Номер провадження: 22-ц/813/6036/25
Справа № 522/16167/24-Е
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 18 400 гривень, починаючи стягнення з дати подання позову і до повноліття дитини, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позову зазначено, що 16.06.2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб.
Від шлюбу у сторін народилися: сини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народженні, який на цей час є повнолітнім та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Подружнє життя між подружжям не склалося у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про розірвання шлюбу.
Після початку війни позивач разом з дітьми були вимушені виїхати до Німеччини, де наразі мешкають та отримали статус тимчасового захисту. Син ОСОБА_4 проживає разом із позивачем.
В період часу до літа 2023 року відповідач надавав фінансову підтримку позивачу в середньому розмірі 300-400 євро. Однак, з літа 2023 року жодної фінансової допомоги на утримання сина відповідач не надає, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутися з позовом до суду.
Разом з тим, позивач зазначила, що у власності ОСОБА_3 має половину спільного майна подружжя, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 180 кв. м. та автомобіль люкс класу - BMW, модель X5, 2015 року випуску, що підтверджує у відповідача наявність коштів на утримання свого сина на тому рівні як до літа 2024 року.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину - задоволено частково.
Стягнуто з батька ОСОБА_3 на користь матері дитини ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.09.2024 до досягнення дитиною повноліття.
У задоволені решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року змінити в частині стягнення аліментів на неповнолітню дитину, збільшивши розмір аліментів до 18 400 грн, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що станом день ухвалення судового рішення, залишок на рахунках відповідача складає 4500 гривень, однак слід звернути увагу на те, що позивачка звернулася до суду з позовною заявою у вересні 2024 року. З отриманих від АТ КБ «Приватбанк» документів вбачається, що по рахункам, відкритим на ім'я відповідача, мало місце жваве переміщення грошових коштів, а після звернення позивачки до суду, фактично всі фінансові операції по рахункам були зупинені. Зазначена обставина, поза розумним сумнівом, доводить навмисне укриття відповідачем своїх доходів.
Більш того, в матеріалах, отриманих від АТ КБ «Приватбанк» містяться анкета-опитувальник від 08.07.2022 року та заява на відкриття рахунку в євро від 11.07.2023 року. В анкеті-опитувальнику відповідач зазначає, що його офіційний сукупний дохід складає 5900 гривень, в той час, як сума додаткового регулярного доходу складає 20 000 гривень. А в заяві на відкриття рахунку в євро, відповідач зазначає, що він відкриває рахунок для власних потреб, а саме в очікування отримання коштів. Таким чином, суд, при визначені розміру аліментів та врахуванні фінансової спроможності відповідача, за основний критерій узяв лише сухі цифри грошових сум, які залишилися на рахунках відповідача, не надавши оцінки руху коштів по рахункам в їх сукупності.
Щодо спливу терміну дії договору оренди квартири сторін, позивач звертає увагу на те, що позов був поданий до суду ще у вересні 2024 року, коли договір оренди був діючим. Тривалі строки розгляду справи призвели до того, що строк первісного договору оренди квартири сплив. Позивачка мешкає в Німеччині та не має можливості приїхати до Одеси та перевірити, чи пролонгований цей договір та отримати новий примірник від наймачів. Відповідач не зацікавлений у наданні правдивої інформації, як і у виплаті позивачці половини отриманої ним орендної плати. Однак, фактично, навіть за період дії договору оренди, сума орендної плати, отриманої особисто відповідачем склала 8 400 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 378 000 гривень, які суд безпідставно не врахував у якості підтвердження фінансової платоспроможності відповідача.
