17.10.2025 Справа №607/8503/24 Провадження №6/607/177/2025
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючої Герчаківської О. Я.,
з участю секретаря судового засідання Баб'як Н. О.,
державного виконавця Гнатюк Н. В.,
стягувача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі подання (заяву) старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гнатюк Н. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку,
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2024 року у справі № 607/8503/24, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про розірвання інвестиційного договору та стягнення коштів задоволено частково; розірвано інвестиційний договір щодо будівництва індивідуального житлового будинку (зблокованого типу) від 15 січня 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 852 261 (вісімсот п'ятдесят дві тисячі двісті шістдесят одну),50 грн, які були сплачені на виконання умов інвестиційного договору від 15 січня 2022 року та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 801 (десять тисяч вісімсот одну), 21 грн судового збору.
Рішення суду у справі № 607/8503/24 набрало законної сили 26 листопада 2024 року та на його підставі Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 11 грудня 2024 року видано виконавчий лист, який позивачем пред'явлено до примусового виконання.
13 серпня 2025 року старший державний виконавець Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гнатюк Н. В. звернулася до суду з поданням (заявою), у якому просить вирішити питання про звернення стягнення на об'єкт незавершеного будівництва, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 на земельних ділянках - кадастровий номер: 6110100000:04:003:0189, та кадастровий номер: 6110100000:04:003:0188, право власності на який не зареєстровано у встановленому законом порядку.
В обґрунтування вказаних вимог зазначає, що на виконанні у Тернопільського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 76797698 від 17 грудня 2024 року з примусового виконання виконавчого листа № 607/8503/24, виданого 11 грудня 2024 року Тернопільським міськрайонним судом про стягнення із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 852 261 (вісімсот п'ятдесят дві тисячі двісті шістдесят одну),50 грн, які були сплачені на виконання умов інвестиційного договору від 15 січня 2022 року, а також 10 801,21 грн судового збору.
Державним виконавцем під час примусового виконання, на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», 17 грудня 2024 року винесено постанову та здійснено опис майна боржника, а саме земельних ділянок: кадастровий номер: 6110100000:04:003:0189, площею 0,0379 га, та кадастровий номер: 6110100000:04:003:0188, площею 0,0306 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , про що складено відповідну постанову. Під час проведення опису, державним виконавцем встановлено, що на вказаних земельних ділянках знаходиться незавершене будівництво, яке не зареєстроване в Реєстрі речових прав на нерухоме майно за боржником. Згідно відповіді виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22 квітня 2025 року, боржнику ОСОБА_2 надано будівельні паспорти забудови земельної ділянки «Будівництво індивідуального житлового будинку (зблокованого типу), АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6110100000:04:003:0189), реєстраційний номер № 787, дата видачі 12.10.2021 р.» та «Будівництво індивідуального житлового будинку (зблокованого типу), м. Тернопіль вул. Овочева, кадастровий номер: 6110100000:04:003:0188), реєстраційний номер № 786, дата видачі 12 жовтня 2021 року.
Отже, боржником розпочато будівництво на описаних державним виконавцем земельних ділянках, однак в Реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на цей об'єкт незавершеного будівництва не зареєстроване, що є перешкодою державному виконавцю звернути стягнення на нього. Також державним виконавцем зазначено, що ТзОВ «Тернопільське МБТІ» виготовило технічний паспорт на вказаний об'єкт нерухомості.
Представник Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гнатюк Н. В. та стягувач ОСОБА_1 у судовому засіданні подання (заяву) підтримали та просять його задовольнити.
Відсутність сторони боржника та інших заінтересованих осіб не перешкоджає суду вирішувати питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (ч. 10 ст. 440 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Отож, суд встановив, що постановою головного державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гнатюк Н. В. від 17 грудня 2024 року відкрито виконавче провадження №76797698 з примусового виконання виконавчого листа у справі № 607/8503/24 від 11 грудня 2024 року, який видано Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області
Також державним виконавцем виносились постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17 грудня 2024 року; про стягнення виконавчого збору від 17 грудня 2024 року; про арешт коштів боржника від 17 грудня 2024 року; про арешт майна боржника від 17 грудня 2024 року; скеровувалися запити про надання вичерпної інформації про наявність будь-якого майна, що зареєстроване за боржником ОСОБА_2 ; отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 408800353 від 20 січня 2025 року про належність боржнику земельних ділянок з кадастровим номером 6110100000:04:003:0189, площею 0,0379 га, та кадастровим номером: 6110100000:04:003:0188, площею 0,0306 га; отримано відповідь щодо зареєстрованих за боржником транспортних засобів; винесено постанову про розшук майна боржника від 27 січня 2025 року; отримано інформацію про відсутність зареєстрованого за ОСОБА_2 нерухомого майна в м. Тернополі та Тернопільському районі Тернопільської області.
17 грудня 2024 року державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, а саме земельних ділянок: кадастровий номер: 6110100000:04:003:0189, площею 0,0379 га, та кадастровий номер: 6110100000:04:003:0188, площею 0,0306 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Під час проведення опису, державним виконавцем встановлено, що на вказаних земельних ділянках знаходиться незавершене будівництво, яке не зареєстроване в Реєстрі речових прав на нерухоме майно за боржником.
За змістом відповіді виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22 квітня 2025 року № 11419-Ю/2025, боржнику ОСОБА_2 надано будівельні паспорти забудови земельної ділянки: «Будівництво індивідуального житлового будинку (зблокованого типу), АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6110100000:04:003:0189, реєстраційний номер № 787, дата видачі 12 жовтня 2021 року»; «Будівництво індивідуального житлового будинку (зблокованого типу), м. Тернопіль вул. Овочева, кадастровий номер: 6110100000:04:003:0188, реєстраційний номер № 786, дата видачі 12 жовтня 2021 року, на підтвердження чого надано копії цих будівельних паспортів та схему забудови земельних ділянок.
На звернення державного виконавця до ТзОВ «МБТІ» від 23 травня 2025 року № 84420, товариством надано технічний паспорт на об'єкт незавершеного будівництва на будинок садибного типу з господарським будівлями та спорудами від 20 травня 2025 року ( АДРЕСА_1 ), який виготовлено на замовлення ОСОБА_2 , та в якому зазначено, що процент готовності об'єкта незавершеного будівництва становить - 33%.
За встановлених обставин, суд застосовує наступні норми права та виснує про наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.
У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.
Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.
Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.
Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).
Застосування судом частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише тоді, коли виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
Такий правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження № 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження № 61-19786св18).
Звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, може бути застосоване у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача.
З наданих виконавцем матеріалів не вбачається, що судове рішення не може бути виконане шляхом звернення стягнення на грошові кошти, що належать боржнику, тобто матеріали справи не містять доказів того, що відсутні грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах)/електронних гаманцях чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей. Тобто, суд не встановив, що державний виконавець вичерпав усі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.
В контексті ст. 440 ЦПК України та 50 Закону України «Про виконавче провадження», суд звертає увагу на те що відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Згідно з ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Щодо моменту виникнення права власності на новостворене нерухоме майно встановлені особливості, передбачені ч. 2 ст. 331 ЦК України, відповідно до якої право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Положення ч. 2 ст. 331 ЦК України слід розуміти у системному зв'язку з положенням ст. 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає винятків. Як правило, всі об'єкти нерухомого майна, зважаючи на свою специфіку, після завершення будівництва підлягають прийняттю до експлуатації та державній реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України № 1952-ІV права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація.
Зважаючи на вищенаведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що подання державного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, може бути задоволено судом та виконавцем може бути звернуто стягнення на таке майно за наявності у їх сукупності наступних умов: на момент звернення державного виконавця до суду із вказаним поданням майно повинне мати статус нерухомого майна (нерухомості), яке прийняте в експлуатацію в установленому законом порядку; на момент звернення державного виконавця до суду із вказаним поданням таке нерухоме майно повинне належати на праві власності боржнику за виконавчим провадженням, тобто у боржника на цей момент має виникнути право власності на таке нерухоме майно; належність боржнику на праві власності такого об'єкта нерухомого майна має бути документально підтверджена; право власності боржника на таке майно не зареєстровано в установленому законом порядку.
Відповідно до статей 12, 13, 76, 81 ЦПК України обов'язок доказування наявності вищенаведених обставин, які є підставою для задоволення подання державного виконавця, покладається на державного виконавця, який звертається до суду із відповідним поданням.
Разом з тим державним виконавцем суду не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених вище умов.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Частинами 3 та 4 ст. 375 ЦК України встановлено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Беззаперечним є те, що ОСОБА_2 законно розпочав будівництво на належних йому земельних ділянках, що суд описав вище, об'єкт незавершеного будівництва на будинок садибного типу з господарським будівлями та спорудами знаходиться на АДРЕСА_1 , процент його готовності становить - 33%, і цей об'єкт не має статусу нерухомого майна, а є будівельним матеріалом, а тому не може розцінюватися як нерухоме майно, оскільки в експлуатацію не прийнятий, боржник фактично не володіє та не користується цим майном, яке фактично є матеріалами, обладнанням тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Тобто, майно на яке покликається державний виконавець не має статусу нерухомого майна боржника, право власності на яке не зареєстроване у встановленому законом порядку.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що державним виконавцем не доведено обґрунтованості подання (заяви) та наявності передбачених законом підстав для звернення стягнення на на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку.
На підставі наведеного, керуючись ст. 440 ЦПК України, ст. 30 Конституції України, ст. ст. 182, 331, 375 ЦК України, ст. ст. 18, 50 Закону України «Про виконавче провадження», суд,
У задоволенні подання (заяви) старшого державного виконавця Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гнатюк Н. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Суддя Тернопільського міськрайонного суду
Тернопільської області О.Герчаківська