Справа № 346/3902/25
Провадження № 22-ц/4808/1570/25
Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.
Суддя-доповідач Пнівчук
12 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої Пнівчук О. В.,
суддів: Бойчука І. В., Луганської В. М.,
з участю секретаря Кузнєцова В. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Войцеховська Наталія Ярославівна, на рішення Коломийського міськрайонного суду від 04 вересня 2025 року, у складі судді Васильковського В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Таргоній Вадим Миколайович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди завданої смертю,
У липні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Таргоній В. М., звернувся до суду із позовом до АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позовних вимог, посилався на те, що 09.05.2023 вантажний потяг № НОМЕР_3 сполученням «Чернівці-Хриплин», під керуванням машиніста ОСОБА_2 , здійснив наїзд на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер в лікарні.
Як встановлено в ході досудового розслідування, а саме: згідно постанови про закриття кримінального провадження № 12023091180000447 та Висновку СМЕ № 81 між наїздом та смертю наявний причинно-наслідковий зв'язок. Вказані обставини також встановлені рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 23.05.2024 року, в справі № 346/2150/24, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 05.09.2024 року.
Смертю ОСОБА_3 позивачу було завдано моральну шкоду, він втратив рідного батька, назавжди позбавлений можливості як отримувати від нього підтримку та допомогу, так і надавати підтримку та допомогу йому. Сталий життєвий устрій позивача непоправно змінено з незалежних від нього обставин. Смерть батька спричиняє страждання для позивача та зміну в психоемоційному стані.
З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивач оцінював розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у грошовому еквіваленті 150 000 грн. Такий розмір є розумним і справедливим і зможе хоча б частково допомогти в організації свого життя після тяжкої втрати.
Просив стягнути з АТ «Українська Залізниця» на користь ОСОБА_1 , 150 000 гривень в якості відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 04 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000 грн моральної шкоди.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Представник АТ «Українська залізниця» адвокат Войцеховська Н.Я. на вказане рішення суду подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду необґрунтованим і незаконним, постановленим судом внаслідок недоведеності належними та допустимими доказами обставин заподіяння моральної шкоди, які суд визнав встановленими і доведеними, неправильним застосуванням норм матеріального права.
Судом першої інстанції не враховано доводи відповідача про те, що позивачем не додано до матеріалів справи жодних доказів, про те, хто є власником джерела підвищеної небезпеки, на якій правовій підставі воно ним використовується, що було підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Зазначає, що суд першої інстанції, визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, не врахував конкретних обставин даної справи, відсутності в діях залізниці ознак протиправності та відсутності її вини у нещасному випадку. Сума моральної шкоди 100 000 гривень не відповідає принципу розумності та справедливості, оскільки позивачем не в повній мірі надано докази для відшкодування моральної шкоди, не надано жодних доказів сильного емоційного стресу та погіршення психологічного стану через отримані травми, як стверджує позивач.
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 17.07.2023 розслідуванням кримінального провадження встановлено, що транспортна подія сталася унаслідок дій ОСОБА_3 , який лежав на коліях, в порушення вимого п.2.5 другого розділу встановлених правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Не реагуючи на звукові сигнали подані машиністом локомотива, опинився на такій відстані від потягу, яка була не достатньою для його зупинки, унаслідок чого відбувся наїзд. При цьому, ОСОБА_3 порушив вимоги Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затв. Наказом Міністерства транспорту України №54 від 19.02.1998 року.
Травмування відбулося внаслідок порушення ним вимог п.3 Правил поведінки громадян на залізничному транспорті, затверджених Постановою КМУ №903 від 10.11.1995 року, яким передбачено, що особи, які не належать до працівників залізничного транспорту, не мають права ходити по залізничних коліях, знаходитися у службових приміщеннях залізниці, крім приміщень, де здійснюється прийом громадян, у вагонах під час їх відстою.
Вважає, що задовольняючи позов частково суд першої інстанції, не врахувавши характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань, а також не врахував принцип розумності та справедливості. При наявності письмових заперечень залізниці, зокрема в частині необґрунтованості позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції не зазначив доказів, які в повній мірі доводять та підтверджують встановлені судом обставини заподіяння моральної шкоди.
Вважає, що стягнення судом на користь позивача 100 000,00 грн при недоведеності у справі обставин протиправності діянь залізниці при заподіянні травмування джерелом підвищеної небезпеки потерпілому, а також наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням залізниці та без оцінки судом всіх доказів в їх сукупності свідчить про ухвалення рішення з порушенням вимог ЦПК України.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, стягнути на користь відповідача понесені судові витрати у цій справі.
Позивач ОСОБА_1 правом на подачу відзиву не скористався.
У судовому засіданні апеляційного суду представник АТ «Українська залізниця» - Войцеховська Н. Я. підтримали доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.
Позивач ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення, ухвалене судом першої інстанції, вищезазначеним вимогам відповідає.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено, що внаслідок смерті батька йому завдано моральної шкоди. АТ «Українська залізниця», як власник джерела підвищеної небезпеки, несе цивільно-правову відповідальність за шкоду заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, при цьому судом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.
З урахуванням глибини страждань, пов'язаних з втратою позивачем батька, виходячи із засад розумності та справедливості, суд стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі - 100 000 гривень.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до копії постанови про закриття кримінального провадження від 17.05.2023 року, 09.05.2023 приблизно о 02.17 год вантажний поїзд №3101, сполученням «Чернівці-Хриплин», під керуванням машиніста ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 рухаючись у напрямку з м. Коломия до м. Івано-Франківськ, 192 км, пікет №4, здійснив наїзд на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , який уперся руками на залізничне полотно. Від отриманих травм ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у лікувальному закладі. Під час наближення до лежачої особи машиніст ОСОБА_4 виявивши особу на колії подав звуковий сигнал та застосував екстрене гальмування. Однак відстань, що була в цей час між потягом та особою, який не реагував на подачу звукових сигналів, була не достатньою для зупинки потягу, унаслідок чого відбувся наїзд.
Розслідуванням кримінального провадження встановлено, що транспортна подія сталася унаслідок дій ОСОБА_3 , який лежав на коліях, в порушення вимог п 2.5. другого розділу встановлених правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Не реагуючи на звукові сигнали подані машиністом локомотива, опинився на такій відстані від потягу, яка була не достатньою для його зупинки, унаслідок чого відбувся наїзд. При цьому ОСОБА_3 порушив вимоги Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України 19.02.1998 №54, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 24.03.1998 за № 193/2633, Розділ 2 Правила безпеки для пішоходів: п. 2.2. Перед тим, як увійти в небезпечну зону (ступити на колію), потрібно впевнитись у відсутності поїзда (або локомотива, вагона, дрезини, тощо); п. 2.3. згідно із яким, при наближенні поїзда (або локомотива, вагона, дрезини, тощо) треба зупинитись поза межами небезпечної зони, пропустити його...; Пішоходам забороняється: п. 2.5. Ходити по залізничних коліях та наближатися до них на відстань менше п?яти метрів. На підставі вищевикладеного, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023091180000447 від 09.05.2023 року, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні машиніста ОСОБА_4 , складу кримінального правопорушення.
Відповідно до копії Висновку експерта № 81 від 09.06.2023 року, при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_3 виявлено тілесні ушкодження спричинені дією тупих твердих предметів незадовго до поступлення на лікування в Коломийську ЦРЛ. Всі зазначені тілесні ушкодження, в сукупності, супроводжувались травматичним шоком тяжкого ступеня та мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень Смерть гр-на ОСОБА_3 настала від травматичного шоку.
Згідно з копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 від 10.05.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис № 571.
Відповідно до копії про народження Серія НОМЕР_2 від 11.12.1974 року, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначені: ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , про що складено відповідний актовий запис № 827.
Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.ч.1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред'явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред'явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 27 Конституції України кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім'ї.
За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Згідно з частиною п'ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята).
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.
Встановивши, що причиною загибелі ОСОБА_3 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з потягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв'язку зі здійсненням експлуатації останнього (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої сину загиблого - позивачу ОСОБА_1 .
Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачу завдано моральну шкоду, яка пов'язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через загибель батька, оскільки втрата батька є однією з найбільш травмуючих подій життя. З урахуванням глибини страждань, пов'язаних з втратою позивачем батька, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивача. Судом у повній мірі враховано фактичні обставини справи, відсутність доказів порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації транспорту та необережне поводження потерпілого на залізниці, а також враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні розміру моральної шкоди та із заявленої позивачем до стягнення суми моральної шкоди 150 000 грн суд задовольнив позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача на відшкодування заподіяної моральної шкоди - 100 000 грн.
А отже судом першої інстанції при визначенні розміру моральної шкоди надано належну правову оцінку обставинам, на які посилався позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги. При визначенні розміру моральної шкоди судом правильно застосовані норми матеріального права.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що поза увагою суду залишилась та обставина, що позивачем не додано до матеріалів справи жодних доказів, про те, хто є власником джерела підвищеної небезпеки, на якій правовій підставі воно ним використовується, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач не подав доказів про те, що локомотив та потяг не перебували на балансі юридичної особи - відповідача.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», в інтересах якого діє адвокат Войцеховська Наталія Ярославівна, залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 04 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2025 року.
Головуюча О. В. Пнівчук
Судді: І. В. Бойчук
В. М. Луганська