Справа № 309/3536/24
Провадження № 2/309/919/24
06 листопада 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Волощук О.Я.,
з участю секретаря судового засідання Кальчевої Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Хуст в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради про позбавлення батьківських прав,
ОСОБА_1 звернулася до Хустського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , де третя особа без самостійних вимог на предмет спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позов вимоги вмотивовано тим, що вона з 14.02.2017 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано згідно рішення Хустського районного суду від 14.04.2021 року.
Від даного шлюбу народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розірвання шлюбу дочка залишилась на утриманні позивачки, проживає разом з нею. Відповідач жодним чином не допомагає утримувати дочку, аліменти, присуджені до стягнення з нього відповідно до рішення Хустського районного суду від 11.10.2021 не сплачує. Також не піклується про дитину, не цікавиться її успіхами, станом здоров'я, не піклується про фізичний та духовний розвиток. Тобто відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків. Внаслідок таких дій відповідача дитина втратила зв'язок з батьком.
07.03.2024 року позивачка уклала шлюб з громадянином Республіки Польща ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу , який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за актовим записом №381, та її прізвище « ОСОБА_5 » після укладення шлюбу змінено на « ОСОБА_6 ». Її чоловік ОСОБА_4 взяв на себе обов'язки батька та займається вихованням дочки, у них склалися добрі відносини та дочка вважає його своїм батьком та сприймає його як батька.
На даний час позивачка має всі необхідні умови для матеріального забезпечення та виховання дочки , має постійне місце проживання , де створені всі умови для проживання дитини , перебуває у шлюбі та дочка виховується у повній сім'ї.
Відтак, оскільки батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, то з посиланням на приписи ст.164 СК України, просить суд позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини дочки ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася. Подала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує і просить задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_8 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, просила врахувати письмові пояснення на позов. В поясненнях посилається на те, відповідач не бере ніякої участі у житті дитини протягом значного часу, не спілкується з дитиною близько 4 років , не телефонує, не підтримує жодних контактів, не бере участі у матеріальному утриманні та забезпеченні дитини, не цікавиться життям дитини. Відповідно до рішення Хустського районного суду від 11.10.2021 року відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти на утримання дочки сторін в розмірі 2000 гривень щомісячно, починаючи з 26.08.2021 року. Однак станом на даний час відповідач не здійснив жодного платежу по сплаті аліментів та наявна заборгованість по сплаті аліментів в сумі 92387,12 гривень станом на 03.07.2025 року .
Вже тривалий час відповідач самоусунувся від виховання та матеріального забезпечення дитини. Навіть подача даного позову про позбавлення його батьківських прав не спонукала відповідача до якихось дій по зміні своєї поведінки по відношенню до дитини. Позовна заява подана до суду позивачкою 18.07.2024 року та більше року відповідачу відомо про розгляд судом даної справи , однак він не вживав жодних заходів та не змінив свою поведінку .
А отже, відповідач не виконує батьківських обов'язків щодо утримання та виховання дитини протягом тривалого часу , подання даного позову до суду не змінило його поведінки по відношенню до дитини , відповідач не бере жодної участі у житті дитини , самоусунувся від виховання та спілкування з дитиною , близько чотирьох років дочка його не бачила , він не відвідував її та вона його погано пам'ятає .
На даний час позивачка перебуває у шлюбі з громадянином Польщі ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_3 називає його батьком , оскільки він виховує її з 3 річного віку , між ними щирі та доброзичливі стосунки , дитина виховується у повній сім'ї , в якій нещодавно народилася ще одна дитина дочка ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дочці сторін ОСОБА_3 на даний час 7 років , вона навчається у школі в Польщі , останні чотири роки вона позбавлена батьківського піклування з боку відповідача , свого батька ОСОБА_2 , який самоусунувся від виховання та утримання дочки та проявляє байдужість до життя та інтересів своєї дитини протягом тривалого часу та не вживає жодних дій для зміни ситуації .
Така поведінка відповідача ОСОБА_2 ставить у юридичну невизначеність життя неповнолітньої дитини сторін - ОСОБА_3 , оскільки при такій ситуації позивачці самостійно приходиться не лише утримувати дитину , а і вирішувати ряд юридичних питань і відсутність згоди відповідача створює перешкоди у вирішенні багатьох юридичних питань , які потребують згоди біологічного батька , щодо навчання дитини , виїзду за кордон , вчинення реєстрації місця проживання дитини за кордоном тощо .
А тому у даному випадку інтереси відповідача як батька дитини , який не приймає участі у житті та утриманні дитини , не можуть переважати над інтересами та правами самої дитини .
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання неодноразово не з'явився, клопотань не заявляв, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином. Відзиву на позов не подав. Не заперечив позовних вимог.
У судове засідання представник третьої особи - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради не з'явився. Представник третьої особи Уманська А.О. подала заяву про розгляд справи без їх участі, просила врахувати висновок органу опіки та піклування від 10.07.2025 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відповідно до приписів ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з 14.02.2017 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано згідно рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 14.04.2021.
Від даного шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
07.03.2024 року позивачка уклала шлюб з громадянином Республіки Польща ОСОБА_4 , відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу , який зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за актовим записом №381, та її прізвище « ОСОБА_5 » після укладення шлюбу змінено на « ОСОБА_6 ».
Згідно розрахунку державного виконавця станом на 03.07.2025 року ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на загальну суму 92387,12 грн. (а.с.53). При цьому з розрахунку вбачається, що відповідач за весь період стягнення взагалі не сплачував аліментів.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хустської міської ради від 10.07.2025 року, позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дочки ОСОБА_7 , 17.02.2018 року є доцільним. У висновку також зазначено, що службі у справах дітей не вдалося поспілкуватися з відповідачем ОСОБА_2 і з'ясувати його думку щодо позбавлення батьківських прав, на зв'язок він не виходив (а.с.56-59).
З наявного в матеріалах справи психологічного висновку для суду від 19.09.2025 року, нотаріально посвідченого та перекладеного з польської мови на українську, зазначено, що дитина розвивається в безпечному та сприятливому середовищі. Стосунки з матір та вітчимом забезпечують їй відчуття безпеки, емоційної стабільності та підтримки у складних ситуаціях. Контакт з біологічним батьком є для неї джерелом тривоги та небезпеки. Заради благополуччя дитини необхідно позбавити біологічного батька батьківських прав, що дозволить їй розвиватися далі в безпечному та стабільному середовищі (а.с.78-84).
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.
Також слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.
У рішенні ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», зазначено, що відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.
У рішенні від 10.09.2019 у справі «Strand Lobben and others v. Norway» ЄСПЛ підкреслював, що взаємна радість, яку діти та батьки отримують у суспільстві один від одного, є основним елементом сімейного життя, і заходи держав-відповідачів, що перешкоджають цьому, рівносильні втручанню у право, гарантоване ст. 8 Конвенції. У випадках, коли відповідні інтереси дитини суперечать інтересам батьків, ст. 8 Конвенції вимагає, щоб органи влади держав-відповідачів установлювали справедливий баланс цих інтересів і при встановленні балансу особливе значення надавалося найкращим інтересам дитини, які залежно від свого характеру та важливості можуть переважати інтереси батьків. Як правило, найкращі інтереси дитини вимагають, з одного боку, щоб зв'язки дитини з її сім'єю підтримувалися, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною для життя та розвитку дитини, оскільки порушення сімейних зв'язків означає від'єднання дитини від її коріння. З цього випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і має бути зроблено все для збереження особистих відносин та відновлення сім'ї.
Сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення встановлення належних стосунків між дитиною і батьками, що є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів. Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23.02.2023 у справі №188/1542/20.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків із виховання, а також установити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Суд вважає, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно неповнолітньої дочки впродовж тривалого проміжку часу, позаяк не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання нею освіти. Весь цей час дитиною опікується мати ОСОБА_1 .
Суд також враховує, що з моменту розірвання шлюбу з позивачкою у 2021 році відповідач не проживав із малолітньою дочкою однією сім'єю, за вказаний період часу не брав та не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, її фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дитини, як складову частину виховання.
Встановлені обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.
На думку суду це, у сукупності із іншими обставинами справи, свідчить про те, що змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо і про наявність вини у його діях щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків. А отже наявні правові підстави для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав, і це не суперечитиме інтересам дитини.
Узагальнюючи наведене суд констатує, що пред'явлений позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір за пред'явлення позову у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 137, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.164, 166 СК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 батьківських прав відносно його малолітньої дочки ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя Хустського
районного суду: Волощук О.Я.