05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 606/675/25 пров. № А/857/40591/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
при секретарі судового засідання: Рибачуку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 28 травня 2025 року у справі № 606/675/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області Відділення поліції №1 (м.Ланівці) Кременецького районного відділу поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
головуючий суддя першої інстанції - Ромазан Л.С., час ухвалення - не вказано
місце ухвалення - м. Теребовля, дата складання повного тексту - 28.05.2025
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Колцуняк Ю.В., звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови серії ЕНА № 4591972 від 27 квітня 2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 510 грн.,
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 квітня 2025 року о 00 год. 28 хв. в смт. Микулинці по вул. Грушевського Тернопільського району Тернопільської області він, керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen» моделі «Amarok» з державними номерними знаками (далі д.н.з.) НОМЕР_1 , не користувався обладнаним на автомобілі засобом пасивної безпеки ременем безпеки, чим порушив пункт 2.3 в Правил дорожнього руху України (далі ПДР).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що поліцейський не проінформував Яріша І.О. про конкретну причину зупинки, а тому його вимога щодо пред'явлення посвідчення водія та інших документів не мала правових підстав, оскільки він не вчиняв правопорушення і доказів факту порушення поліцейським не було надано. Також поліцейський не дав йому можливості скористатися у повному обсязі своїми правами, передбаченими ст.268 КУпАП, зокрема скористатись правовою допомогою, а також проігнорував вимоги ч.2 ст.33 КУпАП, що унеможливило виконання вимог ст.245 КУпАП. Крім того, захисник зазначив, що поліцейський, не роз'яснивши конкретну суть вчиненого ним правопорушення, почав складати протокол про адміністративне правопорушення за інше адміністративне правопорушення і лише через годину ним було винесено оскаржувану постанову. Також адвокат Колцуняк Ю.В. у позові зазначив, що з портативного відеореєстратора поліцейського не вбачається, що ОСОБА_1 не був пристебнутим під час руху транспортного засобу, а відстебнув ремінь безпеки після зупинки автомобіля для підготовки та надання документів поліцейському і це підтверджується долученим до матеріалів справи відеозаписом. На підставі викладеного, представник позивача просить суд постанову серії ЕНА № 4591972 від 27.04.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.5 ст.121 КУпАП, та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 28 травня 2025 року позов задоволено. Скасовано постанову серії ЕНА № 4591972 від 27 квітня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.5 ст.121 КУпАП, а провадження по справі про адміністративне правопорушення закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права та невірним встановленням обставин у справі.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що факт порушення позивачем правил дорожнього руху зафіксований на портативний відеореєстратор поліцейського, так як на відеозаписі під назвою « 27.04.2025» з 00:00:00 по 00:00:50 зафіксований момент порушення вимог п.п. 2.3. (в) ПДР України позивачем ОСОБА_1 .
З урахуванням наведеного просить рішення суд першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Позивач правом подання відзиву не скористався.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 4591972 від 27 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.
Зокрема, позивача визнано винним у тому, що він 27 квітня 2025 року о 00 год. 28 хв. в смт. Микулинці по вул. Грушевського Тернопільського району Тернопільської області, керуючи транспортним засобом марки «Volkswagen» моделі «Amarok» з д.н.з. НОМЕР_1 , не користувався обладнаним на автомобілі засобом пасивної безпеки ременем безпеки, чим порушив пункт 2.3 в ПДР.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем не доведено факт керування позивачем транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки.
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону №3353-XII).
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі - Правила дорожнього руху).
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ст.16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим.
Згідно з п.2.3 в ПДР для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.
Частиною 5 статті 121 КУпАП передбачена відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно з положеннями статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як видно зі змісту статті 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно з частиною 4 статті 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 283 КУпАП, постанова про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (ПІБ, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (ПІБ (за наявності) дата народження, місце проживання чи перебування); опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Колегією суддів проведено перегляд приєднаного до відзиву на позовну заяву диску з відеозаписом здійсненого працівниками поліції, та встановлено, що на записі відображено рух транспортного засобу марки «Volkswagen» моделі «Amarok» з д.н.з. НОМЕР_1 та його зупинку у темну пору доби, а також поліцейського, який направляється до нього. Згодом відображено водія ОСОБА_1 , який перебуває в салоні автомобіля, будучи не пристебнутим ременем безпеки.
Водночас відеофіксація портативним відеореєстратором поліцейського відображає водія вже в зупиненому транспортному засобі, коли до нього підійшов поліцейський, тобто нерухомому.
Тобто, долученими до справи відеоматеріалами не зафіксовано водія ОСОБА_1 , який 27.04.2025 о 00 год. 28 хв. в смт. Микулинці по вул. Грушевського Тернопільського району Тернопільської області під час руху на автомобілі був не пристебнутим ременем безпеки.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки суд першої інстанції врахував наявні у справі докази та норми правового регулювання у спірних правовідносинах, перевіривши оскаржену постанову відповідача за визначеними частиною 2 статті 2 КАС України критеріями, вірно керувався чинними нормами законодавства та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху, які б були підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта (відповідача) щодо наявності доказів вчинення позивачем порушень Правил дорожнього руху України.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.121 КУпАП, а тому постанова серії ЕНА №4591972 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 510 грн підлягає скасуванню.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 28 травня 2025 року у справі № 606/675/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складений та підписаний 17.11.2025.