11 листопада 2025 року місто Київ
Справа № 758/10224/24
Апеляційне провадження № 22-ц/824/15164/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,
за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.
розглянув у відкритому судовому засідання в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року (у складі судді Якимець О. І., повне рішення складено 17 липня 2025 року)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про повернення протиправно стягнутого виконавчого збору
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2024 року позивач звернувся із позовом, у якому просив стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на його користь грошові кошти в сумі 189 587,53 грн в рахунок повернення протиправно стягнутого виконавчого збору.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 08.08.2022 та 20.02.2023 було безпідставно списано з його карткового рахунку грошові кошти в сумі 152 123,88 грн та 86 850,51 грн на підставі виконавчого документа, який був відкликаний стягувачем ще 29.09.2020, з яких 01.03.2023 повернуто 49 386,86 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Подільський районний суд м. Києва рішенням від 16 червня 2025 року позов залишив без задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 31 липня 2025 року через систему «Електронний суд» подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Зазначає, що суд першої інстанції проігнорував надані ним докази, зокрема додаткові пояснення та ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 19 листопада 2018 року у справі № 758/13469/18, якою було зупинено стягнення за виконавчим написом нотаріуса, що досі є чинною. Вважає, що цим суд створив правову колізію між своїм рішенням та зазначеною ухвалою.
Посилається також на те, що суд першої інстанції не врахував преюдиційне значення постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі №758/881/23, у якій було прямо зазначено, що за відсутності доказів фактичного виконання виконавчого документа правові підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.
Вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки фактично розглядав правовідносини, які виникли у 2014 році, замість того щоб оцінити дії відповідача, вчинені у 2022-2023 роках. Зазначає, що суд мав застосовувати чинну редакцію Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року, а не положення попереднього закону, який утратив чинність у 2017 році.
Також скаржник вважає, що суд порушив принцип диспозитивності цивільного судочинства, передбачений статтею 13 ЦПК України, оскільки підмінив предмет позову, розглянувши не ті обставини, які були заявлені позивачем.
Крім того, скаржник звертає увагу, що суд не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11 березня 2020 року у справі №2540/3203/18, відповідно до якої виконавчий збір може стягуватися лише за умови фактичного виконання виконавчого документа.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзив на апеляційну скаргу відповідач не подав.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.
Відповідач Подільський ВДВС у м. Києві свого представника в судове засідання не направив, про дату час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином шляхом доставлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету в ЄСІТС.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.
Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
З урахуванням викладеного, приписів частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності представника Подільського ВДВС у м. Києві.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 29 січня 2014 року приватним нотаріусом Кобелєвою А. М. вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано звернути стягнення на майнові права на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 69,97 кв.м. За рахунок коштів, отриманих від реалізації майнових прав на вказану квартиру задовольнити вимоги стягувача - ПАТ «КБ «Надра»: сума заборгованості за кредитом у розмірі -150 500,72 доларів США, еквівалент у гривні становить 1 202 952,25 грн; сума заборгованості по сплаті відсотків у розмірі 61 221,14 доларів США, еквівалент в гривні становить 489 340,57 грн; сума пені за прострочення сплати кредиту у розмірі 8 036,23 доларів США, еквівалент в гривні становить 64 233,61 грн; сума штрафу у розмірі 15 359,19 доларів США, еквівалент в гривні становить 122 765,90 грн; плата за вчинення виконавчого напису нотаріусом у розмірі 1 700 грн.
17.02.2014 старшим державним виконавцем Ярчук Н. В. відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_5 з виконання виконавчого напису №ВТР 778147, виданого 29.01.2014, на користь ПАТ «КБ «Надра».
Також у 2014 році старшим державним виконавцем Ярчук Н. В. відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у м. Києві у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
25.06.2018 державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Харитоненко К. В. у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про арешт коштів боржника.
29.08.2018 державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Харитоненко К. В. у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2, ОСОБА_1 було відомо про примусове виконання виконавчого напису № ВТР 778147, виданого 29.01.2014 КМНО про що свідчить відмітка про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження представника боржника Новікова І.П. від 21 вересня 2018 року, а також заява ОСОБА_1 про зняття арешту з рахунків від 10.08.2018 та заяви адвоката Новікова І.П. від 03 жовтня 2018 року.
Згідно заяви представника ПАТ «КБ Надра» Косенко І.О. від 07.09.2020 виконавчий напис № ВТР 778147, виданий 29.01.2014 приватним нотаріусом КМНО Кобелевою А.М. про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 1880992 грн. 33 коп. на користь ПАТ «Надра» просить повернути без виконання та видати його нарочно (особисто) представнику стягувача, або направити (повернути) його за адресою 04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, буд. 2-А.
11.08.2021 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти боржника ОСОБА_1
06.07.2022 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову у ВП НОМЕР_5 про повернення виконавчого документа стягувачу за його письмовою заявою без подальшого виконання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
06.07.2022 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 188 099,23 грн на користь Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ), на підставі ст.ст. 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню.
06.07.2022 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій у сумі 369 грн, на підставі ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження».
06.07.2022 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 з виконання постанови НОМЕР_5, виданої 06.07.2022 Подільським ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ ( м. Київ) про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 188 099,23 грн виконавчого збору.
06.07.2022 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 винесено постанову про арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів що містяться на рахунка з накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать боржнику ОСОБА_1
09.08.2022 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 винесено постанову про визначення для боржника ОСОБА_1 мінімального розміру витрат виконавчого провадження в сумі 195,30 грн.
06 лютого 2023 року державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 винесено постанову про арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів що містяться на рахунка з накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, що належать боржнику ОСОБА_1
10.02.2023 державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у ВП НОМЕР_5 винесено постанову про зняття арешту з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_1 , оскільки на підставі заяви стягувача виконавчий документ підлягає поверненню без подальшого виконання.
22 лютого 2023 року державним виконавцем Кривошеєю Д. С. Подільського ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винесено постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_3 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто у повному обсязі.
Згідно наданої позивачем виписки з карткового рахунку відбулися наступні списання його грошових коштів.
08 серпня 2022 року з рахунку позивача № НОМЕР_1 списано 152 123,88 грн (на підставі виконання виконавчого документа ВТР 778147 від 29.01.2014).
20 лютого 2023 року з рахунку позивача № НОМЕР_1 списано 86 850,51 грн (на підставі виконання виконавчого документа НОМЕР_2 від 06.07.2022).
01 березня 2023 року позивачу повернуто грошові кошти у розмірі 49386,86 грн (підстава Подільський ВДВС у м. Києві НОМЕР_5 від 06.07.2022 сума боргу помилково або надмірно стягнута).
Таким чином, у загальному розмірі, з урахуванням повернутих надміру сплачених грошових коштів, з рахунку позивача відповідачем списано грошові кошти у розмірі 189 587,53 грн, які позивач просить йому повернути у зв'язку із списанням без належних правових підстав, оскільки ще 07.09.2020 представник ПАТ «КБ Надра» Косенко І.О. подав заяву про повернення виконавчого документа (ВТР №778147 від 29.01.2014) в порядку п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» без виконання.
Позиція суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.
Щодо юрисдикції заявлених позовних вимог.
Відповідно до ухвали окружного суду від 13 грудня 2022 року позивачу в даній справі було відмовлено у відкритті провадження за аналогічними вимогами про повернення виконавчого збору та роз'яснено право на звернення з позовом в цивільному судочинстві.
Його вимоги в справі № 640-21737-22 про повернення виконавчого збору були розглянуті в порядку цивільного судочинства, проте в позові відмовлено, через не конкретизацію сум, які він просив повернути.
Після чого позивач звернувся з даним позовом.
Суд першої інстанції відмовив у відкритті з посиланням на висновки Великої Палати в постановах від 02 жовтня 2019 року № 753/22823/18-ц про те, що виконавчі дії в окремому виконавчому провадженні про стягненню виконавчого збору оскаржуються в адміністративному судочинстві.
Проте апеляційним судом справу було передано для продовження розгляду, через те, що в даній справі позивач не оскаржує дії виконавців, а лише просить стягнути на його користь кошти безпідставно стягнуті у виконавчому провадженні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що розгляд даної справи в порядку цивільного судочинства проведено з метою надання позивачу доступу до суду та не порушення його конституційних прав, не допущення змушування позивача повторно звертатись з аналогічними вимогами в порядку адміністративного судочинства, після того, як судом адміністративної юрисдикції позивачу вже відмовлялось у відкритті провадження щодо аналогічних вимог.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що:
- відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 606-XIV (у редакції чинній на дату відкриття виконавчого провадження НОМЕР_5) виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом;
- постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження винесено державним виконавцем - 06 липня 2022 року у межах ВП НОМЕР_5, коли правовідносини щодо здійснення виконавчих дій регулювались Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII;
- відповідно до п. 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону;
- доказів визнання протиправними та скасування постанов відповідача від 06.07.2022 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Подільського ВДВС у місті Києві виконавчого збору у розмірі 188 099,23 грн та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, прийняту в рамках виконавчого провадження ВП НОМЕР_5; а також скасування постанови Подільського ВДВС у місті Києві про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 06.07.2022 з примусового виконання виконавчого документа: постанова про стягнення виконавчого збору № НОМЕР_2 від 06.07.2022 - позивачем суду не надано.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що встановлює умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, (далі - Закон № 1404-VIII в редакції на день виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VІІІ під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
В силу вимог частини п'ятої статті 23 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
Позивач вважав, що з нього безпідставно стягнуто виконавчий збір після відкликання виконавчого документу стягувачем та винесення відповідної постанови державним виконавцем.
В апеляційній скарзі позивач вказує про безпідставне застосування судом старої редакції Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на винесення постанови про стягнення виконавчого збору після набрання чинності новим Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів відхиляє вказані доводи та погоджується із мотивами суду щодо відхилення таких підстав позову з огляду на таке.
Суд першої інстанції правильно встановив, що на момент відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 був чинним Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV).
Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
За частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Водночас пунктом 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII, який діяв на момент прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, враховуючи «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VІІІ, приписи попереднього Закону № 606-ХІV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону № 606-ХІV. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена відповідно до того закону, в період дії якого вона розпочата.
Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону №1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».
Таким чином, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.
У силу приписів частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу наведених правових норм Закону № 1404-VІІІ, що регулюють стягнення виконавчого збору, вбачається, що цим Законом передбачено два шляхи вирішення цього питання державним виконавцем.
У першому випадку, зміст положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII свідчить, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
В іншому випадку, таке питання вирішується в порядку, встановленому частиною третьою статті 40 Закону № 1404-VІІІ, а саме: постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить за умови повернення виконавчого документа або закінчення виконавчого провадження у відповідних випадках.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 580/11774/23.
З урахуванням викладеного, а також не оскарження позивачем у порядку адміністративного судочинства постанов відповідача від 06.07.2022 про стягнення виконавчого збору у розмірі 188 099,23 грн та постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, відсутні підстави стверджувати про безпідставність стягнення з позивача виконавчого збору.
Посилання позивача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 2540/3203/18 суд першої інстанції обґрунтовано відхилив з огляду на їх нерелевантність до спірних правовідносин, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у вказаній справі застосовано норми Закону України «Про виконавче провадження», які передбачали стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, тобто до внесення змін Законом № 2475-VIII.
У цілому, помилковою є позиції позивача про те, що за відсутності фактичного здійснення державним виконавцем дій з виконання рішення органами державної виконавчої служби, відсутні підстави для стягнення судового збору, оскільки стягнення виконавчого збору не залежить від здійснення державним виконавцем виконавчих дій в межах відповідного виконавчого провадження. Натомість, навіть за відсутності заходів з примусового виконання після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, у державного виконавця наявний обов'язок винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 % від суми стягнення за виконавчим документом.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01 серпня 2024 року у справі № 640/11506/21 та від 25 травня 2023 року у справі № 420/1233/19.
Доводи апеляційної скарги про неврахування преюдиційності постанови Київського апеляційного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 758/881/23 колегія суддів відхиляє як безпідставні враховуючи таке.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 викладено правовий висновок, що «преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення».
Аналогічний правовий висновок Верховний Суд виклав у постановах від 29 вересня 2021 року у справі № 369/11118/17, від 08 листопада 2022 року у справі № 457/174/16-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 522/4958/16-ц.
Преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14, від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18).
Стверджуванні позивачем обставини не є преюдиційними фактами в розумінні статті 82 ЦПК України, а тому суд першої інстанції не порушив норм процесуального права не врахувавши їх.
Доводи про порушення судом принципу диспозитивності є необґрунтованими, оскільки позивач не вказує які саме підстави позову були неправильно дослідженні / який предмет позову підмінений судом першої інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги, зокрема суперечність рішення із ухвалою від 19 листопада 2018 року у справі № 758/13469/18, є неналежними, не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення без додержання норм матеріального чи з порушенням норм процесуального права. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із рішенням суду, що не є підставою для його скасування.
При цьому колегія суддів ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 258, 259, 263, 367, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 14 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Желепа
Судді: Н.В. Поліщук
В.В. Соколова