17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №200/2879/25
адміністративне провадження № К/990/43646/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Кашпур О.В.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №200/2879/25, за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» на підставі його рапорту від 08 березня 2025 року;
- зобов'язати повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 08 березня 2025 року та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, оформлене листом від 12 березня 2025 року за вих. № 08/3205-25-вих, про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби;
- зобов'язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби військовослужбовця за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.
Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково:
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн;
- в іншій частині заяви відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року залишено без змін.
24 жовтня 2025 року до Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №200/2879/25
Суддя Верховного Суду Кашпур О.В. з 10 листопада 2025 року до 14 листопада 2025 року перебувала у відпустці, відповідно до наказу від 03 листопада 2025 року №3951/0/6-25.
Питання про відкриття касаційного провадження за цією скаргою вирішується після виходу судді Кашпур О.В. з відпустки.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Щодо оскарження додаткового рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року (в частині його перегляду), слід зазначити таке.
Згідно з частинами першою і другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Отже, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням (суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).
У таких випадках суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, відповідно, порядок його оскарження є таким, що і для рішення по суті, оскільки вирішує питання, які не пов'язані із вимогами адміністративного позову, але в обов'язковому порядку мають бути вирішені судом.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість відкриття касаційного провадження за скаргою на додаткове судове рішення вирішальним є питання можливості касаційного оскарження судового рішення по суті позовних вимог.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2023 року (в частині його перегляду), Суд зазначає таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Частиною першою статті 13 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які, у розумінні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Зі змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій убачається, що позивач проходить військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України.
Відомостей про те, що позивач є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України, у системному зв'язку з положеннями примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
За таких обставин і правового регулювання публічно-правовий спір у цій справі відноситься до справ незначної складності.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання скаржника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Мотиви, наведені у касаційній скарзі, зводяться лише до переоцінки доказів у справі та незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм чинного законодавства.
Водночас, оскаржуючи судові рішення у справі незначної складності, скаржник не обґрунтував випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
З огляду на зазначене та враховуючи, що скаржник, оскаржуючи судові рішення у цій справі, не вказав випадків для відкриття касаційного провадження, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, підстави перевірки інших доводів касаційної скарги відсутні.
Ураховуючи, що додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року (за результатом його перегляду) у цій справі, з моменту їх ухвалення стали невід'ємною частиною основного судового рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, а передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткові обставини, як вже встановлено, відсутні, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 12, 13, 248, 328, 333, 359 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року у справі №200/2879/25.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: Судді:О.Р. Радишевська В.Е. Мацедонська О.В. Кашпур