13 листопада 2025 року місто Київ
справа № 758/16836/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/14223/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів:Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Журибеди О.М. від 3 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Позов мотивовано тим, що рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року у справі № 758/15/21 стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 13 744 грн та моральну шкоду у розмірі 4 000 грн. Рішення набрало законної сили 15 червня 2021 року.
У зв'язку з тим, що відповідач добровільно не виконував рішення суду, позивач звернувся до виконавчої служби, внаслідок чого фактичне виконання рішення суду відбулась лише 6 листопада 2023 року.
Посилаючись викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача за час прострочення виконання рішення суду три проценти річних в розмірі 1 276 грн 11 коп. та інфляційні втрати в розмірі 7 588 грн 64 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 3 червня 2025 року позовОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 три проценти річних в розмірі 1 276 грн 11 коп. та інфляційні втрати в розмірі 7 588 грн 64 коп.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідач несвоєчасно виконав рішення суду, а тому з нього підлягають стягненню три проценти річних та інфляційні втрати на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 625 ЦК України, оскільки не врахував, на його думку, що виконання зобов'язання стало неможливим через накладення державним виконавцем арешту на грошові кошти відповідача. На переконання скаржника, саме ці обставини спричинили затримку виконання рішення суду та виключають його вину.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2021 року, позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду у розмірі 13 744 грн та моральну шкоду у розмірі 4 000 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн.
6 листопада 2023 року державною виконавчою службою перераховано на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 17 744 грн. (а.с.13).
Згідно наданого розрахунку заборгованості, з 15 червня 2021 року по 6 листопада 2023 року три проценти річних складають 1 276 грн 11 коп.; інфляційні втрати - 7 588 грн 64 коп.
Відповідач не подав до суду своїх заперечень щодо розрахунку позивача.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлена у статті 625 ЦК України.
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Як убачається з матеріалів справи, рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 березня 2021 року, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 17 744 грн, набрало законної сили 15 червня 2021 року, а фактичне виконання відбулось 6 листопада 2023 року.
Отже, у розумінні вищенаведених положень закону позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Встановивши, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з нього інфляційних втрат в розмірі 7 588 грн 64 коп. та трьох процентів річних в сумі 1 276 грн 11 коп.
Відповідач вмотивованих заперечень щодо нарахованої суми суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не мав можливості добровільно виконати рішення суду у зв'язку з накладенням державним виконавцем арешту на його рахунки, а тому затримка виконання рішення відбулася не з його вини, апеляційний суд оцінює критично та розцінює як намагання відповідача уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
У частинах 1, 2 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012)
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження").
З наведеного слідує, що відповідач зобов'язаний виконати рішення суду у добровільному порядку до моменту відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій, а вже після відкриття виконавчого провадження розпочинається примусове виконання.
Накладення арешту на рахунки боржника здійснюються виконавчою службою в межах дій виконавчого провадження, а незгода боржника з такими діями, надає йому право звернутись до суду зі скаргою на дії виконавця.
Відповідач не був позбавлений можливості добровільно виконати рішення після набрання ним законної сили, тобто після 15 червня 2021 року і до відкриття виконавчого провадження. Проте скаржник такою можливістю не скористався, доказів протилежного до суду не надав.
Крім того, варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Таким чином, після відкриття виконавчого провадження у відповідача не припинилось зобов'язання перед позивачем і він повинен був його виконати.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції апеляційна скарга фактично не містить.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 3 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: