14 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 759/25444/23
Провадження: № 22-ц/824/13429/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Українця В. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року ТОВ «Росвен Інвест Україна» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 17.07.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику № 2144408 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п. 1.2. договору товариство зобов'язувалось надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання за договором виконало, грошові кошти відповідачці надало. Відповідачкою умови кредитного договору не виконувались, у результаті чого утворилась заборгованість. 08.02.2022 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» уклали договір факторингу № 1-08022022, згідно якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в тому числі, за договором про надання коштів у позику № 2144408 від 17.07.2021 року. Відповідно до Додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу заборгованість відповідачки за кредитним договором (станом на дату відступлення права вимоги) складала 49200 грн. Відповідачка на користь нового кредитора жодних платежів не здійснювала, тому її заборгованість становить у розмірі 49200 грн, що складається з: 15000 грн - заборгованість по тілу кредиту та 34200 грн заборгованість за відсотками.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києвавід 28 травня 2024 року позов ТОВ «РосвенІнвест Україна» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РосвенІнвест Україна» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 15000 грн, заборгованість за відсотками в сумі 34200 грн та судовий збір в розмірі 2684 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржниця зазначила, що вона дійсно укладала з ТОВ «ЛІНЕРУА» договір про надання коштів у позику, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», та взяла на себе обов'язок своєчасно погашати кредит і нараховані відсотки. Водночас, вона вказує, що умовами кредитного договору не передбачено право фінансової установи передавати свої зобов'язання третім особам. Також, стверджує, що в договорі про відступлення права вимоги не зазначено, за яким саме кредитним договором відбулося таке відступлення. Крім того, звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів її належного повідомлення про відступлення права вимоги. Окремо наголошує, що позивач не врахував здійснене нею погашення заборгованості у сумі 10 000 грн, у зв'язку з чим просить долучити відповідні квитанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 25 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17.07.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів у позику № 2144408 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що відповідачкою не заперечується (а. с. 5- 11).
Відповідно до п. 1.2. договору товариство зобов'язувалось надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Сума кредиту складає 15 000 грн.
Строк кредиту 30 днів.
Пунктом 1.4. договору передбачено, що тип процентної ставки - фіксована.
ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов'язання за договором виконало, грошові кошти відповідачці надало.
08.02. 2022 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» уклали договір факторингу № 1-08022022, згідно якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» своє право вимоги заборгованості за кредитними договорами, в тому числі, за договором про надання коштів у позику № 2144408 від 17.07.2021 року (а. с. 19-20).
Відповідно до додатку 1 (Реєстру боржників) до договору факторингу заборгованість відповідача за кредитним договором (станом на дату відступлення права вимоги) складала 49 200 грн, що складається з 15000 грн заборгованість по тілу кредиту та 34200 грн заборгованості за відсотками. (а. с. 21-22).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачкою було належним чином укладено електронний договір позики № 2144408, підписаний у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», за яким відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 15 000 грн, проте зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів у встановлений строк не виконала. Суд зазначив, що первісний кредитор належним чином відступив право вимоги на користь ТОВ «Росвен Інвест Україна» за договором факторингу від 08 лютого 2022 року, у зв'язку з чим позивач став новим кредитором за відповідним зобов'язанням. Врахувавши наданий позивачем розрахунок заборгованості, який підтверджує наявність непогашеного боргу у розмірі 49 200 грн та не був спростований відповідачкою, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню у повному обсязі.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, таю$й договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи слідує, що кредитний договір укладений у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається укладеним у письмові формі. Такий договір укладається шляхом заповнення анкети-заяви, тобто шляхом акцептування відкритої пропозиції укласти договір, яка знаходиться на офіційному веб-сайті кредитора.
Після заповнення анкети-заяви на споживчий кредит, клієнт отримує на свій мобільний номер телефону, вказаний нею в анкеті, особистий одноразовий цифровий ідентифікатор, яким він підписує договір та додатки до нього. Після накладення такого підпису кредитні кошти за договором перераховуються на вказаний ним картковий рахунок.
Вищенаведені обставини відповідачкою не заперечуються.
З матеріалів справи убачається, що відповідачка свої зобов'язання за умовами укладеного договору не виконує, на користь нового кредитора жодних платежів не здійснювала.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Сплата прострочених відсотків обумовлені договором і підлягають стягненню, оскільки відповідач своєчасно не погасив суму кредиту.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідачка, не сплативши у вказаний в договорі строк кредит, порушила вимоги ст. 530 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Заборгованість відповідачки становить 49200 грн, що складається з:
- 15000 грн - заборгованість по тілу кредиту;
- 34200 грн - заборгованість за відсотками.
Колегія суддів перевірила розрахунок загальної суми заборгованості відповідачки по кредитному договору, наданий суду, та вважає його правильним.
Колегія суддів перевірила наданий позивачем розрахунок загальної суми заборгованості відповідачки за кредитним договором та вважає його правильним. Доказів, які б спростовували наведений позивачем розрахунок, відповідачка у суді першої інстанції не подала, хоча була належним чином повідомлена про розгляд справи (а. с. 46).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про задоволення позову.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Посилання скаржниці на те, що умовами кредитного договору не передбачено право фінансової установи передавати свої зобов'язання третім особам, є безпідставними, оскільки пункт 6.1.3 кредитного договору прямо передбачає право товариства відступати право вимоги (а. с. 7 зв.). Отже, укладення договору факторингу повністю відповідає умовам договору укладеного сторонами, та нормам чинного законодавства.
Так само помилковими є й доводи про відсутність у договорі відступлення права вимоги вказівки на конкретний кредитний договір. Як убачається з витягу з реєстру боржників, наданого позивачем, відступлення права вимоги здійснено саме за кредитним договором № 2144408 від 17.07.2021 року (а. с. 23). Ця інформація є чіткою, та підтверджує правонаступництво позивача.
Посилання відповідачки на те, що її не було належним чином повідомлено про відступлення права вимоги, також не можуть бути прийняті до уваги. Неповідомлення боржника само по собі не впливає на дійсність відступлення права вимоги і не звільняє його від виконання зобов'язань перед новим кредитором. Такий правовий висновок висловлений у постанові КЦС ВС від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, на яку колегія суддів посилається як на релевантну практику.
Не заслуговують на увагу й доводи відповідачки про не зарахування позивачем платежу у сумі 10 000 грн. По-перше, до апеляційної скарги додано квитанцію лише на 5 000 грн, датовану 08.02.2022 року, тобто, оплату здійснено через рік після укладення кредитного договору, і з цієї квитанції неможливо встановити, виконання якого саме зобов'язання спрямована оплата (а. с. 74).
По-друге, відповідно до пункту 6 частини 2 статті 356 ЦПК України, нові докази можуть бути подані в ході апеляційного перегляду лише за умови наведення поважних причин їх неподання до суду першої інстанції. Частина 2 статті 367 ЦПК України допускає прийняття нових доказів у виняткових випадках, коли їх неподання було об'єктивно зумовлене причинами, що не залежали від сторони. Відповідачка жодним чином не обґрунтувала неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції, а відтак підстав для їх прийняття судом немає.
Колегія суддів також наголошує, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку. У даній справі відповідачка не оспорювала дійсності ні кредитного договору, ні договору факторингу, ні шляхом подання окремого позову, ні шляхом заявлення зустрічного позову. Отже, діє презумпція правомірності правочину, що, у свою чергу, свідчить про те, що кредитний договір є укладеним.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 28 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура