Номер провадження: 22-ц/813/5711/25
Справа № 509/4526/24
Головуючий у першій інстанції Панасенко Є. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року за заявою ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини, -
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Савчак Ярослав Олегович звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.10.2024 року.
Заява вмотивоване тим, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.10.2024 року (справа № 509/4526/24) позовну заяву задоволено повністю. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку (доходів) на утримання дружини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення з дня подання позову до суду, тобто з 02.08.2024 року до досягнення дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трирічного віку - ІНФОРМАЦІЯ_3 , з проведенням індексації розміру аліментів відповідно до закону.
Заявник зазначає, що у ОСОБА_1 надзвичайно складна фінансова ситуація - у нього наявний судовий наказ щодо стягнення аліментів на доньку, наявні судові рішення щодо стягнення з нього коштів на користь кількох банківських установ, відсутнє нерухоме майно, відсутні родичі, які б йому допомогли. Наразі він сплачує аліменти на дитину, податки, оренду помешкання, лікування та їжу, одяг та спорядження, тощо. При цьому відповідач перебуває на військовій службі та наявність фінансових обтяжень не дає йому змогу закупити спорядження та бути впевненим, що його життю нічого не загрожує. У зв'язку з наведеним просить відстрочити виконання рішення суду у справі №509/4526/24 на 12 місяців.
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення по цивільній справі № 509/4526/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини - відмовлено.
Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суду першої інстанції було доведено тяжкий та надзвичайно поганий фінансовий стан заявника і більше того - цей стан є очевидним, що також робить за очевидно ускладнення виконання рішення суду. Відтак, під час розгляду у суді першої інстанції даної справи було надано багато доказів поганого фінансового стану заявника. Заявник є військовослужбовцем, тобто несе витрати на спорядження, їжу, лікування, тощо. На нього стягуються аліменти на двох малолітніх дітей, рішення відносно яких перебувають у вільному публічному доступі. Він не має свого власного майна у власності та несе витрати із оренди житлової нерухомості. В матеріалах справи відсутні докази його гарного матеріального стану - у власності ні автомобілю, ні нерухомого майна. Заявник окрім рішення про стягнення аліментів має рішення про стягненню заборгованості по боргам, які скаржник брав у кредиторів у шлюбі для прогодування сім'ї. Разом із тим ОСОБА_3 має автомобіль, має регулярний дохід, живе у нерухомості батьків, а доказів її потреби у грошах матеріали справи взагалі не містять. Отже очевидним є те, що стягувач перебуває у гарному матеріальному становищі, а заявник у поганому. Через погане матеріальне становище скаржник якраз і пішов на військову службу.
Відзив па апеляційну скаргу не надходив.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 28.10.2025 року на 14:30 год. учасники справи не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 28.10.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд першої інстанції виходив із того, що заявником не наведено обставин, які мають характер особливих або виняткових, оскільки обставини на які посилається заявник, такого характеру не носять, а також заявником не подано суду жодних доказів щодо свого тяжкого майнового стану, незадовільного стану здоров'я заявника чи його рідних, які знаходяться на отриманні останнього.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
За змістом ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 435 ЦПК України).
Право на звернення до суду звернутися із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду передбачене також статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо).
Отже, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для відстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Системне тлумачення положень ст. 435 ЦПК України і 33 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те, що відстрочення виконання судового рішення може бути застосовано судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов'язковому виконанню у повній мірі в строк і порядок, передбачений чинним законодавством. Підставою для застосування вказаних норм є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.
Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 796/43/2018, від 19 червня 2019 року у справі № 2-55/10.
Окрім того, під час вирішення питання про відстрочення виконання рішення суду обов'язково мають враховуватись також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто, стягувача.
Підставою для застосування ст. 435 ЦПК України і ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2023 року у справі № 295/5781/19 також звернув увагу на те, що нормами ЦПК України не встановлено вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою сторони відстрочити або розстрочити виконання судового рішення. Водночас обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 9901/598/19.
Так, згідно з положень статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
ЄСПЛ у своїй практиці акцентує увагу на тому, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Тобто, довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправданим за конкретних обставин справи.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Як зазначено вище, обґрунтовуючи заяву про розстрочення, ОСОБА_1 посилався на те, що він є військовослужбовцем, тобто несе витрати на спорядження, їжу, лікування, тощо. Разом з тим, заявник не має свого власного майна у власності та несе витрати із оренди житлової нерухомості. Окрім цього, посилався на те, що наявний судовий наказ про стягнення аліментів на малолітню дитину та рішення про стягнення заборгованості, яку скаржник брав у кредиторів у шлюбі для прогодування сім'ї. За таких обставин просив відстрочити виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.10.2024 року по справі № 509/4526/24 строком на 12 місяців із дати ухвалення зазначеного рішення суду.
Слід зазначити, що обставини, за яких виконання рішення на теперішній час істотно ускладнено або є неможливим, повинні існувати на стадії виконання судового рішення, та безпосередньо перешкоджати його виконанню у строки, обсязі та порядку, що визначені у рішенні суду.
Надаючи оцінку доводам заяви, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що заявником до заяви про відстрочення виконання рішення суду про стягнення аліментів не додано жодного нового доказу про стан здоров'я заявника, членів його сім'ї чи про його матеріальний стан. Усім доказам, що наявні в матеріалах справи було надано оцінку судом при ухваленні рішення від 14.10.2024 року у цивільній справі № 509/4526/24.
При цьому, колегія суддів зауважує, що введення та продовження строку воєнного стану в Україні у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією РФ проти України не свідчить ні про наявність виняткових обставин, ні про поважність причин невиконання рішення суду. Більш того, як зазначає сам заявник, він перебуває на службі у лавах ЗСУ, що безумовно свідчить про отримання останнім регулярного грошового забезпечення військовослужбовця.
Разом з тим, посилання скаржника на наявність судового наказу про стягнення аліментів на малолітню дитину та рішення суду про стягнення заборгованості, через, що він позбавлений можливості виконати рішення суду про стягнення аліментів на утримання дружини, не може ставити стягувача ОСОБА_3 у невигідне становище, оскільки малолітня дитина сторін ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає зі стягувачем, яка, зважаючи на вік дитини, позбавлена можливості працевлаштуватися та, крім отримання соціальних виплат у зв'язку із народженням дитини позбавлена інших джерел доходу.
Скрутне за твердженням ОСОБА_1 матеріальне становище не є безумовною підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення суду.
Ураховуючи викладене та оскільки заявником не доведено наявність виняткових обставин, що виникли в ході виконання рішення суду та мають особливий характер і ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, з наявністю яких ст. 435 ЦПК України пов'язує можливість здійснити відстрочення виконання судового рішення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає, що обставини та доводи, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи, та порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 25 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Повний тест постанови складено: 18.11.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова