17 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 500/4200/22 пров. № А/857/13657/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року (головуючий суддя Подлісна І.М., м. Тернопіль) у справі № 500/4200/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, 2 Стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 літера «Т» Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання дій та бездіяльності протиправними,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, 2 Стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 літера «Т» Національної гвардії України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 , в якому просить визнати протиправним та скасувати п.2.4. рішення від 15.12.2020 житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 літера «Т» Національної гвардії України, оформлене протоколом №8, визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 літера «Т» Національної гвардії України щодо подання звернення та документів у Виконавчий комітет Тернопільської міської ради про видачу ордера на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 15.12.2020 протокол №8 - ОСОБА_2 та зобов'язати в/ч НОМЕР_1 Національної гвардії України, 2 стрілецький батальйон військової частини НОМЕР_1 літера «Т» Національної гвардії України подати звернення у Виконавчий комітет Тернопільської міської ради про видачу ордера на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 літера «Т» Національної гвардії України від 29.10.2021 протокол №4 - ОСОБА_1 .
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідачами не було подано суду, а судом першої інстанції залишено поза увагою відсутність, визначених Інструкцією №278, рішення військової частини НОМЕР_1 про надання спірної квартири ОСОБА_2 та рішення Центральної житлово-побутової комісії Національної гвардії України про затвердження рішення житлово-побутової комісії військової частини НОМЕР_1 про надання квартири ОСОБА_2 . Зазначає, що такі, передбачені Інструкцією №278, рішення не приймалися в/ч НОМЕР_1 та не затверджувалися Центральною житлово-побутовою комісією Національної гвардії України. Зважаючи на те, що рішення про надання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 в/ч НОМЕР_1 не приймалося та не затверджувалося Центральною житлово-побутовою комісією Національної гвардії України. Також вважає, що дії в/ч НОМЕР_1 та НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 щодо подання у виконавчий комітет Тернопільської міської ради звернення та документів про видачу ордеру ОСОБА_2 на спірну квартиру є протиправними. Вказує, що суд першої інстанції при розгляді справи не дав оцінки тому, що 2 стрілецький батальйон в/ч НОМЕР_1 не є суб'єктом, який має право приймати рішення про надання житла, а тому протокол №7 засідання житлово- побутової комісії НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 30.12.2021 не є підставою для видачі ордера на спірну квартиру. Зауважує, що суд першої інстанції встановив факт, що спірна квартира підлягає розподілу згідно списків осіб, які мають право на позачергове отримання житла, однак не надав оцінки тому, що ОСОБА_2 не перебуває у списку на позачергове отримання житла.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Відповідачі та третя особа подали відзиви на апеляційну скаргу, просять рішення суду залишити без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у 2 стрілецькому батальйоні військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 30.11.2010 в списках загальної черги, (т.1 арк. спр. 168-169зв), з 09.08.2016 - в списках осіб, які мають право на першочергове отримання житла (як учасник АТО) (т.1 арк. спр. 152зв-153зв) та з 20.07.2021 - зарахований в списки осіб, які користуються правом позачергового отримання житла (т.1 арк. спр.155).
З 27.02.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу під час мобілізації та військового стану в зоні ведення бойових дій (т.1 арк. спр. 15, т.2 арк. спр. 66-67).
Згідно листа Головного управління Національної гвардії України від 02.12.2022 №27/10/3/3-О-172-Аз 2-й стрілецький батальйон (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та громадського порядку) військової частини НОМЕР_1 НГУ, який дислокується в АДРЕСА_3 , є самостійним підрозділом ведення квартирного обліку з 2010 року (т.1 арк. спр.182зв-183).
28.10.2012 позивачем було подано рапорт про виділення йому однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .
15.12.2020 житлово-побутова комісія НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 вирішила клопотати перед житлово-побутовою комісією в/ч НОМЕР_1 стосовно розподілу квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_2 на одну особу відповідно до списку загальної черги (п. 2.4 протоколу №8).
29.10.2021 житлово-побутова комісія НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 протоколом №4 скасувала пункт 2.4. рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону (протокол №8 від 15.12.2020) щодо розподілу однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 і вирішила клопотати перед житлово-побутовою комісією військової частини НОМЕР_1 стосовно розподілу житлової площі полковнику ОСОБА_2 на сім'ю із трьох осіб (в тому числі він, донька і син ) нової окремої двокімнатної квартири АДРЕСА_5 .
Також вирішено (пп. 2.4, 2.14 протоколу від 29.10.2021 №4 ) клопотати перед житлово-побутовою комісією військової частини НОМЕР_1 про виділення ОСОБА_1 на сім'ю ( одна особа ) однокімнатної квартири АДРЕСА_6 .
30.12.2021 житлово-побутова комісія НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 своє рішення від 29.10.2021 щодо клопотання про розподіл квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , пп. 2.4, 2.14 протоколу від 29.10.2021 №4 вирішила вважати таким, що втратило чинність (протокол №7 від 30.12.2021 ).
Листом від 03.02.2022 №111 військова частина НОМЕР_1 літера “Т» Національної гвардії України повідомила ОСОБА_1 , що протокол №4 засідання житлово-побутової комісії НОМЕР_2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 29.10.2021 разом із обліковими справами військовослужбовців надісланий до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_7 , для погодження на засіданні житлово-побутової комісії частини та надала витяг з протоколу від 29.10.2021 №4 (т.1 арк. спр.100-101).
З листа виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31.08.2022 позивачу стало відомо, що на розгляді виконавчого комітету Тернопільської міської ради перебуває звернення в/ч НОМЕР_1 щодо видачі ордера на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 на підставі рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 15.12.2020 протокол №8 - ОСОБА_2 .
Позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання однокімнатної квартири АДРЕСА_6 у зв'язку з наявністю на розгляді виконавчого комітету Тернопільської міської ради звернення в/ч НОМЕР_1 щодо видачі ордера на цю квартиру на підставі рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 15.12.2020 протокол №8 ОСОБА_2 , звернувся до суду з цим позовом.
Колегія суддів зауважує, що спір вже розглядався судами.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.05.2023 у даній справі, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.08.2023, позов ОСОБА_1 задоволений повністю.
Постановою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 травня 2023 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 500/4200/22 скасовані, а справу направлено на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.
У постанові колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила на незаконність та необгрунтованість рішення у зв'язку з неповним дослідженням і з'ясуванням обставин, які мали значення для справи і були залишені поза увагою судами і вказала на необхідність під час нового розгляду справи суду взяти до уваги викладене у постанові, встановити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі та дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено право на отримання ( розподіл ) спірної квартири у зв'язку з тим, що рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 щодо подання клопотання про розподіл її ОСОБА_1 ( протокол №4 від 29.10.2021 ) втратило чинність (скасоване) на підставі протоколу №7 цієї ж житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2021. Суд вказав, що саме Головному управлінню Національної гвардії України належить ухвалювати рішення про надання житлового приміщення військовослужбовцю, яке, як встановлено, відносно позивача не ухвалювалося.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що рішення Центральною житлово-побутовою комісією про затвердження рішення про надання житлового приміщення у відповідності до положень п. 2.6 та п. 3.7 Інструкції № 278 щодо позивача не приймалося, а отже відсутні підстави для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 подати звернення до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про видачу ордера на однокімнатну квартиру ОСОБА_1 .
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно статті 1 Закону України “Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 №876-VII (далі - Закон №876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Частина 2 статті 21 Закону №876-VII встановлює, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства.
Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 28.07.2007 №278, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.08.2007 за №942/14209, затверджено Інструкцію з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень (далі - Інструкція №278).
Згідно п. 1.5, п. 1.6 Інструкції № 278 питання, пов'язані із забезпеченням житлом військовослужбовців, вирішуються за місцем перебування їх на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або в судовому порядку. Перелік військових частин, які ведуть квартирний облік, затверджується Головним управлінням Національної гвардії України щороку.
Уся житлова площа, яка надходить до Національної гвардії України для забезпечення військовослужбовців, розподіляється рішенням Головного управління Національної гвардії України між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку та з урахуванням існуючих у військовослужбовців пільг, а для надання службових житлових приміщень - пропорційно кількості військовослужбовців, які потребують службових житлових приміщень, рапорти яких зареєстровані у військовій частині в Книзі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових приміщень (додаток 1).
Пунктом 2.6. Інструкції № 278 визначено, що службові житлові приміщення надаються
військовослужбовцям за місцем проходження ними військової служби
за клопотанням командира військової частини та рішенням
житлово-побутової комісії частини, яке погоджується центральною
житлово-побутовою комісією Головного управління Національної
гвардії України. На підставі рішення про надання службового житлового
приміщення виконавчий орган районної, міської ради видає
спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане
службове житлове приміщення.
Відповідно до п. 3.3 Інструкції № 278 з метою дотримання вимог чинного законодавства при веденні обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, розподілу та використання житлової площі у військових частинах утворюються житлово-побутові комісії.
Відповідно до п. 3.4 Інструкції № 278 на житлово-побутові комісії покладається, зокрема, розподіл житлової площі, яка надійшла від Головного управління Національної гвардії України, між військовослужбовцями, що перебувають на квартирному обліку у військовій частині.
У Головному управлінні Національної гвардії України наказом командувача Національної гвардії України створюється центральна житлово-побутова комісія, яка, зокрема, здійснює контроль за обліком і розподілом житлової площі у військових частинах Національної гвардії України (п. 3.6 Інструкції № 278).
Крім завдань та повноважень, передбачених пунктом 3.4 цієї Інструкції, на центральну житлово-побутову комісію покладаються, зокрема, затвердження рішення житлово-побутових комісій військових частин про надання житлових приміщень (п. 3.7.2 Інструкції № 278).
Відповідно до п. 4.4 Інструкції № 278 уся житлова площа, яка надходить до Національної гвардії України для забезпечення військовослужбовців, розподіляється рішенням Головного управління Національної гвардії України між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку.
Розподіл житлової площі проводиться житлово-побутовою комісією зазначеної частини серед військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку.
Черговість розподілу житлової площі визначається пропорційно до кількості осіб, які перебувають на квартирному обліку, у відсотковому відношенні до видів черги, у межах календарного року поставлення на квартирний облік, з урахуванням попереднього забезпечення. Рішення житлово-побутової комісії військової частини розглядається і затверджується центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що первинним суб'єктом квартирного обліку є військова частина, а не батальйон, який є її підрозділом. Рішення про надання житлового приміщення приймається житлово-побутовою комісією військової частини серед військовослужбовців, які перебувають на квартирному обліку. Це рішення затверджується центральною житлово-побутовою комісією Головного управління Національної гвардії України. З цього часу рішення про надання житлового приміщення набуває ознак завершеного юридичного складу і може бути підставою для звернення за отриманням ордеру.
Відповідно, саме лише рішення житлово-побутової комісії військової частини про надання житлового приміщення або аналогічне рішення житлово-побутової комісії підрозділу військової частини (батальйону) є недостатнім для виникнення у військовослужбовця права на отримання ордеру.
Такий висновок викладений і у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у цій справі.
У наведеній постанові Верховний Суд встановив, що ОСОБА_2 на квартирному обліку у Військовій частині НОМЕР_1 перебуває на загальних підставах з 27.12.2004 та в списках першочергового отримання житлової площі, як учасник бойових дій, з 14.09.2015. Натомість, позивач ОСОБА_1 на квартирному обліку в загальній черзі перебуває з 30.11.2010, в списку першочергового отримання житла - з 20.07.2020, тобто пізніше, ніж ОСОБА_2 .
Наведене спростовує доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 не перебуває в позачергових списках на отримання житлової площі як учасник бойових дій.
Наведені обставини, як такі, що встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, враховані судом першої інстанції, відтак доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав оцінки тому, що ОСОБА_2 не перебуває в позачергових списках і надання йому в подальшому спірної квартири порушує права позивача, є безпідставними.
Також не відповідають встановленим фактичним обставинам справи доводи апелянта про те, що рішення про надання спірної квартири ОСОБА_2 не приймалося житлово-побутовою комісією військової частини НОМЕР_1 та не затверджувалося Центральною ЖПК ГУ НГУ, оскільки в матеріалах справи наявний витяг з протоколу №12 від 16 грудня 2020 року Центральної житлово-побутової комісії про розподіл (надання) спірної однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 .
Верховним судом та судом першої інстанції досліджувався витяг з протоколу засідання центральної житлово-побутової комісії № 12 від 16.12.2020, яким було затверджено рішення про надання однокімнатної квартири №42 третій особі у даній справі - ОСОБА_2 зі зняттям з квартирного обліку.
Натомість, з витягу з протоколу №4 засідання житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 29.10.2021 вбачається, що щодо ОСОБА_1 рішення про надання спірної квартири не приймалося, а було вирішено тільки клопотати перед житлово-побутовою комісією військової частини НОМЕР_1 про виділення житлової площі позивачу.
Пунктом 3.7 Інструкції № 278 встановлено, що до повноважень Центральної житлово-побутової комісії належить, зокрема, затвердження рішень житлово-побутових комісій військових частин про надання житлових приміщень.
Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи, житлову площу розподіляє розпорядник житла - Головне управління Національної гвардії України. Відносно позивача головним розпорядником житла не приймалося жодних рішень щодо розподілення житлової площі, як і Центральною житлово-побутовою комісією Головного управління НГ України не затверджувалося рішення про виділення ОСОБА_1 спірної однокімнатної квартири, а отже правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 подати звернення до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про видачу ордера на однокімнатну квартиру ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції також встановлено, що Ордер на житлове приміщення на ім'я позивача не видавався, матеріалів житлової справи відносно позивача не формувалося, рішень Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради на його користь не ухвалювалося, на відміну від ОСОБА_3 .
Відповідно до п. 1.6. Інструкції №278 уся житлова площа, яка надходить до Національної гвардії України для забезпечення військовослужбовців, розподіляється рішенням Головного управління Національної гвардії України між військовими частинами, виходячи з часу перебування військовослужбовців на квартирному обліку та з урахуванням існуючих у військовослужбовців пільг, а для надання службових житлових приміщень - пропорційно кількості військовослужбовців, які потребують службових житлових приміщень, рапорти яких зареєстровані у військовій частині в Книзі реєстрації рапортів військовослужбовців щодо надання службових приміщень.
Судом першої інстанції правомірно враховано витяг з протоколу № 7 засідання житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону в/ч НОМЕР_1 від 30.12.2021, в якому зазначено, що відповідно до розпорядження заступника командувача ГУ НГУ від 24.12.2021 № 27/10/3-8932, рішення ЖПК ЗТУ НГУ (протокол від 29.12.2021 № 15) та рішення ЖПК в/ч НОМЕР_1 (протокол від 29.12.2021 № 12) щодо розподілу квартири АДРЕСА_8 ОСОБА_2 та розподілу квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , пп.2.4, 2.14 протоколу житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону від 29.10.2021 № 4 - вважати такими, що втратили чинність.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції що вимога позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, 2 стрілецький батальйон військової частини НОМЕР_1 літера "Т" Національної гвардії України подати звернення у Виконавчий комітет Тернопільської міської ради про видачу ордера на однокімнатну квартиру №42 на підставі рішення житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 літера "Т" Національної гвардії України від 29.10.2021 протокол №4 - ОСОБА_1 є такою, що не ґрунтується на вимогах матеріального права, зокрема п. 2.6. та п.3.7. Інструкції № 278.
Таким чином, за відсутності протоколу Центральної житлово-побутової комісії щодо затвердження надання житлового приміщення ОСОБА_1 , згідно положень п. 2.6. та п.3.7. Інструкції № 278, у позивача відсутні підстави вимагати надання йому житлового приміщення.
Як встановлено з матеріалів справи і не спростовано позивачем, протоколом 7 житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2021 розподіл позивачу квартири згідно протоколу 4 від 29.10.2021, на який покликається позивач як на підставу задоволення його позовних вимог, житловою комісією вирішено вважати таким, що втратив чинність (скасовано).
Колегія суддів наголошує, що протокол 7 житлово-побутової комісії 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2021 не оскаржувався позивачем і не є предметом даного спору, таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача є безпідставними.
Судом першої інстанції враховані всі зауваження та висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.09.2024 у даній справі № 500/4200/22.
Доводи скаржника зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Колегія суддів зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи -позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 500/4200/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш