Справа № 362/4377/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/12736/2025
29 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 року у складі судді Марчука О.Л.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації та припинення часток,-
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової компенсації та припинення часток.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка за час перебування у шлюбі з відповідачем набули спільне майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та автомобіль марки «Volvo XC 60» державний номер НОМЕР_1 .
Посилаючись на вказані обставини та керуючись нормами сімейного законодавства щодо правового режиму спільного сумісного майна подружжя, позивачка просить визнати вказані об'єкти майна спільною сумісною власністю подружжя, стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості половини зазначеного майна та припинити її частки у вказаному майні подружжя.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 643 543 грн 50 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у відшкодування судових витрат 13 420 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вирішити питання судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та суд неправильно застосував норми матеріального права.
Звертає увагу суду, що проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Вказує, що позивачка до 20 вересня 2007 року (включно) перебувала в іншому офіційно зареєстрованому державним органом шлюбі.
Окрім цього, вимог щодо встановлення факту проживання позивачки з відповідачем без шлюбу з 21 вересня 2007 року по 25 грудня 2007 року позивачка не висуває та доказів щодо побудови спірної нерухомості внаслідок спільної праці сторін, ведення ними спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, джерело його набуття (кошти, за які таке майно було набуте), та мету придбання такого майна до суду не надала.
Посилається на те, що спірний будинок був побудований відповідачем самостійно, до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , про що вбачається з договору про надання споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року відповідачеві та договору іпотеки від 29 листопада 2006 року укладений між відповідачем та АКІБ «УкрСиббанк». З вказаного договору вбачається, що за відповідачем зареєстровано право власності на 65% незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, згідно відомостей з єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна від 29 листопада 2006 року, реєстраційний номер обтяження 4132497, та відомостей з державного реєстру іпотек від 29 листопада 2006 року, реєстраційний номер обтяження 4232616, відповідач ОСОБА_1 являється власником об'єкту обтяження, а саме: незакінчений будівництвом житловий будинок готовністю 65% по АДРЕСА_1 . Для завершення будівництва вказаного будинку відповідачем був укладений з АКІБ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту від 29 листопада 2006 року, згідно якому відповідач отримав кредит в сумі 15 000 доларів СІНА для завершення будівництва будинку. Повернув відповідач споживчий кредит до укладення шлюбу з позивачкою. Таким чином, житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований задовго до укладення шлюбу.
Щодо визнання автомобіля VOLVO ХС 60 об'єктом спільної сумісної власності подружжя, то 3 квітня 2020 року відповідачем був укладений усний договір позики з ОСОБА_3 . Згідно цього договору ОСОБА_3 позичив відповідачу 540 000 гривень. В той же день ним було складено боргову розписку. В ній скаржник вказав суму позики та зобов'язувався повернути кошти до 25 квітня 2021 року. Про укладання вказаного договору було відомо позивачці. На позичені у ОСОБА_3 грошові кошти відповідач з позивачкою придбали відповідачу автомобіль VOLVO ХС 60, а позивачці автомобіль марки «Renault», модель «Megane», 2008 року випуску.
27 квітня 2021 року відповідач був змушений продати автомобіль VOLVO ХС 60, оскільки позивачка відмовилась повертати ОСОБА_3 отримані у нього згідно договору позики від 03 квітня 2020 року грошові кошти.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла наступних висновків.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій статті 60 СК України зазначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Згідно пунктом 3 частиною першою статті 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Як свідчать матеріали справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 грудня 2007 року, який розірвано рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 березня 2021року (а.с. 24-25 т.1).
Установлено, що під час перебування подружжя у шлюбі 11 лютого 2008 року за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровано домоволодіння, загальною площею 103,8 кв.м. та житловою площею 72,6 кв.м., розташоване по АДРЕСА_1 (а.с. 20 т.1).
Окрім цього, 19.травня 2020 року на ім'я відповідача придбано автомобіль Вольво ХС60 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 який ним продано після розірвання між сторонами шлюбу 27 квітня 2021 року.
Згідно долученого до справи звіту № 06/244-09 від 05 березня 2021 року, складеного ТОВ «Автопрестиж центр» ринкова вартість автомобіля марки «Volvo XC60» державний номер НОМЕР_1 складає 44 9631 грн (а.с. 34-36 т.1).
Висновком експертів № 24454/23-42 від 24 грудня 2024 року комісійної оціночно-будівельної експертизи, проведеної по справі Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, установлено, що ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 станом на дату проведення експертизи складає 2 837 456 грн (а.с. 230- 250 т.1).
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_2 й стягуючи компенсацію вартості частини житлового будинку та транспортного засобу, районний суд виходив з презумпції спільного майна подружжя, набутого у період шлюбу, а тому усі обставини особистих взаємовідносин сторін до дати укладення між ними шлюбу та факту будівельної готовності спірного будинку на 65 % визнав такими, що не мають правового значення по справі.
Між тим, з такими висновками районного суду повністю погодитися неможливо, остільки суд належним чином не врахував міст положень п. 1 ч. 3 ст. 57 СК України та залишив поза увагою, що факт державної реєстрації права власності не є безумовною підставою до визнання зареєстрованого в установленому законом порядку майна спільним майном подружжя.
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 викладена правова позиція, що «у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя».
Також тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. Аналогічний висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).
Згідно положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як установлено матеріалами справи, шлюб між сторонами зареєстровано 27 грудня 2007 року, а згідно інформації, яка міститься у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, 29 листопада 2006 року було зареєстровано заборону відчуження незакінченого будівництвом спірного житлового будинку готовністю 65% та передачу його в іпотеку АКІБ «Укрсиббанк» на забезпечення виконання перед фінансовою установою ОСОБА_1 кредитних зобов'язань (а.с. 21 т.1).
Указане повністю узгоджується з даними долучених до справи договорів споживчого кредиту та іпотеки (а.с. 177-189 т.1). Цільове призначення кредитних коштів - споживчі потреби.
Отже, долученими до справи доказами безспірно доведено, що станом на дату реєстрації сторонами шлюбу, готовність спірного житлового будинку становила 65%.
Разом з тим, матеріалами справи не доведено факт повного зведення будинку відповідачем самостійно до реєстрації шлюбу та саме за отримані в кредит кошти, остільки передача в іпотеку частково зведеного будинку не є безумовною підставою для висновків про використання кредитних коштів на будівництво будинку, в той час як тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За таких обставин, апеляційний суд визнає хибними висновки суду першої інстанції про те, що факт реєстрації права власності на нерухоме майно в установленому порядку в період шлюбу надає безспірні правові підстави для визнання такого майна спільною сумісною власністю подружжя.
Отже, як установлено, до реєстрації шлюбу спірний житловий будинок відповідачем було зведено самостійно на 65 % його готовності.
Згідно висновку проведеної по справі експертизи вартість житлового будинку АДРЕСА_1 становить 2 837 456 грн (а.с. 230-250 т.1), 65% від яких - 1 844 346 грн.
Отже, поділу між сторонами у рівних долях підлягає інша частина у співвідношенні до 35% вартості нерухомого майна - 999 109 грн 60 коп, з яких частина - 496 554 грн 80 коп.
Таким чином, компенсація вартості частини житлового будинку, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивачки становить не 1 418 728 грн, як установив районний суд, а 496 631 грн.
Що стосується компенсації вартості придбаного сторонами в період шлюбу автомобіля марки «Volvo XC60» державний номер НОМЕР_1 , то апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки районного суду про визнання указаного транспортного засобу спільним майном подружжя, остільки придбано його в період шлюбу.
Належних та допустимих доказів придбання спірного автомобіля за позичені кошти, як указає відповідач, матеріали справи не містять.
Згідно звіту № 06/244-09 від 05 березня 2021 року, складеного ТОВ «Автопрестиж центр» ринкова вартість автомобіля марки «Volvo XC60» державний номер НОМЕР_1 становить 449 631 грн, частина з яких - 228 615 грн 50 коп правомірно стягнута з відповідача (а.с. 34-36 т.1).
Апеляційний суд погоджується з висновками районного суду про покладення у основу рішення вартості транспортного засобу, що визначена звітом № 06/244-09 від 05 березня 2021 року, остільки як установлено, спірним автомобілем ОСОБА_1 розпорядився після розірванню між сторонами шлюбу, на власний розсуд, без згоди позивачки.
Визнається сумнівною установлена у договорі купівлі-продажу від 27 квітня 2021 року дійсна вартість спірного автомобіля, в розмірі 49 000 грн, остільки у справі відсутні докази на спростування визначеної у вказаному звіті його вартості невдовзі після розірвання шлюбу в сумі 449 631 грн та те, що указані дії було вчинено без погодження з іншим його співвласником - ОСОБА_2 .
Посилання відповідача на те, що внаслідок ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження, яке вплинуло на його вартість, по справі правового значення немає, остільки по-перше, відсутні докази перебування транспортного засобу у пошкодженому стані під час його реалізації й по-друге - установлена спеціалістом вартість рухомого майна станом на дату складення звіту - 05 березня 2021 року, матеріалами справи не спростована, а реалізація транспортного засобу відбулася без з'ясування згоди на те ОСОБА_2 .
Також підлягає врахуванню і та обставина, що під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції будь-яких клопотань зі сторони ОСОБА_1 не заявлено та не оголошено, а долучене до справи - не підтримано.
Не заперечував відповідач і проти закінчення розгляду справи апеляційним судом.
Щодо наданої стороною відповідача копії розписки про боргові зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 в сумі 540 000 грн з посиланням на придбання за позичені кошти в тому числі й спірного автомобіля, а у зв'язку з не поверненням боргу позичальнику було продано спільний автомобіль й частково сплачено борг, то суд звертає увагу, що до справи не надано доказів, що вказані у розписці кошти витрачались саме на придбання спільного майна подружжя, та те, що позивачка надавала згоду на їх позику.
Отже, наявність вказаної розписки не спростовує факту спільного майна подружжя та не впливає на їх частки у спільному майні.
Відповідач не позбавлений права вирішити питання щодо розподілу боргового зобов'язання у передбаченому законом порядку.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що остільки спірне майно сторонами придбано у період шлюбу, а ця обставина є безумовною підставою до визнання його майном подружжя та виключає підстави до перевірки доводів ОСОБА_2 про спільне проживання з відповідачем як подружжя до реєстрації шлюбу й набуття спірного майна за спільні кошти.
Апеляційний суд визнає зазначені висновки помилковими й доходить висновку про їх виправлення, враховуючи наступне.
Так, положеннями ст. 74 СК України, в редакції, чинній з 07 січня 2007 року, передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними під час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, законодавець передбачив можливість набуття майна у спільну сумісну власність з 07 січня 2007 року лише у випадку не перебування сторін у будь-якому іншому шлюбі.
Разом з тим, як установлено, ОСОБА_2 у заявлений період проживання з відповідачем однією сім'єю, з 23 серпня 1986 року перебувала з іншим чоловіком - ОСОБА_4 , у зареєстрованому шлюбі який розірвано рішенням Голосіївського районного суду м. Києва 27 липня 2007 року.
Положення ст. 74 СК України в редакції, чинній до 07 січня 2007 року не виключали можливість придбання майна у спільну сумісну власність і у випадку перебування чоловіка чи жінки у шлюбі з іншою особою.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та безспірні докази на підтвердження факту проживання сторін як чоловіка та дружини до реєстрації шлюбу.
Заявляючи вимоги про встановлення факту зведення будинку за спільні кошти з урахуванням спільного проживання з відповідачем однією сім'єю, позивачка обґрунтовувала поясненнями свідків, які просила районний суд під час розгляду справи допитати, а також до справи долучила світлини їх спільного святкування та відпочинку.
Разом з тим, відповідно до даних протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання сторони позивачки про допит свідків суд відмовив з посиланням на те, що обставини набуття у власність майна повинні бути підтверджені письмовими документами, а не показаннями свідків (а.с. 197 т.1).
Як свідчать матеріали справи, з постановленим по справі рішенням позивачка погодилася, рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржила.
З урахуванням зазначеного та долучених до справи доказів, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження факту спільного проживання сторін однією сім'єю до реєстрації шлюбу, остільки та обставина, що вони у спірний період неодноразово спільно проводили час, відпочивали, не є достатніми для визнання факту проживання їх однією сім'єю без реєстрації шлюбу у розумінні ст.74 СК України без наявності інших ознак сім'ї: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю (аналогічний висновок є у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15).
Отже, матеріалами справи доведено факт спільного завершення сторонами будівництва житлового будинку після його часткової побудови з готовністю 65 % за рахунок коштів відповідача, у зв'язку з чим підлягає поділу між сторонами у рівних частках вартість будинку у співвідношенні до 35% й стягнення частини такої суми як компенсації його вартості з ОСОБА_5 на користь позивачки, а не половини вартості всього будинку, як помилково установив районний суд.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми грошової компенсації стягнутої судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 1 643 543 грн 50 коп до 725 170 грн 30 коп.
З урахуванням положень ч. 13 ст. 141 ЦПК України, підлягає зміні й розподіл судових витрат та стягнення з відповідача на користь позивачки не 13 420 грн, як установив районний суд, а 5 920 грн 90 коп.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а тому з позивачки на користь відповідача пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді в сумі 8 881 грн 35 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2025 року змінити шляхом зменшення суми грошової компенсації стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з 1 643 543 грн 50 коп до 725 170 грн 30 коп, а також судового збору з 13 420 грн до 5 920 грн 90 коп.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 8 881 грн 35 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: