18 листопада 2025 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю прокурора ОСОБА_5 апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури м.Чернівці ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Чернівецького районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 22024260000000168 за ч.3 ст.358, ч. 3 ст. 332 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Чернівецького районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Окружної прокуратури міста Чернівці ОСОБА_5 у кримінальному провадженні №22024260000000168 за ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 332 КК України про арешт майна.
На таке судове рішення прокурор ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу із проханням скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом позбавлення права на його відчуження і розпорядження, а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .
Стверджує, що підозрюваний ОСОБА_7 17.10.2025 року, після повідомлення йому про підозру за ч.2 ст.332 КК України, санкція якого передбачає як обов'язкове додаткове покарання конфіскацію майна, здійснив відчуження належного йому майна шляхом укладання договору дарування зі своєю донькою ОСОБА_6 з метою приховування даного майна від можливої конфіскації.
Вказує, що ОСОБА_6 було відомо про те, що ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, а отже, що відчуження на її користь вказаного нерухомого майна направлене на уникнення конфіскації такого майна.
Провадження №11-сс/822/353/25 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_8
Категорія: ст.422 КПК України Суддя-доповідач: ОСОБА_1
Посилається на практику ЄСПЛ та Верхового Суду, відповідно до якої перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_7 до ОСОБА_6 не був законним, оскільки ОСОБА_6 не є добросовісним набувачем.
Вважає, що обставини, за яких між ОСОБА_7 та його донькою ОСОБА_6 було укладено договори дарування на нежитлове приміщення та квартиру в сукупності вказують на те, що безоплатна їх передача ОСОБА_7 шляхом укладання договорів із близьким родичем (донькою) мало на меті саме уникнення можливої конфіскації цього майна, а отже не було направлено на досягнення істинної мети договору дарування, що вказує на його фіктивність.
Вказує, що ОСОБА_7 , володіючи вищевказаним нерухомим майном протягом тривалого часу, здійснив його відчуження через кілька днів після повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає як обов'язкове додаткове покарання конфіскацію майна.
Зазначає, що накладення арешту на майно слугуватиме для забезпечення конфіскації майна як обов'язкового додаткового покарання у випадку, якщо судом буде визнано ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Звертає увагу, що відсутність заборони на відчуження вказаного майна та розпорядження ним несе реальні ризики подальшого його відчуження та приховування, в тому числі шляхом передання права власності на них добросовісному набувачеві шляхом укладання цивільно-правових договорів.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши надані матеріали провадження, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення 1) збереження речових доказів, 2) спеціальної конфіскації, 3) конфіскації майна як виду покарання, 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Звертаючись із клопотанням у кримінальному провадженні № 22024260000000168 про накладення арешту на майно ОСОБА_6 , прокурор посилалась на п.3 ч.2 ст.170 КПК України як підставу для застосування цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Оскаржуваною ухвалою слідчого судді у задоволенні клопотання обґрунтовано відмовлено.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що до ЄРДР за №22024260000000168 внесені відомості за ч.3 ст. 332 КК України та ОСОБА_7 є підозрюваним у цьому кримінальному провадженні.
У клопотанні прокурор просила арештувати майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 .
Із витягу з реєстру речових прав вбачається, що підозрюваний ОСОБА_7 був раніше власником цього майна на підставі рішення Чернівецької міської ради, серія та номер 907/27 від 23.11.2021 року (а.с.37-38)
Разом із тим,17.10.2025 року на підставі договорів дарування, засвідчених нотаріусом ОСОБА_9 , передав у дар квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 . гр-ці ОСОБА_6 , яка є його донькою (свідоцтво про народження на а.с.41).
Вказане свідчить, що власником нерухомого майна, на яке прокурор просила накласти арешт,є на час звернення із клопотанням інша особа, яка не причетна до цього кримінального провадження.
Апеляційний суд зауважує,що арешт з підстави,передбаченої п.3 ч.2 ст.170 КПК України,на яку посилався прокурор у клопотанні,може бути накладений лише на майно особи,яка має процесуальний статус підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження(ч.5 ст.170 КПК України) та за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Як свідчать надані суду матеріали,гр-ка ОСОБА_6 не є підозрюваною у цьому кримінальному провадженні, а тому накладення арешту на її майно з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання суперечитиме закону.
За таких обставин слідчий суддя обґрунтовано відмовив у накладенні арешту, а тому підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги прокурора немає.
Керуючись ст.404,405,407,418,419,422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду,-
Апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Чернівці ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Чернівецького районного суду м. Чернівці від 11 листопада 2025 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Судді:
_________________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2