05 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 605/302/25 пров. № А/857/36716/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючої судді: Матковської З.М.,
суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
при секретарі судового засідання: Рибачуку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 22 серпня 2025 року у справі № 605/302/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
головуюча суддя першої інстанції - Кравчук В.М., час ухвалення - не вказано,
місце ухвалення - м. Підгайці, дата складання повного тексту - 22.08.2025
Позивач ОСОБА_1 (далі - позивач), від імені якого діє адвокат Істаревич Андрій Зіновійович, звернувся до Підгаєцького районного суду Тернопільської області з позовом до СПД №2 (м. Підгайці) ВП №1 (м. Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області (далі - відповідач) про визнання незаконною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5103057 від 30.06.2025 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесеної інспектором поліції СПД №2 (м. Підгайці) ВП №1 (м. Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, капітаном поліції Павликом І.Р.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 червня 2025 року о 09.14 год., по проспекту Незалежності, 5 у м. Підгайці Тернопільського району Тернопільської області на ОСОБА_1 складено постанову серії ЕНА №5103057 від 30 червня 2025 року про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення дорожнього руху за ч. 1 ст. 122 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. Позивач вважає, що жодного правопорушення він не вчинив, а інспектор поліції безпідставно притягнув його до адміністративної відповідальності.
Відповідно до оскаржуваної постанови, винесеної поліцейським Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області, капітаном поліції Павликом Iваном Романовичем, 30 червня 2025 року о 09.14 год., ОСОБА_1 , керуючи ТЗ BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 по вул. Незалежності, 5 у м. Підгайці Тернопільського району Тернопільської області, здійснив зупинку 10 метрів до виїзду з прилеглої території, чим порушив пункт 15.9(и) Правил дорожнього руху. Постановою на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн (триста сорок гривень 00 коп).
ОСОБА_1 вважає накладене стягнення неправомірним і необґрунтованим, оскільки в дійсності такого порушення не було. Позивач не заперечує, що 30 червня 2025 року близько 09:00 год. приїхав на ТЗ BMW, державний номерний знак НОМЕР_1 до магазину «Рибак», що знаходиться на проспекті Незалежності, 5 у м. Підгайці Тернопільського району Тернопільської області, щоб купити продукти. В цей час, до зазначеного магазину під'їхав автомобіль, який привіз товар. ОСОБА_1 від'їхав, щоб пропустити автомобіль із товаром та припаркувався лівіше. Позивач звертає увагу на те, що автомобілю з товаром, щоб заїхати до зазначеного магазину, потрібно було виїхати на тротуар, а потім по тротуару під'їхати до магазину. У цей час, приїхав працівник поліції, який виніс постанову про адміністративне правопорушення.
Також, у позовній заяві позивач стверджує, що вказана ділянка не є прилеглою територією, там є тільки тротуар. Зліва i справа від автомобіля ОСОБА_1 були припарковані інші автомобілі, однак працівник поліції виніс постанову тільки щодо нього, не здійснивши жодних вимірів та фотофіксацій, які могли б бути доказами для винесення оскарженої постанови.
Вважаючи оскаржену постанову такою, що винесена із порушенням, просить суд її скасувати.
Рішенням Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 22 серпня 2025 року позов задоволено.
Постанову серії ЕНА №5103057 вiд 30.06.2025, винесену інспектором поліції СПД №2 (м. Підгайці) ВП №1 (м. Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, капітаном поліції Павликом І.Р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - скасовано.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , у рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 коп.).
Не погодуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
Апелянт зазначає, що з рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає його винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права та всупереч об'єктивним обставинам справи.
На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам вчинення позивачем адміністративного правопорушення та односторонньо прийняв правову позицію позивача, тоді як відповідно до статей 242 та 159 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи з наданням оцінки всім аргументам учасників та всім дослідженим доказам.
Апелянт зазначає, що факт вчинення позивачем правопорушення об'єктивно встановлений та підтверджений відеозаписом з нагрудної камери працівника поліції, який зафіксував, що 30 червня 2025 року близько 9 години 7 хвилин позивач, керуючи транспортним засобом марки BMW 528 з державним номером НОМЕР_1 , здійснив зупинку ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території на проспекті Незалежності, 5 у м. Підгайці, чим порушив пункт 15.9.и Правил дорожнього руху України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП.
Відповідач вважає, що відеозапис з нагрудної камери є допустимим доказом, оскільки електронні докази у вигляді відеозаписів, записані на оптичний носій, є оригіналом електронного документу і не потребують засвідчення електронним цифровим підписом.
Щодо посилання позивача на те, що постанову складено лише стосовно нього з-поміж інших припаркованих автомобілів, апелянт наголошує, що відповідно до статті 258 КУпАП постанова у справах про адміністративні правопорушення може бути винесена на місці вчинення правопорушення виключно за участю особи, яка притягається до відповідальності.
Таким чином, за відсутності водіїв інших припаркованих автомобілів поліцейський був позбавлений можливості виконати обов'язки, передбачені статтею 280 КУпАП.
Апелянт підкреслює, що поліцейський оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи відповідно до статей 251, 252 КУпАП. Разом із цим, позивач не скористався правом оскаржити постанову в адміністративному порядку згідно зі статтею 293 КУпАП, що свідчить про відсутність скарг на винесення постанови.
Зважаючи на викладене, апелянт вважає, що оскаржувану постанова винесена у межах повноважень та з дотриманням закону відповідно до об'єктивних обставин справи.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволення позову.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій вказує, що вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, оскільки рішення Підгаєцького районного суду від 22 серпня 2025 року є законним та обґрунтованим.
На переконання позивача, суд першої інстанції правильно скасував постанову серії ЕНА №5103057 від 30.06.2025 року та закрив провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Представник позивача наголошує, що оскаржувана постанова не містить посилання на докази, на підставі яких ОСОБА_1 визнано винним, тому факт вчинення правопорушення є недоведеним.
У судовому засіданні представник позивача та позивач проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату судового засідання.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету, а за його відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи (ч.5 ст. 286 КАС України).
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, колегія суддів зазначає, що дана категорія справ віднесена до термінових, розгляд яких здійснюється у десятиденний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що 30 червня 2025 року інспектор поліції СПД №2 (м. Підгайці) ВП №1 (м. Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, капітан поліції Павликом Іваном Романовичем стосовно ОСОБА_1 виніс постанову від 30 червня 2025 року серії ЕНА №5103057 про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення дорожнього руху за ч. 1 ст.122 КУпАП та наклав штраф в розмірі 340,00 грн.
В оскарженій постанові зафіксовано, що 30.06.2025 о 09 год. 07 хв. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем BMW528 д.н.з. НОМЕР_1 (що належить ОСОБА_2 ), на проспекті Незалежності, 5 у м. Підгайці Тернопільського району Тернопільської області здійснив зупинку 10 метрів до виїзду з прилеглої території, чим порушив підпункт и пункту 15.9 Правил дорожнього руху - заборона зупинки ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
При дослідженні судом першої інстанції матеріалів справи, а саме відеозапису з бодікамери поліцейського ОСОБА_3 , встановлено, що автомобіль чорного кольору марки BMW д.н.з НОМЕР_1 , як і низка інших автомобілів, припаркований в м. Підгайці перед бордюром, який розділяє тротуар і проїзну частину, навпроти двоповерхових будівель, на першому поверсі яких знаходяться комерційні приміщення (магазини, кав'ярня, пекарня), на другому - житлові. Тротуар широкий, є клумба, навпроти кав'ярні там розташований літній майданчик. У місці навпроти магазину бордюр тротуара візуально дещо нижчий. Зі слів свідка - бордюр просів від частого проїзду до магазину вантажного транспорту, ніякої "прилеглої території", якогось заїзду там нема.
На початку відео поліцейський підходить до позивача, який знаходиться неподалік, в кількох метрах від автомобіля, біля кав'ярні, п'є каву. При цьому, з відеозапису вбачається, що при зверненні до позивача патрульний поліцейський повідомив, що його транспортний засіб перегороджує в'їзд до магазину вантажному автомобілю, який здійснює комерційні перевезення. На відео видно, що вантажний автомобіль вже знаходиться на пішоходній зоні впритул перед вхідними дверима в магазин «Рибак», однак візуально автомобіль позивача не перешкоджає його в'їзду чи/та виїзду, оскільки знаходиться не прямо навпроти цього автомобіля, а ліворуч від нього.
Зі слів позивача, спочатку він дійсно зупинився навпроти магазину «Рибак», однак коли під'їхав вантажний автомобіль, він побачив, що його автомобіль створює перешкоду для про'їзду, тому перепаркувався ліворуч. Праворуч від автомобіля позивача, паралельно, на достатній відстані, припаркований ще один автомобіль, який візуально створює перешкоду для проїзду вантажного автомобіля, однак бічний інтервал між автомобілями є достатнім для безпечного маневрування, зокрема, для в'їзду/виїзду.
Позивач та його знайомий, з яким він пив каву в момент приїзду патрульного автомобіля поліцейського (свідок ОСОБА_4 ), заперечували, що мало місце порушення ПДР, пояснювали обставини, однак поліцейський почав складати постанову. При цьому, ОСОБА_4 зауважив, що всі завжди тут паркуються, водіїв на автомобілях з місцевими номерами ніколи не штрафують, а цей ТЗ має "чужі" номери, тому поліцейський одразу почав складати постанову. ОСОБА_1 висловлював заперечення, повідомив, що буде оскаржувати цю постанову в суді, бо вважає її несправедливою.
На запитання позивача до поліцейського, за що саме складена постанова, поліцейський відповів: «Загородили в'їзд 10 м до прилеглої території» (час 9.16), про що зазначено і в оскаржуваній постанові (арк. спр.5). Водночас, на дослідженому відеозаписі, наданому представником відповідача, не зафіксовано проведення патрульним поліцейським замірів із метою визначення відстані від транспортного засобу позивача до виїзду з прилеглої території, а також в матеріалах справи нема доказів, що вказана відстань становить менше 10 м.
Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що під час складання постанови про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , праворуч від автомобіля позивача, та навпроти вантажного автомобіля, що здійснює комерційні перевезення, якраз у єдиному вільному для проїзду проміжку, під'їхав та зупинився ще один легковий автомобіль, після чого виїзд вантажного автомобіля з тротуара вже став неможливим. Поліцейський, після складення постанови щодо позивача, підійшов до водія того автомобіля, який також знаходився у кількох метрах від свого ТЗ, зробив йому усне зауваження по факту зупинки. Із слів поліцейського, можна зробити висновок, що зупинка інших автомобілів біля прилеглої території в момент вигрузки/загрузки автомобілів, що розвозять товар, дозволяється за умови, якщо водії цих транспортних засобів знаходяться в автомобілі (час на відео 9.17).
Надалі поліцейські сіли в свій автомобіль і поїхали з місця події, при цьому, один з них вже в автомобілі вжив нецензурну лексику, ймовірно в сторону позивача.
У судовому засіданні суд першої інстанції допитав очевидця події, свідка ОСОБА_4 . Свідок показав, що він працює таксистом з 2013 року, а водійський стаж має з 1983 року. У той день вранці він перебував біля кав'ярні по проспекту Незалежності в м. Підгайці, його авто було припарковано поряд. ОСОБА_1 під'їхав на автомобілі своєї дочки на київських номерах і припаркувався на вільне місце, вони взяли каву і розмовляли, коли під'їхала вантажівка з продуктами. Тоді ОСОБА_1 від'їхав, перепаркувався лівіше, де якраз звільнилося місце, надавши вантажівці можливість заїхати по тротуару впритул до магазину.
Надалі, приїхав поліцейський автомобіль і поліцейський Павлик І.Р. одноособово почав складати постанову, хоча і він, і ОСОБА_1 неодноразово казали йому, що там прилеглої території нема, і все життя всі тут паркуються, ще й складно знайти вільне місце. Свідок впевнений, що постанову склали, тому що автомобіль має "чужі" номери, тому поліцейський думав, що водій теж не місцевий. Більш того, у той же день після обіду там був припаркований ТЗ заступника начальника поліції м. Підгайці, а кілька тижнів по тому інший екіпаж поліцейських виписав штраф вже водію вантажівки, який заїхав на тротуар.
Позивач вважає, що штраф на нього накладено безпідставно і несправедливо, просить позов задовольнити, визнати постанову незаконною та скасувати її.
Суд першої інстанції також встановив, що представник позивача, адвокат Істеревич А.З., звернув увагу, що відео лише підкреслило суб'єктивний підхід інспектора при складанні постанови, оскільки з низки припаркованих рядочком біля тротуара автомобілів, постанову за зупинку ближче 10 метрів до виїзду з прилеглої території складено лише стосовно ОСОБА_1 . Оскільки є сумнів, що тротуар в цьому місці взагалі можна вважати прилеглою територією, відсутня подія і склад правопорушення, тому просив позов задовольнити і повернути позивачу сплачений судовий збір.
Суд першої інстанції позовну заяву задовольнив, виходячи із тих підстав, що відповідач не надав належних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, внаслідок чого відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Оцінюючи оскаржувану постанову на відповідність вимогам ст.2 КАС України, суд першої інстанції вважав, що відповідач дійшов передчасного висновку щодо визнання винуватості позивача у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що відповідач не довів наявності у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача необхідно закрити.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як встановлено ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) врегульовано порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності.
Згідно із статтею ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
За визначенням ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 283 КУпАП передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 222 КУпАП, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та розглядає справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
З метою встановлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі наказом № 1395 від 07.11.2015 року МВС України затверджено відповідну Інструкцію (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 4 Розділу І, п. 2 Розділу III Інструкції, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу; постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачена, зокрема, приписами ч. 1 ст. 122 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як встановлено пунктом 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Також, статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно із вимогами ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису тощо.
Відповідно до оскарженої постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП, за змістом якої передбачена відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Пунктом 1.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10.10.2001 № 1306 в редакції від 03.04.2025, передбачено, що вони, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Згідно із п.1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до п.1.4 ПДР, кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Як встановлено п.1.5 ПДР, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, задавати матеріальних збитків. Особа, яка створила такі умови, зобов'язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган.
За визначенням п.1.9 ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.15.1 ПДР, зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватися у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
Згідно із п.15.2 ПДР, за відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).
Пунктом 15.9 «и» ПДР України визначено, що зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Відповідно до п.1.10 ПДР, прилегла територія - територія, що прилягає до краю проїзної частини та не призначена для наскрізного проїзду, а лише для в'їзду до дворів, на стоянки, автозаправні станції, будівельні майданчики тощо або виїзду з них.
Так, належним доказом порушення п.15.9.и ПДР, виходячи з його природи, є замір відстані на місці вчинення правопорушення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій.
Апеляційний суд встановив, що на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення відповідач надав оптичний диск із відеозаписом події 30.06.2025, на якому зафіксовано лише процесуальний розгляд та винесення оскаржуваної постанови.
При цьому, варто зауважити, що працівник поліції не роз'яснив ОСОБА_1 його прав, які передбачені ст. 268 КУпАП, і не надав можливості скористатися ними, чим порушив порядок розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що на відеозаписі не зафіксовано факту порушення ОСОБА_1 п.п «и» п.15.9 ПДР, а саме зупинки ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій, оскільки працівники поліції замір відстані не здійснювали, однак такий замір є необхідним для встановлення наявності складу адміністративного правопорушення.
Разом із цим, зі змісту відеозапису неможливо не лише встановити відстань, але й загалом наявність «прилеглої території».
Так, на вказаному відео видно низку автомобілів, припаркованих перед бордюром, який розділяє широкий тротуар з бруківки і проїзну частину. З іншої сторони тротуара, щільна двоповерхова забудова, без будь-яких заїздів у двори, на парковки тощо. На першому поверсі будинків знаходяться комерційні приміщення (магазини, кав'ярня, пекарня). Тротуар широкий, є клумба, навпроти кав'ярні розташований літній майданчик. У місці навпроти магазину бордюр тротуара візуально дещо нижчий, ймовірно від частого проїзду до магазину вантажного транспорту.
Однак, приписами пункту 26.3 ПДР України передбачено, що у пішохідну зону дозволяється в'їзд транспортним засобам, що обслуговують громадян і підприємства, які розташовані у зазначеній зоні. Нічого більше не вказує на те, що це є в'їзд на «прилеглу територію».
Зважаючи на наведене, та на те, що тягар доказування в адміністративному процесі покладається на суб'єктів владних повноважень, колегія суддів вважає, що відповідач не надав, а матеріали справи не містять будь-яких доказів в обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови, як і доказів, що спростували б доводи позивача про дотримання ним п.15.9.и Правил дорожнього руху.
Разом з тим, у справах про адміністративні правопорушення має застосовуватися стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом».
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а.
З урахуванням правових позицій, сформованих у постановах КАС Верховного Суду від 18.07.2019 у справі № 216/5226/16-а (2-а/216/33/17) та від 07.03.2020 у справі №482/83/17, відповідач не надав належних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, внаслідок чого, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у межах цієї справи відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Оцінюючи оскаржувану постанову на відповідність вимогам ст.2 КАС України, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції стосовно того, що відповідач дійшов передчасного висновку щодо визнання винуватості позивача у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Враховуючи, що відповідач не довів наявності у діях позивача події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача необхідно закрити.
Щодо твердження апелянта про те, що позивач не висловлював скарг на постанову, хоча міг це зробити відповідно до ст. 293 КУпАП, отже скарг на винесення постанови не було.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що особа, яка була притягнута до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, відповідно до ч. 1 ст. 268 та п.3 ч.1 ст.288 КУпАП може оскаржити постанову по справі про адміністративне правопорушення в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. Так, вказаним правом ОСОБА_1 і скористався.
За таких обставин, з урахуванням принципів розумності, справедливості та виваженості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження порушення ОСОБА_1 п.п «и» п.15.9 ПДР України, а тому і вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, а тому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність скасування оскарженої постанови та закриття провадження відносно позивача у справі про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Відповідно до ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Відповідно до ст. 139 КАС України, перерозподіл судових витрати не здійснюється
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 22 серпня 2025 року у справі № 605/302/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складено та підписано 17 листопада 2025 року.