1[1]
05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження заапеляційною скаргою з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року у кримінальному провадженні №12024101110000179 за ч. 1 ст. 114-1 КК України,
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року ОСОБА_6 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою до 23 листопада 2025 року включно.
Своє рішення суд мотивував тим, що обвинувачений систематично не отримував судові повістки за адресою свого місця проживання, про зміну місця проживання суд не попереджав, номери засобів зв'язку для виклику до суду не надавав. Також, обвинувачений систематично не прибував в судові засідання без поважних причин. З урахуванням негативної процесуальної поведінки ОСОБА_6 , на переконання суду першої інстанції, наявний ризик, що обвинувачений перебуваючи на волі, усвідомлюючи невідворотність покарання у разі визнання його винуватим, може переховуватися від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України). Крім того, враховуючи систематичне неналежне виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, а також позицію щодо заперечення наявності у нього таких обов'язків і відсутності наміру їх виконувати на майбутнє, наявний ризик перешкоджання кримінальному провадженню (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не змінились. Обвинувачений продемонстрував суду систематичне невиконання своїх процесуальних обов'язків, чи фактично перешкоджав розгляду справи.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу з доповненнями, в якій просить скасувати ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року, ухвалити нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід на більш м'який, не пов'язаний з триманням під вартою, мотивуючи тим, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того, на переконання захисника, висунуте обвинувачення є некоректним, що унеможливлює застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях необхідні матеріали кримінального провадження, колегія суддів уважає, що подана апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, тяжкістю покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, яке передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від до восьми років, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження відомості щодо неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_6 , з метою уникнення від кримінальної відповідальності, може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, такі ризики існують та виправдовують застосування запобіжного заходу у виді тримання.
Твердження захисника про те, що встановлені судом першої інстанції ризики не ґрунтуються на фактичних обставинах кримінального провадження, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки висновок суду першої інстанції про доведеність ризиків, передбачених п.1, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, ґрунтується на даних про особу обвинуваченого, урахуванням тяжкості та обставин вчинення кримінального правопорушення, які у своїй сукупності дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду та перешкоджати кримінальному провадженню, що, в свою чергу, призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Крім того, колегія суддів зауважує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем ймовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції» зазначав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Таким чином, з врахуванням практики ЄСПЛ та конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, колегія суддів уважає, що у цьому судовому провадженні суспільний інтерес має більшу вагу над повагою до свободи особи, а тому, і з цих підстав, продовження останньому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, є виправданим.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність існування ризиків конкретними доказами є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання та продовження запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто, в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З приводу посилань в апеляційній скарзі на неконкретність пред'явленого обвинувачення та склад інкримінованого ОСОБА_6 обвинувачення, який, на переконання сторони захисту, не доведений стороною обвинувачення, то, зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного перегляду судового рішення даної категорії справ, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам захисників в частині обґрунтованості підозри та обвинувачення. Не вправі давати таку оцінку на стадії судового розгляду і суд першої інстанції. У даному кримінальному провадженні досудове розслідування завершено, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення та обвинувальний акт спрямовано до суду, і обґрунтованість висунутого щодо нього обвинувачення перевіряється судом першої інстанції на підставі обвинувального акту шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, та яким за результатами судового розгляду суд надасть оцінку, як кожному окремо, так і в сукупності, в нарадчій кімнаті, шляхом ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 відповідає вимогам закону та містить в собі, в тому числі обґрунтований виклад обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися і тому подальше тримання під вартою останнього є виправданим, а тому доводи апеляційної скарги захисника в цій частині є безпідставними.
Відтак, рішення про доцільність продовження обвинуваченому строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неможливість застосування до останнього більш м'яких запобіжних заходів, суд першої інстанції належним чином обґрунтував, і ставити під сумнів його законність та вмотивованість у колегії суддів підстави відсутні.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого, наразі підтверджують потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інший, менш суворий запобіжний захід, може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність необхідності подальшого утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає неспроможними.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Будь-яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 25 вересня 2025 року - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: ______________ ________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/824/5692/2025
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1