Справа 688/2868/25
№ 2/688/1249/25
Рішення
Іменем України
(заочне)
17 листопада 2025 року м. Шепетівка
Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Козачук С.В.,
з участю секретаря судового засідання Чупрової К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Шепетівці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог, позиція позивача
24.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. В обґрунтування позову посилається на те, що 20.02.2025 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою. Згідно вказаного договору відповідач отримала від позивача грошові кошти в сумі 1000 доларів США та зобов'язався повернути вказані кошти до 28.02.2025. У визначений строк відповідач свого зобов'язання за договором позики не виконала, борг не повернула, на неодноразові звернення не реагувала. Позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору, а саме 30.04.2025 на адресу відповідача було направлено претензію, однак відповідач на таку не відреагувала. А тому, просить стягнути із ОСОБА_2 на її користь борг за договором позики від 20.02.2025 в сумі 1000 доларів США та понесені судові витрати.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, адвокат Олексюк І.О. подав заяву, у якій просив розгляд справи провести у його та позивача відсутності, позов підтримав в повному обсязі. У разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.
Позиція відповідача
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, причини неявки не повідомила, відзив на позов не подала, хоча про час, день та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 04.07.2025 відкрито провадження в справі та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін об 11 год 00 хв 15.09.2025, який за клопотанням представника позивача відкладено до 10 год 00 хв 14.10.2025, а в подальшому - до 14 год 00 хв 17.11.2025.
17.11.2025 постановлено ухвалу про заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов не надала, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
В зв'язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Виклад встановлених судом обставин, зміст спірних правовідносин та докази на їх підтвердження
Судом встановлено, що 20.02.2025 ОСОБА_4 отримала в позику від ОСОБА_1 1000 доларів США, які зобов'язалася повернути в строк до 28.02.2025, що підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_2 від 20.02.2025.
Оскільки кошти до вказаного вище строку відповідачем повернуто не було, 30.04.2025 ОСОБА_1 направила на адресу ОСОБА_2 претензію (вимогу), згідно якої просила відповідача сплатити борг в сумі 1000 доларів США на протязі 30 днів з моменту отримання даної претензії, тобто до 30.05.2025.
Однак ОСОБА_2 ні в строк, зазначений в розписці, ні в строк, зазначений у претензії, свої зобов'язання за договором позики не виконала, борг не повернула.
На підтвердження невиконання зобов'язань відповідачем, позивачем було надано оригінал розписки від 20.02.2025, яка міститься в матеріалах справи, з якої вбачається, що сторонами в письмовій формі зафіксовані умови договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти в валюті долари США, дата отримання та строк повернення коштів.
Застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині першій статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належно відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах приписи актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Мотиви та висновки суду
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Судом встановлено, що 20.02.2025 відповідач ОСОБА_2 отримала від позивача ОСОБА_1 в борг 1000 доларів США строком до 28.02.2025. Однак ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики не виконала, борг не повернула.
Окрім цього, оригінал розписки знаходиться у позивача ОСОБА_1 , яку остання надала до суду, а тому суд вважає доведеним той факт, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися зобов'язання із договору позики, і що остання свої зобов'язання за ним не виконала.
У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, зроблено висновки про те, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передання грошової суми позичальнику. Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
У постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), Велика Палата Верховного Суду також зробила висновки про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник - зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець - стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Подібні висновки викладені й в інших постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц (провадження № 61-586св17), від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц (провадження № 61-41785св18), від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19), від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц (провадження № 61-96св21), від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18 (провадження № 61-6674св21), від 18 жовтня 2022 року у справі № 383/1102/20 (провадження № 61-6604св22), від 08 травня 2023 року у справі № 509/5824/18 (провадження № 61-15080св21), в яких серед іншого наголошено на тому, що наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Верховний Суд у постанові від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19 (провадження № 61-16677св21) зазначив, що ЦК України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23) наголошує, що мета отримання коштів, їх цільове призначення не змінює характер боргового зобов'язання, яке регулюється статтями 1046-1049 ЦК України, та не перетворює відносини позики в інші правовідносини. Зазначення мети отримання позичених грошових коштів за загальним правилом не впливає на характер та правову природу тих відносин, що виникли у зв'язку з отриманням цих коштів у борг. Зміст зобов'язання визначається не метою використання таких коштів, а констатацією беззастережного взяття особою на себе обов'язку щодо їх повернення.
Зі змісту розписки від 20.02.2025 вбачається, що ОСОБА_2 погодилася з усіма істотними умовами договору позики, зокрема щодо суми позики, власного обов'язку повернути отримані (позичені) кошти, а також строку, у який має бути виконане зобов'язання. Наявність умови про повернення відповідачем отриманих нею від позивача грошових коштів в погоджений сторонами строк дає підстави визначити правову природу відносин між сторонами як таку, що походить з позики, у яких відповідач має статус позичальника.
Враховуючи, що єдині правовідносини, які склалися між сторонами - це відносини з позики грошових коштів, а також те, що ОСОБА_2 не надала доказів виконання умов договору позики та повернення коштів у визначений сторонами в договорі строк, право ОСОБА_1 підлягає судовому захисту.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19), від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Враховуючи вищевикладене, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства, суд вважає необхідним позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 1000 доларів США.
Розподіл судових витрат
При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 грн згідно квитанції від 24.06.2025.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 1211,20 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги норми ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України щодо співмірності витрат на професійну правничу допомогу з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц наголошено на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких підтверджується договором про надання правничої допомоги від 30.04.2025, розрахунком витрат на правову допомогу від 30.04.2025, квитанцією №3004-Ц від 30.04.2025 на суму 8000 грн, суд виходить з того, що затрати часу на підготовку та подання даної позовної заяви про стягнення заборгованості в розмірі 8000 гривень є завищеними, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
На підставі ст.ст. 202, 205, 207, 526, 610, 626-629, 1046-1050 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 137, 141, 258, 259, 263-265, 280-284, 289 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 20 лютого 2025 року в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована по АДРЕСА_2 , паспорт № НОМЕР_2 , виданий 12 листопада 2019 року органом 6831.
Суддя: Світлана КОЗАЧУК