Справа № 758/8896/23 Головуючий у І інстанції Ларіонова Н.М.
Провадження №22-ц/824/12761/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
29 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бутко Дмитра Геннадійовича на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 про визнання спадщини відумерлою та витребування майна,
У серпні 2023 р. позивач заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом, в якому, просив:
1) визнати спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1633131480000) відумерлою та передати спадкове майно у власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141);
2) витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1633131480000).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київською міською прокуратурою виявлено факт незаконного вибуття квартири АДРЕСА_1 , яка в силу відумерлої спадщини має перейти у власність територіальної громади.
Встановлено, що за інформацією КП «Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29.11.1999, виданого Відділом приватизації житла Подільського району на підставі розпорядження Подільської районної державної адміністрації міста Києва № НОМЕР_1 від 29.11.1999.
Відомості про відчуження квартири в бюро відсутні.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років. Паспорт померлого при реєстрації не здано, витяг з державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання не видано.
Відповідно до листа Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2023 № 106-3963 станом на 01.01.2014 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованою значилась 1 особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 14.10.1986 по теперішній час.
Згідно з даними зі Спадкового реєстру, наданих Шостою та Чотирнадцятою Київськими державними нотаріальними конторами Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України, після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавались, заповіти та спадкові договори відсутні.
Проте, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І., про що зроблено запис в реєстр за № 1587.
Позивач зазначає, що зазначений договір купівлі-продажу спірної квартири укладений на підставі підробних документів, про що відповідачу ОСОБА_1 було достеменно відомо, тому він не може вважатись добросовісним набувачем.
Стосовно шахрайського заволодіння квартирою АДРЕСА_1 у провадженні СУ ГУ Національної поліції в місті Києві перебуває кримінальне провадження № 12023100000000101 від 06.02.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України, матеріали якого виділено з кримінального провадження № 12015100100001478 від 10.02.2015.
У кримінальному провадженні № 12015100100001478 14.01.2019 складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України.
У зв'язку із переховуванням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від органів досудового розслідування, 01.02.2019 їх оголошено у розшук.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року позов задоволено. Визнано відумерлою спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та складається з квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1633131480000). Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 40,6 кв. м, житловою площею 24,4 кв. м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1633131480000). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір в розмірі 14 883,35 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах відповідача ОСОБА_1 звернувся його представник - адвокат Бутко Дмитро Геннадійович, який, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідач категорично не згодний з позицією та доводами позивача про те, що інтереси Київської міської ради у даній справі уповноважений представляти прокурор.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що КМР мала би самостійно вжити заходів у розумні строки (починаючи з 23.05.23) для захисту своїх нібито порушених прав, однак для цього в них мало бути достатньо строку і прокуратура мала їх в такому випадку зобов'язати вчинити усі дії для захисту своїх прав, однак вже 25.07.23 прокуратура повідомила КМР про те, що вони пред'являють до суду дану позовну заяву, що є прямим порушенням статті 23 ЗУ «Про прокуратуру».
Скаржник також зазначає, що позовну заяву у даній справі подано зі спливом позовної давності, про застосування якої у суді першої інстанції було заявлено відповідачем.
Вказує, що прокурору стало відомо про нібито порушення прав КМР ще 14.01.2019 року, коли ОСОБА_3 було повідомлено про підозру, тому саме з цього часу має відраховуватись строк позовної давності, який сплив 14.01.2022 року.
Вважає також, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався на неприпустимі докази - висновки експертів, отримані з матеріалів кримінальних проваджень, в яких відповідач не був учасником, а тому докази, отримані в результаті кримінального провадження не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи.
Київська міська прокуратура та Київська міська рада подали відзиви на апеляційну скаргу.
Так, у відзиві Київської міської прокуратури наведені заперечення щодо доводів апеляційної скарги з посиланням на їх безпідставність та необґрунтованість.
Так, щодо наявності підстав здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, Прокуратура зазначає, що Київською міською радою заходи цивільно-правового характеру, спрямовані на визнання спадщини відумерлою та витребування спірної квартири від недобросовісного набувача не вживались, що негативно впливає на матеріальну основу територіальної громади. В порядку статті 23 закону України «Про прокуратуру» прокурор листом від 04.05.2023 року інформував Київську міську раду щодо виявлених порушень та необхідності вжиття відповідних заходів, однак Київська міська рада жодних заходів на вжила, а просила Київську міську прокуратуру пред'явити відповідний позов, допустивши при цьому бездіяльність та переклавши свій обов'язок на органи прокуратури.
Прокуратура також посилається на безпідставність доводів скаржника про те, що строк позовної давності почав свій перебіг з 12.10.2018 року - дати внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом шахрайського заволодіння спірною квартирою. Позивач зазначає, що така дата автоматично не може вважатись початком відліку строку позовної давності, оскільки сам факт внесення відомостей до ЄРДР не свідчить про те, що набувачі майна права на нього в установленому законом порядку не набували, а лише надає можливість провести необхідні слідчі дії, в ході яких і встановлюється чи спростовується інформація щодо вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи представника відповідача про пропуск прокурором строків позовної давності, захистивши право територіальної громади на відумерле майно, встановивши на підставі зібраних по справі доказів , що спірна квартира вибула після смерті ОСОБА_4 внаслідок очевидних незаконних дій набувачів та їх представників.
Прокурор посилається також на безпідставність доводів апеляційної скарги щодо недопустимості доказів, отриманих з матеріалів кримінального провадження, оскільки такі докази були отримані з дотриманням порядку, встановленого законом, та стосуються предмету доказування. Звертає увагу на відповідну практику Верховного Суду з питань використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень, наведену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18 (п. 105) та постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №461/3675/17.
Крім того, зазначає, що відповідач не скористався своїм правом призначити іншу експертизу в межах цивільного судочинства.
Київська міська рада у відзиві на апеляційну скаргу підтверджує отримання листа від Київської міської прокуратури від 04.05.2023 за вихідним №15/3-245ВИХ-23, яким Київську міську раду повідомлено про відкриття кримінального провадження щодо незаконного заволодіння спірною квартирою. За дорученням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради В. Бондаренка від 20.05.2023 розгляд вищезазначеного листа було покладено на Департамент будівництва та житлового забезпечення м. Києва, який за наслідками перевірки повідомив Київську міську прокуратуру про відсутність належних доказів, що підтверджують обставини справи та які можуть бути подані до суду з заявою про витребування з чужого незаконного володіння майна. З огляду на вищевикладене Департамент будівництва та житлового забезпечення м. Києва просив вжити заходів цивільно-правового характеру в інтересах Київської міської ради та звернутися до суду з відповідним позовом.
Вважає також хибними доводи скаржника про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки Київська міська рада лише з листа Київської міської прокуратури від 04.05.2023 за вихідним №15/3-245ВИХ-23 дізналась про незаконне заволодіння спірною квартирою.
Київська міська рада також звертає увагу, що вироком Подільського районного суду м. Києва від 11.12.2024 року у справі №752/8252/23, який набрав законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України.
Вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, належно дослідив зібрані по справі докази та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Бутко Д.Г. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник Київської міської ради - Малуєва С.О. та прокурор Корж О.А. проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам чинного законодавства відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 340527167 від 26.07.2023 р., квартира за адресою: АДРЕСА_2 , на праві власності належить ОСОБА_1 .
Відповідно до витягу з ЄРДР, СВ Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12023100000000101 відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.02.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, (матеріали якого виділено з кримінального провадження № 12015100100001478 від 10.02.2015) 12.10.2018 р. за фактом того, що ОСОБА_1 за попередньою змовою із ОСОБА_3 , 07.08.2018 Р., перебуваючи в приміщенні Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), використовуючи підроблені документи, які посвідчують право власності на квартиру АДРЕСА_1 здійснили перереєстрацію власника зазначеної квартири, тим самим вчинили заволодіння шляхом обману квартири АДРЕСА_1 . Крім того, внесені відомості за фактом того, що у 2018 р. ОСОБА_3 за попередньою змовою із ОСОБА_1 використав завідомо підроблені документи, а саме свідоцтво про право власності на житло від 12.11.1996 № 173/9, довідку Київського міського Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 062/14-9582 (N-2018) від 20.08.2018 та технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ «Б-Т-І», у які були вненесені завідомо неправдиві відомості про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .
14.01.2019 ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 358 КК України.
Крім того, досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_3 за попередньою змовою з ОСОБА_1 упродовж 2016-2018 років, використовуючи підроблені документи, заволоділи об'єктами нерухомості, розташованими у місті Києві, в тому числі, і спірною квартирою.
Згідно інформації Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 18.10.2018 р. № 106-9598 квартира АДРЕСА_1 приватизована згідно розпорядження Подільської районної державної адміністрації м. Києва від 29.11.1999 р. № НОМЕР_1, свідоцтво про право власності від 29.11.1999 р. № НОМЕР_1 зареєстроване Київським бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_2 в приватну власність.
Таким чином, на підставі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_2 використав своє право на приватизацію квартири та отримав свідоцтво про право власності на житло від 29.11.1999, видане Відділом приватизації житла Подільського району на підставі розпорядження Подільської районної державної адміністрації міста Києва № НОМЕР_1 від 29.11.1999.
Пунктом 1.4 розділу 1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 26.06.1998 за № 399/2839, яка діяла станом на час приватизації спірної квартири ОСОБА_2 , передбачено, що державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах тощо).
Згідно з пунктом 1.6 Інструкції державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників незалежно від форми власності. Крім того, аналогічні положення містились у Правилах державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995, які втратили чинність 09.06.1998. Таким чином, державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна здійснювалась комунальними підприємствами - бюро технічної інвентаризації та була обов'язковою для всіх власників нерухомого майна незалежно від форми власності.
Отже, право власності на нерухоме майно, яке виникло до 01.01.2013, підлягало обов'язковій державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації.
Згідно з інформації КП «Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 11.10.2018 р. № 062/14-12583 (N-2018) право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29.11.1999, виданого Відділом приватизації житла Подільського району на підставі розпорядження Подільської районної державної адміністрації міста Києва № НОМЕР_1 від 29.11.1999. Відомості про відчуження квартири в бюро відсутні.
Як вбачається з копії актового запису про смерть № 8808 від 20.05.2014 р. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 66 років.
За інформацією Подільського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України від 18.05.2023 № 879/33.7-80 за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян актових записів про шлюб, розірвання шлюбу, народження/смерть батьків, дітей, братів, сестер ОСОБА_2 не виявлено.
Відповідно до листа Подільської районної в місті Києві державної адміністрації від 19.05.2023 № 106-3963 станом на 01.01.2014 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованою значилась 1 особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований з 14.10.1986 р.
Згідно з даними зі Спадкового реєстру, наданих Шостою та Чотирнадцятою Київськими державними нотаріальними конторами Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Міністерства юстиції України, після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавались, заповіти та спадкові договори відсутні.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І., про що зроблено запис в реєстр за № 1587.
Вказаний договір укладено 05.10.2018 між ОСОБА_5 (продавець), від імені якого на підставі довіреності в порядку передоручення від 07.08.2018 діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 (покупець).
За п. 3 вказаного договору об'єкт належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12.11.1996, виданого Комісією по приватизації житлового фонду ВАТ «Більшовик» м. Києва, згідно з розпорядженням (наказом) від 12.11.1996 № 173/9, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва в реєстрову книгу за № 7261 від 26.11.1996.
Встановлено, що на підставі вищезазначеного свідоцтва про право власності на житло державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Канівець Л.М. 07.08.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_5 , номер запису 27706042 від 07.08.2018.
Згідно висновку експерта від 21.02.2023 р. № СЕ-19/111-23/7802-ПЧ встановлено, що 21.02.2023 р. Київським науково-дослідним експертно- криміналістичним центром МВС України проведено судову почеркознавчу експертизу, якою встановлено, що:
- підпис від імені ОСОБА_3 у графі «Підпис заявника» заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 від 07.08.2018 виконаний ОСОБА_3 , зразки підписів та почерку якого були надані для порівняння;
- рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_3 у графі «ПРОДАВЕЦЬ:» договору купівлі-продажу квартири від 05.10.2018, відповідно до якого ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_5 , продав ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 за реєстровим № 1587 виконані ОСОБА_3 , зразки підписів та почерку якого були надані для порівняння;
- рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_3 у графі «ПІДПИС:» заяви від імені ОСОБА_3 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Разумовій О.І. від 05.10.2018, відповідно до якої ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у 2018 році не здійснював продажу будь-якого нерухомого майна виконані ОСОБА_3 , зразки підписів та почерку якого були надані для порівняння;
- рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_3 у графі «ПІДПИС:» заяви від імені ОСОБА_3 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Разумовій О.І. від 05.10.2018, відповідно до якої ОСОБА_3 стверджує, що квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_5 , виконані ОСОБА_3 , зразки підписів та почерку якого були надані для порівняння;
- рукописний запис та підпис від імені ОСОБА_3 у графі «ПІДПИС:» заяви від імені ОСОБА_3 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Разумовій О.І. від 05.10.2018, відповідно до якої ОСОБА_3 , як представник ОСОБА_5 повідомляє, що неповнолітні та малолітні діти, недієздатні та обмежено дієздатні особи не мають права користування квартирою АДРЕСА_1 , виконані ОСОБА_3 , зразки підписів та почерку якого були надані для порівняння.
Згідно висновку експерта від 30.03.2023 р. № СЕ-19/111-23/5879-ОБ встановлено, що Київським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України проведено оціночно-будівельної експертизу, якою встановлено, що: «Перше питання постанови від 27.01.2023 «...чи підтверджується документально станом на 05.10.2018 встановлена висновком про вартість об'єкта незалежної оцінки, складеного оцінювачем ТОВ «Український центр оцінки» ОСОБА_6 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 у розмірі 548 200 (п'ятсот сорок вісім тисяч двісті) гривень?...» виходить за межі кола, які вирішує оціночно- будівельна експертиза за експертною спеціальністю 10.10 «Визначення оціночної вартості будівельних об'єктів та споруд» і не розглядалось в рамках судової оціночно-будівельної експертизи. Ринкову вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 05.10.2018, з наведених у дослідницькій частині висновку причин неможливо. Обґрунтована вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 05.10.2018, з урахуванням обмежень та припущень, викладених в дослідницькій частині, складала 813 290,00 грн без ПДВ.
Задовольняючи позовну заяву Київської міської прокуратури, подану в інтересах Київської міської ради, суд першої інстанції виходив із того, що квартиру АДРЕСА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ніхто не прийняв, а час, що сплив з моменту смерті, перевищує один рік, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання спадщини відумерлою.
Крім того, з урахуванням положень ст. ст. 387, 388 ЦК України, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позовної заяви про витребування спірної квартири від відповідача на користь територіальної громади м. Києва, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 незаконно, без відповідної правової підстави, заволодів спірним нерухомим майном.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.
Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 (провадження № 14-190цс20) вказала, що інтерес територіальної громади в отриманні спадкового майна у власність громади в разі відсутності спадкоємців є наслідком неотримання спадщини будь-ким зі спадкоємців або наслідком їх відсутності взагалі. За таких обставин слід дійти висновку, що такі правовідносини є подібними до спадкових, хоч до них у цілому не відносяться. На користь цього висновку свідчить також розміщення норм права про можливість визнання спадщини відумерлою саме у книзі шостій ЦК України «Спадкове право.
Відтак захист інтересу територіальної громади щодо відумерлого майна повинен регулюватись та здійснюватися таким самим способом, виходячи з тих самих принципів, як і можливість захистити своє право спадкоємцем, який своєчасно спадщину не прийняв, вона була визнана відумерлою та продана іншій особі.
Аналіз змісту зазначеної норми свідчить про те, що право на отримання спадкового майна в натурі виникає у спадкоємця лише якщо майно, що було визнане відумерлою спадщиною, збереглося і не було відчужене територіальною громадою. Якщо ж воно було відчужене іншій особі за договором або не збереглося, то спадкоємець має право лише на компенсацію його вартості у грошовому еквіваленті. А отже, застосовуючи аналогію закону, територіальна громада в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, або незбереження цього майна, на користь добросовісного набувача, має право на отримання лише грошової компенсації. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закон передбачає саме такий спосіб захисту порушеного інтересу територіальної громади та спосіб відновлення її інтересу на спадкове майно за відсутності спадкоємців (стаття 16 ЦК України) та у разі продажу спадкового майна іншій особі, якщо остання є добросовісним набувачем.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
У цій справі установлено наявність підстав для визнання спадщини відумерлою та, відповідно, перехід права власності на спірну квартиру до територіальної громади м. Києва, що, в свою чергу має наслідком витребування спірної квартири від добросовісного набувача.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19) вказується, що «вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц (пункт 37), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19). Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».
У даній справі відсутні підстави вважати відповідача ОСОБА_1 доброчесним набувачем.Кінець форми
Так, на підставі належних та допустимих доказів судом встановлено, що єдиним законним власником квартира АДРЕСА_1 був ОСОБА_2 , який отримав вказану квартиру у приватну власність в порядку приватизації на підставі розпорядження Подільської районної державної адміністрації м. Києва від 29.11.1999 р. № НОМЕР_1, свідоцтво про право власності від 29.11.1999 р. № НОМЕР_1 , зареєстроване Київським бюро технічної інвентаризації.
Встановлено також, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 помер, спадкова справа стосовно майна померлого не відкривалась, інформація про спадкоємців, які прийняли спадщину відсутня.
Поряд із цим, 07.08.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 , номер запису 27706042 від 07.08.2018р., на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12.11.1996, виданого Комісією по приватизації житлового фонду ВАТ «Більшовик» м. Києва, згідно з розпорядженням (наказом) від 12.11.1996 № 173/9, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва в реєстрову книгу за № 7261 від 26.11.1996 р.
В подальшому право власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І., про що зроблено запис в реєстр за № 1587.
Вироком Подільського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року у справі №752/8252/23, який набрав законної сили 11 січня 2025 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України. Вказаним вироком, зокрема, встановлено наступне: « ОСОБА_3 за попередньою змовою із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, діючи на підставі переданої йому особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, довіреності №1236 від 07.08.2018, якою особа матеріали щодо якої виділені в окреме провадження уповноважувала ОСОБА_3 представляти інтереси ОСОБА_5 , 07 серпня 2018 року, знаходячись в Центрі надання адміністративних послуг Подільської районної в місті Києві державної адміністрації за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 9/6, надав для проведення державної реєстрації завідомо підроблені правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_1 , а саме: свідоцтво про право власності на житло від 12.11.1996 НОМЕР_2 відповідно до якого ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 , та копію довідки Київського міського Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №062/14-9582 (И-2018) від 20.08.2018, у які були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 , на підставі яких державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Канівець Любов Миколаївною здійснено реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 .
Після цього, особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, за попередньою змовою із ОСОБА_3 , продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме квартирою АДРЕСА_1 , 05 жовтня 2018 року, знаходячись в приміщенні приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Разумової Ольги Іванівни, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 надали їй для виготовлення та посвідчення договору купівлі-продажу квартири пакет необхідних документів, серед яких були підроблені правовстановлюючі документи квартиру АДРЕСА_1 , а саме: свідоцтво про право власності на житло від 12.11.1996 НОМЕР_2, відповідно до якого ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 та технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ «Б-Т-І», у які були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 .
На підставі зазначених підроблених документів, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою Ольгою Іванівною, якій про злочинні наміри особи, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та ОСОБА_3 нічого не було відомо, цього ж дня, а саме 05.10.2018, було посвідчено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_5 , продав особі, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, квартиру АДРЕСА_1 за реєстровим №1587 та зареєстровано права власності на зазначену квартиру за особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження.
Тим самим, ОСОБА_3 за попередньою змовою із особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, використав завідомо підроблені документи, а саме свідоцтво про право власності на житло від 12.11.1996 НОМЕР_2, довідку Київського міського Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна №062/14-9582 (И-2018) від 20.08.2018 та технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ «Б-Т-І», у які були внесені завідомо неправдиві відомості про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 ».
Із долучених до позовної заяви копій матеріалів кримінального провадження №12015100100001478 від 10.02.2015 року, зокрема з протоколу допиту ОСОБА_3 , зокрема, вбачається, що ОСОБА_1 , було відомо від ОСОБА_3 про смерть власника спірної квартири. На прохання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 подавав до Центру адміністративних послуг Подільського району міста Києва якісь документи, зміст яких йому не був відомий. Через деякий час він забрав витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно, зі змісту якого дізнався, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 . Вказаний витяг він передав ОСОБА_1 , У подальшому вони з ОСОБА_1 , поїхали в офіс приватного нотаріуса Разумової О.І., де підписали договір купівлі-продажу вказаної квартири, за яким право власності перейшло до ОСОБА_1 .Зі слів ОСОБА_1 йому відомо, що останній здає вказану квартиру в оренду, за що отримує грошові кошти.
Відповідно до відповіді заступника керівника апарату Подільської районної в місті Києві державної адміністрації №106-9598 від 18.10.20218 на запит слідчого СУ ГУ НП у м. Києві Клименка А.О., квартира АДРЕСА_1 приватизована згідно розпорядження Подільської РДА м. Києва від 29.11.1999 року №1573, свідоцтво про право власності зареєстроване Київським міським БТІ на ім'я ОСОБА_7 , в приватну власність.
Аналіз зібраних по справі доказів дозволяє зробити суду висновок про те, що ОСОБА_5 ніколи не набував право власності на спірну квартиру у спосіб, визначений законодавством, тому ні він, ні наступний набувач - ОСОБА_1 , не були власниками спірної квартири і не мають законних прав на розпорядження нею. Отже, спірна квартира була протиправно відчужена набувачами з метою заволодіння майном територіальної громади міста Києва, про що ОСОБА_1 було достеменно відомо.
В ході розгляду даної справи ні відповідачем ОСОБА_1 , ні його представником, вказаних обставин не спростовано, не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих добросовісність набуття відповідачем у власність спірного нерухомого майна.
У кримінальному провадженні №12015100100001478 14.01.2019 року складено повідомлення про підозру ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України. У зв'язку із переховуванням ОСОБА_1 від органів досудового розслідування, 01.02.2019 року його оголошено у розшук.
За приписами статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19)).
Судовий захист повинен бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала в пункті 63 постанови від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 та пункті 50 постанови від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19.
У пунктах 29, 30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року вказано: "Велика Палата Верховного Суду вже виснувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив.".
З огляду на вказане, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для задоволення вимог Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради про визнання майна відумерлим та витребування його з чужого незаконного володіння на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України у поєднанні із вимогами ст. 1218 Цивільного кодексу України на користь територіальної громади міста Києва.
Колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про недоведення прокурором повноважень на представництво інтересів Київської міської ради у даній справі.
Згідно статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Мак, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Зазначені вище обставини свідчать про наявність «порушень інтересів держави» у розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що відповідно до статті 131-1 Конституції України, є виключним випадком для представництва окружною прокуратурою інтересів держави, у зв'язку з чим із цією заявою звертається прокуратура.
Аналогічна позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, де, зокрема, зазначено, що сам факт не звернення до суду місцевої ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (п.6.43).
У даній справі встановлено, що у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 04.05.2023 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури поставив до відома Київську міську раду про порушення та просив повідомити про перелік вжитих заходів.
Київська міська рада, надаючи відповідь прокурору на його звернення своїм листом від 23.05.2023 року, повідомили, що тільки з листа прокурора стало відомо про порушення, просили вжити заходи цивільно-правового захисту в інтересах Київської міської ради, звернувшись до суду із відповідною заявою про витребування квартири АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що Київською міською радою не було самостійно вжито заходів для захисту своїх інтересів у судовому порядку, Київська міська прокуратура, виявивши такі порушення інтересів держави, до яких вочевидь можна віднести порушення прав територіальної громади, що випливають із встановленого ст. 1277 ЦК України порядку визнання спадщини відумерлою, дотримавшись передбаченої статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури, звернулась до суду з даним позовом в інтересах Київської міської ради.
Щодо строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачами.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
При цьому, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
В доводах апеляційної скарги представник відповідача адвокат Бутко Д.Г. зазначає про те, що у даній справі прокурору стало відомо про порушення прав Київської міської ради 14.01.2019 року, із повідомлення про підозру ОСОБА_1 , тому строк звернення до суду із даним позовом закінчився 14.01.2022 року.
Надаючи оцінку таким доводам, апеляційний суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Отже, Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.
Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо застосування строку позовної давності, оскільки позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі станом на день звернення позивача до суду (серпень 2023 року) не спливла, оскільки її перебіг був продовжений до кінця дії карантину, який був введений з 12 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року. Після припинення дії карантину строк, що залишився до кінця спливу позовної давності, продовжується на строк дії воєнного стану в Україні.
Колегія суддів також вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що документи, отримані з матеріалів кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, є недопустимими доказами.
Так, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи.
Подані позивачем копії матеріалів кримінального провадження безпосередньо стосуються предмета доказування у даній справі, тому обґрунтовано взяті до уваги судом першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог не спростовують, тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бутко Дмитра Геннадійовича залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складений 13 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : С.А. Голуб
Т.А. Слюсар