11 листопада 2024 року м. Київ
Справа №824//84/25
Провадження № 22-вк/824/75/2025
Резолютивна частина ухвали оголошена 11 листопада 2025 року
Повний текст ухвали складено 17 листопада 2025 року
Київський апеляційний суд в складі: головуючого судді Стрижеуса А.М., секретаря Ольшевського П.М.
учасники справи: сторони арбітражного розгляду позивач UAB «Axis Industries»
відповідач Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго»
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою представника заявника UAB «Axis Industries» - адвоката Чередніченка Максима Миколайовича про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 14 липня 2025 року у справі № 413/2024 за позовом UAB «Axis Industries» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражного суду, -
Представник заявника UAB «Axis Industries» - адвокат Чередніченко М.М. звернувся до Київського апеляційного суду як до суду першої інстанції із заявою про визнання і надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово промисловій палаті України № 413/2024 за позовом UAB «Axis Industries» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражного суду.
У заяві просив визнати і надати дозвіл на виконання Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 14 липня 2025 року у справі № 413/2024.
Видати виконавчий лист на примусове виконання Рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 14 липня 2025 року у справі № 413/2024.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «ЛЬВІВТЕПЛОЕНЕРГО» на користь Закритого акціонерного товариства «Axis Industries» (UAB «Axis Industries») витрати на правничу допомогу у розмірі 3 630 євро (три тисячі шістсот тридцять євро) та витрати по сплаті судового збору.
Заява обґрунтована тим, що 27 липня 2017 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (Замовник) та UAB «Axis Industries» (Підрядник) уклали Контрактну угоду на «Постачання та монтаж індивідуальних теплових пунктів». Ця угода була підписана та скріплена печатками з дотриманням письмової форми. Згідно зі статтею 1 Контрактної угоди, до складу «Контракту» між сторонами входять: Контрактна угода та додатки до неї; Спеціальні умови Контракту (СУ); Загальні умови Контракту (ЗУ); Технічні умови Контракту (ТУ); та Конкурсна пропозиція та Відомості цін. У преамбулі СУ зазначено, що СУ доповнюють ЗУ і мають пріоритет у разі суперечностей.
Відповідач під час арбітражного розгляду визнав, що керується умовами СУ та ЗУ саме в тій редакції, яка долучена до позовної заяви від 15 листопада 2024 року (яка долучена до цієї заяви).
Порядок вирішення спорів визначено в пункті 6 «Врегулювання спорів» ЗУ з урахуванням СУ. Відповідно до підпункту 6.2.6(і) СУ, остаточне врегулювання спорів здійснюється Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торговопромисловій палаті України за його правилами.
Місцем проведення арбітражу визначено м. Київ, Україна (пункт 6.2.6(іі)). Відповідач компетенцію МКАС на розгляд даного спору визнав у пункті 17 відзиву № 25/0193 від 17 лютого 2025 року на позовну заяву у справі № 413/2024 (сторінка 10, пункт 18 Рішення МКАС).
Протягом арбітражного розгляду від сторін не надходило: заяв про відсутність компетенції МКАС на розгляд даного спору або перевищення складом Арбітражного суду меж своєї компетенції у порядку, передбаченому статтею 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею 5 Регламенту МКАС;
будь-яких заяв, які ставили б під сумнів дійсність чи виконуваність арбітражної угоди; заяв про недотримання положень арбітражної угоди, яка міститься у Контракті, а також положень Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та Регламенту МКАС.
У зв'язку з цим, в силу статті 4 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статті 44 Регламенту МКАС, Сторони вважаються такими, що відмовилися від свого права на заперечення з цих питань (сторінка 10, пункти 20-21 Рішення МКАС).
Таким чином, наявні всі правові підстави для видачі виконавчого листа на примусове виконання Рішення МКАС.
Відповідно до Рішення МКАС, Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (надалі - «Відповідач» або «Боржник») зобов'язане негайно сплатити Позивачу грошові кошти у сумі 113 032,50 євро, яка складається з (а) 111 322,07 євро збитків, спричинених зміною проектних рішень Відповідачем, та (б) 1 710,43 євро витрат зі сплати арбітражного збору. Рішення МКАС у справі № 413/2024 було винесене 14 липня 2025 року. Воно є остаточним і підлягає негайному виконанню.
Рішення було отримано представником Позивача електронною поштою 15 липня 2025 року, а особисто 16 липня 2025 року.
16 липня 2025 року представником Позивача Боржнику була направлена заява з проханням про добровільне виконання Рішення МКАС разом з банківськими реквізитами, проте вона була проігнорована Боржником.
Станом на момент подання цієї заяви Відповідач не виконав Рішення МКАС у добровільному порядку, а тому виникла необхідність у поданні цієї заяви.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2025 року заяву Nordwind Trade SA про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу прийнято до провадження, повідомлено боржника Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» про надходження такої заяви і запропоновано йому подати можливі заперечення щодо цієї заяви у місячний строк.
Заперечень до Київського апеляційного суду не надходило.
В судовому засіданні представник заявника - адвокат Богомол О.В. підтримала заяву про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду, просив задовольнити заявлені вимоги в повному обсязі.
Представник боржника адвокат Івченко А.В. в судовому засіданні проти задоволення заяви не заперечував, проте заперечував проти задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, та вказав, шо витраті які зазначені заявником є неспівмірними.
Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши матеріали справи та заявлені вимоги, апеляційний суд дійшов висновку, що заява про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 14 липня 2024 року підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 27 липня 2017 року Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (Замовник) та UAB «Axis Industries» (Підрядник) уклали Контрактну угоду на «Постачання та монтаж індивідуальних теплових пунктів». Ця угода була підписана та скріплена печатками з дотриманням письмової форми. Згідно зі статтею 1 Контрактної угоди, до складу «Контракту» між сторонами входять: Контрактна угода та додатки до неї; Спеціальні умови Контракту (СУ); Загальні умови Контракту (ЗУ); Технічні умови Контракту (ТУ); та Конкурсна пропозиція та Відомості цін. У преамбулі СУ зазначено, що СУ доповнюють ЗУ і мають пріоритет у разі суперечностей.
Відповідач під час арбітражного розгляду визнав, що керується умовами СУ та ЗУ саме в тій редакції, яка долучена до позовної заяви від 15 листопада 2024 року (яка долучена до цієї заяви).
Порядок вирішення спорів визначено в пункті 6 «Врегулювання спорів» ЗУ з урахуванням СУ. Відповідно до підпункту 6.2.6(і) СУ, остаточне врегулювання спорів здійснюється Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торговопромисловій палаті України за його правилами.
Місцем проведення арбітражу визначено м. Київ, Україна (пункт 6.2.6(іі)). Відповідач компетенцію МКАС на розгляд даного спору визнав у пункті 17 відзиву № 25/0193 від 17 лютого 2025 року на позовну заяву у справі № 413/2024 (сторінка 10, пункт 18 Рішення МКАС).
Протягом арбітражного розгляду від сторін не надходило: заяв про відсутність компетенції МКАС на розгляд даного спору або перевищення складом Арбітражного суду меж своєї компетенції у порядку, передбаченому статтею 16 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею 5 Регламенту МКАС.
Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 14 липня 2025 року у справі № 413/2024 частково задоволено позов та стягнуто з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь UAB «Axis Industries» грошові кошти у наступнинх сумах:
111 322,07 євро збитків, спричинених зміною відповідачем проектних рішень;
1 710,43 євро витрат зі сплати арбітражного збору;
А всього в сумі 113 032,50 євро.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Так, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції.
Правовідносини щодо надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу на території України врегулюванні статтею V Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк), яка набула чинності для України 10 січня 1961 року (далі - Нью-Йоркська конвенція), та Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
На рівні внутрішнього законодавства правило обов'язковості визнання та виконання арбітражного рішення при поданні до компетентного суду письмового клопотання (заяви) закріплено у частині першій статті 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж». Цей Закон застосовується до міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражу знаходиться на території України, однак положення, передбачені статтями 8, 9, 35 і 36 цього Закону, застосовуються і в тих випадках, коли місце арбітражу знаходиться за кордоном (стаття 1).
Відповідно до частини першої статті 35 Закону Україну «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36 цього ж Закону.
Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому ЦПК України.
Порядок розгляду і правовий механізм вирішення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені в главі 3 розділу ІХ ЦПК України «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів».
Згідно з статтею 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
Частинами першою - третьою статті 475 ЦПК України визначено, що питання визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається судом за заявою стягувача відповідно до цієї глави, якщо боржник має місце проживання (перебування) або місцезнаходження на території України. Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, то питання про надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу розглядається судом, якщо на території України знаходиться майно боржника. Заява про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу подається до апеляційного суду, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, протягом трьох років з дня прийняття рішення міжнародним комерційним арбітражем.
Форма, зміст заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, документи, що до неї додаються, визначені статтею 476 ЦПК України.
Визнання та виконання арбітражних рішень передбачено Нью-Йоркською конвенцією, відповідно до статті 3 якої кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і приводить їх до виконання згідно з процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень, на умовах, викладених у нижченаведених статтях. До визнання і приведення у виконання арбітражних рішень, до яких застосовується ця Конвенція, не повинні застосовуватися істотно більш обтяжливі умови або більш високі мита або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення у виконання внутрішніх рішень.
У статті 478 ЦПК України і статті 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або
в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або ґ) рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 12 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» судам роз'яснено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що при вирішенні питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд не може оцінювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.
При цьому тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви стягувача.
За положеннями статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, заявник звернувся до належного суду із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення МКАС при ТПП України від 14 липня року в межах встановленого законом строку (стаття 475 ЦПК України), заявником до заяви долучено документи згідно з переліком, передбаченим статтею 476 ЦПК України, на час звернення UAB «Axis Industries» до суду із заявою рішення арбітражу вступило в законну силу, було остаточним для сторін та підлягало виконанню, боржника була належним чином повідомлена про арбітражний розгляд справи № 413/2024 засобами електронного зв'язку та за допомогою кур'єрської поштової служби відповідно до Регламенту МКАС при ТПП України не заявляла вимог про відсутність компетенції у міжнародного комерційного арбітражу, контракт між сторонами, який містить арбітражне застереження, недійсним не визнавався та не скасовувався, а рішення арбітражним судом винесено щодо спору, передбаченого цим контрактом.
Частиною першою статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» визначено, що арбітражна угода -це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладену вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Згідно зі статтею II Нью-Йоркської конвенції кожна договірна держава визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати в арбітраж усі або будь-які спори, що виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-яким конкретним договірним або іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Термін «письмова угода» включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, що підписана сторонами, або що міститься в обміні листами або телеграмами.
Під час вирішення питання про визнання рішення міжнародного комерційного арбітражу та надання дозволу на його виконання суд має обмежену компетенцію (враховуючи те, що сторони добровільно довірили вирішення спору арбітражу), не здійснює оцінки законності та обґрунтованості рішення міжнародного комерційного арбітражу по суті вирішення спору, правильності або неправильності сум, які міжнародний комерційний арбітраж визнав такими, що підлягають стягненню, а лише встановлює наявність або відсутність підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених законом. Закон містить вичерпний перелік процесуальних форм судового контролю, будь-яке інше втручання судів у рішення міжнародного комерційного арбітражу є неприпустимим.
У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2022 року у справі № 824/116/21 зазначено, що «арбітражна угода володіє позитивним і негативним ефектом: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який відноситься до обсягу арбітражного угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав на використання судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним на вирішення спору за умови відсутності укладеної між сторонами подібної арбітражної угоди. Відповідно до принципу «competence-competence» арбітражний суд наділений повноваженнями вирішувати питання, чи має він компетенцію на розгляд того чи іншого спору між сторонами арбітражного застереження».
Отже, уклавши арбітражне застереження, сторони реалізували своє волевиявлення на звернення до міжнародного комерційного арбітражу і повинні виконувати обов'язки, які випливають з арбітражного застереження.
Встановлено, що рішення МКАС при ТПП України від 14 липня 2024 року у справі № 413/2024 не було оскаржене відповідачем та набрало законної сили. Таким чином, питання про виконуваність арбітражної угоди вже вирішене.
Клопотань про скасування або зупинення виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу сторони до суду не подавали.
Вказане рішення ухвалено щодо спору, передбаченого арбітражною угодою, яка укладена в письмовій формі у вигляді арбітражного застереження, викладеного в контракті та саме арбітражне застереження в угоді сторін про передачу спору до МКАС при ТПП України є дійсним.
Відповідно до норм закону спір (з огляду на його предмет) може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу. Визнання та виконання цього арбітражного рішення не суперечить публічному порядку України, її незалежності, цілісності, самостійності та недоторканості, конституційним правам, свободам і гарантіям, а обставини, встановлені рішенняма арбітражу, не стосуються суспільних, економічних та соціальних основ Держави Україна, Вказане рішення ухвалено у спорі, передбаченому арбітражною угодою, та виключно щодо боржника як окремої юридичної особи та самостійного учасника господарського обороту.
Таким чином, підстави для відмови у задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання арбітражного рішення відсутні, оскільки сторони арбітражної угоди були на момент вирішення спору у МКАС при ТПП України та є дієздатними; арбітражна угода є чинною та дійсною; сторони були належним чином сповіщені про арбітражний розгляд та призначення складу арбітражу; арбітражне рішення прийняте щодо спору, передбаченого арбітражною угодою; склад арбітражу був призначений за погодженням сторін у контракті; арбітражне рішення є обов'язковим для сторін, його не скасовано, його виконання не зупинено; спір між сторонами є арбітрабельним за законодавством України та підлягав вирішенню МКАС при ТПП України; арбітражне рішення, а також його визнання та виконання не порушує загальні засади правопорядку України, його зміст відповідає основоположним принципам та засадам національного законодавства, а отже не суперечить публічному порядку України.
Необґрунтована відмова у наданні дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражного суду є свого роду блокуванням такого рішення і матиме характер штучного нормативного бар'єра, який з точки зору міжнародного права є абсолютно недопустимим. Це блокування не тільки не відповідатиме цілям міжнародного арбітражу, але й буде порушувати законні права, які це арбітражне рішення може фактично надавати стягувачу в інших країнах.
Відмова у визнанні та наданні дозволу на примусове виконання на території України арбітражного рішення порушуватиме частину першу статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, становитиме втручання у право власності стягувача на присуджені грошові кошти (рішення у справі «Stran GreekRefineriesand StratisAndreadisv. Greece» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 301-В).
Згідно із частиною першою статті 479 ЦПК України за результатами розгляду заяви про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу суд постановляє ухвалу про визнання і надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу або про відмову у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу за правилами, встановленими цим Кодексом для ухвалення рішення.
З огляду на те, що судом не встановлено підстав для відмови у визнанні та 14 липня 2025 року у справі № 413/2025 вказана заява підлягає задоволенню.
Частина шоста статті 479 ЦПК України передбачає, що якщо в рішенні міжнародного комерційного арбітражу суму стягнення зазначено в іноземній валюті або валютах, суд, який розглядає це клопотання, вказує в своїй ухвалі суму стягнення у валюті, зазначеній в рішенні міжнародного комерційного арбітражу, а за заявою стягувача суд визначає суму стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали.
Разом з тим, відповідна заява стягувача про визначення суми стягнення в національній валюті України за курсом Національного банку України на день постановлення ухвали до апеляційного суду не надходила.
Відповідно до частин першої-третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані
з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За частинами четвертою-шостою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта
в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві,
в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав
і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).
Згідно зі статтею 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява
№ 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній
розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Отже, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних
і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг
і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04,
§ 268)).
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема,
у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від
10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від
23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі
№ 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від
02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого
2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).
Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц та від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи
і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18.
Тому при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19).
В матеріалах справи міститься ордер серії АА №121794, відповідно до якого адвокат Муляр Є.Г. представляє інтереси IEC Industrie Eхport GmbH (Німеччина) в Київському апеляційному суді, а також свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000240, видане Муляр Є.Г. (т.1 а.с.7,8).
Разом із поданою заявою про визнання і надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 04 серпня 2025 року у справі № 413/2024, представник було надано договір №04/10/2023 про надання правової допомоги від 04 жовтня 2023 року, укладений між АО «Слово і Закон» та IEC UAB «Axis Industries».
Заявником на підтвердження виконання замовником послуг правничої допомоги надано invoice №258/9 від 30.07.2025 року про UAB «Axis Industries» послуг АО «Слово і Закон» на суму 3 630,00 Євро.
Колегія суддів, оцінюючи співмірність витрат на послуги адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, вважає, що стягненню з боржника і підлягають витрати на професійну правничу допомогу в суді у сумі 1 000,00 Євро.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь UAB «Axis Industries» стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені заявником, а саме 1 211,20 грн судового збору за подання заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Керуючись статтями 23, 141, 259, 260, 268, 474 - 479 ЦПК України, суд
Заяву представника заявника UAB «Axis Industries» - адвоката Чередніченка Максима Миколайовича про визнання та надання дозволу на виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України від 14 липня 2025 року у справі № 413/2024 за позовом UAB «Axis Industries» до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного арбітражного суду- задовольнити.
Видати виконавчий лист на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражу від 14 липня 2025 року в справі № 413/2025 про стягнення з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (Україна, 79040, Львівська обл., місто Львів, вул. Данила Апостола, будинок 1; ідентифікаційний код 05506460) на користь UAB «Axis Industries» (Литовська Республіка, LT-08200, м. Вільнюс, вул. Озо, 12А-1; код 165707056) грошові кошти у наступних сумах: 111 322,07 євро збитків, спричинених зміною відповідачем проектних рішень; 1 710,43 євро витрат зі сплати арбітражного збору, а всього в сумі 113 032,50 євро.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь UAB «Axis Industries» витрати на правничу допомогу в сумі 1 000,00 Євро.
Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь UAB «Axis Industries» 1 211,20 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до цього суду.
У разі, якщо ухвала не буде оскаржена в апеляційному порядку учасниками справи, вона набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду набирає законної сили після перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Суддя А.М. Стрижеус