Відзив па апеляційну скаргу не надходив.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 28.10.2025 року на 15:30 год. учасники справи не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 28.10.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Крім того, слід звернути увагу, що справа перебуває на розгляді в судах з вересня 2024 року, а в апеляційному суді з червня 2025 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Частково задовольняючи позов та стягуючи з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 гривень щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із наданими довідками щодо наявності грошових коштів на банківських рахунках відповідача, станом на 2025 рік залишок на цих рахунках складає близько 4 500 грн Квартира, яка належить відповідачу є спільним майном подружжя, отже, позивач також має право на отримання половини усіх доходів від використання цього майна, в тому числі від здачі в оренду. Належних доказів, що відповідач здає чи продовжує здавати в оренду квартиру суду не надано, оскільки строк дії договору оренди від 15.08.2024 року закінчився 15.02.2025 року. Також наявність у відповідача автомобіля не є доказом отримання додаткового доходу від його оренди. Навпаки, перебування у власності нерухомого майна, зобов'язує власника нести витрати на утримання цього майна. Тому оцінюючи фінансову спроможність відповідача сплачувати аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 18 400 грн, суд дійшов висновку про спроможність батька сплачувати аліменти у меншому розмірі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, однак вважає за необхідне змінити рішення суду в частині розміру стягнення аліментів.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16.06.2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_1 , запис за № 444.
Від шлюбу у сторін народилися: сини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народженні (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 від 09.10.2003 року), який на цей час є повнолітнім та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 від 26.02.2016 року).
Неповнолітній син ОСОБА_6 зареєстрований разом з матір'ю в АДРЕСА_2 .
Згідно з Довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Серія 10 ААВ № 789674 від 23.12.2015 року позивач має інвалідність 2 групи безстроково.
ОСОБА_3 є власником автомобіля BMW X5 д/н НОМЕР_4 з 02.02.2016 року, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .
За з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 09.09.2024 року ОСОБА_3 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 та машиномісце № НОМЕР_6 в цьому будинку.
15.08.2024 року за договором оренди ОСОБА_3 є орендодавцем цієї квартири. Вартість оренди 1 400 доларів США на місяць. Строк оренди 6 місяців.
За даними АТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_3 відкриті наступні банківські рахунки:
- НОМЕР_7 , дата відкриття 08.07.2022 року (валюта-UAH), станом на 14.02.2025 року залишок 3 945.14 грн.;
- НОМЕР_8 , дата відкриття 20.04.2015 року (валюта - UAH), станом на 09.02.2025 залишок 895,65 грн.;
- НОМЕР_9 , дата відкриття 11.07.2023 року(валюта - EUR), станом на 06.01.2025 року залишок 0,00 евро;
- НОМЕР_10 , дата відкриття 20.04.2015 року (валюта - EUR), станом на 11.07.2023 року залишок 0,00 евро;
- НОМЕР_11 , дата відкриття 20.04.2015 року (валюта - USD), станом на 27.03.2024 року залишок 0,00 долара;
- НОМЕР_12 , дата відкриття 20.04.2015 року (валюта - UAH), станом на 21.06.2022 року залишок 0,00 грн.;
- НОМЕР_13 , дата відкриття 03.01.2022 року (валюта - UAH), без руху коштів;
- НОМЕР_14 , дата відкриття 06.09.2024 року (валюта - UAH), без руху коштів;
- НОМЕР_15 , дата відкриття 09.02.2021 року (валюта - USD), станом на 10.02.2021 року залишок 0,00 грн.
Колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Як вбачається зі ст. 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.91 року (далі Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вказані положення кореспондуються з приписами ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року № 2402-III.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", Заява № 31111/04, § 54). Частиною 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.
Як було встановлено, малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з матір'ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.
Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обов'язок відповідача утримувати малолітню дитину та про стягнення з відповідача аліментів на утримання дочки.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із визначеним судом розміром аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Обґрунтовуючи зазначений розмір аліментів, позивач вказувала на щомісячні витрати на продукти харчування, оплату проживання, навчання, дозвілля та придбання одягу для дитини. Окрім іншого, позивач зазначала, що дитина проживає з матір'ю у Німеччині, куди вони були вирушення евакуюватися у зв'язку з початком війни на території України.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно відповідач має у власності об'єкт нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , а також машиномісце № НОМЕР_6 в цьому будинку.
Крім того, відповідач отримує дохід від здачі квартири в оренду у розмірі 1 400 доларів США на місяць, згідно договору оренди від 15.08.2024 року.
Висновки суду першої інстанції про те, що квартира була придбана у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а отже є спільним майном подружжя, колегією суддів вважає помилковими, оскільки сторонами не надано доказів того, що між ними здійснено розподіл майна подружжя та того, що ОСОБА_1 користується вказаним нерухомим майном.
Згідно свідоцтва серії НОМЕР_16 , виданого 02.02.2016 року про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 має на праві власності автомобіль марки BMW, модель X5, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 .
Отже, враховуючи положення п. 3-1 ч. 1 ст. 182 СК України наявність у відповідача майна має враховуватись при визначенні розміру аліментів.
При цьому, відповідачем як не надано суду повної та достовірної інформації про його доходи, а саме: банківські документи про наявність/відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків, так і документально не доведено походження коштів необхідних для підтримання своєї життєдіяльності з 20.09.2024 року по час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 344/10971/16-ц дійшов висновку, що факт відсутності у батька чи матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
Крім того, апеляційний суд акцентує увагу, що відповідач є здоровою, працездатною особою, оскільки протилежного матеріали справи не містять, а тому зобов'язаний приймати участь в належному утриманні його неповнолітнього сина.
Також апеляційний суд враховує наявність у відповідача майна, утримання якого потребує значно більших коштів ніж отримання мінімальної або навіть середньої заробітної плати в тій чин інший місцевості України. При цьому доказів точного розміру утримання такого майна та джерела доходів відповідач не повідомляє і не спростовує наведені в апеляційній с карзі відповідні доводи.
За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів - 4000 грн, є достатнім для забезпечення утримання та гармонійного розвитку неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відтак, рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вказаному вище розмірі, не може вважатися обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини.
Зважаючи на вік дитини (9 років), країну проживання (Німеччина) та характер витрат, апеляційний суд вважає, що заявлені витрати на дитину доведені позивачем у більшому розмірі - 10 000 грн, що є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та її достойного рівня життя, відповідно до вимог статті 182 СК України та статті 27 Конвенції про права дитини, яка передбачає, що батьки несуть відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду (частина перша статті 44 ЦПК України).
Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Наведений процесуальний обов'язок відповідачем не виконано та не надано суду доказів, які б спростовували неможливість виконання його обов'язку утримувати неповнолітню дитину, та те що постановлений до стягнення розмір аліментів становитиме для нього надмірний тягар, як платника аліментів.
З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач у випадку неможливості сплати аліментів мав довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, однак таких обставин суду відповідачем не доведено.
Таким чином, враховуючи принцип рівності обов'язків батьків щодо утримання дітей і засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, а також матеріальне становище сторін, колегія суддів доходить висновку, що відповідач має змогу надавати матеріальну допомогу неповнолітньому сину, сплачуючи 10 000 гривень, що повністю узгоджується з положеннями чинного законодавства і обставинами справи.
На переконання колегії суддів такий розмір аліментів є справедливим, виваженим і розумним, відповідатиме інтересам та потребам неповнолітнього сина сторін, є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку та достойного рівня матеріального забезпечення дитини.
Разом із тим, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що у відповідності до приписів статей 192, 201 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, заочне рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів - змінити.
Щодо розподілу судових витрат.
У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним судом за наслідками розгляду апеляційної скарги позивача рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментівзмінено то і зміні підлягає рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат.
Між тим, під час вирішення питання щодо розподілу судового збору між сторонами на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд ураховує, що за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції змінено, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти у розмірі 10 000 грн, що становить 54,3% від заявлених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір за подання позову у розмірі 657,68 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 986,52 грн, що всього становить 1 644,20 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2025 року в частині визначення розміру аліментів - змінити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_17 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_18 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народженні, у твердій грошовій сумі в розмірі 10 000 гривень щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20.09.2024 року до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_17 ) на користь держави судовий збір за подання позову у розмірі 657,68 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 986,52 грн, що всього становить 1 644,20 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний тест постанови складено: 17.11.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова