10 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/1813/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Фермерського господарства «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фермерського господарства «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича (вх.№ 2158П) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 у справі №917/1813/25
за позовом Фермерського господарства «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича, пров. Хорольський, буд. 12, с. Мусіївка, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37830, ЄДРПОУ 38127790
до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, вул. Ярослава Мудрого, буд. 33, м. Лубни, Полтавська обл., 37500, ЄДРПОУ 21053182
про визнання протиправним та скасування рішення, -
Фермерське господарство «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича, пров. Хорольський, буд. 12, с. Мусіївка, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37830, ЄДРПОУ 38127790 звернулося з позовом до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, вул. Ярослава Мудрого, буд. 33, м. Лубни, Полтавська обл., 37500, ЄДРПОУ 21053182, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області п'ятдесят шостої сесії восьмого скликання від 21.08.2025 «Про відмову у поновленні договору оренди землі зі Стеценком М. В.»;
- визнати укладеним на новий строк (в порядку, передбаченому частиною 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі») договір оренди земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 Га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області у редакції проєкту від 29.07.2025, запропонованого ОСОБА_1 , як головою фермерського господарства «Вектор Агро» (ЄДРПОУ 38127790, пров. Хорольський, буд. 12, с. Мусіївка, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37830), в редакції, викладеній в прохальній частині позову.
29.09.2025 Фермерське господарство «Вектор Агро» звернулося повторно із заявою про забезпечення позову (вх. № 12446).
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 у справі №917/1813/25 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.
Ухвала суду мотивована тим, що позивач не довів наявність реальної загрози порушення його прав та необхідності застосування заходів забезпечення позову. Суд виходив із того, що забезпечення позову є виключним процесуальним засобом, який може бути застосований лише за умови подання переконливих доказів того, що невжиття таких заходів істотно ускладнить або унеможливить виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист прав позивача. Натомість надані позивачем обставини суд оцінив як припущення, а не підтверджені факти.
Суд звернув увагу, що сам по собі лист міської ради із вимогою повернути земельну ділянку після закінчення строку договору оренди не підтверджує того, що відповідач фактично вчиняє дії щодо передачі спірної земельної ділянки іншим особам, її поділу, зміни цільового призначення, або підготовки до проведення торгів. Тобто, матеріали заяви не містять доказів активної поведінки відповідача, яка б могла свідчити про реальну і неминучу загрозу недотримання переважного права позивача на поновлення договору оренди.
Окрім того, суд підкреслив, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову мають обмежувальний характер для органу місцевого самоврядування і зачіпають його дискреційні повноваження щодо розпорядження земельними ділянками. Відтак, такі заходи можуть застосовуватися лише за умови належного та достатнього обґрунтування, яке в даному випадку відсутнє. Суд також послався на заборону втручання у публічні конкурсні процедури, передбачену ч. 12 ст. 137 ГПК України, зазначаючи, що навіть у разі підготовки відповідачем до земельних торгів, суд не має права їх блокувати без беззаперечних законних підстав.
ФГ «Вектор Агро» з ухвалою суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 у справі №917/1813/25 про відмову у застосуванні заходів забезпечення позову та ухвалити нову, котрою подану повторну заяву позивача про забезпечення позову задовольнити. Апелянт, зокрема, просить суд застосувати у справі №917/1813/25 заходи забезпечення позову передбачені п. 2 ч. 1 ст. 137 ГПК України у вигляді заборони Відповідачу вчиняти певні дії, а саме:
- заборонити відповідачу Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та/або користування третім особам, продаж у власність третім особам, зміну цільового призначення, поділ чи об'єднання земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.
- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.
Обґрунтовує свою скаргу тим, що:
- Велика Палата Верховного Суду визнає достатність «обґрунтованого припущення» для застосування заходів забезпечення, тоді як суд першої інстанції формально вимагав наявності вже вчинених дій. Позивач вказує, що подальше очікування появи таких дій суперечило б самому призначенню інституту забезпечення позову, оскільки після початку підготовки до торгів або передачі землі третім особам застосування забезпечення буде заборонене законом (ч. 12 ст. 137 ГПК України). Скаржник вважає, що отримання вимоги міської ради про повернення земельної ділянки означає фактичний початок реалізації владних повноважень щодо розпорядження землею після припинення строку оренди. Саме тому подальше зволікання з вжиттям заходів забезпечення створює істотний ризик для прав фермера, оскільки після повернення земельної ділянки міська рада отримає можливість виставити право оренди на земельних торгах або здійснити інші дії з розпорядження. На думку скаржника, в такій ситуації судове рішення, яким може бути встановлено право позивача на поновлення договору, буде позбавлене практичного значення;
- суд першої інстанції не врахував зміни фактичних обставин між розглядом першої і повторної заяви, зокрема отримання листа з вимогою повернути земельну ділянку. Скаржник вважає, що суд фактично повторив мотиви попередньої ухвали, не проаналізувавши наведені нові підстави, що свідчить про формальний підхід і порушення вимог мотивованості судового рішення.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 10.11.2025 з'явився представник Фермерського господарства «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича. Представник Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце засідання повідомлений належним чином.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
Фермерське господарство «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича, пров. Хорольський, буд. 12, с. Мусіївка, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37830, ЄДРПОУ 38127790 звернулося з позовом до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, вул. Ярослава Мудрого, буд. 33, м. Лубни, Полтавська обл., 37500, ЄДРПОУ 21053182, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області п'ятдесят шостої сесії восьмого скликання від 21.08.2025 «Про відмову у поновленні договору оренди землі зі ОСОБА_1 »;
- визнати укладеним на новий строк (в порядку, передбаченому частиною 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі») договір оренди земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 Га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області у редакції проєкту від 29.07.2025, запропонованого ОСОБА_1 , як головою фермерського господарства «Вектор Агро» (ЄДРПОУ 38127790, пров. Хорольський, буд. 12, с. Мусіївка, Лубенський р-н, Полтавська обл., 37830), в редакції, викладеній в прохальній частині позову.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 24.09.2025 у справі 917/1813/25 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.
29.09.2025 Фермерське господарство «Вектор Агро» звернулося повторно із заявою про забезпечення позову (вх. № 12446).
Суд першої інстанції повторно відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, що стало підставою для звернення останнього до апеляційного суду зі скаргою.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є вимоги Фермерського господарства «Вектор Агро» до Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення п'ятдесят шостої сесії міської ради від 21.08.2025 «Про відмову у поновленні договору оренди землі зі ОСОБА_1 »; визнання укладеним на новий строк договору оренди земельної ділянки площею 51,3 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129 у редакції, запропонованій позивачем.
Отже, по суті спору суд першої інстанції розглядає питання про правомірність відмови органу місцевого самоврядування у поновленні договору оренди та про реалізацію переважного права орендаря на продовження договору відповідно до ст. 33 Закону України «Про оренду землі».
Натомість предметом апеляційного розгляду є законність та обґрунтованість ухвали Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025, якою відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України пов'язують вжиття господарським судом заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України як гарантії ефективності задоволення вимог позивача (заявника) за результатами розгляду спору по суті.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (боржника) та забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Забезпечення позову за своєю суттю є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника), або пов'язаних із ним інших осіб, в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 911/3871/17.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (постанова Верховного Суду від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19).
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у частині 2 статті 136 ГПК України.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК України).
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, провадження №14-729цс19 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, провадження №14-88цс20 зазначила, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання».
Як вбачається із оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову, у зв'язку з тим, що матеріали заяви не містять доказів на підтвердження того, що Лубенська міська рада станом на час подання заяви позивача про забезпечення позову, вчиняє дії, направлені на зміну меж або цільового призначення, поділ, об'єднання, підготовку спірних земельних ділянок для передачі третім особам.
Також, на думку суду, позивачем не надано доказів та обґрунтувань того, що невжиття заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, тобто позивачем не доведено, що існує така загроза.
Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, зокрема із змісту заявлених позовних вимог, що між сторонами виник спір з приводу права користування (оренди) земельної ділянки щодо якої позивач просить застосувати забезпечувальні заходи.
Позивач просить суд першої інстанції визнати протиправним та скасувати рішення Ради від 21.08.2025 «Про відмову у поновленні договору оренди землі зі ОСОБА_1 » та визнати укладеним на новий строк (в порядку, передбаченому частиною 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі») договір оренди земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 Га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області у редакції проєкту від 29.07.2025, запропонованого ОСОБА_1 , як головою фермерського господарства «Вектор Агро» в редакції, викладеній в прохальній частині позову.
З огляду на викладені обставини, якими Фермерське господарство «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги, звернення до суду направлено на відновлення порушеного та невизнаного, на думку позивача, права орендаря на поновлення договору оренди землі.
Разом з тим, позивач просить забезпечити позов шляхом:
- заборони Відповідачу Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та/або користування третім особам, продаж у власність третім особам, зміну цільового призначення, поділ чи об'єднання земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області;
- заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти реєстраційні дії щодо земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.
Як вбачається із тексту заяви позивача про забезпечення позову, останній обґрунтовує її тим, що 27.02.2025 ОСОБА_1 отримав листа від Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області від 24.09.2025 № 02.113/989 у якому остання вимагає повернути спірну земельну ділянку загальною площею 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 Га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів на території Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди та з огляду на рішення сесії від 21.08.2025 «Про відмову у поновленні договору оренди землі зі ОСОБА_1 ».
Отже, відповідач, достовірно знаючи про наявність спору щодо вказаної земельної ділянки (оскільки зареєстрований в системі ЄСІТС та отримував копію позовної заяви та ухвал суду від 24.09.2025) свідомо вчиняє дії, що ускладнюють та/або унеможливлюють захист переважного права позивача на укладення договору оренди землі на новий строк.
Позивач зазначає, що будь-які подальші фактичні обставини вже будуть виражатися у передачі землі чи права користування нею на торги. Завчасно дізнатися по наміри відповідача не є можливим, адже він жодним чином не зобов'язаний інформувати сторону позивача чи суд про бажання розпорядитися землею.
Відтак, як вважає позивач, необхідно забезпечити позовні вимоги саме на даному етапі - після отримання письмового звернення від відповідача про повернення земельної ділянки та припинення її обробітку. Адже надалі буде заборона на забезпечення позову, передбачена ч.12 ст. 137 ГПК України.
Проаналізувавши норми процесуального закону, зміст і обґрунтування заяви про забезпечення позову, а також дослідивши матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає таке.
По-перше, виходячи з предмета позову - вимог про визнання протиправним та скасування рішення Лубенської міської ради «Про відмову у поновленні договору оренди землі» і визнання укладеним на новий строк договору оренди тієї ж земельної ділянки, та змісту заявлених заходів забезпечення, суд доходить висновку, що між ними існує безпосередній зв'язок. Заявлені заходи спрямовані саме на збереження предмета спору (земельної ділянки площею 51,3 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129) у незмінному правовому стані до моменту вирішення справи по суті.
Колегія суддів враховує висновки Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 у cправі №905/448/22 звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо обов'язковості надання Радою конкретних доказів вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на відчуження нерухомого майна.
Так, відсутність таких доказів не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у відповідача реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а відтак і беззаперечної можливісті відчуження ними такого майна.
Таким чином, позивач, на переконання апеляційного суду, обґрунтовано висловлює занепокоєння тим, що невжиття заходів забезпечення може призвести до порушення його переважного права на укладення договору оренди цієї земельної ділянки на новий строк. Колегія суддів вважає, що за відсутності відповідних запобіжних заходів може виникнути ситуація, коли відповідач під час розгляду справи вчинить активні дії щодо розпорядження спірною ділянкою, наприклад, передасть її в оренду третій особі. У такому випадку навіть у разі задоволення позову, рішення суду не зможе бути виконаним належним чином, адже спірний об'єкт буде перебувати у володінні або користуванні іншої особи, а відновлення порушеного права позивача вимагатиме додаткових судових процедур і часу.
По-друге, колегія суддів бере до уваги правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17, відповідно до якої умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про існування загрози ускладнення або неможливості виконання рішення суду чи ефективного захисту порушеного права, а не доведеність факту вже вчинених дій відповідача. Як наголосив Верховний Суд, метою забезпечення позову є запобігання потенційній шкоді правам і законним інтересам позивача, а не реагування порушення, які вже відбулися.
З огляду на викладене, позивач цілком обґрунтовано просив суд забезпечити позов, адже обґрунтоване припущення у передачі відповідачем спірної земельної ділянки третім особам - наявне.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що в межах цього спору заявлені заходи забезпечення позову відповідають меті інституту забезпечення, є співмірними з позовними вимогами та спрямовані на недопущення втрати предмета спору й забезпечення можливості реального виконання майбутнього рішення суду у разі задоволення позову.
Додатково апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 12 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які полягають в (або мають наслідком) припиненні, відкладенні, зупиненні чи іншому втручанні у проведення конкурсу, аукціону, торгів, тендера чи інших публічних конкурсних процедур, що проводяться від імені держави (державного органу), територіальної громади (органу місцевого самоврядування) або за участю призначеного державним органом суб'єкта у складі комісії, що проводить конкурс, аукціон, торги, тендер чи іншу публічну конкурсну процедуру.
Аналіз наведеної норми свідчить, що законодавець установив чітке обмеження меж втручання у сферу публічно-правових конкурсних відносин, зокрема щодо діяльності органів державної влади чи місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження майном або правами на конкурентних засадах.
Водночас зміст зазначеної норми не виключає можливості судового захисту на етапі, що передує початку таких конкурсних процедур, коли загроза втручання в їх проведення ще не виникла. Інакше кажучи, обмеження, встановлене ч. 12 ст. 137 ГПК України, застосовується лише тоді, коли конкурс, торги чи аукціон уже оголошено або фактично розпочато.
У цьому контексті колегія суддів вважає цілком обґрунтованим забезпечити позов саме на даному етапі розгляду справи, коли відповідач Лубенська міська рада ще не проводить дій, пов'язаних із проведенням конкурсу, аукціону, торгів або будь-якої іншої публічної конкурсної процедури щодо спірної земельної ділянки.
Таким чином, звернення позивача із заявою про забезпечення позову має чітко превентивний характер: він просить вжити заходів не після того, як рада вже розпочне публічну процедуру, втручання в яку буде заборонено процесуальним законом, а заздалегідь - для запобігання можливим порушенням, що можуть унеможливити виконання майбутнього рішення суду. Отже посилання суду першої інстанції на ч.12 ст.137 ГПК України як заборону для забезпечення позову і, як наслідок, відмову у заході забезпечення позову є необґрунтованим.
Підсумовуючи наведене, оцінюючи співмірність заявлених позивачем заходів забезпечення позову із предметом позовних вимог, колегія суддів враховує, що спірна земельна ділянка належить на праві комунальної власності відповідачу Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області, і позивач у межах цієї справи не оспорює право власності територіальної громади на цю ділянку.
Разом із тим, предмет спору зводиться не до набуття права власності, а до поновлення орендних правовідносин, тобто до захисту переважного права орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк. Саме тому тимчасова заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на поділ, об'єднання, зміну цільового призначення земельної ділянки чи передачу її у володіння або користування третім особам, має виключно запобіжний характер і не порушує прав власника землі.
Колегія суддів зазначає, що такий захід не позбавляє орган місцевого самоврядування його права володіння чи управління комунальним майном загалом, а лише тимчасово обмежує можливість розпорядження конкретним об'єктом до остаточного вирішення спору по суті. У такий спосіб суд забезпечує баланс інтересів сторін: з одного боку, гарантує ефективність судового захисту позивача, а з іншого - не втручається у реалізацію владних повноважень відповідача поза межами спірних правовідносин.
З огляду на це апеляційний суд доходить висновку, що обраний позивачем захід забезпечення позову - заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на передачу спірної земельної ділянки у володіння чи користування третім особам, її поділ, об'єднання або зміну цільового призначення - є розумним і співмірним з предметом спору. Натомість його застосування не призводить до обмеження права власності територіальної громади чи надмірного втручання у її господарську діяльність, а виконує виключно функцію збереження предмета спору у незмінному стані до моменту вирішення справи по суті.
Окремо апеляційний суд зазначає, що скаржник слушно зауважив у своїй скарзі, що суд першої інстанції, повторно розглядаючи заяву про забезпечення позову, не врахував нові фактичні обставини, які виникли після постановлення попередньої ухвали. Зокрема, позивач надав лист Лубенської міської ради від 24.09.2025 № 02.113/989, яким відповідач уже вимагає повернення спірної земельної ділянки, що підтверджує реальну загрозу порушення його переважного права орендаря.
Натомість суд першої інстанції не надав оцінки цьому доказу та фактично повторив мотиви попередньої ухвали, не з'ясувавши значення нових обставин для вирішення питання про наявність ризику утруднення виконання рішення суду. Такий підхід свідчить про формальний розгляд заяви та порушення вимог мотивованості судового рішення, що стало підставою для його скасування в цій частині.
Що стосується іншої заявленої вимоги - заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам місцевого самоврядування, нотаріусам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки загальною площею 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га, з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, колегія суддів зазначає, що така вимога не є самостійною, а має похідний характер від основного забезпечувального заходу.
Задоволення першої вимоги (заборони Лубенській міській раді вчиняти дії, спрямовані на передачу спірної земельної ділянки третім особам, її поділ, об'єднання або зміну цільового призначення) фактично виключає потребу у застосуванні другої. Адже заборона органу місцевого самоврядування розпоряджатися земельною ділянкою унеможливлює прийняття будь-яких рішень, які могли б стати підставою для внесення змін до реєстрів.
Крім того, зазначені суб'єкти - державні реєстратори, нотаріуси, органи державної реєстрації - не є сторонами спору, а їх дії мають технічний, реєстраційний характер і ґрунтуються на рішеннях власника або уповноваженого органу. Отже, накладення заборони на будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки має надмірно широкий характер, не відповідає принципам співмірності та правової визначеності і виходить за межі необхідного для ефективного захисту прав позивача.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні цієї вимоги слід відмовити, оскільки її досягнення вже забезпечується шляхом застосування першого, основного заходу забезпечення позову.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, неповно дослідив фактичні обставини справи, не врахував нові докази, подані позивачем, та помилково тлумачив положення частини 12 статті 137 ГПК України як абсолютну заборону на застосування забезпечувальних заходів у даному випадку.
Натомість апеляційний суд установив, що вимога про заборону Лубенській міській раді вчиняти дії, спрямовані на передачу спірної земельної ділянки третім особам, її поділ, об'єднання або зміну цільового призначення, є обґрунтованою, співмірною з предметом спору та відповідає меті забезпечення позову. Її застосування спрямоване виключно на збереження предмета спору у незмінному стані до вирішення справи по суті, не порушує прав власника землі та не створює надмірного втручання у його господарську діяльність.
Водночас інша заявлена вимога - про заборону органам державної реєстрації, нотаріусам та державним реєстраторам вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо спірної земельної ділянки - є похідною, оскільки її реалізація автоматично унеможливлюється внаслідок заборони відповідачу вчиняти розпорядчі дії. З огляду на це в задоволенні цієї частини вимоги слід відмовити як такій, що не є необхідною для досягнення мети забезпечення позову.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали суду першої інстанції в частині та задоволення заяви про забезпечення позову шляхом заборони Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області вчиняти будь-які дії, спрямовані на передачу у володіння чи користування третім особам, продаж, поділ, об'єднання чи зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, в іншій частині ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, п.2 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Вектор Агро» в особі голови фермерського господарства Стеценка Михайла Васильовича задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 06.10.2025 у справі №917/1813/25 скасувати в частині відмови заборони Відповідачу Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та/або користування третім особам, продаж у власність третім особам, зміну цільового призначення, поділ чи об'єднання земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.
У цій частині ухвалити нове рішення, яким заборонити Відповідачу Лубенській міській раді Лубенського району Полтавської області вчиняти дії, спрямовані на передачу у володіння та/або користування третім особам, продаж у власність третім особам, зміну цільового призначення, поділ чи об'єднання земельної ділянки загальною площею - 51,3000 га, у тому числі рілля - 51,3000 га з кадастровим номером 5322884000:03:003:0129, яка розташована за межами населених пунктів Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області.
В іншій частині ухвалу залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 17.11.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян