Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6245/2025
14 листопада 2025року місто Київ
справа № 363/3788/24
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року, ухвалене під головуванням судді Дьоміної О.П., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання непрацездатної колишньої дружини,-
У липні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 безстроково аліменти на утримання колишньої дружини ОСОБА_3 , яка стала непрацездатною до розірвання шлюбу в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з моменту подачі позовної заяви до суду, а також стягнути судові витрати.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2024 року у справі №363/72/24 розірвано шлюб між позивачем та відповідачем.
Від шлюбу подружжя має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає із матір'ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що вона, перебуваючи у шлюбі отримала захворювання - тромбоемболію легеневої артерії, набула другу групу інвалідності, рак легень четверта стадія, метастази уражений криж 3/4: хребет, ребро.
Зазначала, що відповідно до відомостей із Головного управління Державної податкової служби у Київській області станом на 02 липня 2024 року у ОСОБА_3 відсутні нараховані доходи, нараховані податки та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків за період із 01 квітня до 02 липня 2024 року.
Посилалася на те, що вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу, потребує постійного догляду та лікування, у зв'язку з наявним в неї захворюванням, яке було виявлено у неї під час перебування у шлюбі з відповідачем.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/12 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 29 липня 2024 року, протягом строку інвалідності.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати у розмірі 403,73 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
На обґрунтування вимог посилалася на те, що позивачем не доведено її статусу непрацездатної, її потреби в матеріальній допомозі та здатності відповідача надавати їй утримання. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач може працювати в створених умовах.
Вказувала, що позивач не довела витрат на лікування, на придбання ліків, оплати послуг лікарів.
Зазначала, що відповідач не має матеріальної можливості сплачувати аліменти, оскільки є платником аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей, та має прострочену заборгованість зі сплати аліментів.
03 червня 2025 року від представника позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції встановив факт отримання позивачем захворювання та інвалідності під час перебування у шлюбі з відповідачем. Вказував, що судом першої інстанції не встановлено зловживання правом з боку позивачки. Зазначав, що на день звернення до суду з цим позовом позивач мала статус інваліда другої групи та є непрацездатною особою з огляду на частину 3 статті 75 СК України. Вважає, що факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на призначення судом аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати його.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, з 11 лютого 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 03 квітня 2024 року у справі №363/72/24.
Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціального експертної комісії серії АВ №1081285 від 21 лютого 2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 06 січня 2022 має другу групу інвалідності, яка встановлена строком до 01 січня 2024 року, причина інвалідності - загальне захворювання та може працювати в створених умовах.
До матеріалів справи також долучено копію індивідуальної програми реабілітації інваліда за №7 (вікова категорія від 18 років і старше) від 06 квітня 2023 року, з якої вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має ІІ групу інвалідності, не має професії, не працює, потребує відновної терапії, медичного спостереження лікарів ЗПСМ та психолого-педагогічної реабілітації у виді консультації, при цьому не потребує фізичної, професійної, фізкультурно-спортивної, соціальної та побутової, а також технічної та інших способів реабілітації, може працювати в створених умовах, не потребує спеціальних засобів для орієнтування, спілкування та обміну інформацією, спеціальних засобів самообслуговування, спеціальних засобів для догляду, спеціальних засобів для освіти і занять трудовою діяльністю, ортопедичних засобів, спеціальних фізкультурно-спортивного обладнання, спорядження, спортивного інвентарю.
З виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 31 травня 2023 року №2960 вбачається, що ОСОБА_3 має діагноз: тромбоемболія легеневої артерії.
Встановлено, що позивач ОСОБА_3 отримала захворювання та статус особи, що має другу групу інвалідності, перебуваючи у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 .
Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 04 липня 2024 року №6/10-36-12-03-05, станом на 02 липня 2024 року інформація про джерела/суми нарахованого (перерахованого) податку та військового збору в Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків за період з 01 квітня до 02 липня 2024 року стосовно ОСОБА_3 відсутні.
У листі від 11 липня 2024 року №1000-0202-8/123112 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило, що Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області 17 лютого 2022 року за результатами розгляду заяви (документів) ОСОБА_3 від 10 лютого 2022 року, прийняло рішення №104350004705 про відмову ОСОБА_3 у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 32 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України позивач не перебуває та пенсію не отримує.
Як вбачається з заяви головного лікаря медичного відділу лікарні в м. Олесунд відділу департаменту охорони здоров'я в Море і Румсдал від 17 квітня 2024 року в ОСОБА_3 поширений рак легенів, а тому необхідно вважати її хворобу хронічною (довічною). Вона перебуває в особливій ситуації, її тип раку означає, що поки її можуть лікувати таблетками, які вона приймає вдома, вона все одно потребуватиме спостереження у спеціальній медичній службі, але не особливо часто. Якщо відбудуться значні зміни в її хворобі, вищезазначене (включаючи потребу в подальшому спостереженні) також може змінитися.
Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 01 червня 2022 року у справі №363/2446/21 визнано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 17 червня 2021 року та до досягнення повноліття.
Судовим наказом Вишгородського районного суду Київської області від 05 серпня 2024 року у справі № 363/3790/24 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а саме з 29 липня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
З довідки №7, виданої 09 вересня 2024 року бухгалтером ТОВ «ФУД МАРКЕТ КОМПАНІ» Бут М.К. вбачається, що ОСОБА_1 працює на зазначеному підприємстві з 01 липня 2020 року, на цей час займає посаду водія автотранспортних засобів та за період з 01 березня до 31 серпня 2024 року його дохід склав 49171,55 грн.
Про наявність у відповідача доходу свідчать і відомості Пенсійного фонду України, Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу), довідка форми ОК-7 та ОК-5, щодо ОСОБА_1 .
Відносно ОСОБА_1 відкрито виконавчі провадження від 03 листопада 2022 року № НОМЕР_2 та від 28 серпня 2024 року НОМЕР_3.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта за № 396682196 від 26 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 є власником 1/4 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є особою з інвалідністю І, II чи III групи.
Відповідно до частин 1-3 статті 75 СК України, дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.
У постанові від 24 червня 2021 року у справі №759/6629/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що чинне законодавство у частині 2 статті 75 СК України надає перелік загальних умов для надання утримання одному з подружжя: 1) його непрацездатність; 2) потреба у матеріальній допомозі; а також здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. В даному випадку мова йде про юридичний склад, який містить юридичні факти, що є підставою для набуття одним з подружжя права на утримання і створення обов'язку для іншого з подружжя таке утримання надавати.
Згідно з статтею 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
Стаття 77 СК України вказує на те, що утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі. Аліменти сплачуються щомісячно. За взаємною згодою аліменти можуть бути сплачені наперед.
Аналіз норм статей 75 і 76 СК України дає підстави для висновку про те, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені лише за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі.
Як правильно встановив суд першої інстанції, позивач захворіла та отримала другу групу інвалідності за час перебування у шлюбі із відповідачем, вказану обставину відповідач не заперечує.
Позивач хворіє на тромбоемболію легеневої артерії, набула другу групу інвалідності, рак легень четверта стадія, метастази уражений криж 3/4: хребет, ребро, перебуває в особливій ситуації, її тип раку означає, що її можуть лікувати таблетками, які вона приймає вдома, потребує спостереження у спеціальній медичній службі.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року за №2102-ІХ в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
30 березня 2022 року постановою Кабінету Міністрів України №390 доповнено пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 08 березня 2022 року за №225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України», згідно з яким повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення: осіб з інвалідністю та осіб, яким встановлено ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках), лікарсько-консультативною комісією на медико-соціальну експертизу відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 грудня 2009 року за №1317; дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року за №917.
При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.
У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, та в особи з інвалідністю відсутня можливість пройти медико-соціальну експертну комісію, а в дитини з інвалідністю - лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров'я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач ОСОБА_3 на день звернення до суду з позовом є особою зі статусом інвалідності другої групи та відповідно до частини 3 статті 75 СК України непрацездатною особою.
Необхідні потреби непрацездатної людини, як правило, не обмежені тими звичайними потребами, які має здорова людина, тому вимагають додаткових витрат на лікування, оздоровлення, харчування, що зумовлено іншим, відмінним способом життя такої людини.
Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем її потреби в матеріальній допомозі, витрат на лікування, на придбання ліків, оплати послуг лікарів.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про доведеність наявності в позивача потреби в матеріальній допомозі.
Аналіз норм СК України свідчить, що четвертою істотною умовою виникнення права одного із подружжя на утримання є відсутність зловживання правом з її боку.
Форми такого зловживання визначені у частині 1 статті 83 СК України, згідно з якою рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного кримінального правопорушення; непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги.
Зазначених у частині 1 статті 83 СК України фактів судом не встановлено.
Колегія суддів звертає увагу, що в розумінні положень частини 4 статті 75 СК України - один із подружжя, який є особою з інвалідністю, не є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його пенсія забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, однак, внаслідок наявності у позивачки інвалідності (онкологічного захворювання) така особа обтяжена необхідністю несення додаткових витрат на своє лікування.
Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду про відповідність Конституції України (конституційність) частину 4 статтю 75 СК України (справа за № 1-1/2023(72/23)) від 29 жовтня 2024 року, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) частина 4 статті 75 СК України, яка утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
При цьому Конституційний Суд України зазначив, що прожитковий мінімум не відображає фактичного стану потреби особи у матеріальній допомозі, а навпаки, як убачається зі змісту частини 4 статті 75 Кодексу, обмежує право одного з подружжя на утримання (аліменти). Крім того, оскільки особа пенсійного віку або особа з інвалідністю I, II чи III групи має пенсію чи соціальні виплати у розмірі, що можуть перевищити прожитковий мінімум, установлений законом, частина 4 статті 75 Кодексу не може бути застосована, а право на утримання не може бути реалізоване.
Конституційний Суд України зазначив, що потребу в матеріальній допомозі, за наявності спору, слід визначати в судовому порядку, у кожному конкретному випадку, у спосіб зіставлення доходів і витрат позивача та відповідача, а також перебування в особи (відповідача) на утриманні інших осіб (батьків, дітей від інших шлюбів тощо), що дасть можливість повною мірою визначити матеріальну потребу одного з подружжя і можливості іншого з подружжя в наданні утримання (аліментів) та забезпечить тому з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, можливість її отримати, а призначення особі відповідної пенсії або іншої соціальної виплати не може залежати від виплат, які здійснює один із подружжя на утримання іншого з подружжя. Призначення державою соціальних виплат не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення. Протилежне унеможливлює врахування судом усіх особливостей конкретної життєвої ситуації.
Вказане свідчить про те, що лише наявність у позивача соціальних виплат від держави не може впливати на призначення аліментів на утримання одного з подружжя або ж виключати можливість такого призначення. З цієї точки зору факт отримання одним із подружжя пенсії, яка формально забезпечує йому встановлений законом прожитковий мінімум, слід тлумачити змістовно, виходячи із реального розміру цієї пенсії, а також витрат, які несе ця особа на лікування й на потреби із забезпечення свого життя. Також варто враховувати обов'язок подружжя із забезпечення (утримання) іншого подружжя, який визначений як в частині 1 статті 75 СК України так і в низці інших приписів СК України.
Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 77 СК України - утримання одному з подружжя надається другим із подружжя у натуральній або грошовій формі за їхньою згодою. За рішенням суду аліменти присуджуються одному з подружжя, як правило, у грошовій формі.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Останній, зокрема, полягає у визнанні людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції).
Конституція України в статті 1 проголошує, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Згідно з Основним законом України ознаками України як соціальної держави є соціальна спрямованість економіки, закріплення та державні гарантії реалізації соціальних прав громадян. Одним з найважливіших соціально-економічних прав людини є право на достатній життєвий рівень для особи та її сім'ї (ст. 48), між тим поняття «достатній життєвий рівень» в Конституції України не розкривається і не визначається, як він співвідноситься із прожитковим мінімумом.
У той же час у рішенні Великої Палати Конституційного Суду України від 22 травня 2018 року зазначено, що у державі, яку проголошено соціальною, визначений законодавцем розмір прожиткового мінімуму має реально забезпечувати гідний рівень життя людини. Це зобов'язує державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей, шляхом надання відповідного соціального забезпечення.
Отже, призначення особі з інвалідністю відповідної пенсії по інвалідності або іншої соціальної виплати не може знаходитися у зв'язку із виплатами, які здійснює подружжя на утримання іншого подружжя, яке є особою із інвалідністю. Факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його.
Проте, не зважаючи на те, що факт призначення державою пенсії по інвалідності не може впливати на факт призначення судом аліментів на утримання подружжя або ж виключати його, суд встановив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовлено позивачу у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, а також те, що на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України позивачка не перебуває.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на користь позивача підлягають стягненню з її колишнього чоловіка - відповідача у справі, аліменти на її утримання.
Вирішуючи питання про стягнення аліментів, суд керувався загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого, порівняно із становищем одержувача аліментів. Зокрема окрім матеріального становища позивачки, суд враховував і матеріальне становище відповідача, який є працездатним, на даний час офіційно працює, отримує дохід, відомостей про наявність в нього тяжких захворювань або інших вад здоров'я суду не надано.
Статтею 80 СК України передбачено, що аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.
За змістом ч.ч.1-3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження», розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати сімдесяти відсотків.
Встановивши те, що з відповідача вже стягуються аліменти: на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання заяви, а також на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/12 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості відповідача сплачувати аліменти на користь позивача є неприйнятними, оскільки аліменти у розмірі 1/12 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача відповідають вимогам закону та принципам справедливості, не порушують інтересів відповідача та не покладуть надмірний тягар на нього, при цьому захистять право позивачки на утримання, визначене законом, забезпечивши баланс майнових інтересів сторін у справі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді: