79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" листопада 2025 р. Справа №907/418/24
м. Львів
Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Бабій М.М.
явка учасників справи:
від прокурора: Місінська М.А.;
від позивача-1: не з'явився;
від позивача-2: не з'явився;
від відповідача: Марич І.Ю.,
розглянув апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповіднику б/н від 28.04.2025 (вх № 01-05/1288/25 від 28.04.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025, суддя Пригара Л.І., повний текст рішення складено та підписано 22.04.2025, м. Ужгород
у справі №907/418/24
за позовом Закарпатської обласної прокуратури, м. Ужгород Закарпатської області
в інтересах держави в особі:
1) Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, м. Ужгород Закарпатської області,
2) Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, с. Угля Тячівського району Закарпатської області
до відповідача Карпатського біосферного заповідника, м. Рахів Закарпатської області
про стягнення 2 800 183,50 грн. шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення,
Короткий зміст позовних вимог позивача
Заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області до відповідача Карпатського біосферного заповідника про стягнення 2 800 183,50 грн. шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.11.2023 у справі №307/3840/23, який набрав законної сили 06.12.2023, ОСОБА_1 , майстра з охорони природи Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.
Вироком встановлено, що через неналежне виконання службових обов'язків ОСОБА_1 не забезпечив охорону ввіреної йому лісової території, внаслідок чого невстановленими особами здійснено незаконну рубку 410 дерев, чим державі завдано шкоди на суму 2 800 183,50 грн.
За доводами прокурора, розмір завданої шкоди за порушення лісового законодавства в означеній сумі підтверджується, зокрема, висновком експерта за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи №4381-Е від 26.01.2023, а давність вирубки дерев, пні від яких виявлені на зазначених територіях, підтверджено висновком науково-ботанічної експертизи від 02.01.2023.
Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним територій встановлено протоколами огляду місцевості від 29.09.2023 та 30.09.2022, копії яких долучені до позовної заяви.
Оскільки обов'язок забезпечення охорони лісів покладено на постійного лісокористувача - Карпатський біосферний заповідник, прокурор вважає, що саме він зобов'язаний відшкодувати заподіяну державі шкоду в заявленому розмірі.
В обґрунтування підстав звернення до суду та наявності порушення інтересів держави прокурор зазначив, що на виконання вимог частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» ним направлено листи-запити №12-201ВИХ-24 та №12-203ВИХ-24 від 01.03.2024 до Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та Углянської сільської ради Тячівського району щодо вжиття заходів із відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу на суму 2 800 183,50 грн.
Оскільки зазначеними органами відповідних заходів не вжито, прокурор дійшов висновку про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та звернувся з цим позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 позов задоволено повністю. Стягнуто з Карпатського біосферного заповідника на користь держави в особі Углянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 2 800 183,50 грн. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища та в дохід Державного бюджету України 42 002,75 грн. - судового збору.
Рішення суду обґрунтоване тим, що Карпатський біосферний заповідник як постійний лісокористувач не забезпечив належну охорону та захист лісів на підвідомчій території, що призвело до незаконної вирубки 410 дерев невстановленими особами. Згідно з Конституцією України, Лісовим кодексом, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» та усталеною практикою Верховного Суду, обов'язок охорони лісів покладається саме на постійного лісокористувача, який несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну лісу, навіть якщо самостійно не здійснював вирубку.
Вироком Тячівського районного суду у кримінальному провадженні встановлено, що службова недбалість працівника заповідника сприяла незаконним рубкам, що завдало державі збитків на суму 2 800 183,50 грн. Цей вирок має обов'язкове значення для господарського суду щодо факту бездіяльності посадової особи.
Розмір шкоди підтверджено розрахунками Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, проведеними відповідно до постанови Кабінету Міністрів №541, та висновком судового експерта Львівського НДІСЕ. Ці докази визнані допустимими, оскільки експертиза виконана атестованим експертом у межах кримінального провадження, а її результати узгоджуються з іншими доказами.
Суд дійшов висновку, що відповідач не довів відсутність своєї вини і не надав доказів, які би спростовували факт незаконної рубки або розмір завданої шкоди. Отже, заповідник порушив вимоги лісового законодавства, допустивши протиправну бездіяльність щодо охорони лісів, що є підставою для покладення на нього обов'язку відшкодувати завдані збитки державі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення відповідача
28.04.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла апеляційна скарга Карпатського біосферного заповіднику б/н від 28.04.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 у справі №907/418/24.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного з'ясування фактичних обставин справи. Прокуратура, пред'явивши позов до Карпатського біосферного заповідника, фактично поклала на державну установу повну матеріальну відповідальність замість субсидіарної, не вживши заходів щодо стягнення збитків із безпосереднього винуватця - працівника заповідника, дії якого кваліфіковані у вироку суду як службова недбалість. Прокурор та інші уповноважені органи не скористалися правом заявити цивільний позов у межах кримінального провадження щодо службової особи (Юраша), обвинуваченого у службовій недбалості, чим допустили пропуск строків для звернення з позовом.
Відповідальність заповідника як роботодавця передбачає регулювання нормами трудового законодавства (зокрема, ст. 130- 134, 233 КЗпП України), а не цивільного. Відповідно, застосовується річний строк звернення до суду з дня, коли було виявлено шкоду, тобто з моменту повідомлення про підозру у 2023 році, який на час подання позову (2024 рік) уже сплив.
Суд першої інстанції неправомірно застосував норми цивільного законодавства щодо деліктної відповідальності, тоді як правовідносини, що виникли, підпадають під регулювання трудового законодавства, яке визначає порядок і межі матеріальної відповідальності працівників бюджетних установ. Крім того, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність протиправної бездіяльності заповідника або причинно-наслідкового зв'язку між його діями та завданою шкодою. У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції є передчасним, необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.
08.07.2025 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 у справі №907/418/24залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач подав відповідь на відзив б/н від 15.07.2025, в якому заперечив позицію прокурора викладену у відзиві на апеляційну скаргу та підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Заяви і клопотання
Відповідач у відповіді на відзив від 15.07.2025 просить суд апеляційної інстанції поновити йому строк на подання відповіді на відзив та залишити без розгляду відзив прокурора у зв'язку з пропуском останнім процесуального строку для його подання. Крім того, відповідач зазначає, що прокурор не подав клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.
В обґрунтування клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відповіді на відзив відповідач зазначає, що у період з 10 по 15 липня 2025 року на офіційному вебсайті «Електронний суд» у підсистемі ЄСІТС проводилися технічні роботи, у зв'язку з чим подання процесуальних документів через систему було тимчасово неможливим.
Щодо вимоги про залишення без розгляду відзиву прокурора на апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що прокурор подав відзив із порушенням процесуальних строків, визначених ухвалою апеляційного суду від 02.06.2025, оскільки відповідно до частини першої статті 251 та статті 263 Господарського процесуального кодексу України такий відзив мав бути поданий протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття апеляційного провадження, натомість фактично поданий через тридцять п'ять днів.
Розглянувши подане відповідачем клопотання про поновлення строку на подання відповіді на відзив та про залишення без розгляду відзиву прокурора на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку про часткове його задоволення з огляду на таке.
Щодо клопотання відповідача про залишення без розгляду відзиву прокурора, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Згідно з ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Отже, згідно частини першої статті 251 ГПК України процесуальний строк для надання відповідачем відзиву у спрощеному позовному провадженні встановлений законом і його відлік починається з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно п.3 ухвали Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 про відкриття провадження у справі зазначено, що учасники справи мають право надати через канцелярію суду (або надіслати) письмовий відзив на апеляційну скаргу в порядку і строки, визначені ч.1 ст. 251, ст. 263 ГПК України.
Апеляційним судом встановлено, що ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 про відкриття провадження у справі прокурором отримано 06.06.2025, отже останнім днем строку на подання відзиву було 23.06.2025, в той час як відповідач подав такий суду - 08.07.2025. Отож, процесуальний строк для надання відповідачем відзиву на апеляційну скаргу встановлений у статті 251 ГПК України закінчився.
