Справа № 577/5854/25
Провадження № 2/577/2120/25
11 листопада 2025 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді Буток Т. А.
при секретарі Кузнєцовій О.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Конотоп цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «ФК «Кредит Капітал» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг № 8497569 від 12.03.2024 року, яка становить 25 839 грн. 25 коп. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12.03.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 8497569, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у сумі 10000 грн. Позивальник зобов'язувався повертати кредит зі сплатою відсотків та інших платежів. Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість. 29.08.2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення права вимоги №109-МЛ, згідно з яким відбулося відступлення прав вимог за рядом кредитних договорів. Відповідно до вказаного договору ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 8497569 від 12.03.2024 року. Заборгованість відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» складає 25839 грн. 25 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 7900 грн. 00 коп.; прострочена заборгованість за сумою відсотків - 17439 грн. 25 коп., прострочена заборгованість за комісією - 500 грн. 00 коп. Посилаючись на викладене, просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором в розмірі 25 839 грн. 25 коп., а також судові витрати.
Представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Усенко М.І. в судове засідання не з'явився, надав заяву про проведення судового розгляду без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, надала заяву про проведення судового розгляду без її участі, просить позовні вимоги задовольнити частково, не заперечує щодо стягнення заборгованості по тілу кредиту. Просить зменшити розмір заборгованості по нарахованим відсоткам та комісією, оскільки вона є інвалідом 2 групи безтерміново.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, що 12.03.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту № 8497569, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит у сумі 10000 грн., терміном користування на 105 днів. Позивальник зобов'язувався повертати кредит вчасно згідно графіку (а.с.6-12).
Відповідач ОСОБА_1 не виконує належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
29.08.2024 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» уклали договір факторингу №109-МЛ, згідно з яким відбулося відступлення прав вимог за рядом кредитних договорів. Відповідно до вказаного договору про відступлення права вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Мілоан», у тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №8497569 від 12.03.2024 року (а.с 17-22).
Станом на 27.04.2024 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» складає 25839 грн. 25 коп.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Заборгованість в добровільному порядку не погашена.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом».
Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі».
ОСОБА_1 своїх зобов'язань вчасно не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість за вищевказаним кредитним договором, що підтверджується відповідними довідками про розрахунок заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, відповідачем були порушені умови договорів щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договорами платежів, що призвело до невиконання взятих на себе зобов'язань.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, в сумі 7900 грн. підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по процентах в сумі 17439 грн. 25 коп. слід зазначити наступне.
За змістом ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про, зокрема, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Відповідно до ст. 18Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору; якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Відповідно до ч. 1-4ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, потреби у послугах. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст. 509 цього Кодексу.
Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов'язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627ЦКУкраїни засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Такого висновку дійшов Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.
Відповідно до ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Суд вважає, що нарахована позивачем сума по відсотках за користування кредитом не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Передбачення в електронному договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цих сум заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим чиннимЦК Українизасадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність в останнього як кредитора можливості стягувати з відповідача як споживача надмірні грошові суми відсотків, спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання відповідача як боржника виконувати основне грошове зобов'язання.
Суд враховує, що приписами ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту. До того ж, як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг і підлягає зменшенню до розміру тіла кредиту в сумі 10 000 грн.
Щодо позовних вимог позивача про стягнення заборгованості по комісії, то Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21 виснував про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки позов у цій частині жодним доказом не підтверджений, то у задоволенні вимог про стягнення комісії слід відмовити.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями ст.141 ЦПК України.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі №703/686/15-ц з відповідача, який є інвалідом ІІ групи, судовий збір не стягується навіть у разі, якщо рішення ухвалено не на його користь.
Згідно з п. 9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ч. 6 ст. 141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Таким чином, оскільки відповідач є інвалідом ІІ групи, то судові витрати понесені позивачем зі сплати судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави.
Вирішуючи, питання щодо розподілу витрат на правову допомогу, суд керується положеннями ст.137 ЦПК України.
З копії договору про надання правової допомоги № 0107 від 01.07.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Кредит Капітал» та АО «Апологет» вбачається, що АО «Апологет» надала правничу допомогу ТОВ «ФК «Кредит Капітал». Вартість наданих послуг склала 8 000 грн. (а.с. 31).
Згідно з ч.2, 3 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Разом з тим, суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3-5 та 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).
Однак, при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відтак, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку зважаючи на те, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, з урахуванням конкретних обставин справи, враховуючи, що відповідач є інвалідом ІІ групи та не працює, суд дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідача, а тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.
Керуючись ст. 526, 530, 549-551, 599, 624, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст. 12, 13, 76-81, 137, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 900 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн., загалом 20 900 (двадцять тисяч дев'ятсот) грн.00 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», юридична адреса м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, 3 поверх, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Буток Т. А.