вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
17.11.2025м. ДніпроСправа № 904/4700/25
За позовом Державного підприємства "Регіональні електричні мережі", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія", м. Павлоград Дніпропетровської області
про стягнення 1 444 753,43грн
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.
Представники:
Від позивача: Олійник І.В., представник, самопредставництво (в режимі відеоконференції)
Від відповідача: не з'явився
Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" заборгованості у розмірі 1 444 753,43грн, з яких: основний борг у розмірі 486 202,39грн; пеня у розмірі 884 888,35грн; втрати від інфляції у розмірі 30 397,33грн; 3% річних у розмірі 9 231,19грн; штраф у розмірі 34 034,17грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №18АУ-24 на закупівлю товару: бензин А-95, дизпаливо з використанням паливних смарт-карток та/або паливних талонів за ЄЗС ДК 021:2015:09130000-9 "Нафта і дистиляти" від 29 січня 2024 року в частині повної та своєчасної поставки товару.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2025 справу №904/4700/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 27.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 29.09.2025.
Ухвалою суду від 29.09.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 20.10.2025.
10 жовтня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду від 14.10.2025 заяву представника позивача, Олійника І.В., про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2025 закрито підготовче провадження у справі №904/4700/25, призначено справу до судового розгляду по суті у судове засідання на 17.11.2025.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявляв і про бажання надати власні пояснення по суті спору.
Ухвалу суду від 27.08.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді доставлено до електронного кабінету відповідача 27.08.2025 (о 23:32год), що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 49).
Пунктом 2,5 частини шостої ст. 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, відповідач мав право подати відзив на позовну заяву не пізніше 12.09.2025. У встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.08.2025 строк відповідач відзиву на позов не надав.
Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Під час розгляду справи судом досліджені наявні в матеріалах справи письмові докази.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
29 січня 2024 року між Державним підприємством "Регіональні електричні мережі" (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (постачальник, відповідач) укладено договір №18АУ-24 на закупівлю товару: Бензин А-95, дизпаливо з використанням паливних смарт-карток та/або паливних талонів за ЄЗС ДК 021:2015:09130000-9 "Нафта і дистиляти" (а.с. 9-13).
За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупця Бензин А-95, дизельне паливо (далі - товар) з використанням паливних смарт-карток та/або паливних талонів за ЄЗС ДК 021:2015:09130000-9 "Нафта і дистиляти", а покупець зобов'язується приймати у власність товар та оплачувати його вартість на умовах, передбачених даним договором.
Перелік, найменування та кількість товару визначено специфікацією (додаток № 1 до цього договору) (п. 1.2 договору).
На виконання умов даного договору постачальник передає покупцю паливні смарт-картки та/або паливні талони. На передачу смарт-карток сторони підписують відповідний акт приймання-передачі. Паливна смарт-картка є власністю постачальника і видається покупцю у тимчасове користування. Покупець не вправі використовувати отримані паливні картки в інших цілях, не пов'язаних з виконанням даного договору (п. 1.7 договору).
Ціна договору становить 2 053 545,00 (два мільйони п'ятдесят три тисячі п'ятсот сорок п'ять грн 00коп, в тому числі ПДВ 342 257,50грн (п. 2.1 договору).
Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у специфікації (додаток № 1 до цього договору). Ціна за одиницю товару визначається у специфікації (додаток № 1 до цього договору). З моменту укладання договору визначена ним сума є незмінною (п. 2.2 договору).
Розрахунок за товар проводиться покупцем шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на банківський рахунок постачальника на підставі рахунку на оплату протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, після завершення звітного місяця згідно з фактичним використанням палива відповідно до заявок покупця (п. 2.3 договору).
Відповідно до пункту 3.1 договору, умови постачання товару: відповідно до заявок покупця на партію товару. Після укладання договору протягом 2 (двох) робочих днів покупець надає заявку на отримання першої партії товару. Наступні заявки надаються покупцем відповідно до їх потреб. Постачальник забезпечує початок дії смарт-карток та/або паливних талонів на товар з моменту отримання першої заявки на товар від покупця.
Постачання товару покупцю здійснюється постачальником цілодобово (за винятком технічних перерв) на точках обслуговування (далі - ТО), шляхом використання встановленого ТО обладнання, при умові: пред'явлення паливної смарт-картки та/або паливних талонів покупцем (довіреною особою).
Передача покупцю товарів здійснюється шляхом заправки транспортних засобів покупця (довіреної особи покупця) в кількості та асортименті, обраних покупцем (довіреною особою) самостійно, в межах ліміту, встановленого на паливній смарт-картці або паливних талонах та залишків ресурсів (п. 3.2 договору).
За результатом транзакцій, що були здійснені протягом звітного періоду постачальником складається та надається покупцю зведена видаткова накладна та/або зведений акт приймання-передачі. Вищезазначені документи надаються покупцю для підписання після 7 (сьомого) числа робочого дня місяця наступного за звітним. Покупець зобов'язується підписувати зведену видаткову накладну та/або зведений акт приймання-передачі протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня їх отримання (п. 3.5 договору).
Паливні смарт-картки та/або паливні талони, видані постачальником покупцю повинні бути дійсні для відпуску товару на всій території України відповідно до переліку АЗС, зазначеного в додатку №3 цього договору (п. 3.7 договору).
Паливна смарт-картка та/або паливні талони дійсні протягом терміну дії договору, але в будь-якому випадку до повного використання покупцем обсягів палива відповідно до умов договору (п. 3.8 договору).
За невиконання чи неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України (п. 7.1 договору).
У разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 1% від суми непоставленого, невчасно поставленого, недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки. У разі невиконання зобов'язань у строк, що перевищує 30 календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару (п. 7.2 договору).
Даний договір набирає сили з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 11.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Сторонами підписано специфікацію (додаток №1 до договору №18АУ-24 від 29.01.2024) на поставку бензину А-95 у кількості 28 500 літрів, ціна за одиницю, грн з ПДВ 53,00, на суму 1 510 500,00грн; дизельного палива, у кількості 10 250 літрів, ціна за одиницю, грн з ПДВ 52,98, на суму 543 045,00грн (а.с. 13 на звороті).
В додатку №2 до договору №18АУ-24 від 29.01.2024 зазначені технічні вимоги до предмету закупівлі товару: Бензин А-95, Дизпаливо відповідно до ЄЗС ДК 021:2015:09130000-9 "Нафта і дистиляти" (а.с. 14).
В додатку №2 до договору №18АУ-24 від 29.01.2024 визначено перелік та адреси АЗС (а.с. 15- 24).
На виконання умов договору сторонами складено, підписано та скріплено печаткою видаткову накладну №0001/1000024 від 29.01.2024 на суму 2 053 545,00грн на поставку 38 750 літрів палива (а.с. 25).
Державне підприємство "Регіональні електричні мережі" перерахувало на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 2 053 545,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №86 від 30.01 (а.с. 26).
24 січня 2025 року працівниками позивача складено акт про те, що заправки мереж "Авіас" та "Anp" в місті Києві, розташовані за адресами: вулиця Олени Теліги, 61; вулиця Богатирьска, 17; вул. Братиславська, 11А; вулиця Кирилівська, 58 зачинені, що унеможливлює заправку транспортних засобів ДП " Регіональні електричні мережі" (а.с. 27).
Аналогічні за змістом акти складені 28.01.2025 та 30.01.2025 (а.с. 28-29).
01.02.2025 позивач направив на юридичну адресу та на адресу місцезнаходження відповідача вимогу за вих.№04/236 від 30.01.2025 про недопоставку товару та зобов'язання вчинити дії (а.с. 30-32).
Претензію було отримано відповідачем 06.02.2025 та 07.02.2025, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення та залишено без задоволення (а.с.33).
У червні 2025 року позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих.№04/1234 від 04.06.2025 про повернення грошових коштів у сумі 486 202,39грн за непоставлений товар протягом семи календарних днів з дня отримання даної вимоги (а.с. 34-35).
Однак, вимога від 04.06.2025 не отримана відповідачем (витяг з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0305600109800 та № 030560010)9796 (а.с. 36).
Залишок непоставленого палива, а саме бензин А-95 становить 9 173,63 літрів на суму 405 168,66 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 81 033,73грн, а разом з ПДВ - 486 202 (чотириста вісімдесят шість тисяч двісті дві) гривні 39 копійок (довідка №01/36 від 19.08.2025, а.с. 37).
Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 203 за 01.01.2024-18.09.2025, сальдо на кінець періоду складає 405 168,69грн, а разом з ПДВ - 486 202 (чотириста вісімдесят шість тисяч двісті дві) гривні 39 копійок (а.с. 37 на звороті).
Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов'язання, здійснено попередню оплату за товар, натомість відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення попередньої оплати у розмірі 486 202,39грн, що і стало причиною виникнення спору.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору, строк його дії, строк та порядок поставки, наявність/відсутність підстав для повернення попередньої оплати за договором.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України (що був чинний на дату виникнення спірних відносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 затверджені Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, як визначають порядок роздрібної торгівлі пальним, оливами, мастилами (далі - нафтопродукти) (далі - Правила № 1442) (у редакції, чинній на час існування спірних відносин).
Торгівля нафтопродуктами, призначеними для відпуску споживачам, здійснюється через мережу автозаправних станцій, автогазозаправних станцій та автогазозаправних пунктів (абз. 2 п. 3 Правил № 1442).
Розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару (пункт 9 Правил № 1442).
Спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2018 № 281/171/578/155, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496, затверджена Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3 Інструкції талон - спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.
У пунктах 10.3.3.1, 10.3.3.2 Інструкції визначено, що форму, зміст та ступінь захисту бланків талонів установлює емітент талона. При цьому необхідними елементами змісту талона є його серійний та порядковий номери. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП.
Умовами договору передбачено можливість отримання позивачем оплаченого ним товару шляхом пред'явлення на АЗС скетч-картки на відповідну кількість літрів палива, введення вірного PIN коду та авторизації паливної смарт-картки та /або паливних талонів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання із своєчасної та повної оплати за товар, який мав бути використаний позивачем шляхом обміну у мережах АЗС оплачених скретч-карт.
Відповідач свої зобов'язання виконав частково, залишок непоставленого товару складає 9173,63л на суму 486202,39грн.
Згідно частин першої, другої ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
Оскільки, законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.
В установлений договором строк, відповідач свої зобов'язання з поставки товару не виконав.
На адресу відповідача направлена претензія за вих. №04/236 від 01.02.2025 з вимогою поставити придбаний товар. Дана претензія отримана відповідачем 06.02.2025 (а.с. 33).
Отже, строк поставки товару, з урахуванням дати отримання претензії від 01.02.2025, є таким, що настав 13.02.2025.
Вимога (вих. №04/1234 від 04.06.2025) про повернення грошових коштів у сумі 486 202,39грн направлена позивачем 04.06.2025, не отримана відповідачем (а.с. 36).
Таким чином, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань з поставки товару у повному обсязі, у позивача виникло право вимагати повернення сплаченої передоплати за поставлений товар.
Доказів поставки товару станом на дату звернення з позовом відповідач суду не надав, доводів, наведених в обґрунтування позову, не спростував.
Згідно зі ст.ст.74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої оплати розмірі 486 202,39грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
У даній справі позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 9231,19грн за період з 01.01.2025 до 19.08.2025 та інфляційні втрати за період з січня 2025 року по липень 2025 року (включно) у розмірі 30 397,33грн на суму попередньої оплати (аванс), яка підлягає поверненню на користь позивача в силу статті 693 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних судом встановлено, що позивачем невірно визначено період (початок) прострочення виконання зобов'язання.
За умовами договору (п.1.1.) відповідач, як постачальник, зобов'язаний поставити позивачу (покупцю) товар. Обов'язок постачальника повернути покупцю грошові кошти та строк їх повернення у разі не виконання умов договору щодо поставки товару, у договорі поставки не встановлений.
Право покупця вимагати передання оплаченого ним товару або повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк унормовано положеннями статті 693 ЦК України.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, грошове зобов'язання з повернення попередньої оплати виникло у відповідача після отримання Вимоги (вих. №04/1234 від 04.06.2025) про повернення грошових коштів у сумі 486 202,39грн, яка повернута позивачу 07.06.2025 з відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с.36).
З огляду на приписи ч. 2.ст. 530 Цивільного кодексу України (7 днів для оплати з дати вручення вимоги) та ч.5 ст. 254 ЦК України щодо обчислення строків, відповідач повинен був здійснити повернення попередньої оплати в строк до 16.06.2025 включно.
Отже, прострочення виконання виникає з 17.06.2025.
Таким чином, стягненню з відповідача підлягають 3% річних за період з 17.06.2025 до 19.08.2025 в сумі 2557,56грн.
Щодо стягнення інфляційних втрат за період з січня 2025 року по липень 2025 року включно у розмірі 30 397,33грн суд зазначає таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіркою розрахунку інфляційних втрат встановлено, що позивачем невірно визначено початок прострочення виконання зобов'язання та, у зв'язку із цим, сукупний індекс інфляції, який підлягає застосуванню.
Як встановлено судом, строк повернення грошових коштів настав 16.06.2025.
Відтак, з урахуванням роз'яснення об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 про те, що у разі, якщо час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується, сукупний індекс інфляції не застосовується за червень, а визначається за липень 2025 року та складає 99,8%.
Таким чином, у спірному періоді втрати від інфляції складають 0,00грн, тому вимога про стягнення з відповідача на користь позивача втрат від інфляції задоволенню не підлягає.
Порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Стаття 549 ЦК України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як зазначено в частині першій ст. 230 та частині шостій ст. 231 ГК України (що був чинний на дату виникнення спірних відносин), штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною шостою ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач нарахував пеню у розмірі 884 888,35грн за загальний період з 01.01.2025 до 01.07.2025 (а.с. 38 на звороті).
Перевіркою наданого позивачем розрахунку пені встановлено, що при обчисленні пені позивачем невірно визначено період прострочення виконання зобов'язання з поставки товару: строк поставки товару, з урахуванням дати отримання претензії від 01.02.2025, є таким, що настав 13.02.2025 (семиденний строк обчислюється з дати отримання претензії - 06.02.2025).
При цьому, суд не вважає, що строк виконання зобов'язання з поставки товару настає від дати складання актів від 24.01.2025, 28.01.2025 та 30.01.2025 про те, що заправки мереж Авіас та ANP в м. Києві за адресами: вул. О.Теліги,61, вул. Богатирська,17, вул. Братиславська,11А, вул. Кирилівська,58 зачинені, оскільки цей перелік не є вичерпним. Повний перелік та адреси АЗК, на яких позивач мав право отримати пальне визначено в Додатку № 3 до договору (а.с.15-16).
Згідно з пунктом 7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 1% від суми непоставленого, невчасно поставленого, недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки. У разі невиконання зобов'язань у строк, що перевищує 30 календарних днів, постачальник додатково сплачує покупцю штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару.
Так, за період з 14.02.2025 по 01.07.2025 підлягає стягненню пеня в розмірі 670959,30грн (486 202,39грнх1%х138днів).
Позивачем нараховано штраф у розмірі 34 034,17грн (486 202,39грн * 7%). Розрахунок виконано вірно.
Щодо зменшення пені в порядку статті 551 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
Суд звертає увагу, що:
- розмір заявлених нарахувань (пені, відсотків річних, інфляційних втрат, штрафу у загальному розмірі 958 551,04грн) складає 197,18% суми основного боргу (958 551,04грн (загальна сума нарахувань)/486 202,39грн (сума основного боргу) *100%);
- розмір пені, штрафу та трьох відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача складають 707551,03грн (670959,30грн (пеня), 34 034,17грн (штраф), 2557,56грн (три відсотки річних)), тобто 145,52% від суми основного боргу.
Враховуючи приписи статті 551 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 40% від розміру, яка підлягає стягненню.
Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення становить 268383,72грн (670959,30грн х40%).
Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 486 202,39грн, пеня у розмірі 268383,72грн (40%), штраф у розмірі 34 034,17грн, 3% річних у розмірі 2557,56грн за період з 17.06.2025 до 19.08.2025, а всього 791177,84грн.
У решті позовних вимог слід відмовити.
Щодо розподілу судових витрат.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00грн.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір", п.8.23 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22).
Ціна позову становить 1 444 753,43грн, отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 17337,04грн (1 444 753,43грн *1,5%* 0,8).
При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 21 671,30грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6 від 22.08.2025. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 44).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відтак надмірно сплаченим є судовий збір у сумі 4334,26грн (21 671,30грн - 17337,04грн), який підлягає поверненню за клопотанням позивача.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 14325,04 (486 202,39грн + 670959,30грн (пеня)+ 34 034,17грн (штраф) + 2557,56грн (3% річних) =1193753,42грнх1,5%х0,8)
При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про стягнення 1 444 753,43грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (ідентифікаційний код 44604267; вул. Соборна, буд. 99, м. Павлоград, Дніпропетровська обл., 51400) на користь Державного підприємства "Регіональні електричні мережі" (ідентифікаційний код 32402870; вул. Кирилівська, буд. 85, м. Київ, 04080) основний борг у розмірі 486 202,39грн (чотириста вісімдесят шість тисяч двісті дві гривні 39коп.), пеню у розмірі 268383,72грн (двісті шістдесят вісім тисяч триста вісімдесят три гривні 72коп), штраф у розмірі 34 034,17грн (тридцять чотири тисячі тридцять чотири гривні 17 коп), 3% річних у розмірі 2557,56грн (дві тисячі п'ятсот п'ятдесят сім гривень 56 коп) та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14325,04грн (чотирнадцять тисяч триста двадцять п'ять гривень 04 коп).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено - 18.11.2025
Суддя Євстигнеєва Н.М.