Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/11607/2025
14 листопада 2025року місто Київ
справа № 757/53358/24-ц
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Рейнарт І.М.
розглянув у порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,-
В жовтні 2024 року позивач ПрАТ «СК «УНІКА» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача завдані збитки в порядку регресу в розмірі 54203,03 грн.
На обґрунтування вимог посилався на те, що 03 липня 2020 року відповідач уклав з ПрАТ «СК «УНІКА» договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - страховий поліс №200481823, яким застрахував цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок використання забезпеченого транспортного засобу автомобіля Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 . Страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю становить 260 000,00 грн, за шкоду, завдану майну - 130 000,00 грн, франшиза - 2 000,00 грн. Строк дії договору з 07 липня 2020 року до 06 липня 2021 року.
Зазначав, що 02 квітня 2021 року о 19.00 год. в м. Києві на вул. Старонаводницькій 6-Б (підземний паркинг), ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , всупереч вимогам пункту 13.1 Правил дорожнього руху, під час паркування не дотримався безпечного інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Після чого ОСОБА_1 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, чим порушив пункт 2.10. а) Правил дорожнього руху.
Вказував, що потерпілий у дорожньо-транспортній пригоді ОСОБА_2 06 квітня 2021 року звернувся до позивача із заявою про виплату матеріального збитку.
На підставі страхового акта/наказу від 29 квітня 2021 року № 00418417ПрАТ «СК «УНІКА» визнало подію страховим випадком та виплатило 54203,03 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 30 квітня 2021 року № 217961.
Посилався на те, що оскільки відповідач був визнаний винним у вчиненні ДТП, у позивача на підставі п «в» пп38.1.1 п.38.1 ст.38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникло право вимоги до ОСОБА_1 в порядку регресу.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року позов ПрАТ «СК «УНІКА» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «УНІКА» страхове відшкодування в розмірі 54203,03 грн. та судові витрати в розмірі 2 684,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково у сумі 9210,20 грн.
На обґрунтування вимог посилався на те, щосуд першої інстанції порушив процедуру розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Суд першої інстанції порушив порядок дослідження доказів та обґрунтував своє рішення недоведеними обставинами. Відповідач визнав позовні вимоги на суму 9210,20 грн, які є витратами на ремонті роботи, інша сума є витратами на нові деталі, а позивач не обґрунтував необхідності їх придбання.
Суд порушив вимоги пункту 3 частини 4 статті 265 ЦПК України щодо змісту мотивувальної частини рішення суду в частині аргументів відповідача; не застосував позовну давність та неправомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про її застосування.
Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 979 ЦК України передбачено, що договір страхування укладається відповідно до цього Кодексу, Закону України «Про страхування», інших законодавчих актів.
Законом може бути встановлено обов'язок фізичної або юридичної особи укласти договір страхування (обов'язкове страхування).
Вимоги щодо укладення договорів страхування за окремими класами страхування/категоріями страхових ризиків для врегулювання правовідносин, за якими вимагається обов'язкова наявність договору, можуть бути визначені законодавством.
Частина 1 статті 999 ЦК України визначає, що законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Відносини у сфері обов'язкового страхування регулюються, зокрема, Законом України від 01 липня 2004 року №1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинним на час виникнення спірних правовідносин).
У статті 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що особи, відповідальність яких застрахована, - це страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду (пункт 1.4); забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована (пункт 1.7).
Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Майнова шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).
У статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 02 квітня 2021 року о 19.00 год. в м. Києві на вул. Старонаводницькій 6-Б (підземний паркинг), керуючи автомобілем Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 , всупереч вимогам пункту 13.1 Правил дорожнього руху, під час паркування не дотримався безпечного інтервалу, в результаті чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Після чого ОСОБА_1 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, чим порушив пункт 2.10. а) Правил дорожнього руху.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2021 року у справі №757/24712/21, що набрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП.
На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача при експлуатації забезпеченого транспортного засобу марки Toyota, державний номерний знак НОМЕР_1 застрахована ПрАТ «СК «УНІКА» згідно з полісом від 03 липня 2020 року № 200481823 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що визнана страховим випадком, автомобілю марки Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_2 , завдано матеріальних збитків.
ПрАТ «СК «УНІКА» на підставі страхового акта/наказу від 29 квітня 2021 року №00418417 виплатило потерпілому ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 54203,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 30 квітня 2021 року №217961 з урахуванням ремонтної калькуляції від 22 квітня 2021 року №00418417, звіту про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 22 квітня 2021року №14978 та з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу - 0,56, франшиза 2000,00 грн.
Представником ПрАТ «СК «УНІКА» було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, про що складено акт №00418417 огляду транспортного засобу (дефектна відомість) та замовлено проведення оцінки матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу у суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 .
Суму страхового відшкодування у розмірі 54203,03 грн. визначено на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_3 , а проведення оцінки було доручено оцінювачу ОСОБА_4 , який має вищу технічну освіту, кваліфікацію оцінювача за напрямом Оцінка об'єктів у матеріальній формі та спеціалізаціями в межах напряму 1.3. Оцінка дорожніх транспортних засобів, Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача МФ5617 від 15 грудня 2007 року; свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів від 28 липня 2008 року №6719, свідоцтво про підвищення кваліфікації оцінювача МФ 11769 від 23 липня 2020 року.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зроблено висновок, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ПрАТ «СК «УНІКА» здійснила страхову виплату власнику автомобіля Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_2 , який був пошкоджений у результаті винних дій ОСОБА_1 .
Підпунктом «в» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.
Суд першої інстанції встановивши, що відповідач, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, самовільно залишив місце такої події, що зафіксовано правоохоронними органами та відповідачем не оспорюється, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у ПрАТ «СК «УНІКА» підстав для звернення з регресним позовом.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, незважаючи на свій процесуальний обов'язок, жодним чином не спростував доводи позивача, викладені у позовній заяві, правом на призначення експертизи не скористався, а його заперечення щодо позову фактично зводяться до власного суб'єктивного помилкового тлумачення чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення лише 9210,20 грн., які є витратами на ремонті роботи та не обґрунтування стягнення іншої частини суми, яка є витратами на нові деталі, колегія суддів відхиляє, оскільки у разі незгоди із сумою матеріального збитку, відповідач не був позбавлений права заявити у суді першої інстанції клопотання про призначення у справі експертизи для встановлення розміру шкоди, завданої автомобілю Land Rover, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції позовної давності та неправомірної відмови у задоволенні заяви відповідача про її застосування.
Так, відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як визначено Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (пункт 19, у редакції на момент звернення до суду).
У статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який згодом неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на цей час.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі №727/4133/22 сформував правову позицію про те, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 29 жовтня 2024 року, а тому трирічний строк позовної давності, який продовжується у зв'язку із воєнним станом, за виконаним 30 квітня 2021 року регресним зобов'язанням, не сплив.
Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, оскільки судом під час розгляду справи дотримано вимоги статті 279 ЦПК України, якою визначено порядок розгляду справи у спрощеному позовному провадженні, а мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного відповідачем, який відноситься до предмета спору, як це передбачено статтею 265 ЦПК України.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: