувавши приписи статті 75 ГПК України суд відзначає про преюдиційність встановлених судом по справі №905/1026/19 обставин набуття ТОВ “СКС ТРАНС» (позивач) як правонаступником прав кредитора - ТОВ “ДТЕК Добропіллявугілля» з пред'явлення вимоги до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» зокрема щодо відшкодування вартості нестачі вугілля у розмірі 70281,48грн.
Разом з цим позивач стверджує, що внаслідок прострочення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати збитків у розмірі 70281,48грн, він має право на отримання 3% річних та інфляційного збільшення в порядку статті 625 ЦК України.
Суд не погоджується з даними аргументами позивача, виходячи з наступного.
Як вже зазначалося судом вище, приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Так, відповідно до статей 908 ЦК України та 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно статті 920 ЦК України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Стаття 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлює, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Пункт 2 статті 924 ЦК України встановлює, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталось не з його вини.
Пункт 3 статті 314 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або не вистачає.
Статтею 2 Статуту залізниць передбачено, що цей Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Відповідно до статті 105 Статуту залізниць України залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами.
Відповідно до статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Так, підпунктом "а" статті 114 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
У вказаній статті також визначено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, не підлягають відшкодуванню.
Таким чином, нормами спеціального законодавства, в тому числі і транспортного, врегульовано питання відповідальності залізниці, а саме встановлено обмежену матеріальну відповідальність перевізника в разі втрати або нестачі вантажу, яка обмежується розміром дійсної вартості втраченого або частково втраченого вантажу.
Оскільки частиною 2 статті 9 ЦК України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, то за наявності норм спеціального законодавства, яким врегульовані майнові відносини відповідальності по договору перевезення, норми загального права, в тому числі статті 625 ЦК України, не застосовуються.
З метою однакового і правильного застосування законодавства у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею, президія Вищого господарського суду України надала роз'яснення №04-5/601 від 29.05.2002, відповідно до п.2.14 яких за «Змістом частини другої статті 924 ЦК України, статті 314 ГК України, статті 105 Статуту сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами. Тому у вирішенні спору, пов'язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.
Також понад встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику».
Відтак, у пункті 2.14 зазначених роз'яснень йде мова про майнові вимоги, які не підлягають стягненню з залізниці.
Окрім цього, суд враховує, що відповідно до пункту 12 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 №01-8/917 «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства» додаткові збитки, інфляційні втрати, 3% річних тощо не підлягають стягненню з залізниці у разі втрати, нестачі, псування або пошкодження вантажу з вини залізниці.
Відтак, вказані роз'яснення Вищого господарського суду України є ревалентними до спірних правовідносин та відповідно застосовані до даного спору.
Отже, підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України у вигляді стягнення з відповідача боргу, що виник в в'язку з неналежним виконанням умов договору перевезень, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми - відсутні.
Приймаючи до уваги, що нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, стягнення з відповідача, як з перевізника, інфляційних втрат та 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням договору перевезення (не забезпечення збереження ввіреного йому вантажу) суперечить вимогам законодавства, а саме приписам ч. 5 ст. 307 ГК України, ч. 2 ст. 908, ст. 920 ЦК України, ст. 105 Статуту залізниць України.
За висновками суду, заявлені до стягнення інфляційні втрати та три відсотки річних не підлягають стягненню з відповідача, оскільки нараховані понад встановлені чинним законодавством граничні межі відповідальності перевізника (відповідача) та не є фактично понесеними збитками позивача.
Як вже відзначалося судом вище, судове рішення не породжує грошове зобов'язання й не змінює правовідносини сторін, отже ухвалення судового рішення по справі №905/1026/19 щодо прав та обов'язків учасників зобов'язальних (регулятивних) правовідносин не змінює суті самого зобов'язання.
Вирішення судом спору за вимогою про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18).
Отже, ухвалення судового рішення щодо стягнення вартості нестачі вугілля за договором перевезення не свідчить про заміну зобов'язання за договором новим зобов'язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, у яких права та інтереси сторони захищені судовим рішенням, що є обов'язковим до виконання на всій території України. Водночас таке судове рішення не змінює обсяг прав та обов'язків сторін зобов'язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання такого зобов'язання.
За умовами п.1.2, п.1.3 договору про відступлення права вимоги від 19.09.2023 ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» було передано ТОВ «СКС ТРАНС» як новому кредитору права вимоги, в тому числі право звернення у судовому порядку до боржника щодо виконання основного грошового зобов'язанням та інші права, які відповідно до законодавства належать кредитору у зобов'язанні за основним зобов'язанням.
В силу приписів частини 1 статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи, що відповідно до законодавства первісному кредитору права щодо стягнення з залізниці коштів за статтею 625 ЦК України не належали, позивач як новий кредитор їх не набув.
За таких обставин, вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 10761,51грн, інфляційних втрат у розмірі 51420,88грн є безпідставними і тому не підлягають задоволенню.
Враховуючи зміст прохальної частини відзиву на позовну заяву щодо обмеження судом періоду стягнення останніми трьома роками, які передували подачі позовної заяви, відповідачем заявлено про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 7 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі №372/266/15-ц (пункт 51)).
Таким чином, строк позовної давності має застосовуватись судом у разі наявності у позивача права на задоволення позову, а якщо нема підстав задовольняти позовні вимоги по суті, виходячи з норм матеріального права, то і строк позовної давності застосуванню не підлягає.
Клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних до 0.01грн судом не розглядається у зв'язку з повною відмовою у задоволенні позову.
Враховуючи висновки суду щодо відмови у позові, інші аргументи відповідача у запереченнях проти позовних вимог не мають вирішального значення. Водночас щодо посилань відповідача на обставини не повідомлення його новим кредитором про відступлення права вимоги суд відзначає, що положення статей 516, 518 ЦК України щодо правил заміни кредитора у зобов'язанні допускають, що боржник може бути необізнаний щодо здійснення заміни особи кредитора у зобов'язанні до моменту отримання боржником повідомлення про таку заміну та/або до пред'явлення боржнику вимоги новим кредитором, у зв'язку із чим боржник наділений правом заперечувати проти вимоги нового кредитора. При цьому, за статтею 518 ЦК України саме новий кредитор у зобов'язанні (позивач) несе ризик настання несприятливих для нього наслідків у разі не повідомлення боржника (відповідача) про заміну кредитора у зобов'язанні.
Посилання відповідача на бездіяльність первісного та нового кредитора щодо вчинення дій з виконання рішення суду по справі №905/1026/19 також не приймаються судом до уваги, враховуючи, що саме на відповідача покладений обов'язок щодо його виконання. Моментом виникнення обов'язку зобов'язаної сторони виконати рішення суду є саме набрання таким рішенням законної сили, а не відкриття виконавчого провадження. Відповідно, прострочка виконання рішення суду виникає на наступний день після набрання сили таким рішенням. Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.08.2025 у справі №910/10616/24.
Щодо розподілу судових витрат.
Позивачем у позовній заяві повідомлено, що у зв'язку з розглядом справи позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000грн, докази понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги будуть надані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на викладене, при прийнятті рішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом не вирішується.
Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у разі відмови в позові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р I Ш И В:
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “СКС ТРАНС» м.Дніпро до Акціонерного товариства “Українська залізниця» м.Київ в особі Регіональної філії “Донецька залізниця» Акціонерного товариства “Українська залізниця» м. Лиман, Донецька область про стягнення 3% річних у розмірі 10761,51грн та інфляційних втрат у розмірі 51420,88грн - відмовити.
Згідно із ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст.256 ГПК України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2025.
Суддя Ю.В. Макарова