Згідно з ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, суд може поновити пропущений процесуальний строк та строк який встановлений законом.
Дослідивши відзив на апеляційну скаргу поданий прокурором, апеляційним судом встановлено, що клопотання про поновлення строку на подання відзиву прокурором не заявлено.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суду дійшов висновку про залишення без розгляду відзиву на апеляційну скаргу.
Колегія суддів зазначає, що відповідь на відзив є похідним процесуальним документом і подається стосовно відзиву, отже відповідь на відзив не може бути предметом оцінки суду. У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду відповіді на відзив.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 справу №907/418/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Малех І.Б., суддів Панова І.Ю., Зварич О.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 (в особі головуючого (судді-доповідача) І.Б. Малех) з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповіднику б/н від 28.04.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 у справі №907/418/24 залишено без руху.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2025 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №907/418/24 визначено суддю С.М. Бойко суддів: О.В. Зварич, І.Ю. Панова.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025 у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів О.В. Зварич, І.Ю. Панової справу №907/418/24 розподілено до розгляду суддям Т.Б. Бонк та Г.Г. Якімець, в зв'язку з чим склад колегії сформовано з суддів: С.М. Бойко - головуючий суддя, судді: Т.Б. Бонк та Г.Г. Якімець.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Карпатського біосферного заповіднику б/н від 28.04.2025 на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 року у справі №907/418/24.
Ухвалою від 19.06.2025 призначено справу №907/418/24 до розгляду у судовому засіданні на 20.08.2025.
Ухвалою від 18.08.2025 задоволено заяву представника Карпатського біосферного заповіднику - Марич І.Ю. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2025 розгляд справи №907/418/24 відкладено на 15.10.2025.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 розгляд справи відкладено на 05.11.2025.
У судове засідання 05.11.2025 з'явився прокурор та представник відповідача, позивачі в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, навів доводи аналогічні викладеним у ній, просив її задоволити.
Прокурор заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому наводила доводи, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції
Відповідно до п. 1.1. Положення про Карпатський біосферний заповідник, затвердженого наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 31.08.2020 №101 (у редакції наказу Міндовкілля від 04.04.2022 №168) (далі Положення), Карпатський біосферний заповідник (далі Заповідник) створено на базі Карпатського державного заповідника згідно з Указом Президента України від 26.11.1993 №563 Про біосферні заповідники в Україні. Територію Заповідника розширено відповідно до указів Президента України від 11.04.1997 №325 Про розширення території Карпатського біосферного заповідника, від 14.01.2010 №25 Про розширення території Карпатського біосферного заповідника та від 02.01.2022 №5 Про зміну меж території Карпатського біосферного заповідника. Заповідник розташований на території Берегівського, Рахівського, Тячівського, Хустського районів Закарпатської області. Територію Заповідника загальною площею 58035,8 гектара разом з його транзитною зоною загальною площею 136 900 гектарів включено в установленому порядку до Всесвітньої мережі біосферних резерватів у рамках програми ЮНЕСКО Людина і біосфера.
Заповідник є бюджетною, неприбутковою, природоохоронною, науково-дослідною установою міжнародного значення, входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення, збереження та використання. Загальна площа Заповідника становить 66 417,4 гектара земель, у тому числі 57 399,4 гектара земель, що надаються йому у постійне користування та 9018 гектарів земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п. 1.2., 1.6. Положення).
Як вбачається зі структури Карпатського біосферного заповідника, до його складу входить, зокрема, Угольське природоохоронне науково-дослідне відділення, яке, згідно із планом лісонасаджень, поділено на квартали та виділи.
28.06.2022 комісією відповідача Карпатського біосферного заповідника проведено перевірку дотримання режиму використання, охорони і захисту природних об'єктів на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення, за результатами якої складено відповідний акт, де зафіксовано факт проведення протягом 2019-2021 років самовільних рубок у кварталах, на які не було отримано необхідних дозвільних документів.
