12 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/2626/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача (апелянта): Кемінь В.В., довіреність № 96 від 26.08.24;
від відповідача: не з'явилися;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (вх. № 2025 Х/2),
на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 (повний текст складено 12.09.2025) у справі № 922/2626/25 (суддя Байбак О.І.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ,
до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт Борова, Борівський р-н, Харківська обл.,
про стягнення 5194471,27грн
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Борівського комунального підприємства теплових мереж (далі - Борівське КПТМ) про стягнення 5194471,27грн, з яких: 2737279,24грн основного боргу, 1162204,02грн пені, 244451,70грн 3 % річних, 1050536,31грн інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу №6108-ТКЕ(23)-32 від 25.09.2023 щодо повної та своєчасної оплати за спожитий природний газ.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Борівського КПТМ на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг": 2737279,24грн - основного боргу; 116220,40грн - пені; 24445,17грн - 3% річних; 1050536,31грн - інфляційних втрат та 62333,66грн судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у встановленому порядку доведено, а відповідачем не спростовано наявності заборгованості за спожитий природний газ, у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 2737279,24грн.
Вирішуючи справу в частині стягнення інфляційних втрат, відсотків річних та пені, суд дійшов висновку, що здійснені позивачем нарахування за допущені відповідачем прострочення оплати є такими, що відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства, здійснені арифметично правильно.
Місцевий господарський суд, встановивши наявність заборгованості у вказаному позивачем розмірі та правильність здійснення позивачем розрахунків сум відсотків річних, інфляційних та пені, водночас дійшов висновку про наявність підстав для зменшення на 90% пені та відсотків річних в порядку ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, а також з урахуванням необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, виходячи з загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України - із посиланням на те, що на території Борівської територіальної громади ведуться активні бойові дії, оскільки селище фактично знаходиться на лінії бойового зіткнення; зазначені обставини вкрай негативно впливають на діяльність Борівського КПТМ, та відповідно, на можливість вчасного виконання ним своїх зобов'язань з оплати вартості спожитого природного газу на користь позивача.
В обґрунтування зменшення суми відсотків річних суд першої інстанції послався також на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18, а також на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі №922/928/25 щодо вирішення питання про зменшення розміру неустойки та 3% річних в аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 1045983,62грн пені та 3% річних в сумі 220006,53грн, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Також апелянт просить стягнути з відповідача на свою користь судовий збір за подання апеляційної скарги. Крім того, просить проводити розгляд справи в судовому засіданні за участю представника позивача.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані наступним:
- матеріали справи не містять доказів оспорювання відповідачем і визнання недійсним пункту договору, яким чітко та однозначно передбачено порядок нарахування позивачем пені, а тому обов'язок відповідача зі сплати вказаної пені підлягає виконанню в силу вимог ст.ст. 204, 612, 629 ЦК України;
- висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені у спірних правовідносинах ґрунтується на неправильному застосуванні норм чинного законодавства України, зокрема, ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, та не відповідає сформованій та сталій судової практиці Верховного Суду;
- заявлена позивачем до стягнення сума пені 1162204,02грн є співмірною (складає 11,16%) з вартістю поставленої відповідачу товару - природного газу на загальну суму 10405940,17грн, тоді як судовим рішенням у даній справі було стягнуто з відповідача лише 10% від суми нарахованої пені за договором, що не свідчить про дотриманням принципу співмірності, справедливості, пропорційності та нівелює саму суть та призначення даної санкції та є по суті звільненням від відповідальності відповідача;
- щодо зменшення заявленої до стягнення суми 3% річних скаржник зазначає про неврахування судом першої інстанції релевантних висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині того, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних не підлягає зменшенню судом;
- скаржник акцентує увагу на тому, що станом на момент прийняття постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі №922/928/25 ще не було прийнято постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, висновки якої обов'язкові для врахування.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 22.09.2025 для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №922/2626/25 на 12.11.2025 о 12:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №105.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2025 задоволено заяву представника ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" Кеміня В.В. про участь у судових засіданнях по справі №922/2626/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
До початку розгляду апеляційної скарги відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 12.11.2025 приймав участь в режимі відеоконференції представник позивача, який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення пені та 3% річних та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Уповноважений представник відповідача у судове засідання 12.11.2025 не з'явився; про дату, час та місце проведення судового засідання всі сторони повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.09.2023 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та Борівським КПТМ (споживачем) укладено договір постачання природного газу № 6108-ТКЕ(23)-32 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві, який є виробником теплової енергії в розумінні п. п. 1 п. 4 положення, природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити, на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу (п. п. 1.1 - 1.2 договору).
За умовами п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.09.2023 по 15.04.2024 (включно), в кількості 1342,571 тис. куб. метрів.
Пунктом 3.5 договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється у порядку, передбаченому п. 4.1. договору.
Відповідно до п. п. 3.5.1 договору, споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, саме: акт обсягу І (фіксований), акт обсягу ІІІ (фіксований) та акт на обсяг ІІ. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог п. 2.1, п. п. 2.2.3 та п. 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість.
На підставі п. 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього договору.
За змістом п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
На підставі п. 13.1 даний договір діє до 15 квітня 2024 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором та здійснив поставку природного газу на суму 10405940,17грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які містять печатки та підписи уповноважених представників сторін, зокрема:
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2023, обсяг І переданого газу: 116,16827 тис.м.куб, вартістю: 881 007,06 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2023, обсяг ІІ переданого газу: 12,88557 тис.м.куб, вартістю: 255 929,32 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2023, обсяг ІІІ переданого газу: 38,10004 тис.м.куб, вартістю: 630 703,76 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2023, обсяг І переданого газу: 227,54803 тис.м.куб, вартістю: 1 725 698,59 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2023, обсяг ІІІ переданого газу: 21,95406 тис.м.куб, вартістю: 363 425,04 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2024, обсяг І переданого газу: 233,17271 тис.м.куб., вартістю: 1 768 355,53грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2024, обсяг ІІІ переданого газу: 70,24038 тис.м.куб., вартістю: 1 162 751,33грн;
- Акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2024, обсяг І переданого газу: 214,11488 тис.м.куб., вартістю: 1 623 823,09 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2024, обсяг ІІІ переданого газу: 21,50688 тис.м.куб., вартістю: 356 022,46 грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2024, обсяг І переданого газу: 171,04113 тис.м.куб., вартістю: 1 297 156,63грн.;
- Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2024, обсяг І переданого газу: 20,60346 тис.м.куб., вартістю: 341 067,36 грн.;
Звертаючись до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, позивач зазначає, що спожитий природний газ відповідачем оплачений лише частково на суму 7668660,93грн, при цьому несплачений основний борг складає 2737279,24 грн.
Порушення відповідачем зобов'язання частині проведення своєчасної оплати за спожитий природний газ стало підставою для звернення із вказаним позовом до суду, в якому позивач просив стягнути з відповідача 2737279,24грн основної заборгованості, 1162204,02грн пені, 244451,70грн 3% річних та 1050536,31грн інфляційних втрат.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 10.09.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/2626/25, яким позов задоволено частково, а саме:
- стягнуто з відповідача на користь позивача 2737279,24грн основного боргу, 116220,40грн пені, 24445,17грн 3% річних, 1050536,31грн інфляційних втрат;
- у задоволенні іншої частини позову (щодо стягнення 1045983,62грн пені та 3% річних в сумі 220006,53грн) відмовлено з підстав зменшення розміру заявлених до стягнення нарахувань на 90%, з чим не погоджується позивач.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи те, що апелянт оскаржує рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 лише в частині відмови у стягненні 1045983,62грн пені та 3% річних в сумі 220006,53грн, з підстав їх зменшення судом першої інстанції на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, апеляційний господарський суд надає правову оцінку спірним правовідносинам в межах вимог скаржника.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення заявлених позивачем суми неустойки та відсотків річних, враховуючи наступне.
За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Колегія суддів зазначає, що укладений між сторонами договір постачання природного газу №6108-ТКЕ(23)-32 від 25.09.2023 є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків між сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, викладені у договорі зобов'язання є обов'язковими до виконання сторонами вказаного договору.
З досліджених судом матеріалів справи вбачається, що 25.09.2023 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" та Борівським КПТМ укладено договір постачання природного газу №6108-ТКЕ(23)-32, на виконання умов якого постачальник (позивач) поставив споживачу (відповідачу) природний газ прийняв на загальну суму 10405940,17грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу.
Однак, оскільки споживач належним чином не виконав свої зобов'язання зі своєчасної оплати, у зв'язку із чим постачальник нарахував та заявив до стягнення, зокрема, пеню в загальній сумі 1162204,02грн та 3% річних в сумі 244451,70грн.
Щодо зменшення розміру пені, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Правовий аналіз вищенаведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку виняткових обставин та врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та розмір такого зменшення (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 ГПК України (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №910/1269/23).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у ст. 551 ЦК України та у ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (див. рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому, визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у cправі №911/2269/22).
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції урахувавши конкретні обставини цієї справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем розміру пені на 90%.
Приймаючи відповідне рішення, суд врахував наступні обставини.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач - Борівське КПТМ відноситься до підприємства комунальної форми власності, основним видом економічної діяльності якого є: 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
З наведеного вбачається, що основною метою діяльності Борівського КПТМ є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в забезпеченні тепловою енергією. Отже, господарська діяльність вказаного підприємства має надзвичайно важливе значення для життєзабезпечення регіону.
Водночас, судом прийнято до уваги те, що Борівське КПТМ не є фактичним споживачем поставленого позивачем природного газу за договором, а весь поставлений природний газ ним використовується з метою задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади в забезпеченні тепловою енергією.
Разом з цим слід врахувати, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і діє донині.
Судом встановлено, що фактичним місцезнаходженням та адресою реєстрації Борівського КПТМ є: вул. Поштова, буд. 3, смт Борова, Харківська область, 63801.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (із змінами) смт Борова Борівської селищної територіальної громади з 13.04.2022 року була внесена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих військами російської федерації, а подальшому смт Борова Борівської селищної територіальної громади була звільнена з 03.10.2022.
Тобто, з самого початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України смт Борова Ізюмського району Харківської області перебувало в окупації та з жовтня 2022 року було звільнено Збройними Силами України.
Враховуючи, що господарська діяльність відповідача могла відбуватися лише за місцем його знаходження, то очевидним є те, що у вказаних умовах, які з початку широкомасштабного вторгнення військ рф на територію України становили небезпеку для життя та здоров'я людей, в тому числі працівників відповідача, останній був позбавлений можливості належним чином забезпечувати проведення стабільної господарської діяльності, а також отримувати достатній прибуток від її здійснення для погашення заборгованості.
Судом також обґрунтовано прийнято до уваги й ті загальновідомі обставини, що після звільнення смт Борова бої навколо селища не припинялися, а станом на цей час лінія бойового зіткнення знаходиться на відстані 10 - 15 км від населеного пункту внаслідок чого воно постійно перебуває під обстрілами військ рф.
При цьому понад 30% населеного пункту смт Борової зруйновано через постійні обстріли, хоча в селищі і досі проживають 6200 жителів (у т.ч. ВПО з окупованих або інших прифронтових територій) (https://www.slk.kh.ua/oblast-online/borova.html).
Факт повномасштабної військової агресії, пошкодження багатьох інфраструктурних об'єктів, у тому числі майна Борівського КПТМ, яке знаходиться на лінії зіткнення та в зоні активних бойових дій, істотним чином впливає на можливість здійснення відповідачем господарської діяльності, а також негативно впливає на його фінансовий стан, а також на можливість своєчасного виконання зобов'язань без залучення додаткових інвестиційних коштів та державної підтримки.
При цьому, колегія суддів враховує, що діяльність відповідача має критично важливе значення для забезпечення життєдіяльності Борівської територіальної громади, оскільки послуги з постачання теплової енергії та гарячої води напряму впливають на життєзабезпечення населення на території смт Борова та наближених населених пунктів.
У зв'язку з цим, першочерговим завданням підприємства на теперішній час є проведення робіт зі своєчасної підготовки та проведення опалювального сезону 2025/2026 років, а також забезпечення безперебійної роботи підприємства, ліквідації наслідків обстрілів, відновлення об'єктів теплопостачання та надання послуг споживачам тощо.
Крім того, апеляційним судом приймається до уваги, що спірна заборгованість перед позивачем виникла у відповідача за період січень - березень 2024 року, а прострочення зобов'язань відбулось у той період, коли відповідач здійснював та продовжує здійснювати свою господарську діяльність в зоні активних бойових дій, наближеній до лінії фронту.
Вказані вище обставини є такими, що не підлягає доказуванню в силу вимог ч. 3 ст. 75 ГПК України, оскільки є загальновідомими.
Разом з цим, з наданих до суду документів, зокрема, з виписок по рахунку споживача вбачається, що Борівським КПТМ було погашено більшу частину основної заборгованості в сумі 7668660,93грн, що складає 73% вартості спожитого природного газу протягом спірного періоду, однак з порушенням строків, визначених п. 5.1. договору.
Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано враховано ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання, а саме погашення переважної частини основного боргу.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, де, зокрема, вказано, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи із принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
При вирішенні питання щодо зменшення пені у даній справі суд апеляційної інстанції виходить з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, а саме:
1) статус відповідача, який є комунальним підприємством, створеним для задоволення потреб споживачів (населення), який не уповноважений чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості;
2) ту обставину, що прострочення оплати по договору спричинено, у тому числі несвоєчасними розрахунками кінцевих споживачів, оскільки природний газ отриманий за умовами договору постачання природного газу №6108-ТКЕ(23)-32 від 25.09.2023 використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та іншими споживачами, у т.ч. бюджетними установами;
3) важливість збереження та підтримання стабільної господарської діяльності відповідача, який у 2022 році знаходився під окупацією та на даний час розташований та здійснює свою господарську діяльність у надзвичайних умовах - в зоні проведення активних бойових дій;
4) стягнення з відповідача на користь позивача пені у повному обсязі може значно погіршити можливість підприємства відповідача і надалі забезпечувати на належному рівні задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади тепловою енергією, що в умовах воєнного стану та близькості селища до лінії фронту є надскладним та важливим завданням;
5) факт погашення відповідачем більшої частини (73%) основної заборгованості та відсутність доказів понесення позивачем негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах;
6) також враховуються інтереси позивача як об'єкта, що має стратегічне значення для економіки держави.
Колегія суддів враховує, що пеня не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні їх розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, а також пені у зменшеному розмірі.
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягнення з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
У свою чергу, стягнення відсотків річних та інфляційних втрат, а також пені у зменшеному розмірі річних компенсують позивачу ті негативні наслідки, які викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.
При цьому, в контексті доводів апеляційної скарги про обов'язковість та чинність укладеного між сторонами договору судова колегія зазначає, що сам факт підписання договору, в якому сторони, зокрема, погодилися про стягнення пені у разі порушення виконання грошового зобов'язання, ще не є безумовною підставою для стягнення суми пені у повному обсязі та не свідчить про неможливість зменшення їх розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було досліджено усі обставини справи та враховано як ступень виконання грошового зобов'язання та вини відповідача, так і взято до уваги співвідношення майнових інтересів обох сторін.
З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання, ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань та поведінку останнього, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії проти України, а також знаходження підприємства відповідача у зоні активних бойових дій, як і важливість підтримання його господарської діяльності для життєзабезпечення регіону, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені на 90%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах підстав для зменшення розміру пені на 90%, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 116220,40грн.
У задоволенні іншої частини позову про стягнення 1045983,62грн пені судом обґрунтовано відмовлено у позові з вищенаведених мотивів.
Щодо 3% річних апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проаналізувавши умови договору за договором постачання природного газу №6108-ТКЕ(23)-32 від 25.09.2023, колегія суддів зазначає, що окрім 3% річних, сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, а відтак у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зменшив заявлені позивачем до стягнення 3% річних на 90%, а саме до 24445,17грн, мотивуючи свої висновки тими ж обставинами, що були покладені в якості підстав для зменшення розміру пені.
Однак, колегія суддів не погоджується з наведеним висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Як вже вказувалося раніше, проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зазначивши таке:
"Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 (провадження №12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом. ".
Як вбачається з матеріалів справи, заявлений позивачем до стягнення у даній справі №922/2626/25 розмір процентів річних становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Тому, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позивачем до стягнення 3% річних в сумі 244451,70грн не підлягали зменшенню судом.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 220006,53грн підлягає скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про задоволення зазначених вимог.
Таким чином доводи скаржника у наведеній частині отримали свої підтвердження.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Апеляційний господарський суд зазначає, що суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (подібний висновок викладено у п.52 постанови Верховного Суду від 17.06.2025 у справі №904/6795/23).
Станом на момент прийняття постанови Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2025 у справі №922/928/25 у подібному спорі між тими ж сторонами була релевантною правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, в якій зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, і не передбачено граничного розміру зменшення відсотків річних.
Водночас, на момент ухвалення оскаржуваного рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 вже була оприлюднена постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (зареєстровано у ЄДРСР 15.07.2025, оприлюднено 16.07.2025), в якій було конкретизовано правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (щодо застосування положень ст. 625 ЦК України) та зазначено, що 3% річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Отже, враховуючи останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка враховується судом апеляційної інстанції в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України, а також з урахуванням того, що сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ч. 2 ст. 625 ЦК України, а відтак при перевірці заявленого позивачем до стягнення 3% річних, суд не може зменшити розмір 3% річних менше законодавчо встановленого розміру.
Суд першої інстанції при зменшенні 3% річних наведеного не врахував, а відтак помилково зменшив розмір 3% річних на 90%, адже такий розмір законодавчо закріплений та не підлягає зменшенню судом.
Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції слід скасувати в частині зменшення 3% річних у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 220006,53грн задовольнити.
Підсумовуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційну скаргу ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати частково, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 220006,53грн.
В решті рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, однак з викладенням резолютивної частини оскаржуваного рішення у редакції цієї постанови.
Згідно із ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляду справи покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 220006,53грн та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в цій частині.
В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 10.09.2025 у справі №922/2626/25 залишити без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« Позов задовольнити частково.
Стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж (адреса: 63801, Харківська обл., Борівський р.-н, смт. Борова, вул. Поштова, буд. 3; код ЄДРПОУ 32468926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ: 42399676):
2737279,24грн - основного боргу;
116220,40грн - пені;
244451,70грн - 3% річних;
1050536,31грн - інфляційних втрат;
62333,66грн. судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовити. »
Стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж (63801, Харківська обл., Борівський р.-н, смт. Борова, вул. Поштова, буд. 3; код ЄДРПОУ 32468926) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ 42399676) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3960,52грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
Повну постанову складено 18.11.2025.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза