Справа № 643/12228/24
Провадження № 2/643/867/25
18.11.2025
Салтівський районний суд міста Харкова у складі
головуючого судді - Олійника О.О.,
за участю секретаря судового засідання - Новакової Т.С.,
представника позивача - Давидова В.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання,
18 жовтня 2024 року представник КП «Харківські теплові мережі» - Шевченко В. звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь товариства заборгованість у сумі 109 725,91 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачі мешкають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг КП «ХТМ», що надає послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води мешканцям багатоквартирних будинків м. Харкова, керуючись Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1182. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг у відповідачів станом на 01.10.2024 року виникла заборгованість у загальному розмірі 103 844,57 грн., що утворилась за період з 01.02.2014 року по 30.09.2024 року. У зв'язку із викладеним представник КП «ХТМ» звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Московського районного суду міста Харкова від 22.10.2024 року відкрито провадження у справі за правила спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.
Законом України від 26 лютого 2025 року № 4273-IX внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів. Зокрема, змінено найменування Московського районного суду міста Харкова на Салтівський районний суд міста Харкова. Набрання чинності зазначеним Законом України відбулося 25 квітня 2025 року.
24 листопада 2024 року через канцелярію суду відповідач ОСОБА_1 подала заяву про застосування строку позовної давності. Крім того у заяві зазначила, що її син ОСОБА_3 , який є також відповідачем у даній справі з 2014 року не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки виїхав до м. Дніпра вчитися та працювати. Мати, відповідач у справі ОСОБА_2 має багато захворювань, хворію на онкологію. Родина знаходиться у скрутному матеріальному становищі.
21 жовтня 2025 року представник позивача Давидов В.О. через систему «Електронний суд» подав клопотання про долучення доказів, а саме уточненої відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання за період з 01.04.2017 по 30.09.2024.
У судовому засіданні представник позивача - Давидов В.О. підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити, надав пояснення.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні просила застосувати строк позовної давності щодо позовних вимог КП «Харківські теплові мережі».
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачами послуг з теплопостачання, які надає позивач.
Проте, взяті на себе обов'язки з оплати наданих послуг відповідачі належним чином не виконували, внаслідок чого за ними утворилася заборгованість за період з 01.02.2014 року по 30.09.2024 року у розмірі 103 844,57 грн., що підтверджується відомістю про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за адресою АДРЕСА_1 .
Суть розглянутого спору полягає у спонуканні відповідачів до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов'язань з оплати вартості наданих Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» послуг з теплопостачання за адресою АДРЕСА_1 , за період з 01.02.2014 року по 30.09.2024 року.
Приймаючи до уваги правову природу розглядуваних правовідносин, кореспондуючі права та обов'язки їх сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням норм Цивільного кодексу України, які регламентують правовідносини у сфері надання послуг, а також іншими відповідними нормативно-правовими/підзаконними актами у сфері теплопостачання.
За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон від 24.06.2004 № 1875-IV), комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Споживачем цих послуг є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Частиною 1 ст. 19 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно з ч. 3 ст. 20 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Таким чином, обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг було покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону від 24.06.2004 № 1875-IV обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Положеннями ст. ст. 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні-послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі Закон від 09.11.2017 № 2189-VIII) також передбачено обов'язок споживача здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відтак, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Матеріали справи свідчать, що відносини між сторонами у спірний період не були врегульовані договором, що, між тим, не скасовує передбачений покладений на споживача обов'язок зі щомісячного розрахунку за фактично спожиту теплову енергію безвідносно до наявності або відсутності укладеного зі споживачем договору.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18).
Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади м. Харкова.
Відповідно до п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630, зі змінами та доповненнями, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Згідно матеріалів справи та відомості про нарахування та оплату за теплову енергію з урахуванням періоду платежу за адресою: АДРЕСА_1 , значиться заборгованість за період з 01.02.2014 по 30.09.2024 у розмірі 103 844,57 грн., яка складається з наступного:
- 83 394,58 грн. за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.02.2014 по 30.09.2024;
- 823,20 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2024;
- 19 149,67 грн. за послугу з постачання гарячої води за період з 01.02.2014 по 30.09.2024;
- 477,12 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.09.2024.
Відповідачами всупереч вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України надані позивачем послуги оплачені не були, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.02.2014 року по 30.09.2024 року у розмірі 103 844,57 грн. є обґрунтованими.
Що стосується вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначає, наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.
Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
В даному випадку правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням і на ці правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
У зв'язку із простроченням відповідачами сплати комунальних послуг, позивачем нараховано 4263 грн. інфляційні втрати за час прострочення та 1618,34 грн. - 3% річних, з якими погоджується суд.
Так, Постановою Кабінету міністрів України від 05.03.2022 р. № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету міністрів України № 390 від 21.04.2023 р. заборонено стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій.
Проте, заборгованість, інфляційні витрати та 3 % річних нараховані відповідачам до 24.02.2022 року, а тому вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 року № 206 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони нараховані до початку введення в дію воєнного стану в Україні. А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача 3% річних у сумі 1618,34 грн. та інфляційних втрат у сумі 4263 грн. підлягають задоволенню.
Доводи відповідача ОСОБА_1 про не проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою місця реєстрації та нарахування заборгованості з оплати теплопостачання, суд до уваги не приймає, оскільки відповідач ОСОБА_3 зареєстрований у спірній квартирі, має право на користування даним житловим приміщенням, є учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг.
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частин 1, 6 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
З огляду на викладене, нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг зобов'язаний і відповідач у справі ОСОБА_3 , оскільки його проживання у цій квартирі, зареєстровано у встановленому порядку.
З довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб вбачається, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , отже він є споживачем житлово-комунальних послуг в розумінні пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», іншої домовленості щодо оплати комунальних послуг матеріали справи не містять.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції на час виникнення спірних правовідносин, споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім'ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічним чином врегульовано це питання у пункті 6 частини 1 статті 7 чинного на час розгляду справи Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачено, що споживач має право на несплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
Відтак, навіть проживання в іншому місці не звільняє відповідача ОСОБА_3 від обов'язку оплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено його реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а отже він є користувачами наданих послуг.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 вересня 2019 року у справі № 335/479/17, провадження № 61-22435св18.
Таким чином, сам по собі факт не проживання відповідача ОСОБА_3 у квартирі, не звільняє його від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 подано заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.
Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє в позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачі не виконували свої обов'язки з оплати послуг теплопостачання, які фактично були надані КП «Харківські теплові мережі» за період з 01.02.2014 року по 30.09.2024 року.
Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2»(із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав по 01 липня 2023 року.
Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року № 530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом № 540-IXрозділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Крім того, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями257-259,362,559,681,728,786,1293цьогоКодексу, продовжуються на строк його дії».
Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 в Україні було введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України, які затверджувались Законами України, воєнний стан продовжувався та триває до теперішнього часу.
Отже, оскільки з 24 лютого 2022 року та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (18.10.2024 року) про стягнення заборгованості за надані комунальні послуги в Україні діяв правовий режим воєнного стану, а 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року, відповідно до п.п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення КП «Харківські теплові мережі» із даною позовною заявою 18.10.2024 року та період нарахування останнім заборгованості за надані послуги, який становить з 01.02.2014 року по 30.09.2024 року, то позовні вимоги КП «ХТМ» про стягнення з відповідачів заборгованості за період з 01.02.2014 по 31.03.2017 включно подані поза межами строку позовної давності, та задоволенню не підлягають.
В межах розгляду даної справи позивач не довів, а суд не встановив обставин, що вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, що дає суду підстави для відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.02.2014 по 31.03.2017 включно, що є підставою для відмови у задоволені позову в цій частині.
При обчислені строку позовної давності судом були враховані положення статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до яких, плата за-комунальні послуги (послуги з теплопостачання) нараховується щомісячно, а отже перебіг позовної давності починається після не сплати (часткової оплати) чергового платежу.
З даним позовом до суду КП «Харківські теплові мережі» звернулося 18.10.2024 року.
Суд не позбавлений можливості застосувати строк позовної давності в три роки, а саме з 01.04.2017, тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з 01.04.2017 по 30.09.2024, заявлені в межах строку позовної давності.
Таким чином, враховуючи викладене вище, позовні вимоги повинні бути задоволені частково, в межах строків позовної давності з 01.04.2017 по 30.09.2024 року в розмірі 101 503,42 грн., з яких: 75 172,09 грн. за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.04.2017 по 30.09.2024; 823,20 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2024; 19 149,67 грн. за послугу з постачання гарячої води за період з 01.04.2017 по 30.09.2024; 477,12 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.09.2024; інфляційні втрати у сумі 4263 грн.; 3% річних у сумі 1618,34 грн.
За приписами ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів пропорційно задоволеній частині позову.
Керуючись статтями 76, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259,263-267,279 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» суму заборгованості у розмірі 101 503,42 грн., з яких: 75 172,09 грн. за послугу з постачання теплової енергії за період з 01.04.2017 по 30.09.2024; 823,20 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання теплової енергії за період з 01.06.2022 по 30.09.2024; 19 149,67 грн. за послугу з постачання гарячої води за період з 01.04.2017 по 30.09.2024; 477,12 грн. за абонентську плату за Індивідуальним договором з постачання гарячої води за період з 01.06.2022 по 30.09.2024; інфляційні втрати у сумі 4263 грн.; 3% річних у сумі 1618,34 грн.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір в розмірі 2801,09 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» код ЄДРПОУ 31557119, місцезнаходження: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11.
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Суддя - О.О. Олійник