Справа № 646/7504/24
№ провадження 1-кп/646/472/2025
13 серпня 2025 року м. Харків
Основ'янський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024170020004531 від 26.06.2024, за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця с. Михайлівка Рівненського району Рівненської області, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, військовослужбовця призваного під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , перебуваючого на посаді: номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону у званні «солдат», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.01.2024 № 27, солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду - номера обслуги 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних. вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження зобов'язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком, громадян України.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно з вимогами ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України виїзд військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану7 в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України. Закону України «Про правовий режим воєнного стану7» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року який діє по теперішній час.
Однак, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби у складі 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 - 08.05.2024 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.
Так, 08.05.2024 приблизно о 23 год. 30 хв. командиром 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом ОСОБА_6 , у місці дислокації підрозділів частини на території АДРЕСА_2 , військовослужбовцям 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , у тому числі номеру обслуги 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, солдату ОСОБА_7 доведено бойове розпорядження командира НОМЕР_2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 № 20/2379дск від 08.05.2024, щодо входження визначених військовослужбовців 2 роти (в тому числі солдата ОСОБА_4 ) до підпорядкування командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 та створення групи закріплення на позиціях відділення «МЕРЕЖА».
Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи невдоволеним цим наказом щодо входження визначених військовослужбовців 2 роти (в тому числі солдата ОСОБА_4 ) до підпорядкування командира 7 механізованої роти НОМЕР_3 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_1 та створення групи закріплення на позиціях відділення «МЕРЕЖА», перебуваючи у м. Куп'янськ, Харківської області, 08.05.2024 орієнтовно о 23 год. 30 хв., діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер (своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконувати вказаний наказ. Після чого, солдата ОСОБА_4 роззброєно та залишено в пункті тимчасової дислокації підрозділу.
Таким чином своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, а саме, непокору, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою провину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю визнав, пояснив, що дійсно при обставинах, викладених в обвинувальному акті вчинив дане кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, тобто, непокору - відкриту відмову виконати наказ начальника вчиненого в умовах воєнного стану.
Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, обставини вчиненого правопорушення, що викладені в обвинувальному акті, та беручи до уваги, що інші учасники судового провадження також не оспорюють фактичних обставин правопорушення, водночас, судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви щодо добровільності та істинності їх позиції, суд вважав за можливе провести судовий розгляд справи щодо всіх її обставин із застосуванням правил частини третьої статті 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого та вивченням матеріалів, що характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі.
Перед встановленням такого порядку дослідження доказів, судом було з'ясовано, що сторони кримінального провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а процесуальні наслідки встановлення такого порядку дослідження доказів в частині обмеження права апеляційного оскарження вказаних обставин їм роз'яснені та зрозумілі. У суду не виникло сумнівів у добровільності позицій сторін.
Аналізуючи пояснення обвинуваченого ОСОБА_4 щодо того, що він вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України , суд вважає ці пояснення обвинуваченого правдивими та такими, що відповідають дійсності.
Суд приходить до переконання, що подія кримінального правопорушення мала місце, провина обвинуваченого ОСОБА_4 цілком доведена, а вчинене ним вірно кваліфіковано за ч. 4 ст. 402 КК України, тобто непокора - відкрита відмова виконати наказ начальника вчиненого в умовах воєнного стану.
При призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4 суд враховує його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та, відповідно до статті 66 КК України, визнає цю обставину такою, що пом'якшує його покарання.
Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 , передбачених статтею 67 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Кримінального кодексу України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог статті 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд керується положенням п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23 жовтня 2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог статті 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17 вказала про те, що визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
При призначенні покарання суд враховує ставлення обвинуваченого до скоєного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення злочину визнав повністю, щиросердно розкаявся, критично ставиться до скоєного та шкодує про вчинене, наявність обставини, яка пом'якшує, та відсутність обставин, які обтяжують його покарання, а також те, що вказаними діями ОСОБА_4 шкода не завдана.
Водночас, суд також бере до уваги характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, що згідно зі ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, обставини вчинення ним кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а також його матеріальний стан.
Положеннями ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, (за винятком випадків, які перелічені у ч.1 цієї статті) призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Отже, з урахуванням вищевказаних обставин, які пом'якшують обвинуваченому покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про те, що обвинувачений зробив для себе належні висновки.
Таким чином, у даному випадку наявні підстави для застосування приписів ст.69 КК України та призначення обвинуваченому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.4 ст.402 КК України.
Крім того, враховуючи вищевказані обставини, у тому числі, обставини справи та особу обвинуваченого, суд вважає можливим на підставі ст. 58 КК України замінити позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження строком на два роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення в дохід держави десяти відсотків (15%).
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Витрати на залучення експерта у зв'язку із проведенням під час досудового розслідування експертиз - відсутні.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 скасувати. Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти у залі суду негайно.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.366-368, 370, 371, 374, 376 КПК України,
Визнати винним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України, призначивши йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі.
Відповідно до ст. 58 КК України, замінити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання з позбавлення волі на покарання у виді службового обмеження строком на два роки, з відрахуванням із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 в дохід держави п'ятнадцять відсотків (15%).
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відраховувати з дня приведення вироку до виконання.
Запобіжний захід, обраний стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, - скасувати.
Звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти у залі суду негайно.
Роз'яснити ОСОБА_4 , що під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Основ'янський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення, в порядку, передбаченому частиною 4 статті 394 Кримінального процесуального кодексу України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя - ОСОБА_1