ф
17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №821/917/18
адміністративне провадження № К/9901/9120/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А., Судді: Юрченко В.П., Гімон М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (Суддя: Морська Г.М.),
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року (Судді: Димерлій О.О., Єщенко О.В., Кравченко К.В.),
у справі № 821/917/18
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1
до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
В травні 2018 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач, ГУ ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі), в якому просило суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14 березня 2018 року № Ю-6555-17 на суму 5 603,85 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на неправомірність прийняття оскаржуваної вимоги з єдиного внеску, оскільки ним у травні 2017 року самостійно у повному обсязі було перераховано на виконання вимог п. 1. Розділу 3 «Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на розрахунковий рахунок 3719 (37195202012103) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 8 337,13 грн, в тому числі нарахування ЄСВ на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами жінці-військовослужбовцю в розмірі 6 601,43 грн, що підтверджено платіжним дорученням від 25 травня 2017 року № 294. Отже за доводами позивача, перерахування коштів з єдиного внеску на рахунок 3719 не може вважатися недоїмкою з єдиного внеску відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що свідчить про протиправність її прийняття.
Крім того, позивач зазначив і те, що ним направлено запити від 26.06.2017 року та від 08.11.2017 року до Херсонської ОДПІ з метою надання роз'яснень законодавства та визначення правильності сплати у травні 2017 року ЄСВ на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами жінці-військовослужбовцю і причин виникнення недоїмки, однак відповіді не отримано. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити адміністративний позов, визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14 березня 2018 року № Ю-6555-17 (а.с. 3-8).
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено (а.с. 103-105, 147-150).
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в обґрунтування доводів якої зазначив на неправомірності висновків судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи про правомірність прийняття оскаржуваної вимоги, оскільки у травні 2017 року ним самостійно у повному обсязі було перераховано на виконання вимог п. 1. розділу 3 «Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на розрахунковий рахунок 3719 (37195202012103) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 8 337,13 грн, з яких 6 601,43 грн на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами жінці-військовослужбовцю, що підтверджено платіжним дорученням від 25 травня 2017 року № 294. Отже за доводами скаржника, перерахування коштів з єдиного внеску на рахунок 3719 не може вважатися недоїмкою відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що свідчить про протиправність її прийняття.
До того ж, за доводами скаржника, шкоди державним інтересам у вигляді не сплати єдиного внеску не завдано та не може бути завдано, але зазначений документ є виконавчим документом і зобов'язує позивача повторно сплатити суму, яка вже була сплачена, що є порушенням вимог ст. 19 Конституції України з боку відповідача.
Враховуючи викладене, позивач просив суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову (а.с. 153-156).
Верховним Судом відкрито касаційне провадження у справі, закінчено підготовку справи до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20 червня 2017 року позивачем подано до відповідача звіт «Про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів» за травень 2017 року, в якому відображено нарахування єдиного соціального внеску в розмірі 6 601,43 грн.
Відповідно до витягу з облікової картки позивача з платежу 71010000 (єдиний внесок, нарахований роботодавцями на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності) 20 червня 2017 року відбулось нарахування зобов'язань з єдиного соціального внеску у розмірі 6 601,43 грн, яке не було сплачено в повному обсязі та станом на 31 грудня 2017 року у позивача обліковувалась заборгованість в сумі 5 088,13 грн.
Крім цього, судами встановлено, що в платіжному дорученні від 25 травня 2017 року № 294 позивачем сплачено суму ЄСВ в розмірі 8 337,13 грн на рахунок НОМЕР_1 , в тому числі як зазначає позивач і зобов'язання у розмірі 6601,43 грн (на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами жінці-військовослужбовцю), яке відображене в звіті від 20 червня 2017 року (а. с. 17).
Однак з витягу з картки особового рахунку позивача за платежем 71020000 (єдиний внесок, нарахований на суми грошового забезпечення військовослужбовців) встановлено, що 26 травня 2017 року позивачем сплачено суму 8 337,13 грн на цей рахунок та на цей код платежу. Однак за висновками судів попередніх інстанцій, позивач помилково сплатив суму 6 601,43 грн замість (код платежу 71010000 (єдиний внесок, нарахований роботодавцями на суми заробітної плати, винагороди за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності)) на рахунок платежу 71020000 (єдиний внесок, нарахований на суми грошового забезпечення військовослужбовців).
Отже, помилково сплачена на інший рахунок ЄСВ сума ЄСВ за платежем 71010000 не відобразилась в особовому рахунку позивача та не зменшила суми нарахувань, а тому вона відображається в особовому рахунку ІНФОРМАЦІЯ_1 як недоїмка.
Оскільки станом на 14 березня 2018 року у позивача обліковувалась заборгованість з ЄСВ, відповідачем 14 березня 2018 року прийнято вимогу № Ю-6555-17, якою відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено до сплати суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 5 603,85 грн (із зазначенням рахунку, на який слід сплатити суму недоїмки з єдиного внеску - 37196201012103 (а. с. 9).
Правомірність прийняття вказаної вимоги з єдиного внеску є предметом позову в цій справі.
Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій керувались тим, що станом на момент розгляду справи зобов'язання з ЄСВ у розмірі 6 601,43 грн на відповідний бюджетний рахунок за належним кодом платежу не сплачено, що свідчить про правомірність прийняття контролюючим органом вимоги про сплату недоїмки (боргу) з єдиного внеску Ю №6555-17 від 14 березня 2018 року.
При цьому за висновками судів попередні інстанцій, помилкова сплата позивачем на інший рахунок коштів не може свідчити про дотримання зобов'язань платника податку щодо нарахування зобов'язань з єдиного соціального внеску. Тоді, як доказів щодо вчинення будь-яких дій щодо переведення помилково сплаченого на інший рахунок зобов'язання на належний рахунок, позивачем до суду не надано. Отже вимога про сплату недоїмки (боргу) від 14 березня 2018 року Ю №6555-17 відображає стан особового рахунку позивача по ЄСВ за кодом класифікації доходів бюджету 71010000 станом на момент її прийняття і є правомірною.
Переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно положень пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до частин 7, 8 статті 9 якої, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для позивача є календарний місяць.
Частиною 10 статті 9 вказаного Закону встановлено, що днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-III визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу для платника вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до частини 2 статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Абзацами першим частини 4 цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
При цьому у відповідності до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Колегія суддів звертає увагу, що не є спірним між сторонами фактична сплата єдиного внеску позивачем у відповідності до платіжного доручення від 25 травня 2017 року № 294 в розмірі 8 337,13 грн на рахунок НОМЕР_1 (з яких зобов'язання у розмірі 6601,43 грн на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами жінці-військовослужбовцю). При цьому у відзиві на адміністративний позов, відповідачем самостійно зазначено, що позивач не сплатив узгоджену суму з ЄСВ в розмірі 6601,43 грн, проте станом на 01.06.2017 року згідно зворотного боку облікової картки позивача з ЄСВ рахувалась переплата в розмірі 1 227, 06 грн і станом на 14.03.2018 року за обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, сума заборгованості становить 5 603, 85 грн, у зв'язку з чим і сформовано оскаржувану вимогу з єдиного внеску.
В доводах касаційної скарги, скаржник не вказує про незгоду з приводу рахунку, який визначено контролюючим органом до сплати єдиного внеску 37196201012103. Однак, на спростування помилкового зарахування коштів посилається на те, що перерахування коштів з єдиного внеску на фактично загальний рахунок « 3719» не може вважатися недоїмкою відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що свідчить про протиправність її прийняття.
Отже спірним питанням даної справи є правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, сума якої вже була перерахована, але на інший рахунок.
Надаючи оцінку таким доводам скаржника, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до п. 1. розділу 3 «Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.02.2016 № 54, страхові кошти, що сплачуються страхувальниками, зараховуються на рахунки 3719, відкриті на ім'я територіальних органів ДФС в управліннях (відділеннях) Казначейства.
Страхові кошти - кошти, які формуються за рахунок сплати єдиного внеску та надходжень від фінансових санкцій (штрафів та пені), що застосовуються відповідно до закону (підпункт 8 частини першої статті 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).
Згідно з пунктом 3 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 16 січня 2016 року № 6, помилково сплачені суми єдиного внеску - це суми коштів, які на певну дату зараховані на невідповідний рахунок 3719 та/або сплачені з рахунку неналежного платника.
Рахунок 3719 -відповідні небюджетні рахунки за балансовим рахунком 3719 «Рахунок для зарахування коштів, які підлягають розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування», відкриті в органах Державної казначейської служби України.
Отже з аналізу вимог пункту 6 частини першої статті 1 та статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» вбачається, що вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску приймається у випадку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум у встановлені законом строки, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок 3719.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що факт перерахування платником коштів з єдиного внеску (на рахунок 3719), не може вважатися недоїмкою відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що свідчить про протиправність прийняття оскаржуваної вимоги з єдиного внеску на суму, яка фактично сплачена позивачем і тягне тягар для платника в частині подвійної сплати однієї ж самої суми єдиного внеску, що помилково не враховано судами попередніх інстанцій під час судового розгляду даної справи.
Крім цього колегія суддів звертає увагу, що під час судового розгляду справи відповідачем не спростовано помилковість зарахування коштів з єдиного внеску на рахунок № 3719 у відповідності до вимог п. 1. розділу 3 «Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.02.2016 № 54.
До того ж, як вірно зазначено в доводах скаржника, допущена ним помилка не свідчить про несплату необхідної суми єдиного внеску у визначений законодавством строк та не спричинила настання жодних негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету та держави в цілому.
При цьому в даному контексті колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до вимог п.п. 2 п. 5, 6 Порядку, повернення Коштів здійснюється у випадку надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719 за заявою платника за змістом і формою, визначеним цим Порядком, що фактично є правом платника в розрізі вирішення питання повернення суми сплачених коштів.
Так, згідно частини 1 статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, з огляду на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, суд дійшов висновку щодо необхідності скасування рішень судів попередніх інстанцій із прийняттям нового рішення про задоволення позову із визнанням протиправною та скасуванням вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14 березня 2018 року № Ю-6555-17 на суму 5 603,85 грн.
Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 №460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.
Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 345, 349, 351 , 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 липня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2019 року у справі № 821/917/18, скасувати.
Прийнятий нове судове рішення.
Адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 14 березня 2018 року № Ю-6555-17 на суму 5 603,85 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: І.А. Васильєва
Судді: В.П. Юрченко
М .М. Гімон