04 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
представника власника майна ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.08.2025 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 про арешт майна ОСОБА_7 , а саме грошових коштів, вилучених 02.06.2025 у банківському сейфі № НОМЕР_2 відділення банку АТ «Асвіо Банк» у кримінальному провадженні № 12025000000000458 від 03.02.2025.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання та накласти арешт на майно, що на праві власності належить ОСОБА_7 та було вилучене 02.06.2025 в ході обшуку банківського сейфу № НОМЕР_1 у відділенні банку АТ «АСВІО БАНК», розташованого за адресою: м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 19, а саме: грошові кошти у сумі 178 550 доларів США та 20 000 Євро.
Справа 757/34655/25-к Слідчий суддя - ОСОБА_8
Апеляційне провадження № 11-сс/824/6803/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначала, що вилучені в ході обшуку предмети відповідають критеріям ст. 98 КПК України, оскільки містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що вказує на можливість їх використання в якості речових доказів, а тому постановою слідчого від 02.06.2025 були визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні та ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03.06.2025 накладено арешт на майно, вилучене 02.06.2025 у ході обшуку сейфу, орендованого ОСОБА_7 в АТ «Асвіо Банк».
Водночас, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 17.07.2025 за результатами розгляду клопотання представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 скасовано накладений арешт, у тому числі на грошові кошти, з тих підстав, що вилучені грошові кошти є власністю ОСОБА_7 , який поклав вказані кошти за рахунок отриманого у законний спосіб прибутку фізичної особи.
Проте, аналіз офіційних доходів, наявність у володінні ОСОБА_7 та осіб з його найближчого оточення значної кількості майна, яке за ринковою вартістю перевищує сукупність офіційно задекларованих доходів у декілька разів, на тлі вилучення готівкових коштів у значному розмірі, свідчить про наявність ознак набуття активів невстановленого або незаконного походження, можливого їх приховування шляхом реєстрації на підконтрольних осіб та використання механізмів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
Підставою для накладення арешту на майно, є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вони є доказами вчинення злочину із наведених у клопотанні обставин.
На думку апелянта, в матеріалах кримінального провадження міститься достатній об'єм допустимих доказів, які обґрунтовують підставу і мету накладення арешту відповідно до положень ст. 170 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши доводи прокурора ОСОБА_5 , яка просила задовольнити подану апеляційну скаргу, думку представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, та зазначав, що власнику поступово повертаються вилучені кошти, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 12025000000000458 від 03.02.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України.
Згідно даних клопотання, органом досудового розслідування встановлено, що на території міста Києва діє група осіб, яка з метою власного збагачення розкрадає кошти місцевого бюджету, виділених на задоволення соціальних потреб киян. До протиправних дій, серед іншого, залучені заступники голови КМДА, які мають вплив та координують діяльність структурних підрозділів КМДА, таких як Департамент житлово-комунальної інфраструктури, КІТ «Київтеплоенерго» та ПрАТ «АК «Київводоканал».
З'ясовано, що ряд закупівель, які мають безпосереднє значення щодо поставки коагулянтів для очищення води, які підписані КП «Київтеплоенерго», ПрАТ «АК «Київводоканал» з однієї сторони та ТОВ «Екніс», ТОВ «Хімреагент», ТОВ «ПОЛІКСЕН», ТОВ «КАПІТАЛ-РОСТ», ТОВ «НВП «НЕОСИНТЕЗ», ТОВ «Вест Гейт» та ТОВ «Стоунсенд» з іншої, укладені за завищеними ціновими показниками.
Заволодіння коштами бюджету міста Києва здійснюється шляхом укладення фіктивних фінансових операцій з підконтрольними суб'єктами господарської діяльності, за результатом чого відбувається збільшення фактичної вартість обладнання в 2 рази, внесення недостовірних відомостей до актів форми КБ-2В, КБ-ЗВ та актів приймання-передачі, за результатами, яких здійснюється оплата
За висновками судово-товарознавчих експертиз, завищення вартості за коагулянти для очищення води складає 78 242 580,15 грн. з ПДВ.
Як зазначено в клопотанні, до вчинення вказаних кримінальних правопорушень причетний генеральний директор ПрАТ «АК «Київводоканал» ОСОБА_7 .
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.05.2025 надано дозвіл на проведення обшуку банківського сейфу № НОМЕР_2 , який орендує ОСОБА_7 , у відділенні банку АТ «АСВІО БАНК» (ЄДРПОУ 09809192), що за адресою: м. Київ, бульвар Миколи Махновського, 19.
Згідно даних протоколу обшуку від 02.06.2025, цього ж дня проведено обшук індивідуального банківського сейфу НОМЕР_2 який знаходиться у відділенні банку АТ «Асвіо Банк», розташованому за адресою: м. Київ, бул. Миколи Міхновського,19, під час якого виявлено та вилучено: грошові кошти у сумі 178 550 номіналом по 100 доларів США та 1 купюра 50 доларів США; грошові кошти у сумі 20 000 номіналом 50 євро; довіреність видана « ОСОБА_9 » на ім'я « ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 » виготовлена на бланку із печаткою « ОСОБА_11 , Донецкий городской нотариус Донецкая народная республика». Бланк «серія НОМЕР_3 дата 27.11.2020»; додатки до договору №1854/3 про користування індивідуальним сейфом на ім'я ОСОБА_7 та квитанції про сплату послуг оренди; довіреність від ОСОБА_12 на ОСОБА_7 від 31.01.2014, бланк ВТО №650586; заповіт ОСОБА_13 від 07.08.2006 року, бланк ВЕА №550554 та витяг про реєстрацію; заповіт ОСОБА_13 від 23.06.2006 року, бланк ВКО №984417 та витяг про реєстрацію; завірена копія статуту ТОВ «ЕФЕКТ-МАРКЕТ» затверджений протоколом загальних зборів №10 від 28.02.2008, у прошитому, пронумерованому та опечатаному вигляді від 13.03.2008 приватним нотаріусом ОСОБА_14 ; заява від ОСОБА_15 від 02.03.2015, про отримання від ОСОБА_7 грошових коштів 4 164 468,00 гривень; свідоцтво про право на власність від 31.10.1995 року, за адресою: АДРЕСА_1 , в оригіналі та копії; технічний паспорт на приватизовану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в оригіналі та копії; свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.01.2008 року; справка о приватизации квартиры за адресою: АДРЕСА_1 , в оригіналі та копії; свідоцтво про смерть ОСОБА_16 , від 13.11.2002; ордер №539 від 07.01.1977 р. про склад родини; аркуш формату А4 з текстом російською мовою з розрахунками і таблицями з заголовком «Инвестиции в совместный бизнес со стороны партнеров составили:», з підписами ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_7 .
Постановою слідчого слідчої групи ГСУ НП України ОСОБА_19 від 02.06.2025 вищевказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києвавід 03.06.2025 накладено арешт на усе майно, вилучене 02.06.2025 в ході обшуку сейфу, орендованого ОСОБА_7 в АТ «Асвіо Банк».
У подальшому, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17.07.2025 частково задоволено клопотання представника власника майна та скасовано арешт на частину майна, накладений вищезазначеною ухвалою Печерського районного суду м. Києва, а саме: грошові кошти у сумі 178 550 номіналом по 100 доларів США та 1 купюра 50 доларів США; грошові кошти у сумі 20 000 номіналом 50 євро; заповіт ОСОБА_13 від 07.08.2006 року, бланк ВЕА №550554 та витяг про реєстрацію; заповіт ОСОБА_13 від 23.06.2006 року, бланк ВКО №984417 та витяг про реєстрацію; свідоцтво про право на власність від 31.10.1995 року, за адресою: АДРЕСА_1 , в оригіналі та копії; технічний паспорт на приватизовану квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в оригіналі та копії; свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.01.2008 року; справка о приватизации квартиры за адресою: АДРЕСА_1 , в оригіналі та копії; свідоцтво про смерть ОСОБА_16 , від 13.11.2002; ордер №539 від 07.01.1977 р. про склад родини.
24.07.2025 прокурор третього відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 повторно звернулась до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва із клопотанням, в якому просила накласти на майно, що на праві власності належить ОСОБА_7 та було вилучене 02.06.2025 в ході обшуку банківського сейфу № НОМЕР_1 у відділенні банку АТ «АСВІО БАНК», розташованого за адресою: м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, 19, а саме: грошові кошти у сумі 178 550 доларів США та 20 000 Євро, з метою збереження такого майна як речових доказів, спеціальної конфіскації та конфіскації як виду покарання.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15.08.2025 відмовлено в задоволенні клопотання прокурора, з підстав недоведеності стороною обвинувачення відповідності вилученого майна ознакам речових доказів, та відсутності підстав для накладення арешту на вилучені грошові кошти з метою спеціальної конфіскації та конфіскації як виду покарання.
З такими висновками погоджується і колегія суддів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.
Наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
За правилами ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.
За правилами ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з повторним клопотанням про арешт майна ОСОБА_7 , не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Так, обґрунтовуючи в клопотанні підстави для накладення арешту на вилучені грошові кошти, прокурор у клопотанні посилався на необхідність збереження даного майна як речових доказів у кримінальному провадженні з тих підстав, що вони можуть бути набутими кримінально протиправним шляхом.
Разом з тим, надані суду матеріали не містять достатніх відомостей та даних на підтвердження вказаних обставин, про що обгрунтовано зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.
Надані суду матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні за обставинами кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України, не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що належні ОСОБА_7 грошові кошти можуть бути використані як докази у даному кримінальному провадженні, зокрема були предметом, знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
При цьому, доводи прокурора про те, що аналіз офіційних доходів, наявність у володінні ОСОБА_7 та осіб з його найближчого оточення значної кількості майна, яке за ринковою вартістю перевищує сукупність офіційно задекларованих доходів у декілька разів та може свідчити про наявність ознак набуття активів невстановленого або незаконного походження, можливого їх приховування шляхом реєстрації на підконтрольних осіб та використання механізмів легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, не впливають на правильність висновків слідчого судді у цій частині, оскільки предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні є обставини можливого вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 5 ст. 191 КК України. Натомість, матеріали клопотання не містять даних про здійснення досудового розслідування у межах даного кримінального провадження щодо обставин набуття ОСОБА_7 активів, які перевищують його доходи, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, тощо.
Ураховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить, тапрокурором не надано доказів того, що належні для ОСОБА_7 грошові кошти можуть бути речовим доказом у кримінальному провадженні № 12025000000000458.
Крім того, як убачається із даних клопотання та долучених до нього матеріалів, матеріали справи не містять відомостей про повідомлення ОСОБА_7 про підозру у кримінальному провадженні № 12025000000000458.
Вказана обставина виключає можливість накладення арешту на майно, з підстави, передбаченої ч. 5 ст. 170 КПК України, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Положення п. 3 ч. 2, ч. 5 ст. 170 КПК України не допускають накладення арешту на майно будь-якої іншої особи, крім самого підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Виключень з вказаних положень чинним КПК України не передбачено.
За встановлених обставин, враховуючи відсутність у ОСОБА_7 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 12025000000000458 та недоведеність посилань прокурора на отримання ОСОБА_7 вилучених грошових коштів злочинним шляхом, слідчий суддя дійшов обгрунтованого висновку також про відсутність підстав для накладення арешту на вилучені грошові кошти з метою, передбаченою правилами ч. 4 ст. 170 КПК України - спеціальної конфіскації.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що прокурором у клопотанні, а також під час апеляційного розгляду не було доведено наявність визначених законом підстав для повторного накладення арешту на вилучені грошові кошти з підстав, визначених п.п. 1-3 ч. 2 ст. 170 КПК України.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вилучені грошові кошти не може бути накладений за обставин, викладених в клопотанні прокурора, а тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у його задоволенні.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З огляду на вищевикладене у сукупності, доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 376, 395, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 15 серпня 2025 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3