справа № 357/7729/24
провадження № 22-ц/824/8205/2025
28 жовтня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
при секретарі Черняк Д. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» про припинення права спільної часткової власності та виділення в натурі частки земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Кобця Романа Юрійовича на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2025 року в складі судді Кошеля Б. І.,
встановив:
30.05.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Приватне підприємство з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна» про припинення права спільної часткової власності та виділення в натурі частки земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що її батько, ОСОБА_3 , був власником земельної ділянки площею 3,4174 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, місце розташування: Київська обл., Білоцерківський район, Озерянська сільська рада, кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, яку успадкував від ОСОБА_4 , посвідченої державним актом на земельну ділянку серії ЯА №258068.
ІНФОРМАЦІЯ_1 батько помер. Після його смерті відкрилась спадщина на вищевказану земельну ділянку.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н. П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-75, бланк НСР 997151, вона, ОСОБА_1 , стала власницею 4/5 часток земельної ділянки.
Відповідно до договору дарування частини земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н. П. 07 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-82, бланк НСР 997158, вона стала власницею 1/10 частки земельної ділянки.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н. П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-77, бланк НСР 997153, її брат, ОСОБА_2 став власником 1/10 частки земельної ділянки.
Зазначала, що між нею та відповідачем існують суперечки з приводу користування земельною ділянкою. Вона неодноразово зверталась до відповідача усно з проханням у добровільному порядку розділити в натурі спільну земельну ділянку, шляхом підписання схеми поділу та укладення договору про поділ часток спірної земельної ділянки в натурі в нотаріальному порядку, однак відповідач згоди на такий розподіл не надає, до нотаріуса не бажає з'являтись.
14 лютого 2024 року вона звернулась до відповідача письмово з пропозицією укласти договір про поділ земельної ділянки в нотаріальному порядку.
Листом від 19 лютого 2024 року відповідач повідомив її про те, що оскільки вона являється ініціатором поділу земельної ділянки, то просить надати йому свою пропозицію з планом поділу.
В подальшому землевпорядна організація виготовила на її прохання схему поділу спірної земельної ділянки та 19 квітня 2024 року вона звернулась до відповідача з листом-проханням підписати схему поділу земельної ділянки та укласти договір про поділ часток спірної земельної ділянки, однак відповідач відповіді на цей лист не надав, в телефонному порядку повідомив, що підписувати нічого не буде, оскільки не бажає укладати договір про поділ земельної ділянки, вважає, що вона повинна віддати йому борг, а саме 15 000 грн, які стягнуті з нього на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області №357/13574/19 від 09 серпня 2022 року про визнання заповіту недійсним за її позовною заявою, предметом спору якого була дана спірна земельна ділянка.
Також зазначала, що на даний час зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку за Приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Технофарм-Україна», орендодавець - ОСОБА_3 , їх покійний батько.
Відповідач ОСОБА_2 не заперечує щодо наявності зареєстрованого права оренди та має непохитне бажання залишити в користуванні підприємства вищевказану земельну ділянку до 08.11.2030.
Таким чином у неї та відповідача немає спільної волі щодо користування земельною ділянкою та відповідач відмовляється від укладення договору про поділ земельної ділянки в нотаріальному порядку.
Згідно схеми поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005, яка знаходиться на території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області, площею 3,4174 га, виконаної приватним підприємством «Землевпорядний центр АО» та сертифікованим інженером-землевпорядником Ганенко Н. Л. , встановлено можливість поділу та запропоновано варіант розподілу: ділянку № НОМЕР_1 площею 3,0757 га - ОСОБА_1 ; ділянку № НОМЕР_2 площею 0,3417 га - ОСОБА_2 . Також було виготовлено кадастрові плани на новосформовані земельні ділянки з таблицею довжин ліній та дирекційних кутів.
Отже, можливість виділення в натурі частки земельної ділянки з кадастровим номером 3220484100:03:006:0005 підтверджується схемою поділу земельної ділянки.
07.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про зміну предмета позову, в якій зазначила, що 26.09.2024 судовим експертом ТОВ «НІСЕ-Експертиза» Голубенко І. М. було проведено земельно-технічну експертизу, відповідно до якої встановлено два варіанти можливого поділу спірної земельної ділянки між співвласниками. Варіант поділу земельної ділянки №1 на думку позивача максимально влаштовує обидві сторони, оскільки земельна ділянка, яка пропонується для виділення відповідачу, межує з земельною ділянкою сина відповідача та перебуває в оренді третьої особи.
Просила суд :
- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, шляхом поділу її в натурі;
- виділити в натурі у власність ОСОБА_1 9/10 земельної ділянки, що становить площу 3,0757 га, відповідно до варіанту № 1 висновку судового експерта Голубенко І.М. ТОВ «НІСЕ-Експертиза» за результатами земельно-технічної експертизи № 105 від 23.09.2024 із земельної ділянки загальною площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2025 року позов задоволено.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Виділено в натурі у власність ОСОБА_1 9/10 земельної ділянки, що становить площу 3,0757 га, відповідно до варіанту № 1 висновку судового експерта Голубенко І.М. ТОВ «НІСЕ-Експертиза» за результатами земельно-технічної експертизи № 105 від 23.09.2024 із земельної ділянки загальною площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати понесенні за проведення земельно-технічної експертизи по справі в розмірі 15 600 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн, загалом 22 600 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 2 448,10 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутність згоди відповідача на поділ земельної ділянки обмежує право позивача на володіння, користування та розпорядження належною їй часткою земельної ділянки. Запропоновані експертом варіанти поділу земельної ділянки відповідно до часток співвласників 9/10 та 1/10 та площі земельних ділянок за обома варіантами є незмінними, а тому суд дійшов висновку про виділення позивачу її частки відповідно до варіанту №1 висновку судового експерта Голубенко І. М. та припинення право спільної часткової власності позивача на земельну ділянку кадастровий номер 3220484100:03:006:0005.
18.02.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Кобець Р. Ю. подав апеляційну скаргу, якій просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки твердженню відповідача про те, що висновок експерта є недопустимим доказом у розумінні ЦПК України.
Так, у висновку експерта відсутні відомості про свою обізнаність щодо кримінальної відповідальності за відмову від виконання покладених на експерта обов'язків за ст. 385 КК України, а тому такий висновок є недопустимим доказом.
Для ухвалення законного та вмотивованого рішення суд мав призначити судову експертизу на підставі поданого відповідачем клопотання. Проте суд відмовив у його задоволенні, не аргументуючи підстави відмови ні в ухвалі суду, ні в судовому рішенні.
Недопустимий доказ не може бути покладений в основу судового рішення.
04.04.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник І. С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Посилається на те, що відповідач немає жодного заперечення по суті спору. Апеляційна скарга не містить посилання на жодну норму матеріального права, яка була порушена судом першої інстанції, а сама суть апеляційної скарги зводиться до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Наданий суду висновок експерта містить зазначення, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок як того вимагає ч. 5 ст. 106 ЦПК України, тому норма процесуального права судом першої інстанції не порушена.
Оскільки висновок експерта проводився згідно укладеного договору з позивачем, то експерт висловив своє бажання надати висновок, не відмовився від своїх обов'язків, зауважень щодо висновку експерта в процесі дослідження об'єкту спору в суді та щодо варіантів поділу земельної ділянки відповідачем не заявлялось.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Олійник І. С. просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Інші учасники в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності 9/10 часток земельної ділянки площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-75, бланк НСР 997151 та копією договору дарування частини земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 07 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-82, бланк НСР 997158.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видане державним нотаріусом Третьої білоцерківської державної нотаріальної контори Руденко Н.П. 06 лютого 2024 року, реєстровий номер 2-77, бланк НСР 997153, ОСОБА_2 на праві власності належить 1/10 частки земельної ділянки площею 3,4174 га, яка розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованої станом на 07.02.2024 за №364931436 вбачається, що право оренди на спірну земельну ділянку (кадастровий номер: 3220484100:03:006:0005) зареєстровано за Приватним підприємством з іноземними інвестиціями «Технофарм -Україна».
Згідно з висновком експерта №105 від 23.09.2024 за результатами проведення земельно-технічної експертизи, запропоновано два варіанти поділу земельної ділянки кадастровий номер 3220484100:03:006:0005, площею 3,4174 га, що розташована на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області (у минулому територія Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області), виходячи із часток співвласників.
Згідно з частинами першою, другою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.
Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 88 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.
Отже, при вирішенні спору про поділі земельної ділянки, визначаючи варіанти такого поділу, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого відсутні підстави, він ухвалює рішення про застосування саме такого варіанту поділу. Якщо ж відсутній погоджений або встановлений порядок користування земельною ділянкою, то суд здійснює поділ земельної ділянки з дотриманням розміру часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Згідно із частинами першою, другою статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Відповідно до частин першої-другої статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, врахувавши висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23 вересня 2024 року № 105, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції було надано обґрунтовану правову оцінку запропонованим експертом варіантам поділу земельної ділянки, ураховано розмір часток кожного співвласника у праві спільної часткової власності на спірну земельну ділянку, а також взято до уваги доводи позивача про те, що варіантом №1 земельна ділянка, яка пропонується до виділу відповідачу, межує з земельною ділянкою сина відповідача.
Суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, і надавши належну правову оцінку фактичним обставинам справи і наявним у матеріалах справи доказам, вирішив спір з урахуванням необхідності дотримання загальних засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність.
Доводи апеляційної скарги на те, що висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23 вересня 2024 року № 105 є недопустимим доказом по справі є необґрунтованими.
Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків (частини третя, сьома статті 102 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, ч. 5-7 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав.
Як вбачається зі змісту висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 23 вересня 2024 року № 105, останній підготовлено на замовлення позивача для подання до суду, про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 КК України експерт обізнаний, доводів про існування підстав для відводу експерта не наведено.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженим у справі доказам. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на відсутність підстав для визнання вказаного висновку експерта недопустимим доказом у справі, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи.
Не погоджуючись із вказаним висновком експерта відповідач доказів, які б викликали сумнів у його достовірності, не надав, інших можливих варіантів поділу спірної земельної ділянки не навів.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки твердженню відповідача про те, що висновок експерта є недопустимим доказом з огляду на відсутність у висновку експерта відомостей про свою обізнаність щодо кримінальної відповідальності за відмову від виконання покладених на експерта обов'язків за ст. 385 КК України.
Разом з тим, як вбачається з протоколу судового засідання від 03.12.2024, суд першої інстанції навів відповідні мотиви відмови у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової експертизи, врахувавши тривалість часу, протягом якого справа перебувала в провадженні суду, а також те, що дане клопотання було подано суду з порушенням строків на його подання.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.
Враховуючи ту обставину, що висновок експерта було підготовлено на замовлення позивача для подання до суду, не зазначення у висновку про те, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків експерта не суперечить вимогам ст. 102 ЦПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що судове рішення ухвалено на підставі недопустимого доказу є необґрунтованими.
Наявність обставин, за яких відповідно до статті 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, апеляційним судом не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Кобця Романа Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.11.2025.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук