Київський апеляційний суд
10 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Електронний суд" матеріали кримінального провадження № 12024100170000124 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Марганець Нікопольського району Дніпропетровської області, громадянина України, що проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року,
Солом'янським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_7 обвинувачується в тому, що 23 жовтня 2024 року близько 16 години 20 хвилин він, перебуваючи в залі очікування № 4 залізничного вокзалу "Центральний", розташованого за адресою: м. Київ, пл. Вокзальна, 1, діючи в умовах воєнного стану, впевнився, що за його діями ніхто не спостерігає, і повторно таємно викрав належний ОСОБА_8 військовий рюкзак "Mil-tec", всередині якого знаходився мобільний телефон "Sigma X-treme PQ 55" з sim-картою оператора "Київстар", військовий квиток на ім'я ОСОБА_8 та особисті речі потерпілого, після чого, утримуючи при собі викрадене майно, залишив місце вчинення злочину. Вказаними діями потерпілому ОСОБА_8 було завдано майнової шкоди на загальну суму 15 300 гривень.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 24.10.2025 за наслідками розгляду клопотання прокурора ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів по 22.12.2025 включно та визначено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання покладених на нього обов'язків, у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 90 840 гривень.
Цією ж ухвалою суд відмовив у задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну йому запобіжного заходу та застосування заходів безпеки і зобов'язав посадових осіб Державної установи "Київський слідчий ізолятор" перевірити надану ОСОБА_7 інформацію про його катування під час перебування у даній установі, зокрема, лікарем-психіатром, про необхідність надання обвинуваченому психіатричної допомоги, за результатами чого надати суду відповідні документи.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, захисник посилається на положення ст.177, 178, 194 КПК України, якими визначено мету і підстави застосування запобіжних заходів, обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу, та порядок його обрання, вказує, що в клопотанні прокурора не наведено доказів того, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_7 зможе переховуватися від органу досудового розслідування чи суду, вчиняти дії, спрямовані на знищення, спотворення чи приховування доказів, які викривають його у вчиненні злочину, перешкоджати досудовому розслідуванню у кримінальному провадження шляхом здійснення незаконного впливу на свідків, тощо. З цього робить висновок, що клопотання є формальним, у зв'язку з чим припущення про існування ризиків не можуть слугувати підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою (рішення у справі "Єчюс проти Литви"); існує презумпція на користь звільнення з- під варти, доводи за і проти такого звільнення не повинні бути загальними й абстрактними (рішення у справі "Смирнова проти Росії"); у всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів (рішення у справі "Вренчев проти Сербії"); при розгляді клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших запобіжних заходів (рішення у справі "Харченко проти України").
При цьому акцентує увагу на тому, що за приписами ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
На переконання захисника, під час розгляду клопотання прокурора суд не обґрунтував існування ризиків і те, що інші запобіжні заходи не зможуть їм запобігти.
Апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 з доповненнями, поданими в судовому засіданні, містить аналогічні вимоги.
Обвинувачений зазначає про наявність у нього захворювання, через яке, перебуваючи на волі, він зможе пройти обстеження та отримати необхідну медичну допомогу.
Також просить суд апеляційної інстанції звернутись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державного бюро розслідувань, Генерального прокурора, Європейського комітету з питань запобігання катуванням, Європейського суду з прав людини та інші організації і вжити заходи з метою захисту його прав і свобод. В тому числі надати обвинуваченому можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження за участю захисника, витребувати з Солом'янського районного суду м. Києва кримінальне провадження, розглянути його по суті, застосувати заходи безпеки до нього та всіх осіб, які представляють його інтереси, і зменшити розмір застави, враховуючи те, що він невинуватий у вчиненні кримінального правопорушення.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника та обвинуваченого на підтримку поданих апеляційних скарг; доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до вимог цих норм у сукупності з положеннями ст.199 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд першої інстанції погодився з доводами про існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме, що ОСОБА_7 може переховуватись від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, що унеможливлює застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів.
Згідно з ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 цього Кодексу.
Судом першої інстанції вказані вимоги закону дотримано, викладені в ухвалі висновки є обґрунтованими і доводи апеляційної скарги їх не спростовують.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зважаючи на стадію кримінального провадження та особливості апеляційного розгляду з перегляду конкретного судового рішення, колегія суддів позбавлена можливості дати оцінку доводам обвинуваченого про його невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. Не вправі давати таку оцінку і суд першої інстанції, оскільки це виходить за межі його повноважень під час судового розгляду, в ході якого докази досліджуються, а оцінка їм може бути надана в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення за наслідками розгляду кримінального провадження по суті.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку і може оцінюватись у світлі факторів, пов'язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справі "Бекчиєв проти Молдови").
Суд першої інстанції врахував тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, відсутність даних про наявність у обвинуваченого міцних соціальних зав'язків, роботи або іншого джерела доходу. Також взяв до уваги, що у провадженні сектору дізнання відділу поліції на станціях залізничного транспорту ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження № 12024105170000078 щодо ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.
Додатково колегія суддів зауважує, що обвинувачений неодноразово судимий, в тому числі за злочини проти власності, звільнився з установи виконання покарань 23.02.2024 і обвинувачується у вчиненні нового злочину вже через 8 місяців після звільнення.
Ці обставини, на думку колегії суддів, переконливо свідчать, що вказані раніше ризики не зменшилися і виправдовують подальше тримання ОСОБА_7 під вартою. А тому застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та не запобігатиме спробам вчинити вказані дії.
З приводу доводів захисника варто зауважити, що у клопотанні прокурор не зазначав про існування ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, і суд не взяв до уваги і не мотивував свої висновки доводами прокурора про ризики незаконно впливати на потерпілого, свідка, у цьому ж кримінальному провадженні або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
При постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд першої інстанції визначив розмір застави, наближений до мінімального, з метою забезпечення виконання обвинуваченим відповідних обов'язків з урахуванням ступеню тяжкості кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_7 , що спростовує твердження захисника, що суд не розглянув можливість застосування альтернативних запобіжних заходів.
Врахував суд і скарги обвинуваченого на стан здоров'я, зобов'язавши адміністрацію Державної установи "Київський слідчий ізолятор" вчинити певні дії, і за відсутності передбачених законом підстав правильно відмовив у задоволенні його клопотання про застосування заходів безпеки.
З приводу вимог ОСОБА_7 про звернення до посадових осіб, державних органів та міжнародних організацій, вжиття заходів з метою захисту прав і свобод обвинуваченого, колегія суддів роз'яснює, що такі дії виходять за межі повноважень суду апеляційної під час перегляду в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою. І поки триває судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права витребовувати його і розглядати по суті.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, тому підстав для задоволення апеляційних скарг сторони захисту колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 4221 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3