В подальшому, внаслідок виявлення незаконної рубки дерев, акт перевірки від 28.06.2022 був надісланий відповідачем до Тячівської окружної прокуратури (лист №415 від 28.06.2022) для прийняття рішення про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб, неналежне виконання якими своїх службових обов'язків спричинило завдання шкоди навколишньому природного середовищу.
Під час розслідування кримінального провадження №12021071140000296 від 06.10.2022 слідчий Шостого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Канюка Н.В. 29.09.2022 та 30.09.2022 провів огляди території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника у присутності уповноважених осіб відповідача, залучених спеціалістів державних інспекторів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області та понятих, яким, відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, роз'яснено їхні права та обов'язки.
В результаті оглядів, що відбулися 29.09.2022 та 30.09.2022, складено відповідні протоколи, в яких зафіксовано наявність пнів від зрізаних дерев без наявних ознак їх відведення в рубку; водночас під час оглядів проведено перерахунок та обмір кожного пня, за наслідками чого складено відомості, в яких відображено кількість виявлених пнів, їх діаметр та породу.
Згідно з цими відомостями від 29.09.2022 та 30.09.2022 (додатки до протоколів огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022), у 22 кварталі (виділи 12, 17, 20, 22, 24, 25, 39, 41, 42), а також у 21 кварталі (виділи 27, 31, 32, 33) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника виявлено та зафіксовано 410 пнів дерев породи граб, бук, дуб, ясен, ялина та явір без ознак їх відведення в рубку.
Означені відомості містять, в тому числі, інформацію про діаметри пнів, замір яких, відповідно до змісту протоколів огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022, здійснювався із застосуванням повіреної сертифікованої рулетки, а також із використанням засобу фіксування фотокамери Canon.
Судами встановлено, що як протоколи огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022, так і відомості переліку пнів, які є додатками до останніх, підписані всіма учасниками огляду (в тому, числі представниками відповідача) без будь-яких зауважень та заперечень.
При цьому, як вбачається з висновку експерта від 02.01.2023, складеного за результатами проведення ботанічної експертизи у кримінальному провадженні №12021071140000296 від 06.10.2022, дерева, пні від яких виявлено в ході проведення огляду, були зрубані в осінньо-зимовий період 2021 року.
На підставі протоколів огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022, а також відомостей переліку пнів, державним інспектором Державної екологічної інспекції у Закарпатській області Ярославом Дзихором 22.11.2022 та 24.11.2022, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №541 від 24.07.2013 Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд, складено розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев, згідно з якими такий становить:
- у кварталі 22 (виділ 22) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 86 051 грн;
- у кварталі 22 (виділ 20) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 156 292 грн;
- у кварталі 22 (виділ 39) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 105 964 грн;
- у кварталі 21 (виділ 27) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 340 814 грн;
- у кварталі 21 (виділ 31) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 15 964 грн;
- у кварталі 22 (виділ 42) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 134 922 грн;
- у кварталі 21 (виділ 33) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 152 785 грн;
- у кварталі 22 (виділ 17) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 271 821 грн;
- у кварталі 22 (виділ 12) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 52 039 грн;
- у кварталі 22 (виділ 24) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 29 973 грн;
- у кварталі 21 (виділ 32) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 235 934 грн;
- у кварталі 22 (виділ 41) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 64 995,50 грн;
- у кварталі 22 (виділ 25) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 617 152 грн;
- у кварталі 22 (виділ 20) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника 535 477 грн (всього, згідно із розрахунками 2 800 183,50 грн).
Під час досудового розслідування проведено огляд території кварталу 21 виділів 27, 31, 32, 33 та кварталу 22 виділів 12, 17, 20(1), 20(2), 22, 24, 25, 39, 41, 42 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Заповідника, під час якого в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду виявлено пні 410 самовільно зрубаних дерев, а саме: у кварталі 21 виділі 27 69 пні; у кварталі 21 виділі 31 4 пні; у кварталі 21 виділі 32 34 пні; у кварталі 21 виділі 33 66 пні; у кварталі 22 виділі 12 8 пнів; у кварталі 22 виділі 17 31 пень; у кварталі 22 виділі 20 (1) 16 пнів; у кварталі 22 виділі 20 (2) 53 пні; у кварталі 22 виділі 22 13 пнів; у кварталі 22 виділі 24 4 пні; у кварталі 22 виділі 25 70 пнів; у кварталі 22 виділі 39 11 пнів; у кварталі 22 виділі 41 18 пнів; у кварталі 22 виділі 42 13 пнів.
За обвинувальним вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.11.2023 у справі №307/3840/23, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену у кримінальному провадженні між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_1 , вбачається, що внаслідок неналежного виконання майстром з охорони природи Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника ОСОБА_1 своїх службових обов'язків, в осінньо-зимовий період 2021 року невстановленими на даний час досудовим розслідуванням особами, на території кварталу 21 виділів 27, 31, 32, 33 та кварталу 22 виділів 12, 17, 20(1), 20(2), 22, 24, 25, 39, 41, 42 Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, проведено незаконну рубку 410 дерев, що спричинило шкоду охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та користування природними ресурсами, в розмірі 2 800 183,50 гривень.
Покликаючись на обставини, встановлені вищеописаним вироком суду, а також на те, що обов'язок із забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійного лісокористувача (відповідача у справі), який відповідає за невиконання або неналежне виконання останнього (в тому числі, в разі незабезпечення його працівником охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев), прокурор вказує на наявність правових підстав для стягнення із Карпатського біосферного заповідника суми 2 800 183,50 грн шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у примусовому порядку.
Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 у цій справі оскаржується відповідачем в повному обсязі.
Предметом позову є вимога про стягнення з Карпатського біосферного заповідника на користь держави 2 800 183,50 грн шкоди, заподіяної внаслідок незаконної рубки дерев, що стала наслідком незабезпечення лісокористувачем охорони і збереження закріплених за ним територій.
За приписами ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст. 66 Конституції України).
Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством (ст. 2 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища).
Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Частиною 1 статті 16 Лісового кодексу України визначено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.
При цьому, в розумінні ч. 1 та 2 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної та комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним і комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним та комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.
Права та обов'язки постійних лісокористувачів регламентовані статтею 19 Лісового кодексу України, відповідно до ч. 2 якої постійні лісокористувачі зобов'язані: - забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; - дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; - вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення; - вести первинний облік лісів; - дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель; - забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства; - забезпечувати безперешкодний доступ до об'єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування.
За змістом ст. 63 Лісового кодексу України визначено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 64 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Частиною 5 статті 86 Лісового кодексу України передбачено, що забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Отже організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається, в тому числі, на постійних лісокористувачів.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 27.03.2024 у справі №908/65/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24.
Згідно з ч. 1 ст. 105 Лісового кодексу України, порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.
Аналогічна норма, що регулює питання відповідальності за порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища, міститься у частині першій статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (п. 1, 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України).
Частиною 1 статті 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Приписами ч. 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до способів захисту прав і законних інтересів належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Водночас загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 та 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
При цьому, стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої деліктної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).
Загальне правило статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.
Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права;
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;
г) остання складова вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 14.10.2024 у справі №912/4/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Для покладення на постійного лісокористувача обов'язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з'ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, в тому числі, здійснення незаконної порубки дерев (такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками процесу (в тому числі, відповідачем), Карпатський біосферний заповідник є постійним лісокористувачем обстежуваних лісових ділянок Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення (що є структурним підрозділом відповідача, лісові ділянки якого оглядалися в межах кримінального провадження), а отже обов'язки із охорони лісів від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено саме на відповідача у справі.
В розумінні положень ст. 1172 Цивільного кодексу України та ст. 19 Лісового кодексу України, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та неперешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків, в тому числі, з урахуванням обставин даної справи, встановленої вироком суду службової недбалості посадової особи постійного лісокористувача. Протиправна бездіяльність таких осіб полягає у незабезпеченні працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами, що і встановлено вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.11.2023 у справі №307/3840/23.
Наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, складеними за участю представників відповідача та підписаними останніми без будь-яких заперечень протоколами огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022 в межах досудового розслідування кримінального провадження №12021071140000296 від 06.10.2022, а також доданими до них відомостями попневого переліку від 29.09.2022 та 30.09.2022 підтверджено, що під час вчинення слідчих дій на території постійного лісокористування відповідача, а саме, у 22 кварталі (виділи 12, 17, 20, 22, 24, 25, 39, 41, 42) та у 21 кварталі (виділи 27, 31, 32, 33) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника виявлено та зафіксовано незаконну порубку дерев породи граб, бук, дуб, ясен, ялина та явір у загальній кількості 410 штук.
Водночас докази, що вказані дерева були відведені у встановленому законом порядку в рубку, в матеріалах справи відсутні.
При цьому й самим відповідачем у складеному ним акті перевірки від 28.06.2022 зафіксовано факт проведення протягом 2019-2021 років самовільних рубок у кварталах Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, на які не було отримано необхідних дозвільних документів.
За результатами проведення 22.11.2022 та 24.11.2022 державним інспектором Державної екологічної інспекції у Закарпатській області розрахунків розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев у 22 кварталі (виділи 12, 17, 20, 22, 24, 25, 39, 41, 42) та у 21 кварталі (виділи 27, 31, 32, 33) Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, встановлено, що сукупна сума завданої шкоди складає 2 800 183,50 грн.
Як вбачається зі змісту означених розрахунків, такі проведені відповідно до чинної на дату їх складання постанови Кабінету Міністрів України №541 від 24.07.2013 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», якою затверджено такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду внаслідок, зокрема, незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев'яніле стебло, до ступеня припинення росту (додаток № 1) за кожне зрубане дерево в залежності від діаметру дерева у корі біля шийки кореня.
Здійснений Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області розрахунок шкоди на суму 2 800 183,50 грн також підтверджується висновком судового експерта Львівського НДІСЕ №4381-Е від 26.01.2023, складеним за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи у кримінальному провадженні №12021071140000296 від 06.10.2022.
Як вбачається із висновку експерта №4381-Е від 26.01.2023, , рубка дерев у кварталі 17 виділі 21, кварталі 17 виділі 24, кварталі 21 виділі 27, кварталі 21 виділі 31, кварталі 21 виділі 32 , кварталі 21 виділі 33, кварталі 22 виділі 12, кварталі 22 виділі 17, кварталі 22 виділі 20 (1), кварталі 22 виділі 20 (2), кварталі 22 виділі 22, кварталі 22 виділі 24, кварталі 22 виділі 25, кварталі 22 виділі 39, кварталі 22 виділі 41, кварталі 22 виділі 42 на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника здійснювалася з порушенням чинних на момент досліджуваної події нормативних актів, які регулюють порядок порубки дерев і чагарників у заповідниках чи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах, тобто з недотриманням чинного спеціального екологічного та лісового законодавства України; розмір відшкодування збитків, заподіяний самовільною рубкою дерев на території Угольського природоохоронного науково-дослідного відділення Карпатського біосферного заповідника, що визначений Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області, згідно із висновком експерта №4381-Е від 26.01.2023, підтверджується документально та розрахунково і становить у сукупності 2 800 183,50 грн.
Крім того, у вищевказаному експертному висновку констатовано, що до настання наслідків досліджуваної події в межах природно заповідного фонду Карпатського біосферного заповідника з технічної точки зору спричинили дії службових осіб Карпатського біосферного заповідника, які не відповідали вимогам чинних галузевих нормативних актів, що безпосередньо регулюють правовий режим ведення лісового господарства в частині збереження природних ресурсів та охорони довкілля.
При цьому, заслуговує на увагу той факт, що будь-яких доказів на спростування правильності проведених розрахунків завданої шкоди відповідачем суду не надано.
В аспекті викладеного суд також звертається до висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23, згідно з якими та обставина, що експертиза проведена не за ухвалою суду у справі, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особа, яка проводила цю експертизу є атестованим судовим експертом, обізнана про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, сам висновок є в достатній мірі інформативним щодо предмета доказування, а отже є допустимим письмовим доказом у справі, який слід оцінити у сукупності із іншими доказами у справі (постанови Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №450/3032/19, від 07.02.2024 у справі №201/11458/20).
Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.
Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах висновки судових експертиз, які було проведено в межах провадження з іншої справи (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/6720/22, від 23.05.2023 у справі №914/1883/22, від 04.07.2019 у справі №922/101/16, від 13.02.2019 у справі №913/112/18).
Висновок експертизи, призначеної в межах кримінального провадження, оцінюється господарськими судами у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статті 86 ГПК України, при цьому, сторони не позбавлені можливості надати суду докази на його спростування, клопотати перед судом про виклик у судове засідання експерта, який проводив експертизу тощо (постанови Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №923/188/20 та від 05.03.2024 у справі №910/3374/23).
У постанові від 19.11.2019 у справі №918/204/18 Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи скаржника щодо неналежності та недопустимості доказу висновку експертизи, проведеної в межах досудового розслідування, зазначивши, що належним чином засвідчена копія висновку експерта була отримана судом на підставі ухвали безпосередньо від слідчого відділу поліції, й оцінка цьому висновку була надана судами з урахуванням положень процесуального законодавства, зокрема, статей 76 - 79 ГПК України.
Узагальнюючи висновки щодо прийняття копії висновку експерта, складеного в рамках кримінального провадження, Верховний Суд у постанові від 05.03.2024 у справі №910/3374/23 вказав наступне:
- висновок експерта, складений в рамках кримінального провадження на виконання рішення органу досудового розслідування, є допустимим письмовим доказом у справі, за умови, що експерт є атестованим і попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок;
- копія висновку експерта має бути належним чином засвідчена;
- для прийняття копії висновку експерта не потрібно окремого дозволу слідчого чи вироку суду у кримінальному провадженні;
- цей доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює копію висновку експерта у сукупності з іншими доказами у справі;
- сторони мають право надати суду докази на спростування висновку експерта, клопотати про виклик експерта до суду; про призначення додаткової або повторної експертизи тощо.
Враховуючи позицію Верховного Суду викладену вище, апеляційний суд зазначає, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності підтверджують факт незаконної порубки дерев та розмір завданої шкоди, при цьому вони не обмежуються лише висновками експертного дослідження.
На підтвердження факту правопорушення та розміру заподіяної шкоди в матеріалах справи містяться, зокрема:
- акт перевірки № 415 від 28.06.2022, складений комісією Карпатського біосферного заповідника, у якому зафіксовано факти здійснення незаконної порубки та встановлено відсутність дозвільних документів на проведення рубок у відповідних кварталах і виділах;
- протоколи огляду місця події від 29.09.2022 та 30.09.2022 з додатками до них, складені слідчим за участю представників відповідача та Державної екологічної інстпекції, з фототаблицями та вимірюванням пнів;
- розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконними рубками дерев здійснені державним інспектором Державної екологічної інспекції у Закарпатській області Ярославом Дзихором 22.11.2022 та 24.11.2022 на підставі протоколів огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022, а також відомостей переліку пнів.
Зазначені документи є належними та допустимими доказами, які підтверджують як сам факт незаконної порубки, так і розмір завданої довкіллю шкоди.
Суд критично оцінює посилання представника відповідача на непроведення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на території постійного лісокористування відповідача, оскільки чинним законодавством не передбачено, що виявлення зрубаних дерев може підтверджуватись тільки певними засобами доказування. Здійснення заходів державного нагляду (контролю) органами Державної екологічної інспекції України не виключають можливості виявляти та фіксувати вказані обставини в ході розслідування кримінальних справ відповідно до приписів КПК України. Тим більше, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 №303 припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану.
Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №909/131/24.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно він не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Верховний Суд зазначав, що стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
В аспекті наведеного суд зауважує, що відповідачем не надано жодних доказів, які би об'єктивно могли спростувати або обґрунтовано поставити під сумнів вірогідність здійснених обмірів та розрахунків спеціалістами Державної екологічної інспекції у Закарпатській області, належність і допустимість висновку експертизи в межах кримінального провадження або взагалі спростовували би факт наявності незаконної рубки дерев на території постійного лісокористування відповідача чи заперечували б кількість виявлених незаконно зрубаних дерев, їх діаметри тощо.
Навпаки, як протоколи огляду від 29.09.2022 та 30.09.2022, так і відомості попневого переліку, які є додатками до останніх, підписані всіма учасниками огляду (в тому, числі представниками відповідача) без будь-яких зауважень та заперечень (у тому числі, в частині здійсненого обрахунку незаконно зрубаних дерев, обмірів їх діаметрів біля шийки кореня тощо).
Водночас відповідачем суду не надано й доказів, які би свідчили про належне вчинення ним дій, спрямованих на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду на виконання вимог лісового та природоохоронного законодавства, а також про відсутність його вини в означеній протиправній бездіяльності. При цьому, вироком Тячівського районного суду Закарпатської області від 07.11.2023 у справі №307/3840/23 підтверджується факт бездіяльності посадової особи відповідача, що мала наслідком завдання шкоди та, відповідно, наявність причинного зв'язку, а відсутності вини відповідача останнім суду не доведено.
Посилання апелянта на положення трудового законодавства, зокрема статей 130- 134, 233 КЗпП України, як на правову підставу для вирішення цього спору, є помилковим. Спірні правовідносини виникли не з трудового договору між установою та її працівником, а з факту заподіяння шкоди державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства під час здійснення заповідником функцій постійного лісокористувача. Відповідно до статті 86 Лісового кодексу України, саме постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону і захист лісів від незаконних рубок, пожеж та інших пошкоджень. Невиконання цих обов'язків утворює підставу для покладення на них цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.
Колегія суддів зазначає, що наявність у діях окремих працівників заповідника ознак службової недбалості, встановлених вироком суду у кримінальному провадженні, не звільняє юридичну особу - постійного лісокористувача - від обов'язку відшкодувати збитки, завдані внаслідок незаконної рубки дерев. При цьому саме заповідник, у разі відшкодування шкоди державі, має право регресної вимоги до винної службової особи в порядку, передбаченому статтею 130 КЗпП України. Отже, прокурор правомірно обрав саме заповідник відповідачем у справі, а питання притягнення конкретної службової особи до відповідальності не впливає на належність обраного способу захисту.
Доводи апелянта про пропуск строку позовної давності не знаходять підтвердження у матеріалах справи. Відповідно до статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Факт заподіяння шкоди та її розмір було під час опрацювання матеріалів кримінального провадження внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №62023140160000409 від 30.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, що стало підставою для звернення прокурора з позовом у межах встановленого трирічного строку, передбаченого статтею 257 ЦК України.
Також колегія суддів відхиляє довід апелянта про необхідність подання прокурором цивільного позову у межах кримінального провадження. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави в будь-якому виді судочинства, якщо порушені державні інтереси не були захищені іншим чином. Відсутність цивільного позову у кримінальному провадженні не позбавляє прокурора права подати позов до господарського суду після завершення розслідування та встановлення факту шкоди.
Посилання апелянта на порушення принципу справедливості та перекладення відповідальності з фізичної особи на державну установу є необґрунтованими.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду (зокрема, постанови КГС ВС від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі №906/133/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 28.09.2023 у справі №927/32/23, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, від 30.01.2025 у справі №907/48/24 та від 12.03.2025 у справі №909/131/24), постійний лісокористувач несе цивільно-правову відповідальність за невжиття належних заходів із запобігання незаконним рубкам, незалежно від того, ким безпосередньо вчинено такі дії.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та зводяться до неправильного тлумачення норм законодавства. Підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції немає.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 у справі №907/418/24 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.
Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Судові витрати.
У зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -
апеляційну скаргу Карпатського біосферного заповіднику б/н від 28.04.2025 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.04.2025 - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.
Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.11.2025.
Головуючий суддя Бойко С.М.
Судді Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.